Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Визначення розуміння “фація” і генетичний тип

ОСАДОЧНІ ФАЦІЇ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

ЛЕКЦІЯ №18

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

 

1 Якими методами вивчаються осадочні породи?

2 З якою метою проводять польові методи досліджень?

3 Які спостереження проводять при польових методах вивчення осадочних порід?

4 З якою метою проводять відбір керну при бурінні свердловин?

5 Які вимоги слід пам’ятати при характеристиці керну?

6 Яке завдання мають лабораторні методи при вивченні осадочних порід, їх головні напрямки?

7 З якою метою проводять мікроскопічні дослідження осадочних порід?

8 В чому суть термічного аналізу, для яких типів порід він використовується?

9 Які переваги має рентгеноструктурний аналіз над іншими?

10 Зміст і значення електронної мікроскопії для діагностики осадочних порід.

11 Розкажіть про значення люмінесцентного аналізу для визначення мінералів і бітумінозних речовин.

 

 

 

 

Слово фація походить від латинського facies-лице, вигляд. У геології цей термін вперше вжив у 1669 році датський вчений Ніколаус Стено, коли вивчав історію геологічного розвитку осадочних товщ у Флоренції, де відмітив, що дана територія “двічі була покрита водою, двічі плоскою і сухою та не рівною”. Те, що тепер називаємо стратиграфічним горизонтом, у нього було фацією. У такому розумінні цей термін не прижився.

Основоположником сучасного змісту терміну “фація” справедливо вважають швейцарського геолога А. Гресслі. У першій половині ХIХ сторіччя він займався вивченням юрських гір у Швейцарії і помітив, що у відкладах кожного стратиграфічного горизонту, якщо його прослідковувати від місця до місця, можна побачити зміну петрографічного складу порід і фауни.

Наприклад, у вапняках спостерігались корали, голкуваті, моховатки та ін., там, де вапняки переходять у глини, у них була присутня одноманітна фауна. Такі спостереження суперечили тодішнім, що породи одного віку скрізь повинні мати однаковий петрографічний склад і фауну. А. Гресслі сформулював думку, що такі зміни обумовлені генетичними причинами, тобто умовами формування осадка. Такі ділянки з відкладами одного віку, але різного петрографічного складу і з різними органічними залишками, які були за даними А. Гресслі “модифікаціями” стратиграфічного горизонту, він назвав фаціями.

У Росії термін “фація” вперше був використаний М. Головкінським в 1865р. в магістерській дисертації.

У наступних дослідженнях фації нерідко стали вживати в різних значеннях, акцентуючи різні сторони визначення А. Гресслі.

У цілому наука про фації розвивалась у трьох напрямках. Багато дослідників – Д. Наливкін, В. Хаїн, В.Маркевич, Ю. Жемчужніков, М. Страхов, М. Логвиненко та ін. розглядали фацію, як генетичне об’єднання, яке має спільні фізико-географічні умови формування. При цьому одні геологи вважали фаціями породи або осадки, які сформувались у спільних фізико-географічних умовах седиментації, інші фізико-географічні умови, у яких відбувається накопичення осадків. Д. Налівкін об’єднав ці два розуміння і за його визначенням “фація – це осадок (гірська порода), яка за простяганням має однаковий літологічний склад та однакову фауну і флору “. “Фація – це не тільки осадочна порода, але одночасно і частина суші або дна моря, тобто географічне або палеогеографічне розуміння” (Д. Налівкін “Учение о фациях”, 1955г.).

За Ю. Жемчужниковим – “фація – це сукупність фізико-географічних умов формування осадків, виражених через літогенетичні типи і тісно пов’язаних між собою”.

Досить чітке генетичне розуміння фації у М. Страхова – де “фація – це середовище відкладання порід з усіма його особливостями (рельєфом, хімічним режимом, органічним світом)”. Подібне визначення фації у В. Хаїна та М. Логвиненка: “фація – це обстановка осадконакопичення (сучасна або древня) виражена через осадок”.

Паралельно з фаціями вживається і термін генетичний тип, але вважати ці терміни синонімами не зовсім вірно. За А. Павловим “генетичний тип – це сукупність відкладів, що утворилися в процесі робот певних геологічних агентів – вулканічних, біологічних, хімічних або чисто механічних”. Наприклад, алювій як генетичний тип, складається з руслових, старичних, заплавних та ін. фацій. Алювій рівнинних та гірських рік має різний фаціальний вигляд.

З іншого боку фації можуть включити у себе різні генетичні типи. Зокрема на суші в передгірських зонах формуються генетичні типи колювіальних, делювіальних і пролювіальних відкладів.

Іншими словами, генетичний тип залежить від способу формування, а фація – від умов. Наприклад, осідання солей відбувається скрізь хімічним шляхом, але в теплих водоймах середньої солоності осідає кальцій, а в арідному кліматі солі або сульфати. Накінець, генетичний тип – це відклади не пов’язані з віком. Алювій сформувався і в юрі, і в крейді, але алювіальна фація, це частина відкладів певного віку, яка виділяється із комплексу одновікових, але генетично різних відкладів.

Таким чином, фація – це комплекс відкладів, які відрізняються за складом і фізико-географічними умовами від сусідніх відкладів того ж стратиграфічного віку. Або-фація-це комплекс відкладів, які сформувались у певних фізико-географічних умовах, реально існують в природі, мають певний речовинний склад (літологічний і палеонтологічний), протяжність по площі, товщину, форму у плані, геологічний вік і тим самим відрізняються від суміжних відкладів. Це визначення досить багатозначне, включає в себе діалектичне поєднання і протиріччя і, що дуже важливо, одночасно як палеогеографічні так і седиментологічні аспекти.

З одного боку фація включає суть явищ( умови, обстановку), а з другого – форми його проявів(характер відкладів або їх відсутність).

Існує декілька спроб регламентувати та визначити об’єм фацій, поскільки вживаються терміни макрофації і мікрофації, формації і т.д. В даний час, виходячи із колосального геологічного матеріалу. Найбільш практичною є класифікація, за якою виділяють три групи фацій.

 

І Континентальні:

1) елювіальні;

2) колювіально-делювіальні і пролювіальні (схилові);

3) алювіальні;

4) лімнічні;

5) льодовикові;

6) пустельні еолові фації.

ІІ Фації перехідні від континентальних до морських:

1) прибережно-морські;

2) лагунні і лиманні;

3) дельтові.

III Морські фації:

1) неритові (шельфові);

2) батіальні;

3) абісальні;

4) фації морів з аномальною солоністю.


Читайте також:

  1. I визначення впливу окремих факторів
  2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
  3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  4. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
  5. Ocнoвнi визначення здоров'я
  6. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
  7. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
  8. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
  9. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  10. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
  11. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
  12. Біостратиграфічні методи визначення віку порід




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ОСАДОЧНИХ ПОРІД | Загальна характеристика, зв’язок континентальних фацій з тектонікою, рельєфом і кліматом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.