Явище прономіналізації

Прономіналізація (лат. pronomen — займенник) - це перехід інших частин мови в займенники, тобто набуття вказівної (дейктичної) функції займенника, вид конверсії: 1. Товариші мої давно вже там, у пана Бога, вже й діти мої – Василь, Семен та Грицько – життя своє земне скінчили, вже й онуки постаріли, а правнуки повиростали – скільки ж іще чоловікові жити?! (С. Тельнюк). 2. Цілий день стояв густий туман (М. Коцюбинський). 3. Не звикай утертими стежками йти за другим сліпо, як у дим, бо як стануть пастухи вовками, треба вівцям пастися самим (І. Франко).

Повністю переходить в займенники лише незначна кількість слів.

Відбувається внаслідок ослаблення, десемантизації того чи ін. їхнього лекс, конкр.-номінат. значення в напрямі розвитку вказівної функції. Повна П. для укр. мови порівняно мало характерна. Крім кількох слів, тепер уже ненормативних (другий «інший» - від ім. друг; любий, любісінький «будь-який» - від значення «любий, який до вподоби»), вона представлена переважно випадками лексикалізації синтакс. конструкцій, що мають займенниковий компонент, з набуттям неозначено-узагальненого значення: дехто, дещо, деякий (з вихідним значенням «десь хтось» і под.), хтось, щось (з давнього значення «хтось собі» і под.), хто-небудь, будь-хто, хтозна-хто і под. В ін. випадках П. виявляється лише як тенденція - переважно до розвитку: а) неозначеного або неозначено-узагальненого значення «якийсь», «хтось» і под. або «будь-який», «будь-хто» і под.: один (одного разу, пор. також Що за один?) - від числівникового знач., певний (певною мірою), перший-ліпший, при фразеологізації синтакс. конструкцій типу який (хто, що і под.) завгодно (хочеш, попало і т. п.) та ін.; б) неозначено-особового або узагальнено-особового значення — «хто-небудь», «хтось» або «хтось інший» («всі інші»): людина (люди), чоловік («Якщо людина чесна, це відразу видно», «прислати людину замість себе», «ні собі, ні людям»); пор. повну П. у цих випадках франц. оп з потте, нім. тап — з Мапп; в) ослаблено-особового або ослаблено-предметного значення: людина (люди), чоловік, річ, справа, діло, ішука і т. п. («він людина добра», «освіта — важлива річ», «з якої речі?», «не в цьому справа», «моє діло маленьке»); пор. повну П. англ. иіігщ у складних займенниках &отеІпіп§ і под.; г) вказівно-анафоричного значення: даний «цей» (у даному разі), перший, останній, вищезазначений і под. («Прийшли Іван і Петро. Останній запізнився»); пор. в аналогічній анафор, функції навіть дієслова — англ. № сіо; ґ) ін. значень — напр., узагальнено-особового: наш (ваш) брат «я/ми (ти/ви)» або «такі, як я/ми (ти/ви)», конкр.-особового, але з конотацією поваги: «Дай же сказати чоловікові (зам. йому), не перебивай», «Нагодуй ось людей» (зам. їх).

У функції займенників найчастіше виступають такі слова:

1. Числівники один і другий. Прономіналізація числівника один особливо чітко виявляється в пестливо-зменшувальних формах, наприклад: Мов одірвалось од гіллі, одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко); у цьому реченні одно-однісіньке означає саме-самісіньке.

Числівник один у заперечних реченнях (у поєднанні з заперечною підсилюючою часткою ні) виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: Ні один з лижників не відстав у поході; тут ні один = ніхто, жоден.

Прономіналізація слова другий обумовлюється в певній мірі його походженням. Етимологічно слово другий пов'язується з займенником другий і в давнину означало інший: На другу осінь учитель перейшов у друге село (А. Тесленко).

Особливо часто явище прономіналізації числівників один, другий спостерігається в усталених зворотах один одного, один другого, один другому і под.

В ряді одні — другі — треті — четверті і т. д. ці числівники іноді вживаються в значенні деякі, ті, наприклад: Одні питали, чи не краще б вийти назустріч війську з хлібом та сіллю, упасти в ноги, скоритись. Другі радили битись, не пускати козаків (М. Коцюбинський); тут одні, другі означають ті, деякі.

Часто прономіналізується і порядковий числівник перший, виступаючи в значенні той, там-той.

