IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія

Криза і занепад господарства позначилися ще у 73 – 71 рр. до н. е., у час, коли у Римі відбувалися зовнішні (боротьба з Митридатом) та внутрішні потрясіння (повстання Спартака).

Ознаки занепаду:

1. Різке скорочення рабів, високі ціни на них і низькопродуктивна праця.

2. Зменшення рентабельності латифундій та вілл.

3. Обмеження абсолютної влади над рабами, заборона вбивства рабів та надання їм волі.

Наслідки:

1. Натуралізація господарства (замкнутість латифундій).

2. Розорення і декласація селян.

3. Аграризація господарства.

4. Дестабілізація грошової системи.

Уже у І – ІІ ст. відбуваються зміни в організації аграрного виробництва. До ІІІ ст. переважаючою формою поземельних стосунків стає система колонату. В основі колонату лежить право дрібної та великої оренди парцеллна емфітевтичному праві (довго- та вічнострокова). Прекарій – умовне землеволодіння, коли земля надавалася на термін, визначений її власником. Виникали рентні відносиниу вигляді натуральних та грошових платежів, відробітків. Колони віддавали одну третину врожаю і відробляли шість днів панщини, виконували державні повинності, сплачували податки.

® квазоліти (раби)

Колони це: ® лібертіони (вільновідпущені)

® паупери (бідні вільні селяни)

Колони поступово стають особисто вільними, але через борги потрапляють у залежність від власника. Колонат сприяє розвитку патронажу.

Едиктом імператора Константина І – 30 жовтня 332 року – було юридично оформлено кріпосне право із забороною переходу з місця на місце. Едиктом імператора Валентина І від 371 року було оформлено спадкове закріплення колонів за маєтком. Змінюється статус колонів – прекарій стає спадковим, не обумовлюється угодою, належність до колонів юридично оформлюється конституціями імператорів, їх прикріпили до землі, заборонивши покидати помістя, їх не могли відчужувати без землі. Держава надавла рабовласникам певні адміністративні, фіскальні, судові права щодо колонів. Отже, докорінним чином змінюються виробничі та поземельні відносини, які сприяють формуванню в надрах античного суспільства ранньофеодальних стосунків.

Проте найстрашнішою хворобою Риму стає породжена незрілими ринковими відносинами соціальна прірва та морально-етичний спосібжиття,що набув катастрофічної форми нестримної розкоші в особистому споживанні, розпусти, низької моралі. Падала народжуваність, з’являлися все нові хвороби, що призводило до виснаження та розорення вільних селян і ремісників. Усе це підривало могутність Риму та його армії. Імперія опинилась на порозі занепаду.

“Багатство і бідність у тісному союзі між собою виганяли іта-ліків з Італії і наповнювали півострів натовпами рабів і страшним мовчанням пустелі. Уся ця картина зловісна, однак, не єдина у своєму роді: скрізь, де у рабовласницькій державі цілком панує капітал, він однаково спустошує прекрасний світ Божий. Італія цицеронівської доби, по суті, схожа на Елладу доби Понтія і ще більше на Карфаген часів Ганнібала, де точно таким самим способом всемогутній капітал довів середній клас до знищення, а торгівлю і землеробство — до крайньої межі животіння і насамкінець призвів до лицемірства, що прикривало моральне і політичне падіння нації” [60].

У 395 році відбувся поділ Римської імперії на Західну і Східну. Їхній подальший історико-економічний розвиток відбувався різними шляхами. На заході імператорська влада поступово слабшала і в 476 році була повністю ліквідована.

Економічна думка Риму мала практичне спрямування. Вона ґрунтувалося на методах ведення господарства з використанням праці рабів, на особистих стосунках рабовласника з рабами.

В економічній думці античного Риму центральне місце належало проблемам рабства та аграрним відносинам, особливо питанням раціональної організації рабовласницьких господарств. Про значення сільського господарства для Риму свідчить наявність літератури з цієї тематики, що тиражувалася в імперії. Пліній перелічує 146 римських і 327 чужоземних творів з питань сільського господарства, які він використав, складаючи свою «Природну історію».

