Лекція 5. Народний світогляд, вірування, сім’я та родинна обрядовість

План:

1. Міфологічні уявлення та вірування українського народу.

2. Традиційні українські свята. Календарна обрядовість.

3. Інститут сім¢ї та родинна обрядовість.

1.Одним із найдавніших способів осягнення світу є міф. Міфотоворчість була важливим явищем у культурній історії людства, давня людина фактично не виділяла себе із природного і соціального середовища, і тому оточуючий світ, в усіх його різноманітних проявах, набував людських рис. В українській міфології у художньо-образній формі знайшли поєднання реальні знання з фантастично-релігійними елементами та повір'ями.

Українська міфологія включає міфи про сутність і походження явищ природи, про походження людини (антропогенічні), про богів (теологічні), про виникнення Всесвіту (космогонічні), про неминучу загибель світу (есхатологічні), про місце жінки в суспільстві та ін.

Ще однією особливістю української міфології є поєднання християнських релігійних уявлень із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (віри в душу і духів), фетишизму (наділення матеріальних предметів надприродними властивостями), тотемізму (вірувань в існування надприродних зв'язків між певною родовою групою людей і певним видом рослин чи тварин зокрема в обрядах водіння кози, куста, тополі тощо) та первісної магії.

До реліктів давньослов'янських вірувань, що пов'язані із традиціями міфологічного мислення, належать і численні залишки загальнопоширених культув (вогню, води, грози тощо).

Характерна особливість духовне життя українського народу – синкретичну єдність місцевих язичницьких вірувань та канонів візантійського православ‘я. У свідомості українського селянина віра в єдиного Бога уживалася з різноманітними повір'ями про чортів, упирів, домовиків, русалок та іншу “нечисту силу”, з віруваннями у магію, чаклунство, ворожбу тощо. Це знайшло своє яскраве відображення в літературі

Народний світогляд українців містив віру в існування цілої низки надприродних істот. Це і духи домашнього вогнища(домовики); духи природи(водяники, болотяники, лісовики, русалки, земляні духи, польовики, чугайстри); людські химери (упирі, вовкулаки, чаклуни, відьми, чорти,перелесники, лісниці, мамуни, дикі баби, песиголовці, вихорвій,); примари (злидні, блуд, мара, нічниця, туга, трясця, завійна, доля та ін.).

Крім того українці вірили в існування людей, наділених надприродними властивостями – відьм, чаклунів. Важливе місце у світосприйнятті українців займали численні забобони, пов'язані із пересторогами, обмеженнями, табу тощо.

2.Найважливіші складові духовного життя народу - свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята та обряди. Це - найдавніша обрядовість, корінням своїм вона сягає первісних, язичницьких вірувань. Значно пізніше церква сприйняла систему землеробських свят, яка вже склалася, і надала їй християнського забарвлення. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина - виробничу, суспільну, сімейну, а головна їх мета - відвернути стихійне лихо, вплинути на врожайність.

До складу річного аграрного кола входили зимові (Миколи, Свят-вечір, Різдво, Новий рік, Хрещення), весняні (Масляна, Благовіщення, Великдень, Юрія), літні (Івана Купала, Зелені свята, Маковія, Спаса) та осінні (Покрови, Дмитра, Введення, Катерини, Андрія) свята, обряди і звичаї. Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.

Обов’язково святкували день святого, ім’ям якого було названо місцевий храм.

З календарним циклом сільськогосподарських робіт тісно пов’язана традиційна трудова обрядовість, такі обряди обов’язково супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо.

З-поміж свят, пов’язаних з трудовою обрядовістю можна виділити і свято першої борозни та пов’язані з ним обряди покладання свяченого хліба, яєць та срібних монет на перші скиби зораної землі; і проводи на полонину, і свято першого снопа, і обжинки з прикрашанням дідуха та завиванням бороди (борода - це невелика кількість нескошених колосків, які залишали у полі для забезпечення родючості землі) тощо.

Участь дітей та молоді у цих обрядах забезпечувала їх долучення до майбутньої трудової діяльності.

