• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 9

операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшор-ний статус надається банківським та страховим установам, які були ство­рені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підпри­ємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетинання кордону та торгівлі.

За ознаками відкритості та місця розташування розрізняють інтегра­ційні БЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональ-ною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації.

У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціати­вою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рі­шення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди від­повідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону.

Якщо ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони вносять відповідну пропозицію до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України має розглянути пропозицію про створен­ня спеціальної (вільної) економічної зони у шістдесятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони мають містити:

а) рішення місцевої ради та місцевої державної адміністрації з клопо­
танням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі
створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або
письмову згоду відповідних місцевих рад та місцевих державних адмі­
ністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна)
економічна зона (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони
за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну
назву спеціальної (вільної) економічної зони;

в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та
карту її території;

г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функці­
онування спеціальної (вільної) економічної зони;

д) проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної)
економічної зони.

Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки_________ 357

Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон неза­лежно від їх типу є:

— місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх пов­
новажень;

— орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної)
економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяль­
ності України та іноземних суб'єктів такої діяльності.

Функції цього органу можуть бути покладеш на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони.

Функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та органів їх господарського розвитку й управління регламентується відповідними положеннями та статутами.

Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компе­тенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства Ук­раїни на території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону.

Судові, господарські та інші правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм при здійсненні своїх функцій керуються чинним законодавством України, за винятками, передбаченими законодавчим актом щодо конкретної спеці­альної (вільної) економічної зони.

Орган господарського розвитку й управління та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління Ук­раїни, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.

Органи державного управління України не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку й управління та суб'єктів еконо­мічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законодавчим актом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними. Орган господарського розвит­ку й управління спеціальної (вільної) економічної зони та зазначені суб'­єкти не несуть відповідальності за дії органів державного управління Ук­раїни.

Органи господарського розвитку й управління спеціальної (вільної) економічної зони не несуть відповідальності за дії місцевих рад та місце­вих державних адміністрацій. Місцеві ради та місцеві державні адмініст­рації не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку й управління спеціальної (вільної) економічної зони та суб'єктів економіч­ної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не пе­редбачено законом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними.

Промислово-фінансові групи (ПФГ).Під промислово-фінансовою групою слід розуміти об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та про-

358______________________________________________ Глава 9

ектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку. ПФГ не має статусу юридичної особи.

Таке об'єднання створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га­лузей виробництва і структурної перебудови економіки України, вклю­чаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також вироб­ництва кінцевої продукції.

Забороняється створення ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчу­вання, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного по­стачання, транспортних послуг.

Основним нормативним документом, що регламентує діяльність ПФГ є Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р.

У складі промислово-фінансових груп виділяють два типи підпри­ємств: а) головне підприємство і б) підприємство — учасник ПФГ.

Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, тобто продукцію, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ, здійснює П збут, сплачує податки в Україні та офіційно представ­ляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство, яке має право діяти від імені ПФГ. Керівник головного підприємства є президентом ПФГ.

Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підпри­ємство, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного поста­чання, банк, фінансово-кредитна установа.

Учасник ПФГ — підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, або іно­земна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ. (Проміжна продукція ПФГ — продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти інтелектуальної власно­сті, яка виробляється учасником ПФГ, використовується для виробницт­ва кінцевої продукції ПФГ і реалізується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. При реалізації такої продукції за межами ПФГ ця продукція проміжною не вважається) або надає банківські та ін­ші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті от­римання прибутку.

Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ.

Генеральна угода про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції включає: назву ПФГ; перелік затверджених у встановленому

Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки________ 359

законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; кандидату­ру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з поса­ди; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; термін дії угоди; інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визнають необ­хідними ініціатори створення ПФГ.

Угода набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів Украї­ни постанови про створення (реєстрацію) ПФГ.

Як головне підприємство, так і учасники ПФГ, зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, госпо­дарської та фінансової діяльності відповідно до законодавства про про­мислово-фінансові групи та укладеної Генеральної угоди щодо спільної діяльності.

Вони створюються та діють з додержанням вимог чинного законодав­ства України, водночас і законодавства щодо обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції.

Підприємство, установа, організація можуть бути головним підпри­ємством чи учасником тільки однієї ПФГ. У складі ПФГ може бути тіль­ки один банк.

Рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України з метою реаліза­ції державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та оформляється постановою.

Створення ПФГ здійснюється відповідно до Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні» і Положення про створення (ре­єстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп.

Ініціатори створення ПФГ — підприємства, банки, наукові та проект­ні установи, інші установи та організації всіх форм власності на добро­вільних засадах проводять загальні збори, на яких приймають протоколь­не рішення про намір створення ПФГ; приймають Генеральну угоду про спільну діяльність у виробництві кінцевої продукції ПФГ; розробляють та затверджують техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ; розробляють проекти двосторонніх угод про поставки проміжної продукції ПФГ (або надання відповідних послуг); визначають уповнова­жену особу ініціаторів створення ПФГ, тобто фізичну особу (осіб), яка має у встановленому порядку оформлене доручення ініціаторів представ­ляти в Кабінеті Міністрів України проект створення ПФГ.

