• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 7

3) мета адміністративної відповідальності полягає: а) у вихованні
особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття;
б) запобіганню здійснення нових проступків;

4) право притягнення до адміністративної відповідальності надано
багатьом суб'єктам, серед яких — органи державної виконавчої влади,
місцевого самоврядування, суди (ст. 213);

5) акт про притягнення до адміністративної відповідальності може
прийматися: а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних орга­
нів); б) колегіальне шляхом голосування (виконавчі комітети й адмініст­
ративні комісії);

6) законодавством встановлений особливий порядок притягнення до
адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка
доказів, винесення постанови і т. ін.);

7) норми, що регулюють адміністративну відповідальність, містяться
у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах (КУпАП, ТК);
б) законах («Про боротьбу з корупцією», 1995 р.); в) правилах, причому,
правила можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів (Правила дорож­
нього руху, 2001 р.), центральними органами виконавчої влади (Правила
торгівлі на ринках, 2002 р.), рішеннями місцевих рад (правила дотриман­
ня тиші - ст. 5 і 182 КУпАП).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох під­став: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення); процесуальної (правозастосовний, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністратив­них стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністра­
тивної відповідальності (завдання і система законодавства про адмініст­
ративні правопорушення, підстави і суб'єкти відповідальності, система
адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у
справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок утворення органів, уповно­
важених розглядати справи про адміністративні проступки (ст. 215) і
розмежування компетенції між ними (ст. 214); правомочність засідань
колегіальних органів (ст. 216) та ін.

У 60—70-х роках учені-адміністративісти провели велику роботу з розробки основних положень про адміністративну відповідальність і під­готували проекти кодифікованих актів, її результатом стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1 червня 1985 р.), що діє і сьогодні, щоправда, зі значними змі­нами і доповненнями. Він містить понад 330 статей, об'єднаних у 33 гла­ви і 5 розділів.

Адміністративно-деліктне право______________________________ 255

У розділі І КУпАП викладені загальні положення і завдання законо­давства про адміністративні правопорушення.

Розділ II «Адміністративне правопорушення і адміністративна відпо­відальність» складається із Загальної й Особливої частин. У Загальній частиш вміщено загальні положення про поняття адміністративного пра­вопорушення, суб'єктів відповідальності та форми їх провини, адмініст­ративні стягнення і правила їх накладення. В Особливій частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються адміністративними правопорушеннями, або, іншими словами, закріплені склади проступків. Кожна стаття Особливої частини закріплює не тільки конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

У розділі III КУпАП перелічуються органи і посадові особи, уповно­важені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Спеці­альна глава цього розділу встановлює, які види справ може розглядати кожний орган (посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в розділі IV КУпАП. Тут же містяться положення про порядок адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, розділ V КУпАП називається «Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень». У ньому сконцентровано норми, якими регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення ді­яння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить пев­ний час, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара нор­ма скасована, виникає питання, якою нормою слід керуватися: тією, що діяла на момент учинення, чи тією, яка діє на момент розгляду справи.

За загальним правилом, особа, яка вчинила адміністративне правопо­рушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зво­ротної сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчине­них після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права виявляється у встановленому законом винятку із загального пра­вила, відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують відпо­відальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопору­шення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КУпАП).

Назване правило і виняток з нього (щодо дії актів у часі) поширю­ються тільки на матеріальні норми адміністративного права. Щодо про­цесуальних норм питання вирішується інакше: провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, що діє не під час учинення, а під час і за місцем розгляду справи. І нія­ких винятків тут немає (ч. З ст. 8 КУпАП).

256______________________________________________ Глава 7

Отже, якщо громадянин вчинив проступок, коли діяли одні процесу­альні норми, а справа розглядаєтья пізніше, коли вже набрали чинності нові процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових норм.

Характеристика адміністративних стягнень. Сутність і мета ад­міністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КУпАП. У ній підкреслю­ється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосо­вується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопо­рушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню но­вих правопорушень.

Стаття 24 КУпАП встановлює такі види адміністративних стягнень: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного пра­вопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правополрушення; 5) позбавлення спецального права, наданого даному громадянинові (пра­ва керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

До іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, може бути застосовано (крім передбачених у ст. 24 КУпАП) адміністративне видворення за межі України.

