• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Духовний спадок етнокультури українців: вірування, міфологічні образи, демонологія.

Духовний спадок етнокультури українців склався під впливом двох головних чинників: основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань. Більшість українців були православними християнами. У Західній і Правобережній Україні частина населення належала до греко-католицької конфесії, яка виникла внаслідок Брестської (Берестейської) церковної унії у 1596 р.

На побутовому рівні релігія народних мас являла собою поєднання християнських ідей з язичницькими віруваннями й уявленнями. У свідомості українського селянина віра в єдиного Бога уживалася з різноманітними повір'ями про чортів, упирів, домовиків, русалок та іншу «нечисту силу», євангельські заповіді — з віруваннями у магію, чаклунство, ворожбу тощо. Образи християнських богів ототожнювалися з язичницькими, наприклад, Ілля Пророк — з громовержцем Перуном, святі Георгій і Власій — з заступником худоби Велесом і т. д.

До народного побуту увійшли церковні молитовні формули, близькі до магічного заклинання, а в ролі магічних предметів використовувалися деякі предмети церковного культу. Фольклор наповнився іменами Христа, Богородиці, святих.

Протягом тисячоліть у фольклорі різних народів функціонують міфологічні образи. Міф — це оповідь про богів і героїв, які брали участь у творенні світу. Релігія обожнює вищу силу, а міф — сили природи і пристрасті людської душі. Приміром, Вітер і Гнів — це божества. Тому язичництво — це, швидше, не релігія (що передбачає зв'язок із вищою силою), а міфологія.

Поняття міф (гр.. — слово, переказ) на загал означає сказання, передання, перекази про специфіку давніх вірувань народу щодо походження землі, людини, часу, явищ природи, бо­гів, героїв, Всесвіту. Міфологія (слово про міфи)— певна систематизована (або й ні) сукупність міфів того чи іншого народу.

Людська душа постійно потребує єднання зі світом, тому міф завжди буде органічною часткою культури. До світогляду українців увійшли вірування та уявлення багатьох поколінь, які жили на території сучасної України й належали до різних племен та археологічних культур. Давні збирачі, мисливці, рибалки, скотарі й землероби; тюрки, іранці, кельти і, звісно ж, слов'яни залишили відлуння своїх вірувань у тому багатогранному комплексі, який ми нині звемо українською етнокультурою.

Є сенс зазначити - міфи варто суттєво відріз­няти від казок, які вже й у давнину сприймалися як вигадки, небилиці, вимисли, плід фантазії тощо, в той час, як до міфів ставилися як до ймовірних подій (які в силу самого міфологічного жанру є символічно утаємниченими). Міфи варто відрізняти й від легенд, які найчастіше розповідають про реальних осіб, або справжні події. Сюжетно-тематична і образно-символічна специфіка українських міфів характеризується тим, що вони надзвичайно естетичні, лагідні за змістом, природні, пов'язані насамперед з хліборобським або пастушим побутом наших предків.

Антеїзм (сакралізація землі і всього, що з нею пов’язане) давніх міфів полягає в тому, що їхні стрижневі персонажі родинно-окреслені – це переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини, дочки й онуки, їхня худоба, родинна оселя, власне обійстя та поля. Міфо­логічні сюжети в цілому забарвлені саме родинним побутом княжої доби. У найархаїчніших колядках і щедрівках відкриваємо про­славляння господаря не якоїсь конкретної родини людей, але швидше за все — відгомін прославляння сім'ї небесних світил та природ­них явищ: сонця, місяця, зорі, дрібного дощику, вітру та ін. Характерною особливістю української міфології є так званий пан­теїзм (від гр. pan — все, і theos — Бог), тобто філософ­сько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з при­родою. Паралельно є всі підстави констатувати і наявність такого явища, як по­літеїзм (тобто багатобожжя) – обожествління, сакралізація, обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок і поклоніння багатьом богам. У наших пращурів існувала і своєрідна ієрархія Богів, струнка система якої на сьогодні не збереглася.

Читайте також:

1. Духовний вимір людського буття.
2. Духовний розвиток суспільства в 1965—1985 рр.: ідеологічний диктат
3. Духовний спадок етнокультури українців: вірування, міфологічні образи, демонологія.
4. Кам'яний вік. Суспільна організація й духовний світ людності кам'яного віку.
5. Лекція 5. Народний світогляд, вірування, сім’я та родинна обрядовість
6. Матеріальна сфера етнокультури.
7. Міфологічні уявлення та вірування українського народу
8. Основні міфологічні образи. Род – Рожаниці – Родич – Родиць – Родова Мати.
9. Особливості культури східних слов’ян: міфологічні і релігійні уявлення, побут і повсякденне життя.
10. Тема 2:Первісні вірування, ранні та пізні національні релігії
11. Трипільські поселення, суспільний лад і духовний світ трипільців та історичне значення трипільської культури

Переглядів: 1112