• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визнання основного зобов'язання недійсним тягне за собою нечинність способу забезпечення. Припинення основного зобов'язання припиняє дію способу забезпечення.

Перелічені способи забезпечення мають спільні ознаки.

1. вони спрямовані на належне і передусім реальне виконання зобов'язань.

2. вони захищають майнові права кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином, способи забезпечення мають гарантійний характер. (застава дає змогу кредиторові задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом застави.)

3. За загальним правилом, підставою для встановлення та способу забезпечення виконання зобов'язання є угода сторін про таке забезпечення. І тільки щодо неустойки та застави передбачено, що вони можуть встановлюватись безпосередньо законом.

4. спільною для всіх забезпечувальних зобов'язань ознакою є форма правочину щодо забезпечення. - правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Недодержання письмової форми правочину щодо забезпечення спричиняє його недійсність.

Специфіка забезпечувального зобов'язання полягає в додатковому (акцесорному) характері відносно основного зобов'язання. Ця особливість забезпечувального зобов'язання, його акцесорний характер, виявляється у:

1. недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення і, навпаки, забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсності основного зобов'язання

2. забезпечувальне зобов'язання слідує долі основного зобов'язання при переході прав кредитора до іншої особи, зокрема, при уступці вимоги з основного зобов'язання.

3. припинення основного зобов'язання, як правило, тягне за собою припинення і забезпечувального. Однак з цього правила можливі винятки. Зокрема, гарантійне зобов'язання не залежить від основного.

Класифікувати забезпечувальні зобов'язання можна:

- забезпечення виконання зобов'язань шляхом звернення стягнення на майно боржника (застава);

- забезпечення виконання зобов'язань шляхом звернення грошових стягнень (неустойка, завдаток);

- забезпечення виконання зобов'язань шляхом притримання майна боржника;

- забезпечення виконання зобов'язань шляхом притягнення до відповідальності третіх осіб (порука, гарантія).

Роль інституту забезпечення виконання зобов'язань зумовлюється функціями забезпечувальних зобов'язань:

- стимулювання належного виконання основного зобов'язання;

- відновлення порушеного невиконанням чи неналежним виконанням права кредитора.

- неустойка і завдаток водночас є мірою цивільно-правової відповідальності; за допомогою завдатку здійснюється доказування факту укладення договору.

4. НЕУСТОЙКА, ЇЇ ВИДИ.

Неустойка завжди вважалася одним з найпоширеніших і популярних способів забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойка (штрафом, пенею) - певна грошова сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.

У ЦК України додатково зазначається, що неустойкою може бути не тільки грошова сума, а й інша майнова цінність. Неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням зобов'язання боржником.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на:

1) законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншому правовому акті;

2) договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

залежно від можливого стягнення збитків неустойки поділяються на чотири види:

1. залікова - передбачає можливість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.;

2. штрафна - підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.;

3. виключна - обмежує відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.

4. Альтернативна - . передбачає можливість стягнення або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушення зобов'язання і встановлено розмір збитків. Отже, кредитор відповідно має визначитися з тим, чи буде стягуватися неустойка, чи будуть стягуватися збитки ще до того, як боржником було допущено порушення виконання зобов'язання.

Розмір неустойки, визначений законодавством, може бути збільшений угодою сторін, сторони мають право і зменшити розмір неустойки, але тільки в тих випадках, які допускаються законом. Передбачається, що відсотки на неустойку не нараховуються. Крім того, неустойка водночас є мірою відповідальності у разі порушення зобов'язання.

Штраф – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"

v "штраф" і "пеня", які по суті є різновидами неустойки і разом з останньою називаються штрафними санкціями.

v неустойка (у вузькому значенні цього поняття) застосовується, як правило, за невиконання або неналежне виконання майнового зобов'язання у вигляді прострочення і стягується одноразово за кожний факт порушення у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або його частини.

v штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання

v Штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, а саме:

а) штраф у конкретній грошовій сумі;

б) штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до невиконаної його частини;

в) штраф у розмірі вартості предмета зобов'язання;

г) штраф у кратному розмірі предмета зобов'язання.

v Звичайно, сторони в договорі можуть передбачити будь-яку форму штрафу, якщо інше не встановлено законом.

