• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нестероїдні протизапальні ЛП (НПЗП)

Механізм дії.НПЗПвиявляють свій протизапальний ефект шляхом інгібування синтезу запальних простагландинів, пригнічення активності медіаторів запалення (гістамін, серотонін, брадикінін), обмеження міграції лейкоцитів у вогнище запалення та зменшення їх фагоцитарної активності. Антиангінальна дія спричинена порушенням проведення больових імпульсів у спинному мозку (метамізол).

Фармакодинаміка.Для пацієнтів з захворюваннями нирок призначають препарати, враховуючи їхній протизапальний, анальгезивний, жарознижувальний, фібринолітичний, антиагрегантний та імуносупресивний ефекти.

Протизапальний ефект НПЗП пов'язаний із пригніченням фаз запального процесу. У більшій мірі вони впливають на фазу ексудації. Індометацин, диклофенак та фенілбутазон обмежують розвиток фази проліферації. На фазу ж альтерації НПЗП практично не впливають. Протизапальний ефект розвивається через 10 – 14 днів.

Для зменшення больового синдрому у нефрології НПЗП застосовують при нирковій коліці на фоні СКХ. Анальгезивний ефект обумовлений гальмуванням продукції нирками простагландину Е₂, зниженням ниркового кровотоку та пригніченням сечоутворення, що призводить до зменшення тиску в ниркових мисках і сечоводах вище місця обструкції. Інтенсивність больового відчуття зменшується до декількох годин (іноді раніше).

НПЗП мають здатність знижувати температуру тіла до норми. За нормальної температури жарознижувальний ефект не проявляється.

Антиагрегаційний ефект НПЗП пов'язаний з пригніченням ними ЦОГ-1 у тромбоцитах, порушуючи утворення ендогенного проагреганта тромбооксану (тромбоксан А₂).

За умови тривалого застосування НПЗП знижується проникність капілярів, затрудняється контакт імунокомпетентних клітин з антигеном, антитіл з субстратом, з чим і пов'язаний імуносупресивний ефект.

Під впливом НПЗП знижується протеїнурія (у нефрологічних хворих знижують капілярну проникливість).

У нефрології основним показанням до призначення даної групи препаратів є затяжна протеїнурія при відсутності артеріальної гіпертензії, набряків, олігурії, вираженої активності запального процесу.

Протипоказання. Слід пам’ятати про негативний вплив на нирки більшості НПЗП. Їхня нефротоксичність полягає у тому, що вони зумовлюють звуження судин і погіршення ниркового кровотоку і, як результат, - ішемічні зміни у структурі нирок, зниження клубочкової фільтрації, зменшення екскреції натрію з сечею, набряки, підвищення АТ. Тому їх не можна призначати при виражених порушеннях функції нирок. Найбільший вплив на нирковий кровотік чинять індометацин та фенілбутазон.

Найчастіше використовують вольтарен (ортофен) по 75-150мг/добу, курс – 4-8 тижнів.

Імунодепресанти –лікарські препарати, які володіють імунодепресивною, протизапальною та антипроліферативною дією. З лікувальною метою їх використовують для пригнічення аутоімунного запалення.

Показання для застосування цитостатиків у нефрології: резистентна до глюкокортикостероїдної терапії нефротична форма гострого чи хронічного гломерулонефритів; стероїдорезистентний швитко прогресуючий ГН при розвитку гломерулосклерозу; лікування нефротичного синдрому за наявності протипоказань до використання гормональної терапії (артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, виразкова хвороба шлунку чи дванадцятипалої кишки, ожиріння, ішемічна хвороба серця); розвиток побічних дій та глюкокортикостероїдної залежності при лікуванні глюкокортикостероїдами. Паралельне застосування у цих випадках імунодепресантів дозволяє зменшити дозу гормонів, що призводить до зменшення вираженості побічних дій та гормонозалежності.

Імунодепресанти при гострому та хронічному гломерулонефритах застосовуються наступним чином: азатіоприн (імуран) та меркаптопурин - 2-3 мг/кг (150– 00 мг) на добу, циклофосфамід по 1,5-2 мг/кг (100-150 мг) на добу. При застосуванні цих препаратів курс лікування становить 4-8-10 тижнів. У подальшому рекомендують підтримуючу терапію у добовій дозі, яка становить ¹/₂-¹/₃ оптимальної, протягом 4-6 місяців при гострому та 6-12 місяців при хронічному гломерулонефриті.

Лейкеран застосовують по 0,2 мг/кг на добу, курсом – 4-8-10 тижнів. У подальшому рекомендують підтримуючу терапію у добовій дозі, яка становить ¹/₂-¹/₃ оптимальної, протягом 4-6 місяців при гострому та 6-12 місяців при хронічному гломерулонефриті.

Можливий розвиток побічних дій та ускладнень при застосовуванні цитостатиків див. у розділі 5.6.

Прямі антикоагулянти – це(гепарин та його низькомолекулярні аналоги - клексан, еноксипирин, фондапарин, надропарин, дальтепарин).

Механізм дії прямих антикоагулянтів:

- пригнічують аутоімунний запальний процес;

- шляхом зменшення проникливості капілярів клубочків знижують рівень протеїнурії;

- пригнічуючи всі фази згортання крові, адгезію і агрегацію тромбоцитів, покращують мікроциркуляцію та попереджують тромбоутворення у судинах нирок;

- володіють протизапальною, гіполіпідемічною, натрійуретичною та діуретичною дією.

Фармакодинаміка.Розрізняють натрієву, кальцієву та літієву сіль гепарину. Джерелом гепарину та еноксапарину є кишечник свині та легені корів. Для медичного застосування препарат випускають у вигляді натрієвої та кальцієвої солі. Зазвичай гепарин використовують у вигляді натрієвої солі. Слід пам’ятати про високий ризик геморагічних ускладнень при застосування антикоагулянтів. Зменшити ймовірність кровотеч вдається за умови ретельного відбору пацієнтів, постійного контролю доз препарату та спостереження за зміною активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ). Для нефракційованого гепарину рівень АЧТЧ визначають також титруванням протаміну чи анти-Ха ОД, терапевтичний рівень яких становить 0,2–0,4 ОД/мол та 0,3–0,7 ОД/мол відповідно.

Величини низькомолекулярних гепаринів визначені в анти-Ха ОД. Через 4 години після застосування визначають піковий терапевтичний рівень (0,5–1,0 ОД/мол двічі на день). Максимальна доза становить 1,5/мол на добу.

ТАБЛИЦЯ 38

Читайте також:

1. Неглікозидні (нестероїдні) кардіотонічні засоби.
2. Неглікозидні (нестероїдні) кардіотонічні засоби.
3. Стероїдні протизапальні лікарські засоби (глюкокортикостероїди)

Переглядів: 495