Усі зазначені стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єди­ну систему, їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, які вчинили адміністративні проступки, у дусі додержан­ня законів, а також запобігання вчиненню нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є мірою відповідальності, призначеної за проступ­ки, а застосування і виконання будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне за собою для винного неспри­ятливі юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавленні або обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або позбав­ляється якогось суб'єктивного права (права керування транспортним за­собом), тобто звужується його правоздатність, або на нього покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу).

Адміністративне стягнення заподіює винному певні обмеження. Про­те покарання не є самоціллю, воно є необхідним засобом виховання і за­побігання правопорушенням. Стягнення — це запобіжний захід на шляху вчинення нових правопорушень з боку винного (індівідуальна превен-ція) і правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання запобігання правопорушенням деякі покарання розв'язують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушити закон.

¹

Адміністративно-деліктне право_______________________________ 257

Тому слід розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив (штраф, виправні роботи), і заходи, які нарівні з виправно-вихов­ним впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових правопорушень (конфіскація, позбавлення прав).

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів, що мають примусовий характер. Примусовий вплив має бути справедли­вим, відповідати характерові проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Перелік стягнень подано у ст. 24 КУпАП у суворо визначеному по­рядку: від менш суворих до суворіших. Іншими словами, закон містить «щаблі» заходів впливу. Ці «щаблі» потрібні й для тих, хто видає норми права, і для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значення, коли видаються норми з альтернативними санкціями.

За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямо­вані безпосередньо на особу правопорушника. До майнового стягнення належать штраф, виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим стягненням є позбавлення спеціального права. Воно впливає на особистість правопорушника через його майнові інтереси.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфі­скація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє стягнення на основні й додаткові. Це положен­ня закріплене у ст. 25 КУпАП, де йдеться про те, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як у вигляді основних, так і додаткових стягнень, а інші стягнення можуть бути тільки основни­ми. За правопорушення накладається одне основне або основне і додат­кове стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєдну­ються до основного.

Кожне адміністративне стягнення містить правовідновний потенціал. Його застосуванням припиняється протиправне становище і відновлю­ються порушені проступком юридичні відносини.

Система адміністативних стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті засоби примусового впливу, які визначив законодавець. Будь-які інші, навіть якщо вони схожі зі стягненням за метою, змістом, назвою, до таких не належать. Так, слід розрізняти такі стягнення, як адміністра­тивний арешт (ст. 32), сплатне вилучення предмета (ст. 28), конфіскація предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) від таких за­ходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопо­рушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і до­кументів (ст. 265), відсторонення водіїв від керування транспортними за­собами (ст. 266).

9 3-51

258_____________________________________________________ Глава 7

Перелік стягнень, які містяться у ст. 24 КУпАП, не є вичерпним. Частина 3 цієї статті передбачає, що законодавчими актами можуть вста­новлюватися й інші види адміністративних стягнень.

Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КУпАП) за­стосовується як самостійна міра за вчинення незначних адміністратив­них порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адмі­ністративного стягнення полягає в офіційному, від імені держави, осу­дженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника.

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає ви­могам ст. 283 КУпАП. Поряд з цим законодавець передбачає можливість фіксації попередження в іншій установленій законом формі. Так, ст. 306 КУпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116², 117, 125 і ч. 1 ст. 127 КУпАП, адміністративні стягнення у вигляді попередження на місці оформляються способом, установленим МВС Ук­раїни або Міністерством транспорту. Однією з таких форм є «Талон по­переджень», у якому фіксуються порушення водіями транспортних засо­бів правил дорожнього руху.

До попередження, як і до будь-якого основного стягнення, може бути приєднане додаткове стягнення. Усні попередження посадових осіб не можуть розглядатися як стягнення.

Попередження як адміністративне стягнення слід відрізняти від по­передження як запобіжного заходу протиправного поводження.

Сутністю попередження як запобіжного заходу є роз'яснення поруш­нику протиправного характеру його дій, вимагання їх припинення, усу­нення допущених порушень і застереження щодо можливості вжиття су­воріших примусових заходів. Це оформлюється компетентним держав­ним органом письмово. Водночас може бути встановлений і конкретний термін виконання обов'язку.

