ІІІ-й період Римської держави (31 р. до н. е. – к. ІІІ ст. н. е.) – рання Римська імперія

ІІ-й період Римської держави (510 – 31 рр. до н. е.) – республіканський

Реформи Сервія Туллія (579 – 535 рр. до н. е.) знищують пережитки родового ладу, ділять населення не за родовим, а за майновим цензом на шість категорій. Кожна категорія поділялася на центурії (сотні) з відповідними центуріальними зборами для вирішення державних справ. Вся римська територія була поділена на 21 трибу (округ) – 4 міських та 17 сільських. Боротьба за землю веде до формування великого землеволодіння. Можна стверджувати, що ці реформи створили новий державний устрій.

Для захисту рабовласників, приватної власності в 454 – 450 роках було введено ”Закони ХІІ таблиць”, які юридично закріплювали спадкове рабство. У 326 р., за законом Петелія, було відмінено боргову кабалу для римських громадян та їхніх сімей. Основним джерелом рабства стали колоніальні війни (від Атлантики до Месопотамії) Римської Республіки, а сам Рим до початку ІІІ ст. до н. е. перетворився в громадянську общину – цівітас. У ІІ – І ст. до н. е. рабство трансформується у класичне. Раби стали основною виробничою силою в усіх галузях господарської діяльності (12 млн становили раби, від 30 до 36 % населення). Концентрація землі, утвердження приватної власності, зростання ролі ремесла, торгівлі, грошового обігу вимагали використання дешевої робочої сили. Дрібного власника землі практично неможливо було змусити працювати на іншого. Такою продуктивною силою міг бути раб, який не мав ні прав, ні майна. Розвинута система рабства дозволила перейти від дрібного до більш великого централізованого виробництва.

Це період розквіту класичних рабовласницьких відносин. У ІІ – І ст. до н. е. сільське господарство переживало піднесення. У межах рабовласницького сектора сільськогосподарське виробництво отримало нову спрямованість, яка визначала дрібнотоварний характер римсько-італійської економіки. Становлення ринкових відносин між містом та селом зумовило формування рабовласницького маєтку двох типів – вілли і латифундії. Вілла – основний тип господарства з земельним наділом 25–100 га. Латифундія – велике господарство, майно якого оцінювалося в 1 млн сестерціїв. Певні поземельні привілеї мали представники нобілітету, торговці, лихварі та римські легіонери. Так, нобілі (сенатори) – володіли почесним привілеєм наділення землею із фонду агер паблікус. Вершники (equites) – колишня елітарна кіннота – поступово перетворилася в купців, лихварів, постачальників, які мали право придбати землю за власний кошт. За 50 останніх років існування республіки близько 50 тис. ветеранів римських легіонів одержали по декілька десятків югерів (1 югер – 0,25 га) землі, де велося переважно натуральне господарство. Селянин-власник — основний платник податків, а безперервні війни і величезна армія бюрократів потребували постійно зростаючого припливу грошей у державну казну, що не могло не позначитися на добробуті вільного селянина. І водночас селянин — основний резерв могутності Риму, його легіонів. Війни робили їх інвалідами, не спроможними вести землеробство. Вони ставали люмпен-пролетарями, яких держава мусила не тільки годувати, а й розважати. У гострій конкурентній боротьбі розорені селяни та колишні воїни інваліди ставали пауперами (свита сенаторів), яких у 40 – 50 рр. до н. е. налічувалося близько 320 тис. За законом Касія 73 р. до н. е., кожному виділялося до 1,5 кг хліба на день. Колоніальні володіння були державними і роздавалися ветеранам та бідноті.

Якщо в Греції існував відомий набір культур: пшениця, ячмінь, оливкові дерева, виноград, овочі, проте була низька врожайність унаслідок неефективного використання земель, то Рим уже впроваджує травопільну систему землекористування, збільшується кількість культур — не тільки харчових, а й технічних (льон). У деяких латифундіях запроваджується стійлове тваринництво. Сільськогосподарське виробництво велося в особливій формі землеволодіння.

За даними Катона (ІІ ст. до н. е.) та Варрона (І ст. до н. е.), розвивалися такі галузі господарства:

– галузеве сільське господарство – виноградарство, городництво, вирощування олив; тваринництво, птахівництво; хліборобство (Сицилія і П. Африка – урожайність – 10 – 15 ц/га); з’являються сальтуси – спеціалізовані латифундії та вілли. Знаряддя праці: удосконалені коса, серп, борона; широкозахватна жатка; колісний плуг; водяний млин. Розвивається агротехнічна наука, використовуються міндобрива. Койон пише працю ”Про сільське господарство”, Варрон ”Про землеробство”, Л. Колумелла ”Про сільське господарство”;

– ремесло, що мало галузеву і географічну спеціалізацію. В основному в майстерні працювали вільновідпущені майстри і кілька рабів. Галузі ремесла: будівництво будинків, водопроводів, шосейних доріг (Рим – 1 млн жителів); суднобудування (раби і бідняки як продуктивна сила); торгівля (у кожному місті рента). Відбувається спеціалізація регіонів.

