Символістська поетика

Як бачимо, проблематика твору ґрунтується на інтуї тивізмі й цілком скерована за межу суто раціонального світосприймання, у психомістичну царину.

Проте найпоказовіша прикмета, що засвідчує належність «Землі» саме до символізму, — наскрізна знаковість, закодованість с.мислу. Повість дослівно оповита, мов разком намиста, низкою деталей, які мало назвати просто символічними — вони містичні, через них у нашому світі виявляється світ потойбічний.

Передовсім символи виступають знаками долі-фатуму, насування біди (уже згадувані обрив струни на весіллі, заблукані Савині очі та його пристрасть до вбивств; злощасні граблі, якими Марія прохромила ногу, через що не змогла піти на прощу; музйки, які, ідучи в бік сусіднього лісу, роздражнили собаку Соііку).

У кульмінаційних сценах символічні деталі частішають, переплітаються, вливаються одна в одну, стають промовлянням Бога до людини, сповіщають містичний, вищий сенс того, що діється. І чутливіші, одухотвореніші герої сприймають їх.

Кілька разів у мертвого Михайла починає іти кров: зразу — коли вперше до нього підходить Сава, потім — коли Марія накинулася з прокльонами й бійкою на Анну. Вочевидь, це крик його душі, докір братові й печаль за тим, що Сава занапастив себе смертним гріхом; у другому ж випадку — плач за коханою, жалість до неї, намагання подати знак матері, аби одумалася. Це розуміє Анна, прошепотівши мертвому коханому, перш аніж знепритомніти: «Капає… капає кров… віджила, коли мене твоя мати сукою прозвала». Це розуміє білоголова бабуся: «Його кров ще жива, і його душа ще тут блудить».

Аннина ж душа опредмечується в хустці, коли дівчину виводили з хати, її хустка зачепилася за клямку й задержала її, а далі поволоклася за нею, мов похоронна хоругва. Тобто душа Анни не хоче відступати від душі милого, умирає, покидає цей світ разом з його душею.

Найбільше ідейне навантаження мають три ключові символи повісті — сусідній ліс, теля, місяць і зорі.

Неподалік від сусіднього лісу мешкає Рахіра, а якраз у іі домі заражається гріхом Сава. Сава дуже любить цей ліс. Чому? Бо «все, що в лісі роблено, не було гріхо.м». Отже, сусідній ліс — символічне втілення его, сліпого інстинкту, а саме це визначшю натуру Сави, власне, сусідній ліс — його стихія. Кобилянська (як згодом і Володимир Винниченко в трагедії «Гріх») натякає, що саме втрата здатності відчувати, розпізнавати гріх і є першозерниною зла, сатанинством. Тому Анна так жахається сусіднього лісу, інтуїтивно відчуває небезпеку, що з нього чигає. Аж тепер стає зрозуміло, що то під час перщого побачення з коханим дівчині привиділася подоба самого князя тьми: «Тут щось нечисте… на тебе й на мене, Михайле… Я се виділа тепер! Щось престрашного… закривавлені, вогняні шмати… з двома розжареними, несамовитими очима, що зближалися до нас у шаленій скорості».

Висвітлюється в такий спосіб і рушій Рахіриної й Савиної поведінки.

Умирає в муках мале теля, що, граючись, випадково поранилося. Це було Савине звіря, він любив його, доглядав. Так виявляється смерть чистої, світлої душі Сави, котрий уже твердо вирішив убити брата. Тому й відсахнулося від хлопця в передсмертну хвилину теля «з виразом дикого, відражаючого перестраху» в очах, — душа, згасаючи, помітила наближення Каїна, перпіогрішника. На смерть душі братовбивці натякає ще одна деталь, уже на похороні: «Одна свічка, що горша в головах умерлого, впала, покотилася саме до ніг Сави і тут згасла». У кульмінаційних сценах зумисне підкреслюються астральні символи. В ніч оплакування й похорону Михайла надзвичайно ясно сяє місяць. Символіка цього образу багатогранна. Опинившись у місячіюму світлі, Івоніка відчуває, що «великий гріх впав уже на його дім». Тут сяйво місяця натякає на позасвідому, містичну царину, де й кореняться причини, заховані пояснення трагедії. Не випадково Івоніка в цей момент «кинувся до землі, знявши руки вгору, і почав молитися, і бити поклони». А ось небеса під час похорону: «Місяць заллявся світлом, аж жевріючи, виринув перший на глибину, а за ним вирушили всі до одної зорі. Прибравшися у весь блиск срібла, здавалося, дрижали ненастанно з якогось зворушення і, дрижачи, мерехтіли всім багатством своа пишноти до тихої земчі».

Астральні деталі тут свідчать про присутність Всевишнього при похованні праведника. Адже зорі — світло серед темені — символізують Дух. Місяць — це місце, де очищаються душі праведників, перш аніж полинути до Сонця (Бога). Сяєво, краса й спокій небес засвідчують, що Михайлова душа вливається у Вічну Гармонію.

Отже, удаючись до символічних деталей, Кобилянська робить успішну спробу проникнути в надраціональні, позасвідомі обшири духовного світу.

Лекція №

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблематика. Образи	\|	Тема 2.5 Василь Стефаник. Загальний огляд творчості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.