• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Контрперенос

Контрперенос є так само універсальне явище в психологічному консультуванні і психотерапії, як і перенос. Незалежно від зрілості особистості консультанта він — людина і неодмінно має невирішені внутрішні конфлікти. Хворобливі теми і породжують контрпереноси, якщо клієнт мимоволі їх торкається.

Класичне визначення характеризує контрперенос як відповідну реакцію на перенос клієнта. Проміжне визначення характеризує контрперенос як проектування консультантом своїх проблем на наданий клієнтом матеріал, який як зв'язаний з переносом, так і не зв'язаний з ним.

Найчастіше зустрічаються наступні причини контр переносу.

1. Прагнення консультанта сподобатися клієнтам, бути прийнятим ними і добре оціненим.

2. Острах консультанта, що клієнти можуть про нього погано подумати, не прийти на зустріч і т. п.

3. Еротичні і сексуальні почуття консультанта стосовно клієнтів, сексуальні фантазії, пов'язані з клієнтами.

4. Надмірна реакція на клієнтів, що провокують у консультанта почуття, обумовлені його внутрішніми конфліктами.

5. Прагнення займати пророчу позицію і давати клієнтам нав'язливі поради, про те як їм варто жити.

Допомагає або заважає контрперенос консультуванню? Відповідь на це питання залежать від того, чи виявляється контрперенос у формі зовнішньої поведінки або являє собою лише переживання консультанта. У першому випадку йдеться про дії на основі внутрішніх конфліктів, і, звичайно, такий контрперенос необхідно обговорити з колегою або в спеціальних групах професіоналів, тому що неконтрольований і погано усвідомлюваний контрперенос заважає об'єктивності консультанта. Як внутрішні переживання контрперенос може виявитися цінним, оскільки допомагає консультантові краще зрозуміти клієнта. У будь-якому випадку вплив контрпереносу на хід консультування залежить від бажання і готовності консультанта поглянути на джерела своїх щирих почуттів до клієнтів.

Професійна підготовка

Одна з найважливіших вимог професійної етики — це компетентність консультанта. У зв'язку з цим виникають питання: «Яка професійна підготовка може забезпечити компетентне консультування?» і «Який досвід необхідний претендентові на роль консультанта?».

У багатьох країнах статус консультанта визначається ліцензією, що надає формальне право займатися цією професійною діяльністю. Щоб отримати її, потрібно навчатися за офіційною академічною програмою професійної підготовки, відпрацювати певну кількість годин під спостереженням кваліфікованого фахівця і мати встановлений мінімум професійного досвіду. Така система ліцензування обмежує змогу займатися практикою особам, які не мають відповідної кваліфікації. Однак ліцензія, на жаль, не гарантує, що консультант ефективно і компетентно справиться зі своїми обов'язками. При навчанні психотерапії і психологічному консультуванню поряд із необхідністю придбання відповідної теоретичної бази під кваліфікованим керівництвом часто розуміється важливість поглиблення самопізнання консультанта (психолога).

Розвиткові самопізнання сприяє великий і інтенсивний курс індивідуальної і групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на удосконалення особистості.

Кожен консультант до початку професійної діяльності, а також у процесі роботи повинен опанувати особисту терапію, тобто вирішувати свої проблеми при сприянні досвідченого професіонала. Як відомо, у психоаналізі самоаналіз, триваючий до декількох років є найважливішою ланкою професійної підготовки психоаналітика. Досвід особистої терапії важливий з двох причин. По-перше, тому що консультант, як і будь-яка людина, має у своїй особистості «білі плями»: непізнані, неусвідомлювані аспекти, внутрішні конфлікти, більш глибоке пізнання, вирішення яких сприяє становленню ефективного консультанта. Консультантові дуже корисне самоспостереження під контролем іншого професіонала за переживанням таких значимих подій у житті, як любов, секс, насильство, сімейні стосунки, влада, смерть і т. д. Це не означає, що особистість консультанта повинна бути «перемита по кісточках». Важливо розуміти суть конфліктів і як вони позначаються на стосунках із клієнтами. Адже якщо консультант у своєму особистому житті стримує злість або не розуміє, чому постійно переживає провину, то велика ймовірність аналогічних реакцій і в процесі консультування. Консультування в колеги-професіонала цінне і перед початком діяльності, оскільки постійні зіткнення з різноманітними проблемами клієнтів часто розкривають наші старі конфлікти. Консультанта початківця часто мучить почуття професійного безсилля. Це також вимагає певної допомоги колег.