Почесне місце серед авторів посідають Каттон, Варрон і Колумелла. Зокрема, трактат Каттона Старшого (234 – 149 рр. до н. е.) “Землеробство”, Варрона (116 – 27 рр. до н. е.) “Про сільське господарство”, Колумели (І ст. до н. е.) “Про сільське господарство”, проекти аграрних реформ братів Гракхів – Тіберія (162 – 133 рр. до н. е.) та Гая(153 – 121 рр. до н. е).

Так, за Катоном, зразкове господарство – це самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією. Він також, робить акцент на одному з найважливіших елементів агрокультури - застосуванні органічних добрив: “Старанно зберігай козиний, овечий, коров’ячий та інший гній. Постарайся мати велику купу гною; і коли зорюватимеш, очищуй і подрібнюй, потім вивозь із хліва. Гній зробиш із соломи, стебел, м'ятої соломи, полови, листя. Половину того вивозь на поля, де сіятимеш корми, четверту частину поклади під скопану землю під маслинами, другу чверть збережи для луки”.

У написаному пізніше трактаті Варрона знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їхнє перетворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Варон вважав, що вигідніше використовувати працю найманих працівників. У Варрона рільництво ототожнюється з наукою: “По-перше, це не лише наука, це знання того, що слід сіяти і що робити на будь-якому полі, щоб земля давала найбільші врожаї. Основні елементи — вода, земля, повітря і сонце, їх слід вивчити, перш ніж ти кинеш зерна і таким чином закладеш основу врожаю”.

Криза сільського господарства Риму зумовлена загальним застоєм в економічній, політичній і соціальній сферах. Ситуацію описує Колумелла: “Отже, не від втоми, як уважає більшість письменників, і не від старості, а головним чином від недбалості земля відповідає нам меншою родючістю, можна отримати зростаючі врожаї своєчасним і помірним доглядом”. Але справа не в недбалості, а аграрно-технологічна революція має два боки: матеріальний та соціально-економічний. Другий ґрунтувався на рабській праці, і тільки в епоху Карла Великого відбувається революція в аграрних відносинах. Зникає раб, на зміну йому приходять сеньорально-феодальні відносини.

Падінню Римської імперії намагалися запобігти через надання християнству статусу державної релігії згідно з актом імператора Константина, але “...то не Константин обернувся в християнство, а християнство обернулося в Римську імперію”. Торговий імперіалізм вимагав виправдання.

Церква і держава в умовах падіння моралі, занепаду економіки та руйнування впливу ринкових відносин прагнуть підпорядкувати суспільство, яке стоїть на дорозі загибелі, та контролювати його діяльність, зокрема, використанням Євангелія. Це була одна з найбільших релігійно-духовних революцій у світовій історії. Багато людей тепер прагнуть не безмежних доходів, а лише задоволення найменших потреб, щоб звільнити час для богослужіння і підготуватися до настання царства Божого. Риму з його культом розкоші та розпусти, бездуховності протистояв інший світ — Євангельської скромності, духовності.

Євангеліє застерігає людей від гонитви за багатством, яке може відвернути їх від служіння Богу. Бідних і голодних воно називає блаженними, багатим пророкує біди.

“Коли ти з’явився на світ, коли ти вийшов із чрева матері своєї, яке багатство ти приніс із собою? Взяте надміру того, що необхідно для тебе, взяте насиллям. Ти забираєш хліб у голодного, ти ховаєш під замком одяг голого, гроші, які ти закопуєш, — викуп за нещасного”, — читаємо в Новому Завіті [60].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ-й період Римської держави (31 р. до н. е. – к. ІІІ ст. н. е.) – рання Римська імперія	\|	Фінансова та податкова система стародавнього світу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.