МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Проблематика. ОбразиОльга Кобилянська розробляє в повісті на українському ґрунті біблійний мотив про Каїна й Авеля — братовбивство як першозлочин. Отже, темаповісті — трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків. Уже сам факт розробки авторкою біблійного мотиву свідчить про те, що в основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську й навіть містичну царину, притчева атмосфера, наскрізна знаковість (символічність). Провідна ідеяповісті — пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та доля людини. Окреслимо докладніше кожну з них. Перша проблема. Ольга Кобилянська поглиблює, конкретизує уже на той час досить розроблену ідею про те, що селянин перебуває під владою землі. Письменниця розширює діапазон — не лише селянин, а й кожна людина; крім того, виокремлює два різновиди такої влади — духовну та матеріальну. Аби жити із землі, успішно господарювати на ній, селянин має прийняти її закони. Найголовніші з них: • любов як життєва настанова; • необхідність керуватись і знаннями, і вірою; • життя — найвища краса і самоцінність; • сумлінна праця — священний моральний обов’язок, єдиний засіб і виправдання буття людини. Саме за цими законами живуть Івоніка й Михайло, вони перебувають під духовною владою землі. Причому духовна й матеріальна влада землі в їхніх душах зрівноважена: люблячи землю, молячись на неї, милуючись нею, вони дбають і про зиск, і про збагачення зі своїх ґрунтів. Однак рівновага між двома владами землі в душі хлібороба часом порушується, тоді зиск стає головною його метою. Така настанова приносить у світ дисгармонію: Докія нівечить життя своїй доньці, видавши заміж за багатого нелюба; Марійка через свою скнарість мимохіть стає однією з причин трагедії Михайла й Анни; спричиняється до лиха й Рахіра, прагнучи поживитися федорчуківською землею. Ще страхітливіша духовна катастрофа настає тоді, коли людина цілком зрікається влади землі над собою, пориває з нею зв’язок. Тоді вона пориває і з мораллю, утрачає совість (здатність розрізняти добро і зло), витісняє Бога зі своєї душі. Такою людиною виступає в повісті Сава. Властиво, Сава повторює комплекс Каїна: ним також керують гординя і заздрість. Розкриваючи цей образ, Кобилянська досліджує природу каїнізму. Сава — абсолютний бунтар, його головна мета — цілковита свобода, незалежність від усього — від батьків, дому, землі, людей. До світу в цілому Сава налаштований вороже, надто ж до тих моральних настанов, що зазіхають на його егоїстичну вседозволеність. Сава затято долає в собі відчуття гріха (наприклад, він гордиться, що не боїться гріха кохатися з двоюрідною сестрою Рахірою, навмисне робить це, кидаючи виклик табу, заборонам). Куди ж веде така життєва позиція? Зрікаючись влади землі, ширше — влади любові над собою, Сава прагнув вибороти абсолютну свободу, а знайшов абсолютну неволю, став безвідмовним знаряддям у пазурах князя тьми, утратив здатність собою володіти, розпоряджатися. Наприклад, побачивши під час весняної оранки зайця, парубок блискавичним рухом машинально убив його грудкою, а потім викинув геть. На батькове запитання: Нащо ти вбив зайця?» — не міг нічого відповісти, бо «в дійсності не знав, пощо вбив його; якесь “щось” у нім приказало йому те вчинити». Значить, не жадоба землі — причина братовбивства, а, навпаки, зречення влади землі. На погрозу матері позбавити його спадку, Сава якось відповідає: «Чи я жадаю від вас землі?.. Я не жадаю від вас ані крихітки землі! Держіться вашої землі, а я зроблю, що мені схочеться!» Отже, не земля, а якраз оте «щось», що «приказало» Саві вбити зайця, підштовхнуло його і до братовбивства. Епілогові сцени повісті разюче засвідчують духовну смерть братовбивці. Пристрасний потяг до Рахіри минув, бо тепер (після законного одруження) це вже не гріх, не долання заборони; батьки й люди загалом відсахнулися від нього. А головне — сам він «не має спокою», «ходить, як зб.чуджений», тобто відчуває смерть своєї душі, отже, безцільність свого існування. Друга проблема, досліджена в повісті, — фатум, влада долі над людиною. Авторка наголошує, що кожна людина проходить по життю лише тим шляхом, який їй накреслено згори, і як би не старалася, що б не робила, не зможе звернути з цього шляху. Все-таки зречення влади землі — лише зовнішня, очевидна причина трагедії, глибинна, визначальна — доля. Це одразу підтверджує епіграф, узятий із писань норвезького містика Юнаса Лі: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що ґі вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». Кобилянська підкреслює вплив спадковості на характер людини. Проте тільки доля вирішила, що Михайло вдався в Івоніку, а Сава — у Марійку, а не навпаки; чи так само Анна — у «чесного ґазду» батька, а не в лиху, потворну тілом і душею матір. Мріючи про своє щастя, Михайлоякось згадує народну мудрість: «Що має бути, те не мине його!» Усім наступним ходом подій ця мудрість підтверджується. І то доля часто засвідчує свою волю певними символами, треба лишень уміти їх розгадувати. Так, саме в ту мить, як Михайло вперше наважився запросити Анну на танець, стихла музика — обірвалася струна. А коли того ж вечора Петро повів Анну до танцю, «голос скрипки неначе навіки злучив їх з собою». Так доля показала, з ким судилося бути Анні в парі. Саме в день свого святого Михайло мусить лягти в землю — і лягає. І ніщо не може зрушити цього присуду, навіть сутінки й священний звичай не хоронити небіжчиків після заходу сонця. Даремно благає Івоніка навколішках суддів, аби дозволили підождати з похованням до світанку. Йому відмовляють не люди, а сама доля. Так мусило статися і так сталося. З якою ж метою посилаються людині удари долі? Авторка підводить до думки: для того, аби людина приборкала свою гординю, навчилася скорятися волі Божій, якщо та навіть незбагненна, визначила в житті головне й зосередилася на ньому, відкинувши другорядні, а то й хибні вартості, узялася спокутувати свої гріхи (що й спричинили фатум). Ось Івоніка. Він майже одразу після трагедії визнає себе грішним, а значить, змиряється з карою, знаходить душевну рівновагу й далі чинить мудро (починаючи з того, що мовчить на суді, не звинувачує і не виправдовує Саву перед людьми, примушує сина-братовбивцю пам’ятати про злочин і при тому жаліє, любить його). Інша річ — Марія. Вона всіляко противиться долі — упадає у відчай, ремствує, лютиться, винуватить усіх, окрім себе й Сави, тобто не хоче визнати гріха. Наслідок: коли доля зробила їй подарунок (Анна принесла онука), Марія не оцінила, не зрозуміла цього (засліплена образою за те, що Анна звинувачувала Саву) і в такий спосіб власноруч убила живу пам’ять про Михайла, його продовження, рід. Лише пекучі чоловікові слова відкривають Марії очі, вона усвідомлює нарешті свій гріх. Визнання власної вини робить Івоніку й Марію мудрими. Вони чинять саме те, що тільки й може зняти з їхнього роду гріх, зупинити фатум, — тяжко працюють для того, щоби наймати служби Божі й відбувати посмертні обіди — «дбати за Михайлову дуиіу… і за свою, і Савину провину благати Бога». Отже, це шлях молитви, духовного очищення через самозречення й добротворення. Читайте також:
|
||||||||
|