Стандарт-косту

Методу нормативного розподілу постійних витрат і

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат найбільш відомими є: 1) метод однорідних секцій; 2) стандарт-кост; 3) метод нормативного розподілу постійних витрат.

Метод однорідних секцій застосовується в основному у Франції та у ін-ших країнах, які дотримуються французької системи обліку. Під однорідною секцією розуміють підрозділи підприємства, відокремлені в бухгалтерському обліку, по яких витрати підлягають групуванню попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі, коли вони не можуть бути пря-мо віднесені на ці вироби. У ширшому розумінні однорідна секція ототожню-ється з центром відповідальності [16 : 54].

Логічну сутність методу однорідних секцій характеризує рис. 3.8.

Рис. 3.8. Економіко-логічний зміст методу однорідних секцій

З метою визнання секцій однорідними, їх діяльність повинна вимірюва-тись єдиним вимірником (одиницею роботи), яка, по-перше, характеризуватиме діяльність секції, відповідно, змінюватиметься пропорційно до витрат секції, а по-друге – даватиме змогу розділити витрати секції, тобто пов'язуватиметься з виготовленою підприємством продукцією, виконуваними роботами чи послуга-ми. Одиницями роботи можуть бути: 1) кількість виробленої продукції чи пос-луг; 2) вартість покупок або реалізації; 3) фактично відпрацьований час тощо.

Особливості методології обліку за однорідними секціями полягають в тому, що підприємство поділяють на так звані „однорідні секції” (цехи, відділи, служби), розподіляють між ними непрямі витрати, визначають по кожній секції суму витрат, яку відносять на продукцію чи замовлення, у процесі виробництва яких були використані послуги відповідної секції (згідно з обсягом спожитих одиниць роботи і собівартістю одиниці).

Метод однорідних секцій прийшов на зміну емпіричному методу, в ме-жах якого непрямі витрати відносились на собівартість продукції пропорційно до встановлених на підприємствах загальних баз розподілу. Емпіричний метод традиційно застосовується у вітчизняній практиці, де його вдосконалення йшло по лінії деталізації групування непрямих витрат за напрямами (освоєння нових виробів, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо) і методів їх розподілу на основі відповідних баз.

Суттєвою перевагою методу однорідних секцій є те, що витрати, загаль-ні для кількох секцій, розподіляються між ними за базами, які відповідають ха-рактеру певного виду загальних витрат. Наприклад, амортизація і орендна пла-та пропорційні площі, яку займає відповідна секція; витрати на страхування пропорційні вартості об'єктів страхування; витрати на утримання і ремонт ус-таткування пропорційні вартості цього устаткування і т.д. Впровадження у віт-чизняну практику облікової роботи елементів методу однорідних секцій сприя-тиме вирішенню наступних завдань:

досягнення більшої точності калькулювання через застосування досконаліших методів розподілу непрямих витрат;

використання ширшого спектру баз розподілу непрямих витрат залежно від умов діяльності підприємства.

Основними недоліками методу однорідних секцій доцільно визнати:

великий обсяг облікової роботи;

умовність однорідних секцій і неможливість абсолютно точного встановлення одиниць роботи;

однорідні секції не завжди збігаються з центрами відповідальності;

використання великої кількості баз розподілу непрямих витрат призводить до коливань рівня собівартості залежно від баз розподілу;

немає можливості аналізу змінних і постійних витрат в управлінському обліку.

Суть методу „стандарт-кост” полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витрати, а другі – минулі нерелевантні витрати, на які вже не можна вплинути.

Загальна схема функціонування системи калькулювання собівартості за нормативними витратами наведена на рис. 3.9.

Рис. 3.9. Послідовність обліку витрат за методом „стандарт-кост”

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розра-хувати нормативну собівартість кожного виду продукції і виявити загальну су-му нормативних витрат за кожним центром відповідальності, який бере участь у виробництві цих видів продукції. Таким центром може бути цех, дільниця, бригада тощо. При цьому нормативні витрати визначаються шляхом простої комбінації нормативних витрат по тих операціях, які потрібні для виробництва певного продукту. Вказаний процес схематично наведено у табл. 3.1.