У Римській державі існувало професійне купецтво. До утворення імперії зовнішня торгівля була посередницькою і не могла конкурувати з грецькою. За час існування імперії греків поступово відтіснили з торгівлі. В оптову торгівлю вкладалися значні капітали. Римські купці об’єднувалися в колегії, які мали кошти, кораблі, агентів у провінціях. Складові імпорту: східний фарфор, тканини, посуд, скло, папірус, золото, слонова кістка, шовк, раби. Експорт був представлений вином, олією, керамікою, шерстю, ювелірними виробами.

Набувають поширення крамниці одного товару. На початку II ст. за імператора Трояна (виходець з Іспанії) було побудовано п’ятиповерховий Троянський ринок (150 крамниць-магазинів). З’явились об’єднання купців, торгівців, судновласників — колегії. Великої популярності набуває укладання контрактів. Поширюється грошова форма оренди землі строком до 5 років. Пізніше, коли процес занепаду набув гострої форми, вона переведена на натуральну форму розрахунків.

Як бачимо, грошово-ринкові відносини посідають в економіці імперії чільне місце як з погляду роду занять населення, так і з позицій їхньої ролі в суспільному виробництві.

З’являється особливий ринок з безглуздими цінами, де покупцями є лише багаті люди: пахощі, східні прянощі, дорогоцінне каміння, перлини, кришталь, фарфор з Індії та Китаю, вироби із крокодилової шкіри, черепахової кістки з Африки, коштовний одяг із Сирії, харчові делікатеси (“лукуллівські обіди”, римські бані, розкішні палаци тощо).

Рим став світовим центром грошових операцій, торговельних угод, світовою біржею. Формуються: банкіри, посередники. Банки під час розрахунків використовують чеки, векселі, безготівкові розрахункові операції. Створюються державою та здаються в оренду міняльні контори. Розвивається лихварський капітал. Позичковий процент був у межах 6 – 48 %, а іноді значно більшим.

У грошово-ринкові відносини залучаються провінції. Ведеться активна торгівля з Іспанією, Сирією, Британією, Єгиптом, Дакією, Мавританією.

Для греків море — транспортна артерія торгівлі, для Римської імперії моря, річки, суходіл — артерії для економічних, виробничих, військових зв’язків потужного державного механізму.

Риму не вистачало хліба. Існувало два шляхи розв’язання цієї проблеми — або освоєння чужих зернових земель на основі торгового обміну, або їх воєнне захоплення. Другий шлях став основним.

Рим веде війни не тільки за рабів і хліб, а й заради грабунку, отримання воєнної здобичі. Воєнні успіхи перетворили його на центр нагромадження величезних грошових коштів у вигляді золота та срібла. Тут найдешевші гроші (4—6 % річних), в наслідок чого розвиваються кредитні відносини. Тут уперше в історії з’являється маклер як посередник в укладенні кредитних угод, використовуються таблиці відсотків, застосовуються безготівкові платежі переказами, словом. Угоди засвідчуються підписами свідків та печаткою. Об’єктом кредитних відносин виступає земля (іпотечне кредитування), зовнішня й оптова торгівля, мореплавство (тут ризик значно вищий - 23 - 5 % річних). виникають державні та муніципальні позики. Проте у кредитних відносинах незначна база. Їхня роль у розвитку міського ремесла мінімальна. Коло осіб, які мають право займатися кредитуванням, вузьке; це заборонено навіть найбагатшим сенаторам. Тобто грошова маса величезна, інвестиційне поле обмежене, а звідси, головний напрям використання багатства — невиробниче споживання. Це призводить до падіння моралі. “У предків сувора мораль... А вже ця мораль розбещена, панує зло, люди стають все гіршими і менш законослухняними”.

Товарно-грошові відносини сягнули найбільшого рівня розвитку у І – ІІ ст. Це дозволяє стверджувати, що у надрах первісного суспільства зароджувалися елементи капіталістичного суспільства, а саме поєднання товарного та натурального господарства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І-й період Римської держави (VIII – VI ст. до н. е.) – царський	\|	IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.