Список Інтернет-джерел

1. osvita.ua/school/news/8715/

2. www.edu.kh.ua/.../elektronni_pidruchniki_

3. http://www.mon.gov.ua

4.http://www.iitzo.gov.ua

Завдання :законспектувати запитання плану та підготуватися до їх

обговорення на семінарському занятті №1, перевірити засвоєні знання за

допомогою питань для самоконтролю.

Практичне завдання: за картою атласу з’ясуйте, які країни входять до складу

СНД, НАТО, ЄС, ОПЕК.

Питання для самоконтролю:

1. Коли виникла мережа світових організацій?

2. На які групи за функціями та охопленням території поділяють міжнародні організації?

3. До яких міжнародних організацій входить Україна?

4. Які головні цілі ООН?

5. З якою метою створено СНД?

6. Як впливає на політичну та економічну ситуацію в Україні діяльність ЄС?

Форма поточного контролю:перевірка конспекту самостійної роботи,

обговорення на семінарському занятті №1.

Міждержавні організації існували ще в XVII–XVIII ст. переважно як військові або торговельні союзи. Нині їх створюють, щоб об’єднати зусилля держав для вирішення проблем у найрізноманітніших сферах життя (економічній, політичній, культурній тощо).

Міжнародні організації – постійні об’єднання міжурядового або неурядового

характеру, що створені на основі міжнародних угод з метою сприяння вирішенню обговорених в угоді міжнародних проблем.

Суверенні держави є членами багатьох міжнародних організацій. Їх система сформувалася переважно в 50-х pp. XX ст. За своїми функціями вони поділяються на загальнополітичні та спеціальні: військово-політичні, економічні, валютно-фінансові, інтелектуально-аналітичні та ін. Деякі з міжнародних організацій є глобальними, інші — регіональними.

Загальнополітичні організації: 192 суверенні держави входять до складу Організації Об’єднаних Націй (ООН). Це міжнародна глобальна загальнополітична організація, яка створена для підтримки та зміцнення міжнародного миру, безпеки та розвитку співробітництва між країнами. Статут ООН підписала 51 держава на конференції у Сан-Франциско (США) 26 червня 1945 p., невдовзі після завершення Другої світової війни. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Ця дата відзначається як День ООН. Україна є членом ООН з моменту утворення цієї організації. Місцем перебування центральних установ ООН є Нью-Йорк (США). Окремі представництва цієї організації є у Відні (Австрія), Женеві (Швейцарія), Найробі (Кенія) та інших містах.

Статут ООН — єдиний документ, положення якого обов'язкові для всіх держав. Головні органи ООН — Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна рада, Рада опіки, Секретаріат та Міжнародний суд. Секретаріат і основні робочі органи ООН розташовані в Нью-Йорку.

На засіданнях Генеральної Асамблеї, де щороку розглядають кардинальні питання світової політики, кожна країна незалежно від кількості її населення і економічного потенціалу має один голос. Участь у роботі сесій Генеральної Асамблеї відкриває для суверенних країн світу широкі можливості для обміну думками, розробки важливих рішень, переговорів і консультацій з життєво важливих для них проблем світової політики.

Рада Безпеки складається з 15 країн-членів: 5 членів постійні (США, Росія, Великобританія, Франція, Китай), 10 послідовно обираються на певний термін. Рада має виключні повноваження для запобігання війни та створення умов мирного співробітництва. З часу створення ООН не було практично жодної важливої міжнародної події, пов'язаної із загрозою миру, безпеці народів, на яку не реагувала б Рада Безпеки. В роботі Ради головна роль належить її постійним членам (вони ж донедавна були єдиними ядерними державами) — тільки при їх одностайній згоді рішення Ради Безпеки вважається прийнятим.

Економічна і Соціальна рада (ЕКОСОР) обирається на Генеральній Асамблеї і здійснює координацію економічної і соціальної діяльності ООН. У ній обговорюються міжнародні глобальні та міжгалузеві проблеми світового господарства, організуються дослідження з питань економіки, екології, культури, освіти, прав людини тощо.

ООН має 16 спеціалізованих установ. Серед них найбільший обсяг роботи виконують: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) з штаб-квартирою в Парижі; Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) з штаб-квартирою у Відні; Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО) з штаб-квартирою у Римі; Міжнародна організація праці (ІЛO) з штаб-квартирою у Женеві; Міжнародний валютний фонд (ІМФ); Міжнародний банк реконструкції і розвитку, або Світовий банк, з штаб-квартирами у Вашингтоні. Міжнародний валютний фонд координує фінансову політику держав-членів і надає їм короткострокові позики. Робота Світового банку спрямована на сприяння розвитку держав-членів Світового банку, надання їм кредитів для розвитку або реконструкції економіки. У галузі транспорту важливими є Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) та Міжнародна морська організація (ІМО).

