Безсоння

Ні, напевно, в світі людей або такі люди складають серед інших людей явну меншість, які хоч би раз в житті не скаржилися на безсоння. Але серед тих, хто досить часто турбується із цього приводу, є різні категорії людей: ті, у кого ця проблема дійсно є і її необхідно вирішувати, і ті, хто погано спить, але безсонням як такий не особливо страждає.

Деякі люди надмірно недовірливі, і будь-яке, навіть незначне, порушення сну, стає для них приводом для серйозного занепокоєння. Є, проте, і такі люди, які страждають безсонням, але проте мало переживають із цього приводу. Нарешті, серед людей немало таких, кого безсоння деколи не непокоїть, а деколи викликає у них помітну тривогу.

Серед різних людей можна знайти і таких, у кого безсоння, окрім власне психічних розладів, породжує ще і органічні порушення. Зустрічаються і такі, у кого відсутність нормального сну жодним чином не позначається ні на їх фізичному самопочутті, ні на стані здоров'я.

Даний перелік індивідуальних варіацій в реагуванні людей на безсоння можна було б продовжити, але в цьому немає необхідності. Сказаного цілком достатньо для того, щоб зробити упевнений вивід про те, що єдиної реакції людей на безсоння і одноманітного підходу до вирішення відповідної проблеми не існує. Тому у кожному конкретному випадку із скаргами клієнта на безсоння необхідно розбиратися спеціально.

З недовірливою людиною, проблема якої полягає не стільки в самому безсонні, в її об'єктивних негативних фізіологічних і психологічних следствиях, скільки в переживаннях даної людини по її приводу, консультування ведеться по певному сценарію:

По-перше, потрібно пояснити клієнтові, що сама по собі безсоння – це не хвороба і лікувати її не треба.

По-друге, вселити клієнтові думку про те, що переживання із-за безсоння не позбавляють людину від неї, а, навпроти, посилюють стан речей: переживаюча людина не може заспокоїтися і заснути.

По-третє, показати клієнтові, що насправді існують дві можливі групи причин виникнення безсоння, кожна з яких вимагає свого способу боротьби. Це, зокрема, фізичні і психологічні причини безсоння.

Боротися з фізичними причинами безсоння треба, зводячи до можливого мінімуму неприємні фізичні відчуття, супроводжуючі людину при відході до сну і даючи тілу достатнє фізичне навантаження в денний час.

З причинами психологічного характеру необхідно боротися іншим способом: піклуватися про те, аби перед сном чоловік знаходився у хорошому настрої і сприятливому настрої. Для недовірливої людини це особливо поважно. Варто статися якій-небудь неприємності, як у такої людини швидко і надовго псується настрій, його голова до межі виявляється завантаженою думками про дану неприємність, переживаннями по її приводу, які продовжують утримувати організм в стані неспання, лишаю його нормального сну.

Недовірливій людині бажано рекомендувати способи боротьби з безсонням, розраховані на приведення себе в нормальний психологічний стан. Постеживши і провівши невеликі психологічні експерименти над собою в цьому плані, людина, кінець кінцем повинен буде скористатися тим, що його дійсно заспокоює і дозволяє йому нормально і вчасно засинати.

Проте навіть якщо це йому не відразу і не завжди удаватиметься, слід скористатися такою порадою: постаратися просто звикнути до безсоння, сприймати її як неминуче явище і під час безсоння прагнути займатися якою-небудь корисною справою.

В тому разі якщо безсоння супроводитиметься порушеннями органічного характеру, то разом з психологічними прийомами боротьби з нею рекомендується робити один з наступних заходів:

– звернутися до лікаря за порадою з приводу можливого прийому ліків, заспокійливих нервову систему людини і що допомагають йому засинати;

– відрегулювати денне фізичне і розумове навантаження, зменшуючи її після проведеної безсонної ночі, і, навпаки, збільшуючи тоді, коли безсоння відсутнє;

– уважно прислухатися до роботи свого організму, попереджаючи різними заходами настання психогенних органічних дисфункцій.

Головне – переконати клієнта в тому, що до безсоння слід відноситися спокійно, постаратися пристосуватися до неї і добитися того, аби звести до мінімуму її можливі негативні следствия.

3. Емоційні розлади (афекти, стреси)

Емоції – це нормальне, більш того, необхідне в житті людини явище, і якщо людина втрачає здатність переживати, емоційно сприймати що відбувається, значить, його життя втрачає сенс, знецінюється, стає нецікавою і безрадісною. Але якщо, навпаки, емоції людини дуже сильні, неадекватні, заважають йому діяти розумно, якщо емоції дезорганізовуватимуть, роблять некерованою його поведінку, то це також не нормально. Емоції мають бути помірними, не дуже слабкими і не дуже сильними, відповідними подіям, які їх викликають, оптимізуючими діяльність людини.