Попередження щодо припинення протиправної поведінки є самостій­ним запобіжним засобом, якщо закон установлює, що спочатку до по­рушника має бути застосована саме ця міра, а потім, у разі невиконання правового обов'язку — суворіша. Так, знести самовільно зведену будівлю можна лише в тому випадку, якщо і після зробленого попередження гро­мадянин продовжує порушувати закон.

Попередження щодо припинення протиправної поведінки провадить­ся, якщо правопорушення ще не закінчене, з метою припинення проти­правної поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов'яз­ковим першим примусовим заходом.

Адміністративно-деліктне право______________________________ 259

Таким чином, цей запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за пев­ний проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.

Штраф (ст. 27 КУпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у ви­падках, установлених законодавством України.

Необхідно зазначити, що це виключно грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші фор­ми штрафу (наприклад, натуральний штраф).

В адміністративно-юрисдикційній практиці штраф є домінуючим ви­дом стягнення, що передбачений як єдиний або альтернативний захід відповідальності за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф — не відшкодувальне (компенсаційне) стягнення. Цією ознакою він відрізняється від цивільно-правового штра­фу. Перше (адміністративний штраф) — це захід впливу на психіку та майнове становище правопорушника. Друге — компенсація матеріально­го збитку, що заподіяний внаслідок порушення договірних зобов'язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу відповідно до За­кону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідально­сті у вигляді штрафу» від 7 лютого 1997 р. прийнято неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характеризується:

1) державним примусом;

2) обмеженням майнових інтересів тих, до кого він застосовується;

3) одночасним (разовим) стягненням.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів від дня вручення йому постанови про накладення стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів від дня повідомлення про за­лишення скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу віком від 16 до 18 років, яка не має самостійного заробітку, то штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють.

У разі несплати штрафу у встановлений термін постанова про його накладення надсилається для примусового виконання до відділу держав­ної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна.

З тексту ст. 258 КУпАП випливає, що за незначні адміністративні правопорушення допускається накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення. До таких належать: пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого і далекого сполучення, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внутрішньо­го обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих су-

9*

260_____________________________________________________ Глава 7

ден (ст. 115); керування річковими або маломірними суднами, які заре­єстровані у встановленому порядку або не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил ма­неврування, подача звукових сигналів, несення бортових вогнів і сигна­лів (ч. З і 5 ст. 116); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки пасажи­рів під час висадки і посадки при користуванні річковими і маломірними суднами, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ч. 1 і З ст. 117) тощо.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91 і 153 допускається у разі, якщо його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (ст. 258 КУпАП). При стягненні штрафу на місці правопоруш­нику видається квитанція встановленого зразка, що є документом суво­рої звітності.

Оплатив вилучення (ст. 28 КУпАП) застосовується виключно за рі­шенням суду і тільки щодо предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Воно поля­гає у примусовому вилученні предмета, його наступній реалізації і пере­дачі колишньому власнику вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться щодо примусової реалізації майна, що пере­бувало в особистій власності правопорушника. Це стягнення може бути основним або додатковим.

Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забо­роненим до використання або ж використовуваним з порушенням уста­новлених правил. Ця міра більш м'яка порівняно з конфіскацією та різ­ниться від неї сплатним характером.

За цільовою спрямованістю це стягнення різниться від такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. геяиізШо — вимога) — це вилучення май­на у власника в державних або громадських інтересах з виплатою влас­нику вартості реквізованого майна.

Так, ст. 68 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що капітан судна у разі нестачі продовольства, «якщо усі життєві припа­си, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використа­ний для харчування. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізова­ного продовольства та вантажу відшкодовується судновласником».

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушен­ня, — це примусова безоплатна передача його у власність держави. Кон­фіскація здійснюється виключно за рішенням суду.

Адміністративно-деліктне право______________________________ 261

Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не на­лежить до цілей цього стягнення. Не пов'язана конфіскація і з задоволен­ням будь-яких державних або громадських інтересів, її мета як адмініст­ративного стягнення полягає у примусі особи до виконання покладених на неї обов'язків.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосе­редньо пов'язаних із проступком і прямо названих у законі (рушниць, знарядь полювання тощо).

