КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

ЗАВДАННЯ:

Скласти тези до теми.
Дати відповідь на питання для самоперевірки.

Первісна культура.

Первісна людина з’явилась на території України приблизно 1 млн. р. тому. Відомо близько 30 стоянок цієї доби. Найвідомішою пам’яткою в Україні є стоянка біля с. Королево в Закарпатті. Вважається, що найдавнішими мешканцями України були пітекантропи (з грецької – людиномавпи). Решток пітекантропів на території сучасної України знайдено не було, проте археологам вдалося знайти останки іншого типу людей – неандертальців. В Україні відомо близько 200 стоянок такої людини. На правому березі Десни в с. Мізин на Чернігівщині було знайдено поселення давніх мисливців – кроманьйонців. Було виявлено рештки п’яти мисливських жител, місце обробки каменю і кістки, заглиблені вогнища, заповнені кістковим вугіллям, попелом, м’ясні ями. Найбільшу цінність мають виявлені під час розкопок витвори давніх митців: жіночі статуетки та фігурки тварин із бивнів мамонта, унікальні браслети з мамонтових кісток, оздоблені складними різьбленими орнаментами, прикраси з бивнів мамонта і черепашок, тощо. За своїм характером українська культура належить до культур слов’янського типу.

Археологічних знахідок, що відтворюють життя прадавньої доби, на наших землях менше, ніж у Німеччині, Франції, Іспанії чи інших країнах, де первісна людина жила в сухих гірських печерах, які зберегли сліди первісного життя значно краще, ніж наш вологий грунт. Не маючи природного сховища у вигляді печер, люди мусили самотужки будувати собі житло. Ховаючись від холоду і звірів, первісні люди навчились будувати землянки і наземні будівлі. Будівельним матеріалом служили кістки мамонтів, які вкривались гіллям і обмазувались глиною. На місці таких поселень археологи виявили витвори мистецтва: культові браслети з кісток мамонтів, які прикрашалися «сонячною» та «місячною» символікою, підвіски з морських черепашок, стилізовані жіночі статуетки, різноманітні культові предмети, прикрашені різьбленням, тощо. Видатною пам’яткою духовної і матеріальної культури прадавнього населення України є Кам’яна могила, розташована у степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. У її гротах виявлено більше 1000 малюнків, на яких зображено 15 видів тварин, різноманітні сцени полювання. У добу неоліту, яка для Східної Європи датувалась VI-III тис. до н.е., культура мешканців українських земель виразно розподіляється на два типи: автохтонну мисливську та прийшлу землеробську. Перші землеробські племена з’явились з Подунав’я. Їх прийнято відносити до археологічної культури лінійно-стрічкової кераміки. Від цих племен традиції землеробства були успадковані й представниками буго-дністровської мисливської культури, але далі на північ і схід вони за доби неоліту не поширювались.

В епоху енеоліту землі України почали розподілятися на зони трьох господарських типів. Правобережжя стало колискою трипільської землеробської культури. Степовий Південь – скотарства, яке пов’язано з племенами так званої ямної культури, що вели кочовий спосіб життя в степах від Дністра до Зауралля. В лісах і лісостепах поруч із мисливцями і риболовами траплялися і представники скотарства (середньостогівська культура IV – III тис. До н.е.). Проте значного змішування між культурами різного типу в цей час не спостерігалось.

Трипільська культура.

Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська культура.Трипільська культура була відкрита українським археологом В. Хвойка у 1896 р. Сліди трипільської культури виявлено на великій території, що охоплює майже всю Правобережну Україну й землі сусідніх країн: Польщі, Молдови, Румунії. Трипільці мешкали протягом IV-II тис. до н.е. в селищах, що складалися з кількох десятків, а інколи й сотень невеликих будинків, зроблених з дерева і обмазаних глиною. Ці будинки розташовувались концентрично, хоча частіше зустрічалися селища меншого типу, стали відомими поселення, які можна вважати протомістами, адже вони складалися з понад двох тисяч будинків (Майданецьке городище на Чернігівщині).

Основу господарства трипільців становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, поки не вичерпувалась їх родючість. Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі нині відомі в Україні садово-городні культури. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним або кістяним наконечником, а згодом – ралом. За тяглову силу використовували волів. Урожай збирали кістяним або кам’яним серпом. Зерно молотили кам’яними зернотерками. Розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, овець.

Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення: так звані точки, майданчики. У них знаходять обгорілі кістки, глиняні фігурки, посуд, жіночі статуетки із зображенням богині-матері, діви-лева. Це свідчить про матріархат трипільців на певному етапі розвитку. Згодом трипільці переходять до патріархату.