Рух неприєднання — міжнародна загальнополітична організація, що охоплює понад 100 країн світу з Африки, Латинської Америки, Азії, Європи. Створена у 1961 р. Штаб-квартира її — у Белграді (Сербія). Метою Руху неприєднання є підтримка миру та неприєднання до в ійськових блоків.

Рада Європи (РЄ) — одна з найвпливовіших та найчисленніша міжнародна організація в Європі. Заснована у 1949 р. Штаб-квартира — у Страсбурзі (Франція). Тепер її членами є 47 держав з різних регіонів світу. У 1995 р. до Ради Європи вступила Україна. Головними напрямами роботи організації є реалізація прав людини, гуманітарного, правового та соціально-економічного співробітництва, співпраці в сфері культури, екології, інформації.

Основною метою РЄ є розбудова єдиної Європи, що ґрунтується на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону. Діяльність її спрямована насамперед на забезпечення і захист прав людини, чи то цивільних, політичних, економічних, соціальних або культурних прав. Отже, діяльність РЄ охоплює всі сфери життя людини. Проте економічними і військово-політич ними питаннями ця організація не опікується. Одним із найзначніших досягнень Ради Європи є розробка та прийняття Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Конвенція встановлює невід’ємні права і свободи для кожного і зобов’язує держави гарантувати ці права кожній людині.

Раду Європи не слід плутати з Європейською Радою: це абсолютно різні ор ганізації. Європейська Рада є найвищим політичним органом Європейського Со юзу, що складається з глав держав та урядів країн-членів ЄС і їхніх заступників – міністрів закордонних справ.

Європейський парламент, що є одним з органів Європейського Союзу, обира ють прямим загальним голосуванням терміном на п’ять років. Подібно до зако нодавчого органу окремої держави депутати Європарламенту утворюють окремі фракції. Щоп равда, тут такі фракції є представниками міжнародних партійних об’єднань. Місця в Європарламенті розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення.

Щомісячно сесії Європейського парламенту відбуваються в Страсбурзі, надзви чайні засідання – у Брюсселі, де працюють комітети Європейського парламенту, а секретаріат – у Люксембурзі.

Європейський парламент і Рада Європи мають рівні повноваження. Проте Євро пейський парламент виконує здебільшого консультативні функції. Він не має права вносити власні законопроекти. Водночас разом з Радою Європи бере участь у законодавчому процесі через численні процедури: спільного ухвалення рішень, співпраці, узгодження. До того ж Європейський парламент разом з Ра дою Європи ухвалює річний бюджет і контролює його виконання. Повноважен ня Європейського парламенту постійно розширюються, проте вони все ще менші, ніж у національних законодавчих органів більшості держав.

Співдружність незалежних держав (СНД) була створена у грудні 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. Це об’єднання було утворене наприкінці 1991 р. Білоруссю, Росією та Україною, коли представники цих трьох республік СРСР визнали неможливість подальшого існування через глибоку політичну кризу єди ної держави – СРСР. Однак, зважаючи на історичну спільність народів, заявили про прагнення розвивати співробітництво в політичній, економічній, культурній та інших сферах на основі взаємного визнання і поваги державного сувереніте ту. Незабаром кількість членів СНД зросла до дванадцяти (колишніх республік СРСР). Однак ідеї, закладені в основу діяльності цієї організації, не були реалізо вані повною мірою. Через суттєві розбіжності між окремими державами-учасни цями всередині СНД мали місце і нині тривають процеси подальшого розход ження. Керуючись правом будь-якої держави вийти з організації у будь-який час і на власний розсуд, про такі наміри в 2008 р. заявила Грузія.

На сьогодні СНД налічує 10 країн-учасниць. Головним органом СНД є Рада голів держав та урядів, що збирається за потреби в одній із столиць країн-членів. Секретаріат, що виконує організаційні функції, перебуває у Мінську (Білорусь). Головним завданням СНД є координація зусиль країн у військовій, господарській та соціальній сферах.

Спеціальні організації. З військово-політичних міжнародних організацій найвпливовішою є Організація Північноатлантичного договору (НАТО).

Вона об’єднує 28 країн Європи та Північної Америки. Угоду про створення військово-політичного блоку було підписано у Вашингтоні в 1949 р. Штаб-квартира НАТО — в Брюсселі (Бельгія). Основними завданнями НАТО нині є гарантування безпеки країнам-учасницям, колективна оборона, підтримання стабільності в зоні Північної Атлантики. У 90-х pp. XX ст. почалося розширення НАТО на схід. З 1999 р. новими членами цієї організації стали Польща, Чехія та

Угорщина, з 2004 р. — Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Румунія, Болгарія, Словенія, з 2008 р. — Албанія та Хорватія. Україна активно співпрацює з НАТО.