Де ж знаходиться кордон, або психологічна норма, емоційній оптимальності для людини?

Вона, ймовірно, відносна і умовна для кожної людини, практично залежить від багатьох причин: від ситуації, від сили потреб людини, від його індивідуальних особливостей, від перешкод, що виникають на дорозі досягнення мети, і тому подібне

Найвірніший і надійніший критерій оптимальності емоційної насиченості життя людини – його власне самопочуття. Якщо при майже не виразимих зовні емоціях або, навпаки, при досить сильних їх зовнішніх і внутрішніх проявах чоловік відчуває себе фізично і психологічно сповна задовільно – значить, з його емоційним життям все гаразд. Проте якщо емоції заважають людині нормально жити і добиватися своїх цілей, якщо він переживає з приводу слабкості своїх емоцій або, навпаки, хоче позбавитися від них (оскільки йому здається, що вони дуже сильні), то можна зробити вивід про те, що в емоційному житті цієї людини дійсно є проблеми, які потрібно вирішувати.

Скарги клієнтів на проблеми емоційного характеру досить типові:

– Вони посилаються на нездатність регулювати свої емоційні переживання, наприклад, дуже часте їх виникнення або надмірне зовнішнє вираження. Виявившись у владі емоцій, клієнти не в змозі правильно діяти і приймати розумні рішення.

– Вказують на відсутність нормальних емоційних реакцій на те, що відбувається з ними і довкола них (відсутність емоцій там, де вони повинні з'являтися).

– Скаржаться на неадекватність емоційних реакцій. Це той випадок, коли сила емоцій не цілком відповідає зухвалій їх причині. Наприклад, на щонайменші порушення

нормального ходу речей, на виникнення порівняно невеликих перешкод на шляху до досягнення мети вони реагують дуже бурхливо, або, навпаки, там, де люди переживають, вони демонструють байдужість.

– Часті і досить сильні емоційні переживання у них викликають фізичне або психологічне нездужання. Це може виявлятися, наприклад, у функціональних порушеннях роботи серцево-судинної і шлунково-кишкової системи, в неврозах.

Виучуючись управляти своїми емоціями, людина повинна знати наступне. По-перше, те, що емоції зазвичай виникають раптово, спочатку зростають і розвиваються на підсвідомому рівні і зовні виявляються вже тоді, коли що-небудь зробити з ними людина практично не в змозі, особливо якщо він має справу з такими емоціями, як афект або стрес. По-друге, тоді, коли досить сильна емоція, усунути або зменшити яку відразу неможливо, вже виникла і охопила людину, він не в змозі усвідомлювати що відбувається і повністю контролювати себе. У цей момент часу він навіть не розуміє того, що поводиться безрозсудно і неадекватно реагує на те, що відбувається. У даному стані він, як правило, взагалі «не пам'ятає», як потрібно поводитися, не усвідомлює, що необхідно контролювати свої емоції, не віддає собі звіту, що не може управляти своєю поведінкою. Його свідомість як би відключається на деякий час.

Протиставити такій поведінці, яка фактично є не цілком усвідомлюваною, напівавтоматичною реакцією на те, що відбувається довкола, можна лише одне: таку ж швидку, сильну і майже автоматичну контрреакцію, яка або попереджає виникнення емоції, або блокує її, перешкоджаючи поширенню.

З клієнтом в ситуації подібного роду необхідно працювати таким чином. По-перше, клієнта потрібно постаратися переконати в тому, що ні йому самому, ні кому-небудь ще навряд чи удасться просто і швидко впоратися з виниклою емоційною проблемою, оскільки йдеться про формуванні абсолютно новою і одночасно про знищення старої, досить укоріненої звички, а це – важка і довга справа. По-друге, клієнта необхідно завірити в тому, що в регулюванні своїх емоцій він все ж зможе добитися успіху, якщо набереться терпіння і буде досить наполегливим.

Після того, як клієнт осмислить проблему, можна буде приступити до реалізації наступних практичних кроків, направлених на вирішення поставленої проблеми.

1. Спільно з клієнтом проаналізувати умови і типові ситуації, в яких у клієнта виникають некеровані емоції.

2. Вибрати з цих ситуацій одну або дві такі, які з'являються частіше за інших, і направити свої зусилля на регулювання емоцій в цих ситуаціях.

3. Уважно вивчити те, як дані ситуації виникають і розвиваються, звернувши особливу увагу на моменти, коли емоції лише починають виникати і лише ще починають ставати некерованими.

4. Прийняти розумне, обгрунтоване рішення про те, коли краще всього починати діяти, аби успішно попередити виникнення небажаних емоцій. Краще всього це робити на початку виникнення відповідної эмоциогенной ситуації – тоді, коли людина ще в стані діяти і міркувати розумно.