Інша важлива перевага особистої терапії полягає в тому, що консультант входить у роль клієнта і здобуває відповідний досвід. Як стверджує А. Storr (1980), «доктор наближається до досконалості, якщо він теж був пацієнтом». А. П. Чехов, лікар за покликанням, зазначав, що, якби він учив студентів медицині, половину часу приділив би засвоєнню психології хворої людини, її світовідчуттю.

Особиста терапія дає унікальну змогу побачити процес консультування і психотерапії очима клієнта. Побувавши в ролі клієнта, консультант значно краще уявляє весь спектр щиросердечних переживань, що виникають під час консультування.

Як в індивідуальній, так і в груповій терапії з майбутніми і вже працюючими консультантами важливо також виділити питання, пов'язані з поглибленим усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на причини і продумати наступні питання:

· чому я обрав професію консультанта?

· якими потребами обумовлений мій вибір?

· яку користь я прагну мати від своєї професії?

· як зможу я поєднати свої потреби з потребами клієнтів?

Можливі й інші питання стосовно особистості консультанта і його проблем:

· які в мене проблеми і як я їх вирішую?

· який вплив ці проблеми можуть мати на мою роботу?

· які мої цінності і як вони позначаються на стилі консультування?

· як я використовую свою силу?

· яким людям я більше подобаюся і хто подобається мені?

· кому я не подобаюся і хто не подобається мені?

· яке враження я справляю на інших людей?

Спроба відповісти на ці запитання в процесі індивідуальної або групової терапії допоможе краще пізнати і зрозуміти себе, а це значить — стати більш ефективним консультантом.

Якщо, таким чином, уявити зміст ролі консультанта, стає очевидним, що основною складовою процесу консультування є особистість консультанта. Робота психолога-консультанта потребує постійної вимоги до його нервово-психічної стійкості.

Отже, ситуація спілкування клієнта з психологом-консультантом містить такі складові:

1. особистість клієнта та його переживання;

2. особистість психолога-консультанта (наставника);

3. стосунки між клієнтом та психологом.

У сфері психологічної допомоги можна визначити наступні складності, пов‘язані зі специфікою роботи.

Перша зі складностей полягає в тому, що психолог-консультант працює не із ситуацією, не з її трансформуванням, а з переживаннями, із системою цінностей, стосунків та станів людини.

По-друге, з'ясування справжніх мотивів або життєвих сенсів людини в процесі отримання відповідної психологічної допомоги може взагалі зробити зайвою саму життєву ситуацію, якщо вона виникає від психологічних проблем клієнта.

По-третє, коли в інших професіях міжособистісні стосунки відіграють інколи важливу, часом навіть визначальну роль, а інколи не відіграють ніякої ролі, не кажучи вже про особистісні переваги спеціаліста (наприклад, офіціанта), то в ситуації, яку ми розглядаємо, саме характер, динаміка, своєрідність міжособистісні стосунків, особисті якості психолога-консультанта, які пред'являються чи не пред'являються клієнтові, але керовані останнім, відіграють визначальну, головну роль у динаміці процесу і, в кінцевому рахунку, у дієвості психологічної допомоги. Уже перша зустріч, перша бесіда психолога з людиною, що звернулася до нього по допомогу, може виявитися вирішальною. Невипадково одним із найважливіших орієнтувальних критеріїв для вибору психолога є такий: «Чи відчули ви полегшення після першої бесіди?». І не випадково тому в одному з найвідоміших американських підручників із психологічного консультування наголошується: «Якби психологічна допомога зводилася лише до прийомів, необхідність у самих консультаціях відпала».