2. Прикметники і дієприкметники. З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: цілий, повний, різний, різноманітний, перший-ліпший, окремий, певний, відомий, даний, слідуючий, останній та ін., наприклад: Був у неї Андрій — цілий вік гризлися з ним, а тепер нема вже й Андрія (М. Коцюбинський); тут слово цілий вжите в значенні весь.

3. Іменники. Втрачати своє лексичне значення і переходити в розряд займенників можуть лише деякі іменники. Найвиразніше проявляють тенденцію до прономіналізації такі іменники: людина, чоловік, люди, діло, справа, річ, факт та деякі інші, наприклад: «Плачинда опустив нижче раму, і на його одежі заворушилися жовті тремтливі плями від шибок і чорний хрест рами. Аж поморщився чоловік, побачивши на собі це рухливе навскісне середохрестя... Коли прогнали її Мирона з економії, то теж подався чоловік на заробітки, ще раніше Романа. Пішов чоловік з косою і торбиною за плечима, а діти його висихають з голоду, мов сіно» (М. Стельмах). Прономіналізований іменник чоловік забарвлює висловлювання у співчутливі або (залежно від контексту) гумористичні чи іронічні тони.

У функції особових займенників першої і другої особи однини або множини вживаються словосполучення наш брат, ваш брат, ваша сестра, наприклад: Ти цю пісеньку облиш. Ми її знаємо, наслухались від вашого брата (О.Корнійчук); Знаємо ми вашого брата (А. Головко).

У значенні присвійного займенника свій часто вживається словосполучення свій брат, наприклад: Бач, що! — схитнув головою Павло. — Бач, як нашого брата пани! — Так йому хочеться з кимось, з своїм братом побалакать про це, переглянуться хоч (А. Тесленко); тут нашого брата означає нас, з своїм братом — своїми.

Перехід буває повним і ситуативним. При повному переході похідне слово перестає вживатись у функції частини мови твірного слова. При ситуативному переході похідне слово в одних випадках вживається в функції нової частини мови, а в інших — у функції частини мови твірного слова.

Транспозиція однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функціональних потреб. У структурі мови перехід частин мови буває повним і неповним. Перехід частин мови реалізується синтаксично, морфологічно і семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати переміщення елемента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змінювана синтаксична позиція може набувати морфологічного закріплення або семантичного завершення.

Субстантивація займенників зумовлена специфічним загальночастиномовним значенням цього класу слів – вказівністю, яка має безпосереднє відношення до предметності (а також атрибутивності та квантитативності).

Предметність/опредметненість внутрішньо притаманна займенникам, внаслідок чого їх не завжди трактують як окрему частину мови [5, с. 187]. З огляду на це процеси субстантивації для займенників – явище, що пов’язане не стільки із зміною категоріального значення, скільки із набуттям нових (часом – нехарактерних для певного розряду займенників) морфологічних ознак. Порівняймо, наприклад, морфологічні категорії займенника ти у такому контексті: Ти(1) і я – це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, буду Я приходити до Тебе, і до інших йтимуть горді Ти (2) (В. Симоненко). У першому випадку займенник виражає другу особу однини, а другий випадок виходить за рамки звичної саме для цього займенника грамеми однини і таким чином субстантивується, набуваючи оказіонального граматичного значення множини (горді Ти). Подібні явища можна простежити і в інших контекстах: У кожного Я є своє ім’я, на всіх не нагримаєш грізно, ми – це не безліч стандартних “я”… І тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони “Я” (В. Симоненко). Наведені приклади репрезентують ситуативно зумовлені морфологічні зміни займенників у напрямку субстантивації. Однак є випадки (очевидно, пов’язані з частотою вживання), коли функціональний іменниковий статус займенника кодифіковано у “Словнику української мови”, наприклад, вживання займенника сам у значенні іменника [33, т. ІХ, с. 23].

Означальний займенник субстантивується, зазвичай перебираючи на себе синтаксичну роль підмета: Нестиму вінець, той, що сама положила на себе (Леся Українка). Сама пішла світ за очі – аби знайти від тебе крихту порятунку (Л. Костенко).

Утрачаючи власні риси, займенники виступають у ролі часток. Такі частки займенникового походження надають мовленню більшої експресії, виділяючи ті чи ті одиниці тексту: А я собі гуляю, Як рибка по Дунаю, (нар. пісня).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тест для тематичного контролю. 6 клас.	\|	Завдання і значення курсу історії політичних та правових вчень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.