Оксигенотерапія

Оксигенотерапія — це застосування кисню з лікувальною метою. Вдихання киснево-повітряної суміші, що містить 40— 50 % кисню, усуває гіпоксію, зменшує ціаноз, вирівнює дихання, покращує роботу серця, нормалізує сон.

Медичний кисень зберігають і перевозять у балонах синього кольору об'ємом 40 л, в яких кисень знаходиться під тиском 150 атм. З огляду на небезпеку вибуху кисню не дозволяється маніпулювати біля балону жирними руками, курити і користуватись електроприладами в приміщенні, де знаходиться балон, зберігати там промаслене ганчір'я, ефір, спирт, бензин. Балон необхідно оберігати від поштовхів та ударів. Зберігають його в спеціальному прохолодному приміщенні у вертикальному положенні, прикріпивши до стіни ланцюгом. При відкриванні вентиля балона не рекомендується ставати лицем навпроти нього, оскільки можливе потрапляння струменя кисню на слизову оболонку очей, що може призвести до їх опіків.

Кисень хворому подають під тиском, не вищим ніж З атм. Для зниження тиску від 150 до 3 атм на кисневому балоні встановлений спеціальний редуктор з манометром.

Кисень можна вводити інгаляційним і неінгаляційним методом. Інгаляція кисню — це найпоширеніший метод його застосування. Проводять її за допомогою носових катетерів, масок, кисневої подушки, кисневих палаток і гіпербаричної оксигенації.

До неінгаляційних методів відносять ентеральне введення кисню (кисневі коктейлі), введення кисню в шлунок, підшкірне введення кисню в передньозовнішню поверхню стегна в об'ємі 50—600 мл тощо.

Інгаляція кисню є основним методом боротьби з гострою дихальною недостатністю. У палату має бути підведено кисень від централізованої установки, яку в разі необхідності включає сам хворий. Перед уведенням кисню необхідно переконатися в прохідності верхніх дихальних шляхів. Уводять кисень через катетери або спеціальні пластмасові повітроводи, які попередньо кип'ятять. Катетери вводять через нижні носові ходи в носову частину глотки на глибину 15 см. Кінець уведеного катетера можна побачити при огляді зіву. Зовнішню частину катетера фіксують де шкіри обличчя липким пластирем. Через 30—60 хв необхідно змінювати положення катетера (з правого носового ходу в лівий і навпаки) для запобігання утворенню пролежнів і висушування слизової оболонки носових ходів. При появі сухості в носі і носоглотці їх закапують масляними краплями.

Тривала (1—2 доби) інгаляція кисню високої концентрації призводить до висушування слизових оболонок дихальних шляхів та руйнування миготливого епітелію бронхів. Для запобігання цим ускладненням кисень пропускають через спеціальні зволожувачі типу-апарата Боброва, наповнені рідиною, підігрітою до ЗО—40 °С.

Не можна допускати перенасичення організму киснем, оскільки при тривалому вживанні у високих концентраціях він погано впливає на серцево-судинну і дихальну системи. Оптимальною дозою кисню є 4—6 л/хв, що забезпечує концентрацію кисню в повітрі до 30—40 %. При одночасному диханні через рот ефективність носового дихання зменшується.

Особливо обережно проводять кисневу терапію при хронічній легеневій недостатності (пневмосклероз, емфізема легень). Це зумовлено тим, що дихальний центр таких хворих адаптується до високих концентрацій вуглекислого газу і низьких концентрацій кисню в крові і адекватно на них реагує. Форсована інгаляція кисню може посилити дихальну недостатність внаслідок видалення з крові надлишку вуглекислоти як головного стимулятора дихального центру. В цих випадках збудником останнього стає гіпоксемія, ліквідація якої при інгаляціях кисню призводить до зупинки стимуляції дихального центру, а тим самим до посилення дихальної недостатності. Для запобігання даному ускладненню концентрація кисню у вдихуваній суміші не повинна перевищувати 25—ЗО %, а тривалість інгаляції 30—40 хв.

При наявності наркозного апарата оксигенацію можна проводити через маску Необхідно стежити за щільним приляганням маски до обличчя хворого. Для дезинфекції маску протирають серветкою, змоченою спиртом.

При відсутності централізованої системи подачі кисню оксигенотерапію проводять за допомогою кисневої подушки об'ємом 16—25 л. На одному кінці подушки є гумова трубка з краном для регуляції подачі кисню і мундштуком. Для наповнення подушки киснем знімають мундштук і відкривають кран. Гумову трубку з'єднують з краном редуктора і повільно відкривають редукторний вентиль. Після заповнення подушки закривають вентиль редуктора, а потім кран подушки.

Перед подачею кисню на вільний кінець гумової трубки надягають продезинфікований мундштук, обгортають його вологою марлевою серветкою і прикладають до рота хворого. При вдиху кран відкривають і кисень поступає в дихальні шляхи, при видиху — закривають. Швидкість поступання кисню регулюють краном на трубці. Коли кисню в подушці залишається мало, вільною рукою натискають на подушку або повільно скручують її. Після використання мундштук двічі протирають 3 % розчином перекису водню або 70 % розчином етилового спирту. Слід пам'ятати, що при користуванні кисневою подушкою кисень поступає нерівномірно, деяка частина його втрачається внаслідок нещільного прилягання мундштука до рота, не можна точно дозувати поступання кисню.

Гіпербарична оксигенація — це застосування кисню під тиском 1 — 2 атм у спеціальних камерах. Розчинність такого кисню в плазмі крові значно підвищується, що сприяє кращому забезпеченню киснем тканин організму. Застосовується цей метод лікування при гострому порушенні прохідності периферичних, вінцевих, мозкових судин, при отруєннях, газовій емболії, анаеробній та гнилісній інфекціях, для лікування виразок, обширних ран тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Біль в грудній клітці	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.