Консультант повинен постійно працювати над собою. Критерієм готовності до ефективної роботи повинні бути відповідні відповіді на питання. Серед них такі: «Чи можу я сприйматись таким, що заслуговує на довіру?», «Чи можу я дозволити собі відчувати позитивні почуття до іншого?», «Чи здатний я бути сильною особистістю, аби відокремити себе від іншого?», «Чи захищений я внутрішньо, аби дозволити собі таке роз'єднання?», «Чи можу я дозволити собі повністю увійти до світу почуттів та смислів іншого й побачити їх так, як він?», «Чи здатний я сприйняти його таким, який він є?».

Комунікативні техніки

Поширеними у ситуації першої зустрічі можна вважати такі комунікативні техніки:

Мовчання. Хоча мовчання у вигляді більших чи менших пауз, інколи обтяжливих для недосвідченого спеціаліста, здається на початку майже нездоланною перешкодою, насправді воно є однією з найважливіших технік у процесі надання психологічної допомоги, яку треба осмислити й оволодіти нею.

Зміст мовчання клієнта може бути різноманітним: ознака опору, ознака самоаналізу, вираз відчаю та безвиході або, навпаки, — ознака інсайту.

Найзагальніші прийоми реагування консультанта в ситуації мовчання: кивок, повторення останніх слів (своїх або клієнта), перефразування останнього висловлювання (свого або клієнта). Якщо клієнт продовжує мовчати — допомога йому у вираженні стану: «Вам зараз важко говорити», «Можливо, Ви не знаєте, як на це відреагувати» або «Можливо, вас це засмутило». У крайньому випадку, якщо мовчанка триває, консультант зобов'язаний з повагою поставитися до поведінки клієнта й сприйняти її як належність.

Емпатичне слухання. Консультант уважно слухає клієнта, виголошуючи невербально й інколи словесно своє слідування думкам та почуттям клієнта, інколи майже непомітно поглядом, словом, вербалізацією, заохочуючи клієнта до більш глибокого вираження себе та саморозкриття. Основне правило емпатичного слухання — створювати емоційний резонанс переживанням клієнта.

Прояснення. Техніка спрямована на розкриття змісту (мотиваційного, цільового, операційного) як для консультанта, так і для клієнта його власних дій. Допомагає зрозуміти амбівалентність почуттів та стосунків.

Приклад:

КЛІЄНТКА:«Мені погано. Просто погано, і все».

ПСИХОЛОГ: «Мабуть, це відчуття найбільше змушує Вас зосередитися саме на ЦЬОМУ формулюванні»

КЛІЄНТКА: «Не знаю».

ПСИХОЛОГ: «Зараз, коли Ви кажете «Не знаю», Ви, справді, лише «не знаєте, чи присутні й ще якісь почуття?»

КЛІЄНТКА: «Розумієте, так важко про це говорити... Коли болить душа, коли я розумію, що допомогти мені ніхто не в змозі...» (плаче).

Рефлексивна вербалізація. Ця техніка стосується різновидів вербалізацій, призначення яких — підсилення емоційно-змістового резонансу висловлювань клієнта. Вона має не інтелектуальний, як у методології, а, насамперед, емоційний характер. Зміст рефлексивної вербалізації відображає не мотиваційно-причинний, а емоційний пласт висловлювань. Є різні рівні рефлексивних вербалізацій — від «одиничних вербалізацій» до «вербалізацій-генералізацій».

Інтерпретація. Техніка роз'яснення (пояснення) клієнтові прихованого змісту його висловлювань. Інтерпретація може виражатися у стверджувальній, пропозиційній або запитувальній формах. Одна з найскладніших та неоднозначних в оцінці технік — інтерпретація має надзвичайно потужний психологічний потенціал, допомагаючи, при правильному використанні, справитися з тривогою, усвідомити або пом'якшити психологічні захисти. Найпродуктивніший спосіб використання інтерпретацій — надати клієнтові змогу самому проінвентаризувати свої висловлювання або поведінку. Іноді інтерпретація може мати вигляд «читання поміж рядків».

Приклад:

На запитання про сімейне життя, клієнт розповідав, яка в нього чудова дружина.

КЛІЄНТ: «Вона — надзвичайна жінка... Просто надзвичайна...»

ПСИХОЛОГ: «У такому разі з нею, мабуть, нелегко жити?»