Уповноважена особа подає Генеральну угоду та техніко-економічне обгрунтування створення ПФГ відповідному міністерству чи іншому центральному органові виконавчої влади, Мінекономіки, Фонду держав­ного майна та Антимонопольному комітету, які у двомісячний термін мають скласти висновки стосовно поданих документів.

360______________________________________________ Глава 9

Вона також забезпечує перерахування до державного бюджету дер­жавного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду Кабіне­том Міністрів України. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови розрахункового обсягу реалізації кін­цевої продукції, еквівалентній сумі в сто мільйонів доларів США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей термін може бути продовжено окремою постановою у разі створення ПФГ для виробницт­ва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.

Після цього уповноважена особа подає на ім'я Прем'єр-міністра Ук­раїни такі документи: доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Мі­ністрів України проект створення ПФГ; Генеральну угоду про спільну ді­яльність у виробництві кінцевої продукції, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ; техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ; висновки відповідного міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимоно-польного комітету про доцільність створення ПФГ стосовно техніко-еко-номічного обгрунтування та Генеральної угоди; документ про перераху­вання до державного бюджету державного мита.

Зазначені матеріали, після їх отримання, надсилаються Міжвідомчій комісії з питань формування ПФГ, яка у двомісячний термін розглядає їх і готує відповідні пропозиції Кабінетові Міністрів України. Щодо створення транснаціональної ПФГ Міжвідомча комісія готує пропозиції Кабінетові Міністрів України у чотиримісячний термін.

У разі прийняття позитивного рішення Міжвідомча комісія або за її дорученням відповідне міністерство чи інший центральний орган вико­навчої влади розробляє проект постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердження Генеральної угоди про спільну ді­яльність. У разі відмови у створенні ПФГ Міжвідомча комісія готує про­ект протокольного рішення Кабінету Міністрів України з цього питання. Проекти документів разом з обгрунтуванням прийнятих рішень подають­ся до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України в місячний термін приймає рішення про створення ПФГ або відмову в її створенні. Щодо створення транснаціо­нальної ПФГ рішення приймається у двомісячний термін.

Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Гене­ральної угоди про спільну діяльність у двотижневий термін. Після реєст­рації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка.

Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ прий­мається Кабінетом Міністрів України лише за умови попереднього укла­дення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Ра­дою України.

Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки_________ 361

Чинне законодавство забороняє вживання словосполучення «про­мислово-фінансова група (ПФГ)» у назвах суб'єктів підприємницької ді­яльності, що реєструються не за нормами Закону України «Про промис­лово-фінансові групи в Україні».

З метою вирішення питань щодо формування промислово-фінансо­вих груп при Кабінеті Міністрів України функціонує постійно діючий орган — Міжвідомча комісія з питань формування промислово-фінансо­вих груп.

На цю Комісію покладається:

—аналіз соціально-економічної ситуації у промисловості, підготовка
пропозицій про збереження єдиних виробничо-технологічних комплек­
сів, продукція яких є конкурентоспроможною на зовнішньому ринку;

—розгляд проектів законодавчих та інших нормативних актів з пи­
тань створення та функціонування промислово-фінансових груп;

—розробка пропозицій щодо державної підтримки промислово-фі­
нансових груп, створюваних у сферах, які визначають науковий, вироб­
ничий, оборонний та експортний потенціал країни;

—підготовка разом з провідними науково-виробничими комплекса­
ми — головними розробниками сучасних видів техніки пропозицій щодо
складу об'єктів, на базі яких можливо й доцільно створювати промисло­
во-фінансові групи;

—розгляд питань щодо доцільності створення промислово-фінансо­
вих груп та підготовка відповідних пропозицій Кабінетові Міністрів Ук­
раїни;

—розробка рекомендацій щодо формування ефективної структури
промислово-фінансових груп;

—розробка методичних рекомендацій щодо підготовки установчих
документів для промислово-фінансових груп;

—формування міжгалузевих робочих груп і розробка техніко-еконо-
мічних обгрунтувань й установчих документів щодо створення окремих
транснаціональних виробничо-технологічних комплексів і промислово-
фінансових груп;

—вивчення й аналіз зарубіжного досвіду створення та функціону­
вання промислово-фінансових груп, інших промислових структур з ме­
тою його використання у вітчизняній практиці;

—аналіз діяльності промислово-фінансових груп для врахування йо­
го результатів у подальшій роботі.

Інвестування економіки. Під інвестиціями розуміють довготермінові вкладення у підприємства, підприємницькі проекти, економічні програ­ми тощо як у власній країні, так і за кордоном.

Розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні. В першому випадку кошти вкладаються українськими інвесторами, в тому числі й безпосе­редньо державою з державних фінансових джерел; у другому — кошти

Переглядів: 247