У ст. 29 КУпАП підкреслено, що конфіскувати можна лише предмет, що є особистою власністю порушника, якщо інше не передбачено законо­давчими актами. Справа в тому, що конфісковувати річ, що не належить правопорушнику, означає покарати власника майна, який не вчинив пра­вопорушення і не підлягає адміністративній відповідальності. Конфіско­ваний предмет переходить з особистої власності у власність держави.

Конфіскацію як адміністративне стягнення слід відрізняти, по-перше, від реквізиції; по-друге, від вилучення речей і документів як заходу при­пинення адміністративних правопорушень (статті 260 і 265 КУпАП); по-третє, від вилучення як заходу запобігання адміністративним правопору­шенням; по-четверте, від конфіскації як одного з додаткових покарань за вчинення злочинів (статті 51 і 59 КК); по-п'яте, від вилучення, що здій­снюється в цивільно-правовому порядку (статті 105 і 136 ЦК).

Стаття 55 Закону України «Про власність» визначає, що «за обста­вин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епіде­мій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів держав­ної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна».

Вилучення предметів як захід припинення адміністративних право­порушень застосовується в несудовому порядку на підставі статей 260 і 265 КУпАП.

Вилученню підлягають речі і документи, які, по-перше, виявлені під час затримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його ре­чей; по-друге, є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення.

Вони вилучаються посадовими особами органів контрольно-ревізій­ної служби, податкової служби, захисту прав споживачів, внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, прикор­донних військ тощо (статті 234^і, 234², 244⁴, 262 і 264 КУпАП).

Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи про адмі­ністративне правопорушення у місцях, що їх визначають органи (посадо­ві особи), яким надано право провадити вилучення речей і документів, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встанов-

262______________________________________________________ Глава 7

леному порядку конфіскують або повертають володільцеві, або знищу­ють, а при сплатному вилученні речей реалізують.

Вилучені орден, медаль, нагрудний знак до почесного звання СРСР, почесного звання Української РСР, Почесної Грамоти і Грамоти Президії Верховної Ради Української РСР, почесного звання України, відзнаки Президента України після розгляду справи підлягають поверненню їх за­конному володільцеві, а якщо він невідомий, надсилаються відповідно до Адміністрації Президента України.

Вилучені самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблен­ня, апарати для їх вироблення після розгляду справи підлягають знищен­ню працівниками міліції.

Про вилучення речей і документів складається протокол або робить­ся відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.

При вчиненні порушень, передбачених статтями 174,190 — 195⁴ КУпАП, працівник міліції має право вилучити вогнепальну, пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду та холодну зброю, бойові припаси, електрошокові пристрої і спеціальні засоби.

Вилучення з метою запобігання правопорушенням допускається що­до предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретні обставини дають можливість відповідним державним органам приймати рішення щодо їх вилучення в адміністративному порядку відповідно до чинного законодавства. Ця міра від інших видів вилучення відрізняється відсутністю зв'язку з конкретним правопорушенням. Вона має чисто пре­вентивний характер і її мета — усунення умов, що можуть сприяти вчи­ненню правопорушення.

Так, при введенні надзвичайного стану, органами, що здійснюють надзвичайний стан, може застосовуватися тимчасове вилучення у грома­дян зареєстрованої вогнепальної та холодної зброї.

Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинення злочинів провадиться виключно за вироком суду, є додатковим покаранням за вчинений злочин, може поширюватися на все майно засудженого або йо­го частину, незалежно від зв'язку предметів, що конфіскуються, із зло­чинним діянням.

Вилучення на підставі цивільно-правових норм здійснюється лише в судовому порядку з відповідним позовом (див. статті 105 і 136 ЦК Ук­раїни).

Позбавлення спеціальних прав (ст. ЗО КУпАП). Позбавлення прав — це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному по­рядку за адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб'єктивних прав, які раніше були надані суб'єкту органами державного управління. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому

Адміністративно-деліктне право______________________________ 263

право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Серед стягнень КУпАП називає тільки два види позбавлення спеці­ального права: права керування (статті 108, 116, 122, 123, 124, 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе чи систематичне порушення порядку користування правом. Воно застосовується судом і уповноваже­ними на те посадовими особами.