Таблиця 3.2.

Методологія аналізу нормативних витрат за операціями і виробами

Центр відповідальності	Операція	Нормативні витрати на операцію	Вироби	Загальні нормативні витрати	Загальні фактичні витрати
А	Б	В	Г	Д	Е	Є

І					–
ІІ			–		–		–		–
ІІІ				–		–		–	–
ІV						–	–	–
Нормативна собі- вартість виробів	–

Як видно з таблиці, за кожну окрему операцію відповідає певний центр відповідальності. В даному випадку для цілей управління немає сенсу порівню-вати фактичні витрати на виріб „А” з нормативними витратами у сумі 220 грн, оскільки за відхилення відповідають центри I, III, ІV. Тобто тут жоден з центрів відповідальності не може відповідати за відхилення самостійно.

Отже, для управління витратами необхідно, щоб за центрами відпові-дальності були визначені нормативні витрати з урахуванням виходу продукції. Таким чином, якщо фактичні витрати за центром відповідальності I (280 грн) зіставляються з нормативними витратами в сумі 240 грн, на виробництво шести виробів (А, Б, В, Г, Д, Е, Є), то менеджер цього центру відповідатиме за всю величину відхилень по операції 1. Лише порівнюючи всю суму фактичних вит-рат із загальними нормативними витратами по кожній операції центру відпові-дальності за конкретний період, витрати можна контролювати ефективно.

Таким чином, нормативні та фактичні витрати доцільно відстежувати за центрами відповідальності, що забезпечить можливість визначити відхилення від норм і відобразити його у Звіті по відповідному центру для подальшого ана-лізу цих відхилень з метою прийняття коригуючих заходів. Якщо ж відхилення викликані постійною причиною, то норматив необхідно уточнити з урахуван-ням цієї причини.

Метод нормативного розподілу постійних витрат є перехідним від мето-дів калькулювання повної до калькулювання неповної собівартості продукції. Цей метод ґрунтується на таких принципах:

чітке розмежування в собівартості змінних і постійних витрат;

визначення нормативного рівня діяльності підприємства і його підрозділів;

включення у собівартість продукції постійних витрат залежно від фактично досягнутого рівня діяльності;

відображення в обліку додаткових витрат через зниження рівня діяльності або зниження витрат у зв'язку з підвищенням ефективності виробництва.

Для кожної секції або центру відповідальності встановлюють нормаль-ний рівень діяльності у відповідних одиницях роботи, а калькулювання органі-зовують виходячи з наступних передумов:

роздільний облік змінних і постійних витрат;

нормальному рівню діяльності відповідає певна сума змінних і постійних витрат;

постійні витрати відносяться на собівартість продукції відповідної сек-ції за коефіцієнтом розподілу (К_р), який визначається за співвідношен-ням фактичного рівня діяльності (Ф_рд) до нормального (Н_рд): К_р=Ф_рд/Н_рд;

відповідно, сума постійних витрат, що відноситься на собівартість (П_в), визначається за схемою: П_в= К_р× Фактична сума постійних витрат секції;

різниця між фактичною сумою постійних витрат і сумою, яка відно-ситься на собівартість секції, списується на збільшення або зменшення загального результату по підприємству.

У результаті такого списання постійних витрат собівартість одиниці продукції залишається стабільною, тобто не залежить від зміни обсягу діяль-ності. Отже, використання методу нормативного розподілу постійних витрат дає змогу визначити вплив зміни обсягу діяльності на структуру собівартості одиниці продукції і рентабельності через обчислення збитків від зниження об-сягу діяльності чи прибутків у разі збільшення обсягів виробництва.

Однак, цей метод має і певні недоліки, які призвели до того, що його поступово почала витісняти система директ-костинг. Основними з них є:

важко встановити нормальний обсяг діяльності;

метод напряму не пов'язаний з ринковими коливаннями цін і обсягами реалізації;

собівартість визначається як об'єктивна, а не суб'єктивна категорія, тобто залежна від конкретних умов діяльності підприємства (сегмента діяльності, положення фірми на ринку, цілей діяльності тощо).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Витрат і калькулювання	\|	Елементи керування у формах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.131 сек.