Розуміння свідомості

У попередніх розділах вже йшла мова про відображення як загальну властивість матерії, про те, що на різних рівнях організації матерії відображення має специфічний характер. Природничі науки свідчать, що з появою перших живих істот виникає найпростіша форма відображення – подразливість, або загальнобіологічна форма відображення, властива всім живим організмам – від амеби чи інфузорії-туфельки до людини. Це не що інше як реакція-відповідь організму на вплив навколишнього середовища.

Подальший розвиток і ускладнення живих організмів приводять до появи чутливості (наприклад, рослин до сонячного проміння – згадаймо такий "природний радар", як соняшник).

Поява вищих тварин, тобто таких, що мають центральну нервову систему й розвинуті півкулі головного мозку, свідчить вже про виникнення психіки. І врешті-решт, виділення з тваринного світу людини супроводжувалося появою вищої, притаманної лише людині форми відображення зовнішнього світу – свідомості.

Отже, попри різноманітні спроби дати те чи інше визначення свідомості, необхідно з'ясувати її походження. Безсумнівно, передумовами виникнення свідомості є, по-перше, виникнення життя на Землі; по-друге, еволюція форм відображення живих істот. Цікаві, хоча й спірні дані, з якими можна погоджуватися чи відкидати їх, дає швейцарський зоолог А. Портман. За його шкалою, здібності мислення (а це складова свідомості) у середньому оцінюються: у людини – 214 балів, дельфіна – 195, слона – 150, мавпи – 63, зебри – 42, жирафи – 38, лисиці – 28, бегемота – 18 балів.

Але тварина не усвідомлює ні своїх дій, ні свого місця з-поміж подібних до себе. Тварина не має ні свідомості, ні самосвідомості (ось чому одне з визначень людини зводиться до того, що вона – єдина істота, "яка знає, що вона є").

Проте розуміння походження феномену свідомості ще не дає відповіді на питання про її сутність.

У самому слові "свідомість", якою б мовою воно не звучало, відображається складна й суперечлива структура цього явища. Наприклад, українською мовою "свідомість" означає – з відомостями про світ , російською – "зі знаннями ("сознание"), німецькою – "знання про буття" тощо. Тобто у понятті "свідомість" фіксуються два суттєві моменти: відношення і знання. Людина – свідома істота, бо вона має здатність зі знанням ставитися до світу, до своєї діяльності з його перетворення відповідно до власних потреб.

Але при цьому виникають такі запитання: "Завдяки чому людина має цю здатність? Що породжує цю здатність у людині?". Природознавство, зокрема біологія, передусім учення І. Сєченова, І. Павлова, О. Ухтомського та інших вчених, показують, що біохімічні та інші процеси людського організму пов'язані з образоутворювальною діяльністю людини стосовно самої себе і світу. З цих учень випливає, що основою образного контакту людини зі світом є рефлекторна діяльність, умовні та безумовні рефлекси, наявність у людини другої сигнальної системи. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна, незважаючи на те, що вона зараз піддається сумнівам і запереченням, доводить, що феномен свідомості пов'язаний зі змінами природи людини – починаючи зі зміни її кінцівок і закінчуючи нейрофізіологічними змінами в корі головного мозку.

У філософії та інших галузях науки проблема свідомості має щонайменше чотири аспекти.

Перший аспект – це проблема відношення свідомості до відображуваної дійсності. Свідомість розглядається тут як вторинна щодо матерії. У межах цього аспекту вирішуються найважливіші філософські питання про сутність свідомості, про суб'єктивне та ідеальне, про соціальну природу свідомості людини та її творчої діяльності.

Другий аспект – це проблема виникнення, генези свідомості. Тут свідомість розглядається як результат прогресивного розвитку (еволюції) живих організмів (про що вже йшла мова). Його дослідження відбувається шляхом з'ясування закономірностей становлення соціальної форми психіки, тобто свідомості, під впливом визначальних чинників суспільного буття.

Третій аспект проблеми свідомості полягає у відношенні свідомості й діяльності мозку, тобто це психофізіологічна проблема, найменш розроблена природничими науками. Вона привертає до себе чимдалі більшу увагу нейрофізіологів, психологів та філософів, адже свідомість є властивістю висо-коорганізованої матерії, людського мозку.

Четвертий аспект проблеми пов'язаний з вирішенням питання про активність, про роль свідомості у перетворенні світу. Свідомість розглядається тут як суб'єктивна реальність, якій притаманні активність і відносна самостійність.