КЛІЄНТ: «Так, чорт, забирай! Не те слово...»

Інтерпретація сама вимагає особливої техніки подачі. Бажано пом'якшувати інтерпретацію словами «можливо», «мабуть», «складається враження», адже категоричність може перетворити інтерпретацію з психологічної комунікативної техніки на засіб посилення неадекватних захистів та опору.

Саморозкриття. Функції цієї комунікативної техніки по-різному трактуються й використовуються у різних концепціях консультування та психотерапії. Скажімо, в гуманістичній парадигмі саморозкриття психолога трактується як один з основоположних прийомів у встановленні робочих стосунків та полегшенні саморозкриття клієнта. У поведінкових концепціях саморозкриття скоріш розуміється як різновид моделювання поведінки психологом, сенс якого у зміцненні бажаного способу дій з боку клієнта. Техніка саморозкриття повинна застосовуватися не за принципом: «А от у мене також, пам'ятаю, було...», а в колії переживань клієнта, відгукуючись на його почуття та, підтверджуючи те, що його переживання розуміють та поділяють.

Конфронтація. Техніка призначена для відповідального оголення протиріч, ігор, нереалістичних захистів, які ускладнюють саморозуміння клієнта й заводять у глухий кут консультативну бесіду. Ця техніка складна, вимагає належної майстерності в застосуванні, оскільки вона створює певне напруження в бесіді й тому передбачає особливе мистецтво психолога в її реалізації. Оскільки вона здатна викликати відчуття тиску, їй не підходить зайва категоричність та звинувачувальний тон. Навпаки, м'якість, нейтральність, навіть деяка емоційна відстороненість надають цій техніці ефективнішої впливовості.

Підведення підсумків. Ця техніка є однією з переважаючих при завершенні бесіди. Специфіка її застосування полягає в тому, що вона може використовуватися як реальне узагальнення й поєднання інколи нечітких, фрагментарних висловлювань клієнта, так і демонстрація відмови від використання заключних узагальнень із метою наголошення значимості, складності обговорюваних питань і небажання психолога-консультанта спрощувати їх. Поточне підведення підсумків допомагає структурувати процес консультативної бесіди.

Професійний етикет

Окрім виключно професійних, технічних аспектів психологічної допомоги упродовж налагодження стосунків і насамперед у ході першої зустрічі, виникає безліч, на перший погляд незначних, висловлюваних та невисловлених питань, які тим не менш слід передбачити й урахувати. Ці питання у сукупності характеризують професійний етикет поведінки психолога-консультанта й загальну атмосферу ситуації. Розглянемо найпростіші з цих питань.

Паління. Заборонити клієнтові курити під час консультації — нетактовно. Це може бути сприйнято як тиск або небажане обмеження свободи. Водночас і заохочувати паління — негігієнічно і шкодить здоров'ю. Тактовність та доречність мотивувань, партнерський тон спілкування допоможе зняти напругу, яка спонукає клієнта до паління.

Ведення записів. Будь-який спосіб фіксування інформації (шляхом магнітофонного запису, нотаток та ін.) повинен обов'язково обговорюватися з клієнтом і при найменшій незгоді, безумовно, не застосовуватися. Однак після завершення зустрічі психолог має право зафіксувати у своєму робочому щоденнику істотні моменти спілкування поведінки або переживань клієнта для того, щоб глибше зрозуміти їх і ґрунтовніше підготуватися до наступної зустрічі.

Часті запізнення. Якщо клієнт регулярно запізнюється до заздалегідь обумовленого часу консультування, слід пропрацювати можливі причини запізнень — опір, демонстрація, зниження мотивації тощо.

Запізнення психолога-консультанта на зустріч, якщо воно не викликане фатальним збігом обставин, також вимагає, крім вибачень, окремого самоаналізу.

Питання оплати. У випадках, коли психолог консультує за умов приватної практики, слід спеціально й заздалегідь обумовити вартість послуг та порядок оплати (погодинно, за результатом) на взаємоприйнятних умовах У зв'язку із специфікою психологічної допомоги стягнення плати за послуги психолога може не залежати від успішного чи іншого результату дій психолога.