Будинок належав одній, рідше кільком сім’ям. Крім жилих приміщень, в ньому обов’язково були глиняна або кам’яна піч та комори, де зберігалися їстівні припаси. Трипільці користувалися великою кількістю посуду. Його виробляли з глини, яку часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. Ці розписи складалися з рослинного або геометричного орнаменту, інколи – зображень тварин. На уламках посуду лишились сліди сонячних символів (коло, хрести, різновиди свастики). У цей період люди поклонялись сонцю як верховному божеству всесвіту. Такі вірування отримали назву солярних.

Вчені вважають, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства. Під час розкопок виявлено чималу кількість палеолітичних «венер».

Рідкісними є поки що знахідки пластики із зображенням людей, призначення яких теж не зовсім зрозуміле. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що таким чином можна забезпечити присутність духів та їх поміч у повсякденних справах людини.

Деякі дослідники тлумачать позначки на кераміці трипільської доби як літери і навіть роблять спроби дешифрувати написи.

Трипільська культура досягла значних висот у своєму розвитку. Трипільці досить близько підійшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту. Феномен трипільської культури полягає в тому, що вона своєрідно поєднала антропологічні, етнокультурні, суспільні, ідеологічні та господарські системи найдавніших людських спільнот Півдня, Центра, Сходу та Полісся Європи.

Традиції землеробства разом з осілим способом життя стають вирішальними при визначенні культурного розвитку народів на наших землях. В ІІ тис. до н.е. ці традиції розвиваються, в першу чергу, в межах так званої білогрудівської, а потім чорноліської археологічних культур, які дослідники відносять до праслов’янсько-балтійських.

Культура скіфів та сарматів.

Перетворитися на цивілізацію цій протокультурі зашкодили кочівники, які увійшли в історію під назвою кіммерійців. Хоча навалу кочівників можна визнати явищем руйнівним, проте вони сприяли розповсюдженню в степу здобутків тих народів, яких завоювали. Найбільше вони сприяли розповсюдженню кінського і військового спорядження, яке часто представляло витвори справжнього мистецтва: фігурні пряжки, кольчуги, прикрашені орнаментами з ромбів, квадратів, спіралей, що утворювали довершений геометричний стиль. Кіммерійці вже оволоділи секретами виготовлення зброї із заліза, знали ковальську справу і мали навички ковальського зварювання металів.

Слідом за кіммерійцями у VII ст. до н.е. на наших землях з’явились скіфи (скити). Більшість вчених вважають скіфів іраномовним народом. У VII ст. до н.е. ці племена стають відомі під іменем «ашкузі» та «ашкеназі» у країнах Малої і Передньої Азії. Геродот свідчить, що самі скіфи називали себе сколотами за іменем свого царя. За повідомленнями античних джерел, скіфи обкладали населення завойованих територій даниною і часто займались додатковим грабунком.

Археологічна культура скіфського типу поширюється на величезні простори від Алтаю до Середземного моря. Не відомо чи мали скіфи писемність. Історичні відомості про скіфів містяться в іноземних джерелах (Геродот «Історія», Страбон, Пліній Старший, Еман та інші).

Столицею Скіфії у V ст. до н.е. було Кам’янське городище на правому березі Дніпра біля сучасного Нікополя. Скіфська знать столиці жила у цитаделі-акрополі у кам’яних будинках. Навколо на великій площі жили ремісники та інші міщани в наземних кам’яних та дерев’яних будинках зі стовпами, а частково – і в землянках. Основним заняттям мешканців міста-метрополії були виготовлення залізних та бронзових виробів на продаж, ткацтво, гончарство, скотарство, землеробство.

Свою знать скіфи ховали в курганах, в яких було чимало предметів розкоші, виконаними у так званому «звіриному стилі». Найвідомішими з них є пектораль і гребінь «царських» курганів, розташованих у Придніпров’ї.

За Геродотом, скіфи шанували сімох богів, але не робили своїм богам ніяких зображень. Пантеон скіфів очолювала богиня Табіті. Вона була богинею домашнього вогнища і вважалася як матір’ю першої людини-царя, так і богинею небесного.

У IV-III ст. до н.е. у Скіфію вторглися сармати (савромати). В легендах залишилися згадки про їх мужню рішучість у бою. До І-ІІ ст. н.е. сармати все життя проводили у сідлі й не дбали про постійне житло й зайве в мандрах майно. Все, що їм було необхідно, вони намагалися здобувати в бою, а не створювати власноруч. З к. І ст. н.е. частина сарматів починає активно переходити до осілого способу життя і поступово змішується із землеробським населенням теперішнього українського лісостепу.

Культура давніх слов’ян.

Праслав’яни обожнювали сили природи, серед яких найважливішими були ті, що зумовлювали річний господарський цикл: уособлювали життєдайні можливості землі і забезпечували її родючість. Сонце сприймалося ними як втілення батьківського начала у світі й ототожнювалося з вогняним теплом, яке можливо пов’язувалося з образами Даждьбога, Перуна, Ярила. Містичний шлюб Сонця і Землі ( Лада, Леля, Дана, Мокош) забезпечував майбутній урожай. З подальшим розшаруванням всередині слов’янських племен сталися зміни й у ставленні до міфологічного світу. Перун став сприйматися як покровитель військової верхівки, уособлення сили, влади, а Велес – як бог простого народу, покровитель торгівлі, скотарства, мистецтва.