Наша свідомість активна, ми сприймаємо, як відомо нам з власного досвіду, не "все підряд" (бо коли бачиш "все", то не бачиш нічого), а те, на чому ми зосереджуємо свою увагу і що хочемо бачити чи чути.

Свідомість вибіркова, адже ми створюємо, помічаємо і зберігаємо образи того, що має для нас значення, що цікаве для нас, що має сенс.

Отже, свідомість завжди перебуває у стані смислової активності й вибірковості. До того ж їй притаманна ще одна суттєва властивість – здатність до так званої іншодії. тобто здатність вибирати, діяти по-іншому, не так, як минулого чи позаминулого разу. Іншими словами, свідомості притаманна свобода: сама людина інколи не знає, що "витворить" її свідомість, яка перебирає варіанти, зупиняється на тому, що сама вважає важливим, кращим, значущим.

Свідомість, таким чином, не є "мертвим" чи "дзеркальним" відображенням світу, вона є властивістю людського мозку, яка проявляється в активному відображенні, прогнозуванні, творчості, організації людиною своєї діяльності з перетворення світу.

Виходячи з цього, можна дати загальне визначення свідомості як здатності головного мозку людини цілеспрямовано відображати світ, перетворювати його в образи і поняття.

Користуючись методом визначення через перелік основних властивостей речей, явищ, доцільно розглянути визначення свідомості за відомим дослідником цього феномену О. Спіркіним: "Свідомість – вища, притаманна лише людині й пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає:

• в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності;

• у попередній уявній побудові дій і передбаченні їхніх результатів;

• у розумному регулюванні й самоконтролі поведінки людини".

Іншими словами, свідомість є суб'єктивною реальністю.

Але вона не зводиться до пасивно-споглядального відображення світу, як вважали представники матеріалізму XVII-XVIII ст. (у чому і виявляється обмеженість розуміння ними свідомості). її не можна зводити й лише до фізіологічного процесу, як це робили представники так званого вульгарного матеріалізму, котрі вважали, що "мозок виділяє думку, як печінка – жовч".

Свідомість може існувати лише за наявності високорозви-неного мозку: свідомість дитини формується у зв'язку з розвитком її мозку; старіння пов'язане зі згасанням функції свідомості. Як вважають сучасні природодослідники, мозок формується по-різному, під впливом середовища. Адже де більше речей, там більше й синаптичних контактів між нервовими клітинами. Тобто мозок виявляється різним не тільки залежно від того, коли він побачив світ, а і яким цей світ побачив.

Виходячи з такого розуміння свідомості, її значення як сутнісної риси людини можна відобразити у її функціях:

• пізнавальній – відображення світу у свідомості людини є суспільно-історичним процесом, у якому кожний акт пізнання "накладається" на інформацію минулого досвіду, на вже наявні уявлення про дану річ, явище, хоча й неповні й не зовсім точні;

• конструктивній – як підкреслювалося у визначенні, свідомість є випереджаючим відображенням і цілеспрямованим перетворенням дійсності, в результаті чого людина творчо створює нові речі, яких немає у природному світі;

• регулятивній, яка "вплетена" у взаємодію людини із зовнішнім світом, виступає у двох формах – спонукальних мотивів і виконавчої регуляції суспільного життя, тобто приведення дій людини у відповідність до її потреб.

Особливу роль у житті й діяльності людини відіграє самосвідомість. Якщо свідомість значною мірою є "знанням про іншого", то самосвідомість є "знанням людини про саму себе".

Пробудження самосвідомості виводить людину зі сліпого і безглуздого існування на шлях усвідомленого життя. Самосвідомість (її часто називають рефлексією) виділяє нас із навколишнього середовища. Виникнення самосвідомості означає появу суб'єктивного часу – адже лише для людини існують минуле, сучасне та майбутнє як особливі, внутрішні стани, різні часові виміри. Лише людина здатна поринати у спогади або ж витати у рожевих мріях, відриваючись від швидкоплинного життя. Лише завдяки суб'єктивному часу, який виводить нас за межі сучасного моменту, ми усвідомлюємо історію нашого життя, зберігаємо єдність, цілісність нашої власної особистості, як би вона не змінювалась від дитинства до старості. Самосвідомість дає людині розуміння своєї індивідуальності, унікальності, неповторності. Існують каміння й дерева, рослини, тварини, які мають психіку, інколи досить розвинуту. Але перші не знають про своє існування. Останні ж не мають самосвідомості: вони знають світ, але не знають себе, нездатні сформулювати чітко внутрішнє ядро, подібне до нашого "Я".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Добро і зло — вінець духовності	\|	Структура свідомості. Свідоме і несвідоме.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.