Орієнтування клієнта у часі. Практика засвідчує, що роз'яснення клієнтові часових меж роботи, включаючи загальне орієнтування у можливих термінах консультативної роботи в цілому і тривалість кожної окремої зустрічі, — важливий момент і у процедурному, й у поведінковому аспекті. Психолог повинен почуватися вільним стосовно повідомлення клієнтові про вичерпання часу зустрічі, про ставлення клієнта до часу, адже за відповідною поведінкою можуть приховуватися дуже важливі для психологічного опрацювання підстави.

Одяг та імідж консультанта. Одяг, зовнішній вигляд та манери поведінки психолога (чоловіка чи жінки) повинні відповідати загальноприйнятим у суспільстві стандартам. Зайвий макіяж, надто демонстративний, дорогий або, навпаки, — дуже демократизований одяг, підкреслено офіційний або навмисне недбалий стиль поведінки — усе це може сигналізувати про явні чи приховані особисті проблеми самого спеціаліста, підриваючи довіру до нього ще до початку спільної роботи.

Вираз обличчя, очей, манери, одяг — усе має свідчити про здоровий спосіб життя психолога-консультанта, збалансованість його особи і переконувати клієнта, що йому зможуть допомогти.

Вербальна і невербальна поведінка консультанта

Істотними складовими процесу консультування є тон голосу, вираз обличчя, поза тіла.

Консультант повинен звертати увагу на невідповідність вербальної і невербальної поведінка клієнтів і тим самим допомагати їм виразити реальні, справжні почуття. Орієнтація консультанта в невербальних реакціях збільшує довіру клієнтів. Клієнти приписують консультантові глибоку спостережливість або «шосте почуття» найчастіше завдяки його умінню «читати» невербальну поведінку.

Невербальна поведінка — особливий «ключ» до розуміння почуттів і мотивів клієнта. Однак існують неприйнятні і занадто прямолінійні інтерпретації, тому що невербальні дії є частиною більш широкого контексту поведінки. Навіть однакові невербальні прояви можуть означати різні речі в залежності від контексту. Наприклад, контакт очей припускає дружність, інтимність, коли люди близькі одне до одного; однак довгий погляд на співрозмовника свідчить про агресію, якщо стосунки формальні. Подібним чином дотик може означати як турботу, так і прагнення до інтимності або домінування.

Дуже важлива і невербальна поведінка консультанта. Деякі невербальні реакції ми всі сприймаємо однаково, тому що вони набули характеру соціальної конвенції. Тому консультант повинен контролювати свою невербальну поведінку, щоб перетворити її в інструмент консультування.

Своєю невербальною поведінкою консультант також розвиває консультативний контакт, що передбачає таку послідовність дій.

1. Бути з клієнтом віч-на-віч. Фізична обстановка має дозволяти консультантові і клієнтові бачити один одного повністю.

2. Бути у відкритій позі. Схрещені руки і ноги, звичайно, інтерпретуються як оборонна, байдужа і відступальна поза. І навпаки, відкрита поза означає, що консультант готовий прийняти усе, що розкриє клієнт. Звичайно, схрещені руки консультанта не обов'язково означають те, що він «вийшов» із контакту.

3. Час від часу нахилятися до клієнта. Такою позою консультант виражає свою участь у контакті. З іншого боку, не перестарайтеся, тобто не наближайтеся до клієнта надмірно і занадто швидко, тому що це може викликати тривогу, здаватися вимогою швидкого і тісного контакту.

4. Підтримувати контакт очей із клієнтом означає засвідчити свою увагу і зацікавленість, але контакт не повинен бути безперервним. У такому випадку він може стати докучливим. З іншого боку, якщо погляд консультанта занадто часто «блукає» у просторі, не зупиняючись на клієнті, то створюється враження відхилення від контакту.

5. Бути розслабленим. Більшість клієнтів хвилюється в ситуації консультування. Важливо, щоб консультант не був напружений і не посилював занепокоєння клієнта. Консультант повинен природно користуватися своїм тілом (невербальна поведінка), намагаючись показати клієнтові свою емпатичну участь у консультативному контакті.

Переглядів: 2553