Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон.

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

1. Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон.

2. О.Гамілтон, Дж.Медісон, Дж.Адамс.

Розвиток політичної та правової думки у Сполучених Штатах Америки найбільш інтенсивно проходив у період боротьби за незалежність та вироблення і прийняття Конституції США, тобто у період другої половини XVIII ст. Найбільш яскравих представників політичної та правової думки цього періоду можна об'єднати в дві підгрупи. До першої входять найбільш послідовні прихильники визвольної війни північноамериканських колоній, демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів та суверенітету народу (Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон). Другу групу складають централісти-федералісти (Дж.Адамс, О.Гамілтон, Дж.Медісон).

Бенджамін Франклін (Franklin), 1706–1790, — американський вчений-енциклопедист, який ще в 1754 році висуває ідею військово-політичного союзу англійських колоній у Північній Америці. Він один з авторів Статей конфедерації 1781 р., Декларації незалежності та Проекту федеративної конституції. Йому належить ряд робіт з конституціоналізму, зокрема "Історичний нарис конституції і урядової влади Пенсильванії" (1759), та інших політико-правових проблем. Він був одним з перших, хто підкреслив важливість розвитку окремої науки про політику. Саме він став одним із засновників і першим президентом "Товариства політичних досліджень", завданням якого проголошувалося вдосконалення знань про державне управління і розвиток політичної науки у їхній взаємодії.

Томас Пейн (Paine), 1737–1809 — просвітитель, один з найбільш популярних публіцистів періоду американської революції. Йому належать такі праці, як "Права людини" (1791), "Епоха розуму" (1795) та ін. У своїх працях він ставить і обгрунтовує ідею незалежності Америки, підкреслюючи, що справа Америки, в значній мірі, є справою всього людства, оскільки боротьба за незалежність — це боротьба за природні права людини, проти деспотизму й узурпації влади. Важливим в його творчості є ідея розмежування суспільства і державної влади. Пейн підкреслював, що вони відрізняються не тільки за своєю роллю, але й за походженням, оскільки суспільство створюється, виходячи з людських потреб, а уряд — виходячи з людських недоліків. Суспільство, в будь-якому випадку, — підкреслював він, — є благом, а державна влада, навіть найкраща, є тільки необхідним злом. І якщо б веління совісті були чіткими, визначеними і всіма дотримувалися, то люди не потребували б законодавства і, відповідно, державної влади. Пейн базує свої ідеї, як він сам підкреслював, на "законі природи" і вбачає ціль державної влади у забезпеченні свободи і безпеки громадян. Пейн вважав, що зародження та існування влади базується виключно на згоді тих, ким вона управляє. Всі форми правління він поділяє на два види: правління на основі виборів і представництва та правління на основі спадкового права. Перше — це республіка, друге — монархія та аристократія. Ці форми відмінні і протилежні, тому що базуються на двох різних засадах: розумі та невігластві. Оскільки державна діяльність вимагає таланту і здібностей, а вони не переходять у спадок, то очевидно, що тільки республіка у повній мірі базується на розумі.

Розглядаючи права людини, Пейн підкреслював, що вони є не тільки властивістю соціального буття людини, це, одночасно, і принцип державної влади. Тільки наявність прав людини уможливлює швидкий прогрес суспільства, і вони є необхідними, як принцип здійснення державної влади, кожній цивілізованій нації. Узагальнюючи американський досвід, Пейн зазначав, що полум'я, запалене від маленької іскри в Америці, тобто ідея прав людини, ідея свободи, буде розповсюджуватися від нації до нації. Людина набуває усвідомлення свої прав у процесі належного забезпечення власних інтересів та потреб, виявляючи кожен раз, що сила і можливості деспотизму кореняться тільки у страхові виявити йому якийсь опір, і тому, щоб "бути вільним, достатньо захотіти цього".

Важливе місце у творчості Пейна посідає ідея свободи думки, боротьба з релігійним догматизмом. Він підкреслював, що право на власну думку є одним з головних прав людини. Той, хто заперечує за іншими це право, перетворюється в раба своєї нинішньої думки, оскільки позбавляє себе права змінити її в майбутньому.

Томас Джеферсон (Jefferson), 1743–1826, — видатний державний і громадський діяч, представник радикальної демократичної течії в американській політичній думці. Найбільш значною його працею є "Замітки про штат Вірджинію" (1785), в якій аналізується державний устрій цього штату, а найбільш відомою є Декларація незалежності (1776). Він також був автором закону про встановлення релігійної свободи (1777).

Перераховуючи в Декларації незалежності "невід'ємні права" людини, Джеферсон слідує за Локом, проте замінює одне з локівської тріади — життя, свобода і власність, — а саме: власність на право стати щасливим, що в його трактуванні означало використання свободи в цілях самовдосконалення і повного розвитку своїх здібностей. В цьому ж документі він обгрунтовує право народу на зміну уряду та форми правління. "Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: всі люди створені рівними; вони наділені їхнім творцем природженими і невідчужуваними правами, до яких належать право на життя, свободу і прагнення до щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, які беруть на себе справедливу владу зі згоди тих, ким вони правлять; якщо ж, яка б то не була, форма правління руйнує ці принципи, то право народу полягає у тому, щоб змінити або скинути її і встановити нову державну владу".

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чезаре Беккаріа.	\|	Самуїл Пуфендорф.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.