5. Знайти такі ознаки, вчасно виявивши які, можна ще прийняти дієві заходи, застережливі небезпеку виникнення неконтрольованих емоцій. Це може бути, наприклад, який-небудь предмет, який людина постійно носить з собою і який обов'язково виявиться в його руках в той момент часу, коли йому належить зайнятися справою, здатною породити неадекватні емоційні реакції. Це може бути також деяка умова, завчений рух, положення руки, що свідомо асоціюється з необхідністю контролю власних емоційних станів.

6. Виробити у клієнта нові звички, корисні для попередження неконтрольованих емоцій, довести їх до рівня автоматизму. Краще всього, якщо ці звички почнуть діяти відразу ж і в будь-якій ситуації, здатній породити неконтрольовану емоцію.

Якщо клієнт скаржиться на відсутність у нього адекватних ситуації емоційних реакцій, то перш за все необхідно роз'яснити клієнтові, що само по собі відсутність або слабка вираженість емоцій не є проблемою, що вимагає психологічної корекції. Це справедливо як для тих випадків, коли людина за типом свого темпераменту відноситься, наприклад, до флегматиків або меланхоліків, так і для тих життєвих ситуацій, коли що-небудь або хто-небудь просто не цікавлять дану людину, і відсутність у нього емоцій у зв'язку з цим слід розглядати як сповна нормальне явище. Обгрунтовану тривогу повинні викликати лише такі випадки життя, коли ситуація, що склалася, дана людина, об'єкт або подія викликають у абсолютної більшості людей виразну емоційну реакцію, яка чомусь не виникає у клієнта.

В цьому випадку спочатку необхідно уважно розібратися в тому, що відбувається, аби прийняти правильне, психологічно обгрунтоване рішення. Може виявитися, наприклад, що дана людина має в своєму характері акцентуацію певного типа і по їх особливостях відноситься до людей, наприклад, шизоїдного психологічного складу – таким, для яких слабкість емоцій сповна природна. В цьому випадку до такої людини в спілкуванні з ним необхідно просто звикнутися, оскільки практично неможливо змінити особливості його емоційного реагування на те, що відбувається. Вони, як правило, пов'язані з темпераментом людини і грунтуються на генотипі. Ні те, ні інше не піддається серйозній корекції в процесі життя. Строго кажучи, в більшості випадків це і не потрібно робити, оскільки слабка вираженість емоцій, якщо вона є типовою і нормальною, допомагає людині бути розсудливим, витриманим, спокійним, а це вельми коштовні позитивні якості особи.

Якщо клієнт по своєму природному складу темпераменту і характеру не відноситься до даного типа людей і проте явно відрізняється слабкою вираженістю емоцій, то можна зробити вивід про те, що у нього дійсно є проблема емоційно-експресивного типа. Найчастіше її існування пов'язане з однією з наступних причин: з втомою, що накопичилася, з неприємностями, з фрустрацією, із зміною потреб людини, з частковою або повною втратою колишніх інтересів.

У першому з перерахованих випадків буває досить просто добре відпочити, аби повністю відновити нормальні емоційні реакції на те, що відбувається. У другому випадку треба боротися з неприємностями, невдачами, навчитися попереджати виникнення стану фрустрації, інакше важко буде розраховувати на нормалізацію емоційного життя. У третьому з перерахованих випадків необхідно буде відновити втрачені інтереси, потреби або, якщо це не удасться зробити, – постаратися змиритися з тим, що мотивація змінилася, і пристосуватися до неї.

Неадекватність емоційних реакцій як особиста проблема клієнта також може бути пов'язана з однією з вказаних вище причин, і в цьому випадку необхідно буде боротися з нею позначеними раніше засобами.

Незрідка, проте, неадекватність емоційної реакції клієнта на те, що відбувається представляє особливу, суто індивідуальну проблему в тому сенсі слова, що є обумовленою особою клієнта, його мотиваційною або загальною емоційною нестійкістю. В цьому випадку клієнт поводиться емоційно непередбачувано, і практично важко буває визначити, чи є

у нього які-небудь стійкі інтереси. У одних ситуаціях на одну подію він може відреагувати позитивно, в інших ситуаціях – негативно, в третіх ситуаціях – байдуже.

Якщо це дійсно так, то до даної людини просто необхідно звикнутися і приймати його таким, яким він є, до тих пір, поки не станеться стабілізація його інтересів. Але і в цьому випадку навряд чи можна буде повністю розраховувати на постійність його емоційних реакцій, оскільки мотиваційно-емоційна нестійкість – вельми стійка особливість особи.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зниження працездатності	\|	Ключові слова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.