Основні міфологічні образи. Род – Рожаниці – Родич – Родиць – Родова Мати.

Род- Творець Всесвіту, Бог над Богами – так вважали наші предки. Першобог давньоукраїнської міфології, зачинатель усього живого, „Господар Світу” (за Б. Рибаковим). Це творець Вирію богів, батько Білобока і Чорнобога, відає долями богів і людей. Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, усій звірині пташині дарує і дощ на ліси-поля і всі посіви, дає людині долю.

Род — це чи не єдиний з давніх Богів, який залишився в народній пам'яті найдовше.

Відповідно до образу бога Рода існували й жіночі божества Рожаниці - це давньоукраїнські першобогині родючості, небесні господині світу (мати і донька). Згідно за повір’ями, вони жили на небі, ототожнювались з найважливішими зоряними орієнтирами – Великою Ведмедицею (за давніх часів - Велика Лосиця) та Малою Ведмедицею (Мала Лосиця). Рожаниці, перш за все, були пов'язані з темою народження. Роду і Рожаницям приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (колива). В давнину, перед вживанням найголовнішої ритуальної страви куті, на Різдво, батько сім’ї повинен був кинути (пожертвувати) першу ложку страви вгору в святий куток — покуть. Цей звичай побутує і досі в селах Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаницям, яке в давнину здійснював волхв або жрець. Батько родини, здійснюючи цей ритуал в святвечір, умовно перебирав на себе роль жерця і ототожнювався зі служителем культу. Родові і Рожаницям, як найріднішим „родинним” божествам, нашими пращурами приносилися тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала (подарувала, дала в дар) сама природа: від рослин і від тварин. А на рівні окремої сім'ї владу Рода і Рожаниць втілював Родич – бог родини та єднання близьких по крові людей.

Сварог (Сварга, Сварожичі..). Прабог, владика світу, батько саме українського духовного олімпу. Бог неба, заліза, ковальства і шлюбу.

Дажбог (Даждьбог, Сонце-Бог) - за найдавніших часів бог Сонця, світла і в цілому – добра й добробуту. Це Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов'янський світ, має лексично доволі прозору назву: даждь — «дай» і бог — близьке до«багатства», тобто дослівно Даждьбог — «податель» добра і багатства зі світу богів до світу людей. В українській обрядовій поезії можна віднайти безліч звертань типу: «Ой дай, боже», або «Дай, боже, дай», які ряд дослідників вважають первісним язичницьким закликом «Ой, Дажбоже!».

Хорс. Бог Сонця. Син Даждьбога. В Україні є багато географічних назв, лінгвістично пов'язаних з цим Богом Сонця: Хорс, Хурс, Корсунь, Херсон тощо. Столицею Хорса – за переказами – був найбільший в світі річковий острів Хортиця на Дніпрі, що його давні українці називали священним храмом Сонця.

Перун.Володар блискавок і грому, покровитель воїнів і володарів, людей сильних і мужніх.

Саме по собі слово перун існує в багатьох українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад, у Карпатах кажуть: «Бодай тя Перун вдарив». Цей же корінь має дієслово періщити, уперіщити: «дощ уперіщив».

Укладаючи з візантійцями та іншими сусідами різні торговельні та політичні угоди, українські князі, воєводи клялися іменем Перуна.

Капище Перуна стояло в Києві на місці сучасного будинку № 3 по вулиці Володимирській. За наказом князя Володимира під час прийняття християнства 988 року в Києві було знищено капище Перуна та інших богів, а ритуальний священний «дуб Перуна» — спиляно й кинуто в Дніпро. За переказом сонцепоклонники (язичники) бігли понад берегом і кричали до дуба, що плив за течією: «Видубай (випливай). Боже!» Витягти дуба на берег вдалося поблизу урочища Звіринець. На тому місці язичники — противники християнства — почали таємно збиратися і поклонятися Перунові. За велінням церкви там було збудовано православний монастир, який названо Видубецьким.

Велес (Волос) –один із найстародавніших і найпопулярніших персонажів давньоукраїнської міфології; великий бог худоби, пастухів, а також – поезії та музики. Це найстаріший Бог, що вважався Богом достатку (багатства богами подарованого). Після впровадження християнства Велес разом з іншими богами потрапив до розряду «нечистої сили» і подекуди його також почали ідентифікувати навіть з міфічним Вієм — Богом підземного царства мертвих.