Отже, важливим складником духовної і матеріальної культури українського народу є календарна і трудова обрядовість, яка визначалася аграрним устроєм життя. Для кожної пори року, для кожного свята були свої особливі традиції.

3.Однією з первісних форм сімейної організації, що застала українців на стадії їх формування як певної етнічної спільності, була велика сім'я патріархального типу. Саме вона являла собою перехідний ступінь від сім'ї, що виникала з групового шлюбу і грунтувалася на материнському праві, до окремої індивідуальної сім'ї сучасного типу. Традиційна сім´я поділялася на два основних типи — велику і малу. Мала складалася з подружньої пари, яка не мала одружених дітей. До великої сім´ї належали різноманітні види складних багатопоколінних сімейних структур — сімейна община, патронімія, неподільна сім'я, які відрізнялися походженням, часом і місцем переважного поширення, характером внутрішніх взаємин, кількісним складом. Велика сім'я також характеризувалася спільністю виробництва і споживання, єдиноначальністю підпорядкування та розширеним складом. У великій сім'ї довкола подружжя першої, найстарішої генерації гуртувалися всі члени молодших генерацій, причому до кревних родичів приєднувалися і їхні дружини, наприклад, жінки синів та онуків.

Для обох типів сім´ї характерна панівна роль голови двору — батька, старшого сина (брата) або ж матері (вдови). Сімейні порядки мали патріархальний характер.

Українці вбачали в сім´ї найважливішу й неодмінну умову життя кожної людини, господарську та моральну основу правильного способу життя (за народними уявленнями, зокрема, без дружини не можна було з'являтися на той світ).

Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. Відповідно до природного циклу існування людини склався комплекс сімейних обрядів. Основні його елементи — родильні (складаються з трьох тісно пов'язаних циклів: передпологовий, власне пологовий і післяпологовий; перші два включають звичаї, уявлення, повір'я, обрядові дії, метою яких є збереження вагітності та забезпечення успішного перебігу пологів, післяпологові обряди спрямовані на охорону і очищення матері та дитини, приєднання новонародженого до сім'ї, громади і церкви), весільні (що включали цілий комплекс обрядів – змовини, сватання, оглядини, запросини, дівич-вечір, вінчання тощо) та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття тощо.

Метою проведення тих чи інших обрядових дій було забезпечення щастя, багатства, благополуччя родини.

Отже, духовна складова культурної спадщини українського народу є неповторною і самобутньою. Український народ сформував своє особливе світобачення, відгомін якого ми можемо спостерігати у численних традиціях і обрядах, що дійшли до наших днів, обрядів, які подекуди втратили своє сакральне значення, але залишилися важливою складовою самобутньої української культури.

Література:

1. Козлов М.М. Уявлення давніх слов’ян про потойбічний світ. // Український історичний журнал. – 2000. - № 3. - С. 61-73.

2. Козлов Михайло Миколайович.. Язичницькі уявлення східних слов'ян про потойбічний світ (IХ-ХIII ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. — К., 2002. — 18с.

3. Конвой В. Трудова обрядовість // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. - Київ 1993.

4. Костомаров М.Слов`янська міфологія. – К., 1994.

5. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В.І. Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

6. Курочкін О. Свята й обряди календарного циклу // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. - Київ 1993.

7. Міфи України. За кн. Георгія Булашева „Український народ у своїх легендах, реліг. Поглядах та віруваннях”. – К.: Довіра, 2003. – 383 с.

8. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. Репринтне відтворення видання 1918 року – К.: Абрис, 1991. – 272 с.

9. Огієнко І. Українська церква: Нариси з історії Української православної церкви: У 2 т.: Т 1-2. – К.: Україна, 1993. – 284 с.

10. Пономарьов А. Сімейні звичаї та обряди // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. - Київ 1993.

11. Сироткін В. Сім'я й сімейна община // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. - Київ 1993.

12. Скрипник Г., Курочкін О. Народні вірування, демонологія, космогонія // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. - Київ 1993.

13. Сапіга В. К.Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 4. Їжа та традиції харчування українського народу. Традиції української гостинності	\|	Лекція 6. Розвиток усної народної творчості та літератури на українських землях

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.