У всіх випадках застосування цього стягнення йдеться про позбав­лення спеціальних прав, що відрізняються від прав конституційних, які громадяни мають від народження або які виникають у результаті при­дбання дієздатності. Основна їх особливість полягає в тому, що вони пер­соніфіковані, тобто даються конкретній особі в дозвільному порядку.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас виконує завдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало поєднуються ка­ральний і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно розв'язує не тільки шляхом виправлення і перевиховання правопоруш­ника, а й шляхом позбавлення його можливості знову чинити аналогічні проступки.

Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) — стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на термін до двох місяців із відбуванням за місцем постійної роботи винного і з відрахуванням до 20 відсотків йо­го заробітку в дохід держави.

Виправні роботи призначаються у судовому порядку. Ця санкція за­стосовується тільки до правопорушників, які мають постійну роботу. Во­на не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за ві­ком, інвалідів, до вагітних). Крім того, відповідно до ст. 15 КУпАП, ви­правні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу ор­ганів внутрішніх справ.

Таке стягнення застосовується за адміністративні правопорушення, що за ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинних діянь. Це дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від відшкодування майнового збитку, заподіяного злочином (ст. 51^і), дрібне хуліганство (ст. 173), зліс­на непокора законному розпорядженню працівника міліції (ст. 185) та ін.

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й від­буваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відра­хування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за суміс­ництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угодами. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Крім відрахувань грошових сум у дохід держави, виправні роботи припускають ще низку правообмежень майнового та трудового характе­ру. Так, у період відбування виправних робіт забороняється надання чер-

264_____________________________________________________ Глава 7

гової відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід на роботу з кращими умовами праці, на роботу за фа­хом тощо).

У всіх випадках виправні роботи встановлюються законодавцем у межах альтернативних санкцій.

Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП). Ці стягнення встановле­но за адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської небез­пеки наближаються до злочинів. Арешт є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо зазначає, що адмі­ністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окре­мі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною поясню­ється використання цього стягнення тільки в альтернативних санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) термі­ном до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2-ої груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори військо­возобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутріш­ніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість вжиття до правопорушника альтернативних заходів впливу старанно ви­вчена і визнана недоцільною. У цьому зв'язку характерними є санкції ст. 173 «Дрібне хуліганство», ст. 178 «Розпивання спиртних напоїв у гро­мадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді», ст. 185 «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника мілі­ції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця, ст. 185^і «Порушення порядку організації і прове­дення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». У них підкрес­люється, що ці проступки тягнуть за собою адміністративний арешт ли­ше у тому разі, якщо з урахуванням обставин справи й особи правопо­рушника вжиття до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.

За чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за вчинення таких видів правопорушень:

—незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, переси­
лання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в
невеликих розмірах (ст. 44);

—дрібне хуліганство (ст. 173);

—розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у гро­
мадських місцях у п'яному вигляді (ч. З ст. 178);

—злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника
міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця (ст. 185);

—порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, ву­
личних походів і демонстрацій (ст. 185^і);

Адміністративно-деліктне право______________________________ 265

— прояв неповаги до суду (ст. 185³).

Крім того, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухи­лення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства. Відповідно до ст. 325 КУпАП постановою судді не-відбутий строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на 15 діб.

Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення за­стосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України.

Вона поширюється виключно на іноземців, її застосування передба­чене ст. 24 КУпАП і ст. 32 Закону України «Про правовий статус інозем­ців» від 4 квітня 1994 р.

Іноземець може бути виселений за межі України в трьох випадках:

1) якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України
або охорони громадського порядку;

2) якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних
інтересів громадян України;

3) якщо іноземець грубо порушив законодавство про правовий статус
іноземців.

У разі ухвалення рішення про виселення іноземець зобов'язаний по­кинути територію України у терміни, зазначені в цьому рішенні. Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає за­триманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санкція прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін, необхідний для практичної реалізації цього рішення.

Рішення про виселення іноземця може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження не припиняє виконання рішення про виселення.

Переглядів: 626