Своє ж безпосереднє родове походження ще від часів праобщинного устрою слов’яни пов’язували з Родом та Рожаницями, яких вважали племінними предками. Нашим предкам були відомі професійні жерці – волхви. Для збільшення сили впливу на природу і надприродні явища люди стали поєднувати пісню, музику, танці, рухові дії. Поступово формуються свята та обряди. Свято означало відзначення визначних подій, урочистих днів у житті людей. Обряди – це соціальне явище, що є комплексом символічних, визначених традицією умовних дій, спрямованих на оформлення певних подій у житті людей, а також відзначення деяких пір року. В обрядовості українців розрізняють два види – родинну та календарно-побутову. Календар язичницьких свят складався із чотирьох сонячних фаз: зимове сонцестояння (святки від 24 грудня до 6 січня), весняне рівнодення (Масляна, 24-25 березня), літнє сонцестояння (Купала, Зелені свята 23-29 червня). Осіннє рівнодення приєднувалося до свят урожаю. Прийняття Київською Руссю християнства витіснило з народної пам’яті залишки язичницьких вірувань. У своїх найважливіших культових святах та ритуалах дохристиянські вірування злилися з християнськими обрядами. Окрім цієї частини вірувань, існували уявлення про менш важливі та досить впливові сили потойбічного світу, які уособлювалися в русалках, мавках, нявках, домовиках, вовкулаках, упирях тощо. Вони лишилися жити у народній пам’яті у вигляді марновірств, фольклорних оповідей та в інших формах.

Слов’яни українських земель історики V-VIст. називають антами. Культурним центром антів було Правобережне Подніпров’я, звідки вони розселялися в різних напрямках.

Істотною та практично-актуальною сферою культуру є знання, набуті у процесі тривалого спостереження за явищами природи, виробничого та життєвого досвіду. Плекання зернових злаків вимагало різноманітних знань про атмосферні опади, клімат, стан ґрунту, ботаніку рослин. Головним для селян був поділ року на чотири пори – зиму, весну, літо, осінь. Менші відрізки часу визначали за проведенням сільськогосподарських робіт: «як орали», «як сіяли», «як жали» тощо. Доба у народі мала свій вимір та визначення. Серед них основними було: «рано», «в обід», «увечері», «на зорях». Згідно з давніми космогонічними уявленнями, світ складався із Землі, Сонця, Місяця і Неба, де у відповідному порядку розташовані усі світила. Це було і місце перебування богів. Людини спостерігала за поведінкою птахів, комах, тварин, ростом рослин, розташуванням і станом небесних світил і з часом досить точно могла передбачити зміну температури, атмосферні опади. Перші паростки медицини виникли ще за часів кам’яного віку. І, цілком природно, засоби для лікування шукала в навколишній природі, насамперед серед рослин. Згодом утворилася група людей, які займалися лікувальною справою – «волхви»,»відуни». Використовувалися також «примовки». З давніх давен в Україні існувала система лінійних мір, походження яких мало антропометричний характер (лікоть, п’ядь, ступня тощо). Основними видами занять давніх слов’ян можна вважати землеробство, тваринництво, бортництво. Люди тієї доби вміли обробляти шкіру, плести, ткати, вишивати, виготовляти прикраси та інше. Слов’яни гарно оздоблювали зброю та обладунки.

Жвава господарська діяльність сприяла культурній еволюції тих племен, які мешкали біля Дніпра та його найбільших приток. Помітно посилилася їх військова могутність, здатність об’єднати й очолити сусідів. Одним із таких центрів і став Київ, що згодом перетворився на столицю однієї із наймогутніших і культурно розвинених держав середньовічної Європи.

Питання для самоконтролю:

Знайти на карті найдавніші стоянки людей на території України.
Який матеріал використовували перші люди для виготовлення знарядь праці та прикрас?
Знайдіть на карті ареал поширення трипільської культури.
Назвіть основні риси культури трипільців.
Які види ремесел були розвинені у давніх трипільців?
Знайти на карті місця розташування скіфських курганів.
Який стиль мистецтва був започаткований скіфами?
Опишіть найвідоміші скіфські скарби.
Назвіть дохристиянських слов’янських богів та їхні функції.
Яке вбрання носили давні слов’яни?
Що являв собою народний календар?
Які міри довжини використовували слов’яни?
Як зародилася давня медицина?
Які види ремесел були поширені у слов’ян?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
АНТИЧНА КУЛЬТУРА	\|	ПИТАННЯ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ЗАЛІКУ З МОДУЛЯ №1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.