v законодавець і договірні сторони передбачають застосування за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань штрафної санкції у вигляді пені, як правило, водночас встановлюють і порядок її нарахування.

v застосування пені як штрафної санкції, що стягується шляхом нарахування відсотків до суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення

v Таким чином, особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення. Неустойка застосовується, як правило, як санкція у разі прострочення виконання майнових (а не грошових) зобов'язань, її розмір визначається законом або договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.

v сторони можуть передбачити у договорі спосіб нарахування розміру пені, якщо такий спосіб не визначений законом.

v у разі вживання в законі чи договорі терміна "пеня" та встановлення її розміру, але без визначення порядку нарахування, обчислення за таких обставин пені має здійснюватися у встановленому законом чи договором розмірі саме за кожний день прострочення виконання грошового чи іншого зобов'язання, тобто має діяти презумпція такого методу нарахування пені, та принцип аналогії закону.

v Іноді пеня може передбачатися також за порушення майнових (товарних) зобов'язань.

v Нарахування пені може бути обмежене певним терміном або розміром. Наприклад, ст. З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтями цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено скорочений 6-місячний строк позовної давності.

v вимоги про стягнення боргу і пені за прострочення грошового зобов'язання ґрунтуються на різних правових підставах.

Судам надається право зменшувати її розмір, якщо вона є надмірно високою, зокрема, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір завданих збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Суд може зменшити розмір неустойки, але не може виключити її повінстю.

5. ПОРУКА. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОРУЧИТЕЛЯ.

Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов'язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб.

За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині.

Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога.

Порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, яке забезпечується укладенням поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, тягне за собою беззаперечну недійсність і поруки.

Порука оформляється договором поруки, який завжди укладається у письмовій формі, укладається між кредитором та поручителем за основним зобов’язанням. За бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим. Суб’єктами такого договору можуть бути будь-які особи як фізичні так і юридичні. Договір поруки є консенсуальним.

Поручитель не зобов’язаний виконувати обов’язок боржника за основним зобов’язанням, однак поручитель має право виконувати забезпечене ним зобов’язання з метою запобігти сплаті кредитору додаткових сум, що можуть бути викликані простроченням виконання (проценти, збитки).

Боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Кредитор може заявляти свої вимоги як до боржника за основним зобов’язанням, так і до поручителя. Але договором може бути встановлена субсидіарна відповідальність – до пред’явлення вимоги поручителю кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника . якщо останній відмовився задовольнити вимогу кредитора або той не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно. Особи, які надали поруку за різними договорами поруки, не несуть солідарної відповідальності перед кредитором, якщо інше не встановлено договором .

Поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату відсотків, а також за заподіяні збитки та не­устойку, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

Законодавство передбачає, що за боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб – поручителів - такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

Якщо у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання боржником кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов'язання, поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника. Таким чином, у цілому зобов'язання не припиняється, в ньому лише змінюється кредитор, який має право безпосередньо звертатися до боржника.

Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручи­телем суми .

права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги.

1. поручитель до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов — залучити боржника до участі у справі. Інакше боржник має право висунути про­ти зворотної вимоги поручителя заперечення, які він мав проти кредитора.

2. поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечен­ня, які міг би надати боржник, якщо інше не випливає з договору поруки. Пору­читель зберігає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо від них відмо­вився або визнав свій борг.

Якщо ж боржник виконав забезпечене порукою зобов'язання, він повинен негайно повідомити про це поручителя. Інакше поручитель, який у свою чергу виконав зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або висунути регресну вимогу боржникові. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одер­жане.

спеціальні підстави припинення поруки.

v у зв'язку з акцесорним характером припинення основного зобов'язання

v якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позов до поручителя. У тих випадках, коли строк виконання зобов'язання не зазначений або визначе­ний моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

v переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника.

v Зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності

v Відмови кредитора прийняти належне виконання, запропоноване боржником чи поручителем

v Спливу строку на який надана порука

Строк поруки визначається договором. Якщо строк дії договору поруки не встановлений у договору.

З припиненням поруки кредитор втрачає додаткові гарантії щодо забезпеченості зо­бов'язань.

Поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржникові.

Переглядів: 2600