Глобальною міжнародною економічною організацією є Світова організація торгівлі (СОТ), створена у 1995 р. Штаб-квартира — в Женеві (Швейцарія). Мета організації — допомога виробникам товарів та послуг, експортерам та імпортерам у веденні їх бізнесу. Членами СОТ є 153 учасники, з яких 149 — країни та 4 — митні території. Кожна з них зобов’язана забезпечити іншим членам організації режим найбільшого сприяння в торгівлі. Україна увійшла у СОТ у 2008 р.

Найпотужнішою регіональною економічною та політичною міжнародною організацією є Європейський Союз (ЄC), який об’єднав 27 країн Європи. Він почав створюватися в 50-х pp. XX ст. Сучасну назву дістав у 1993 р.

З 1991 р. його членами є Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. З 1995 р. новими членами ЄС стали Австрія, Швеція та Фінляндія. У 2004 р. до складу ЄС увійшли ще 10 країн: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта. У 2007 р. — Болгарія та Румунія. Головною метою організації є економічна та політична консолідація. В ході глибоких інтеграційних процесів був створений єдиний внутрішній ринок країн, вони перейшли до «єдиного простору» з прозорими кордонами для вільного пересування товарів, послуг, капіталів та населення. У 1992 р. в голландському місті Маастріхті 12 перших членів ЄС ухвалили угоди про політичний та валютно-фінансовий союз. Це означало проведення спільної зовнішньої політики та запровадження з 1 січня 1999 p. єдиної грошової одиниці — євро. У 2005 р. Україна проголосила пріоритетний курс на європейську інтеграцію.

Другим великим міжнародним регіональним угрупованням є Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (прийняте скорочення за англійською назвою — НАФТА). Початком її формування були міждержавні угоди США та Канади 1989 р. Про утворення між ними зони безподаткової торгівлі. У 1992 р. до них приєдналася Мексика. Метою організації є усунення протягом 10–15 років усіх мит та обмежень у торгівлі між трьома країнами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, спільний захист інтелектуальної власності тощо. Фінансує торговельні операції між країнами-учасницями Північноамериканський банк розвитку.

Потужним регіональним угрупованням є Асоціація держав Південно- Східної Азії(АСЕАН). Вона була заснована у 1967 р. Нині членами АСЕАН є 10 країн: Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур, Бруней, Камбоджа, В’єтнам, Лаос та М’янма. Держави проголосили своєю метою сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку країн-учасниць, забезпечення спільної оборони.

У 1989 р. за ініціативою Австралії було створено велике регіональне угруповання країн, що виходять до берегів Тихого океану, — Форум «Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво» (АТЕС). Нині до нього входять 20 дуже різних за рівнем економічного розвитку держав. Серед них є високорозвинені країни (США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія), країни, що розвиваються (Бруней, Індонезія, Республіка Корея, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Перу), країни планової економіки (Китай та В’єтнам) та країна з перехідною економікою (Росія). Форум має лише консультативну роль, проте в його рамках приймаються правила єдиної регіональної торгівлі, інвестиційної діяльності, економічного та технічного співробітництва.

Розвиток інтеграційних процесів на Близькому Сході призвів до утворення Ліги арабських держав(ЛАД) — регіонального угруповання, що об’єднало 22 країни Південно-Західної Азії та Північної Африки. Організація була заснована у 1945 р. Її статут передбачає координацію дій країн-учасниць у політичній, військовій та економічній сферах, забороняє використання сили для врегулювання суперечок між членами ЛАД та вимагає поваги до режимів, що існують у країнах.

У 2002 р. на зборах африканських держав у Південній Африці було проголошено створення регіональної організації Африканський Союз (АС), до якого вступили усі незалежні країни континенту, окрім Марокко. Адміністрація АС знаходиться в Аддис-Абебі (Ефіопія).

З-поміж галузевих міжнародних економічних угруповань найвідомішою є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), на членів якої припадає понад 1/3 світового видобутку цієї енергетичної сировини. ОПЕК була створена у 1960 р. для колективного захисту інтересів країн- експортерів нафти, встановлення на неї єдиних цін, підвищення прибутків від продажу сировини та створення власної нафтопереробної промисловості. Нині до ОПЕК входять 12 країн з трьох частин світу: в Азії це ряд країн Перської затоки та Індонезія, в Африці — Алжир, Лівія, Нігерія, Габон, Ангола, у Латинській Америці — Венесуела та Еквадор. Статус спостерігача в ОПЕК має Росія.

Форум країн-експортерів газу (ФКЕГ) створено за ініціативи Росії у 2008 році, включає 16 країн світу.

Подібні економічні інтереси відстоюють також країкраїни-учасниці галузевих угруповань CuПЕКта ІБА. До першої входять 5 країн-експортерів мідних руд (Перу, Чилі, Замбія, ДРК, Індонезія), до другої — 9 країн- експортерів бокситів (Австралія, Ямайка, Домініканська Республіка, Гайана, Суринам, Гвінея, Гана, Сьєрра-Леоне, Індонезія).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|	Тема 1.4. Світове господарство. (2 год.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.