Мокоша.Єдина представниця жіночих божеств у пантеоні князя Володимира. Мокоша (інші варіанти імені Макош, Мокша) пов'язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням, шиттям та ін. Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників. Мокоша вірогідно була близькою до Рожаниць (Дів Життя), покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому в жінок віра й поклоніння Мокоші затрималися найдовше – є згадки, що навіть у XVI ст. священики зобов'язані були на сповіді запитати жінку, чи не ходила вона до Мокоші.

Купайло – найунікальніший міфологічний образ давньої віри і один з найулюбленіших і найпопулярніших богів у давніх українців. Він – і бог літнього сонця, і бог родючості, і щедрого та теплого літа, і лікарських рослин та добробуту. Водночас – бог молоді і юності як такої, подружжя, кохання, вірності, лицарської відваги та людської злагоди (так на свято Купайла виходили всі без винятку мешканці села).

Ярило (Ярун, Яр-Тур, Яровит) –бог весняних робіт, плотської любові й статевих пристрастей. Божество близьке засвоєю сутністю до Купайла, тільки діє навесні. Бог любовної спраги, пожадань, сильного потягу і безмірно глибокої пристрасті - отже, весняного розквіту природи і сили життя всього живого. Ярило вважається символом плодючості, його назва мас корінь Яр— (Ярий), що означає сильний, завзятий, пристрасний, гнівний.

Отже, Ярило уособлював торжество життя над смертю. Це бог, який завмирав на зиму і пробуджувався (воскресав) навесні.

За переконаннями давніх слов'ян-язичників, увесь всесвіт пронизаний потужною демонічною силою. Вона небезпечна, хоча й не завжди призводить до трагедії. Цю силу можна задобрити або відстрашити за допомогою різноманітних обрядів і ритуалів. Носіїв такої енергії у християнстві прийнято називати нечистою силою, а охороняти людину від її впливів покликані Спаситель, ангели, архангели і святі.

Демонологія дослівно означає «вчення про демонів». В описах демонології різних народів прийнято подавати персонажів міфів, переказів, вірувань, які не є богами і займають нижче в порівнянні з ними становище.

У зв'язку з фактичним двовір'ям українців не зовсім чітким є поняття Нечистої Сили,оскільки з прийняттям офіційної християнської віри давні боги й духи перейшли в розряд неофіційних (поганських, селянських, бабських 130 забобонів тощо), а церква визнала їх «нечистою силою». Зупинимося детальніше на народних уявленнях про нечисту силу. Чорт (зменшено – чортик, чорток, чортеня; збільшено – чортяка, чортисько, чортище)— антропоморфна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, хвостом і копитами. За народними уявленнями – надприродна істота, що втілює в собі все зло і має вигляд темношкірої людини з цапиними (собачими, курячими...) ногами, видимим хвостом, козлячими ріжками, свинячим рилом, собачою мордою і т.інше. Образ Чорта має дохристиянське походження, але пізніше він перебрав на себе всі негативні риси християнського Диявола (Сатани) як противника Бога, володаря пекла, натхненника відьом на землі.

Домовик (Домовий, Хазяїн, Дід, Дедо) — одним з найпопулярнішим і, навіть, найулюбленішим є цей міфологічний образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Недарма він живе за піччю або під порогом хати. У дохристиянських віруваннях – це, певним чином, родинний бог, бог господи, бог оселі, «хатнє божество» тощо. Він можебутиі злим і добрим одночасно.

Водяник (Водяний, Водан) — за народними уявленнями є втіленням водяної стихії в образі своєрідного водяного царя. Уявлявся (і зображувався) в образі старого голого волохатого довгобородого діда з довжелезною бородою, який панує над Русалками.

Русалки і відьми — винятково цікава тема в українській демонології. Не випадково саме ці образи увійшли до української художньої літератури (досить пригадати хоча б «Лісову пісню» Л. Українки або «Майську ніч» та «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» М. В. Гоголя).

Русалками (або мавками) звичайно стають душі утоплениць, самогубців, дітей, які народилися мертвими або вмерли до хрещення. Існувало три основних різновиди русалок — польові, лісові і водяні, що відрізнялися зовнішнім виглядом і звичками.

