Діалектичний метод дозволяє визначити і відобразити реальний історичний шлях розвитку держави і права в минуле, сьогодення і майбутнє.

Використання порівняльного методу, навпаки, дозволяє виявити деякі загальні закономірності і співпадаючі ознаки у розвитку держави і права в один і той же час, але в різних країнах (синхронне порівняння) або ж у різних часових зрізах історичних епох (діахронному порівняння).

Конкретно-історичний підхід передбачає розгляд державно-правових явищ в тих особливих і неповторних умовах, в яких вони складалися й одержали розвиток, тобто в тому соціальному середовищі, яке обумовлює своєрідність, а в ряді випадків і унікальність тієї чи іншої держави або ж правової системи.

Таким чином, історія держави і права вивчає державу і право окремих (зарубіжних) країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній конкретно-історичній обстановці, у хронологічній послідовності, на основі виявлення як загальноісторичних закономірностей цих процесів, так і закономірностей, що діють в рамках тих історичних епох, які є найважливішими ступенями у розвитку конкретних суспільств.

Наука історії держави і права зарубіжних країн (на Заході вона нерідко іменується загальною історією права, історією права та інститутів і т.д.) має власну історію.

Як самостійна галузь наукового знання вона бере свій початок з кінця XVIII-XIX ст. Так, велику роль в накопиченні історико-правових знань зіграла історична школа права в Німеччині (Г. Пухта, Ф. Савіньї і т.п.), яка вела дослідження головним чином з історії римського і національного німецького права. Потім праці представників цієї школи змінюють роботи з більш широким охопленням різних країн та історичних епох (Е. Лабуле і Р. Дареста - у Франції, Г. Мена і Г. Спенсера - в Англії, А. Посту - в Німеччині, П.Г. Виноградова та М. І. Кареєва - в Росії і Др.).

Широке поширення в другій половині XIX - початку XX ст. історико-порівняльного методу сприяло вивченню історії держави і права в контексті економічних та соціальних відносин; в історико-правових дослідженнях соціологічний напрямок прийшов на зміну позитивізму. Важливою віхою в розвитку цього напрямку є роботи російського вченого М.М. Ковалевського, німецького історика права Е. Нейкампа, американського юриста О. Холмса і ін.

При розгляді тієї чи іншої цивілізації прихильники нових підходів ставлять на перше місце людину, так як об'єктивні процеси історії в значній мірі опосередковані особистістю, проходять через його внутрішній світ і досвід, що виражається в способі життя людини, його світогляді, способах орієнтації, системі цінностей.

Ці підходи були викликані до життя повною неможливістю укласти в формаційну схему історію ряду товариств, наприклад східних, що і призвело до беззастережного визнання не тільки їх соціально-економічної та політичної специфіки, а і двох шляхів розвитку людського суспільства, двох цивілізацій - Заходу і Сходу.

В історії держави і права зарубіжних країн у силу специфіки досліджуваного об'єкта особливо важливе значення має використання інших підходів (частнонаучних, спеціальних методів), таких як конкретно-історичний, порівняльно-правовий і системний.

Оскільки держава і право вже на початкових щаблях свого розвитку являють собою досить складні соціальні утворення, в історико-правових дослідженнях важливий ефект дає системний аналіз, за допомогою якого можливо вичленення з усієї взаємозв'язаної структури державно-правових явищ окремих її елементів, в яких найбільш яскраво відображаються істотні ознаки або ж, навпаки, неповторні особливості конкретних держав чи правових систем.

Як і будь-яка галузь знань, історія держави і права зарубіжних країн має не тільки свій предмет, але і свою методологію. Предмет науки дає відповідь на питання, яку область суспільно-політичного і правового життя вивчає дана наука, методологія вказує на те, яким чином вона це робить.

Своєрідність предмета історії держави і права зарубіжних країн накладає свій відбиток на застосовувані нею філософські та конкретно-наукові методи, прийоми і засоби дослідження, визначає цілі та завдання наукового пізнання. Вираженням предметної та методологічної специфіки історії держави і права зарубіжних країн є сукупність принципів, прийомів і способів дослідження, які за своїми можливостями в найбільшій мірі відповідають історико-правовим змістом і профілю даної юридичної дисципліни. Звідси визначальне значення способів і прийомів історичного підходу до вивчення держави і права.

Мета дослідження: Принцип історизму грає істотну роль в процесі вивчення виникнення і розвитку держави і права в історичній ретроспективі та перспективі. Вона лежить в основі дослідження конкретно-історичного типу і форми держави і права певної епохи. Допомагає розкрити зв'язки між державою і правом зарубіжних країн минулого і сьогодення, а також усвідомити логіку в їх розвитку, порівняти їх державно-правову практику. Історичний підхід при цьому виступає в якості способу адекватного розуміння, інтерпретації та оцінки функціонування держави і права в контексті минулого з позицією сучасності.

Актуальність проблеми має також застосування принципів теорії держави і права: принципу всебічності дослідження держави і права, який обумовлює вивчення держави і права в їх взаємозв'язку і взаємодії з іншими явищами державно-правового життя; принципу комплексності у вивченні історії держави і права, який передбачає дослідження держави і права не тільки з юридичної точки зору, але і з позицій інших суспільних наук, а також розгляд їх не тільки в статиці, а й у динаміці.

Головне значення в системі методології мають самі методи і засоби пізнання. У залежності від сфери розповсюдження і охоплення досліджуваного об'єкта, від їх специфіки та характеру всі методи поділяються на:

1) загальний діалектико-матеріалістичний метод;

2) загальні (логічні) методи;

3) спеціальні методи;

4) приватні методи.

Загальні або логічні методи використовуються для організації процедури пізнання об'єкта досліджень. До них відносяться методи порівняння, синтезу, аналізу, сходження від абстрактного до конкретного та інші. Ці методи взаємодіють з діалектико-матеріалістичним методом, але використовуються на відміну від нього не на всіх стадіях наукового пізнання, а лише для вирішення певних пізнавальних завдань.

Спеціальні методи розробляються окремими спеціальними науками і широко використовуються для вивчення держави і права. До них відносяться математичні, статистичні, психологічні, кібернетичні, конкретно-соціологічні і багато інших методів. За їх допомогою дослідники отримують кількісні та якісні оцінки різних державно-правових явищ, а також виявляють основні тенденції розвитку держави і права на тому чи іншому етапі їх розвитку.

Приватні методи виробляються самою історією держави і права зарубіжних країн: це і конкретно-історичний, і порівняльно-правовий та системний методи. Вони відповідно або дозволяють виявити своєрідність тієї чи іншої держави та правової системи (конкретно-історичний підхід), або на основі синхронного або діахронному порівняння виявляють спільні закономірності та ознаки держави і права в один і той же час або в різні історичні епохи (порівняльно-правовий підхід), або характеризують державно-правові явища як елементи взаємопов'язаної структури (системний підхід).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет історії держави і права зарубжних країн.	\|	Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.