Водяні русалки надзвичайно красиві, з довгим розпущеним волоссям. Вони люблять водити хороводи при місяці.

Лісові мавки, вважають, полюбляють забавлятися, гойдаючись на верхівках дерев або влаштовуючи бучливі бійки. Вони дуже схожі на людей, але у них відсутня спина.

Русалок вважали нечистою силою, яку треба було боятися і задобрювати, бо вони могли наслати град, бурю, потоптати пшеницю тощо. Тих, хто не в добру годину потрапляв їм до рук, русалки могли втопити, залоскотати до смерті, примусити виконувати свої примхи. Найбільш активними русалки були у троїцький тиждень, особливо у четвер. Щоб уберегти себе від них, люди весь тиждень не працювали, вживали різні обереги: носили з собою полин, клали на вікна кропиву тощо.

На відміну від русалок, відьми— представниці земного світу, які вступили у спілкування з потойбічними силами. У народі вірили, що відьми за природою бувають двох видів.

Уроджені з'являлися на світ за закляттям. Сьома дочка в сім'ї також могла народитися відьмою.

Навчені ж відьми осягали науку відьомства свідомо, за допомогою чаклунських обрядів і випробувань. Зовні вони — дуже ефектні жінки, часто вдовиці (яскравий приклад — гоголівська Солоха). Вважалося, що відьми не їдять м'яса, обожнюють вареники з сиром (тому можуть красти начинку з чужих вареників).

Традиційним місцем збору відьом в Україні була Лиса гора під Києвом, куди відьми зліталися сидячи на помелі, кочерзі або пранику (валку для прання). Згідно з традиційними уявленнями відьми могли «поробити», напустити хворобу, причину на худобу і людей, але при цьому здатні були замовити біль, одпоїти травами. Перевернувшись через встромлений в землю ніж і вимовивши потрібне заклинання, відьми перетворювалися у найрізноманітніші істоти або предмети (клубок ниток, шматок полотна, безхвоста сорока тощо).

У кожному селі, як правило, були жінки, яких підозрювали у зв'язках з нечистою силою, тому існував величезний арсенал засобів для їх виявлення. Так, щоб виявити, хто краде молоко у корів, треба було на Страсному тижні перед Великоднем виготувати спеціальний осиковий стільчик і взяти його з собою до церкви. Якщо під час служби встати на нього і подивитися навколо, то у відьми над головою буде знаходитися дійниця.

Певним відображенням цих вірувань, перенесенням їх у повсякденне життя було переконання в існуванні так званих «характерників» — козаків-чарівників, котрих не брали ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля (крім срібної). Їм приписувалася здатність відмикати замки без ключів, переправлятися через ріки на повстині, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верств навколо себе, жити на дні ріки, «перекидатися» на котів, собак тощо, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів тощо.

Поняття про щастя, випадок, успіх втілювалося в образі Долі, яку Бог давав при народженні кожній людині. Доля може бути доброю і злою, прихильною до людини і жорстокою. В українців виробилося уявлення про Долю і Недолю.

Так за повір’ям - якщо Бог буде милостивим, він дасть добру Долю, якщо ні — то життя людини буде пропащим. Не даремно кажуть: «Своєї Долі конем не об'їдеш».

Національні звичаї та обряди. Як і у багатьох народів, в українців спостерігається симбіоз християнських обрядів з давніми язичницькими звичаями.

Наприклад, святки супроводжувалися зазвичай вечірніми застіллями, з духовними бесідами, магічними діями, ритуальними стравами. Під Різдво співали колядки (жартівливі пісеньки гадально-містичного характеру), ходили " із зіркою", діти "засівали" зерна в будинках сусідів і т.д.

На Масляну пекли млинці та вареники, каталися на кінних санях, ходили в гості.

На Великдень водили хороводи, влаштовували гуляння, готували обрядову їжу, освячували в церкві паску, фарбовані яйця, мед, ковбаси, смажене порося.

На Трійцю прикрашали хату і ворота гілками. На Івана Купалу встановлювали на високому березі зрубане обрядове дерево, прикрашали квітами (марена - купала), палили багаття, ворожили і т.д.

Всі ці свята відзначаються і сьогодні, хоча і не в таких масштабах як у минулому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Духовний спадок етнокультури українців: вірування, міфологічні образи, демонологія.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.