Домогосподарства як суб'єкт ринкових відносин

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Згідно з рекомендаціями ООНдомогосподарствовизначається як “особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя”, тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття “домогосподарство’ ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям “сім'я”. Сім'я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув'язнені та ін. Термін “домогосподарство” більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов'язану із соціально-економічною макроструктурою.

Домогосподарства можна класифікувати по цілому ряду ознак: територіально-регіональна належність (міське, сільське, село, хутір, Крайня Північ, Південь і т.д.); демографічна характеристика (кількість членів сім'ї, кількість дітей; одно-національні, змішані, різниця в виді та ін.); доходна характеристика (рівень і структура доходів, число утриманців, тип споживання – орієнтація на заощадження або максимальне задоволення потреб); майнова характеристика (характер житла – квартира, будинок, дача); економічна характеристика (зайнятість членів домогосподарства; підприємництво, робота за наймом в державній, комерційній структурі, кількість працездатних; індивідуальне підсобне господарство; малий бізнес); соціальний статус (працюючий, непрацюючий, пенсіонер, безробітний, рівень освіти, сектор економіки, професія і т.д.); критерій влади (патріархальні, матріархальні, егалітарні).

Домашнє господарство виконує такі функції: постачальника ресурсів; споживача ресурсів; заощадника ресурсів; інвестора ресурсів.

Домашні господарства постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, на яких створюються товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами.

Домогосподарства також на ринок постачають і грошові ресурси, які є необхідними при організації суспільного виробництва. Також вони купують акції великих промислових корпорацій та банків, кладуть гроші на рахунки, купують боргові цінні папери.

Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел. Головне джерело доходів – це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства. Існують також трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають його реальному економічному внеску, але не еквівалентні виробничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення: оплата праці членів сім'ї; пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації; надходження від особистого підсобного господарства; дохід з інших джерел.

Отже, сукупний дохід домогосподарства – це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет– вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки джерела їхніх доходів, а й розподіл їх між собою, що дає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем, спосіб існування пануючої соціально-економічної системи.

Розрізняють два основних підходи: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів.

Функціональний розподіл доходів означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток.

Особистий розподіл доходівпов’язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Розуміння як функціонального, так і особистого розподілу доходів є ключовим моментом в оцінці ролі домогосподарств у економіці. В Україні існує нерівність розподілу особистих доходів населення, яка пояснюється різними причинами: здібності кожної окремо взятої людини, здобута освіта, види діяльності, політичний вплив, дискримінація, низький рівень життя.

Доходи домогосподарств підлягають розподілу: частина доходу надходить державі у вигляді особистого прибуткового податку, а залишок розподіляється на витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчі витрати діляться на такі групи:

1) витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які служать більше ніж один рік: автомобілі, персональні комп'ютери, магнітофони, телевізори, холодильники тощо; 2) витрати на товари короткострокового користування – такі, що служать менше ніж один рік: продукти харчування та більшість предметів одягу; 3) витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури та ін.

Витрати домогосподарства на споживання пов'язані з попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надлишок, максимізація корисності.

Ефект доходуозначає вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів.Якщо ціна зростає, а грошові доходи залишаються сталими, то реальні доходи домогосподарств зменшуються, і вони купують менше товарів. Навпаки, за зниження цін попиту реальні доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.

Ефект заміниполягає в тому, що коли ціна на товар зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар іншим, аби отримати бажане за найнижчу ціну.

Існує розрив між загальною корисністю блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для домогосподарства, або споживчимнадлишком. Ця вигода виникає, бо споживач отримує більше ніж платить унаслідок дії закону спадної граничної корисності. Споживачі платять одну ціну за кожну одиницю продукту. Отже, вони платять за кожну одиницю стільки, скільки коштує остання одиниця.

Домогосподарство як споживач намагається максимізувати свою корисність або величину задоволення, які є наслідком покупки споживчих товарів. Домогосподарство як покупець повинне так упорядкувати своє споживання, щоб кожен окремий товар приносив йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню.У такій ситуації члени домогосподарства матимуть максимальне задоволення або корисність від закупок товарів.

Головна умова максимального задоволення корисності така: споживач зі сталим доходом за таких ринкових цін досягне максимального задоволення або корисності, якщо гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар, є такою самою, як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь-який інший товар. Середня гранична корисність на гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача називається граничною корисністю доходу.

Дохід, що залишається у розпорядженні споживача після внесення податків та інших виплат, може використовуватись лише двома способами – або на заощадження, або на споживання.

Заощадження – це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

Існує багато причин щодо збереження доходу. Їх можна розділити на дві групи: перша група – захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити себе на “чорний день” у разі виникнення непередбачуваних обставин, бажання покращити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім'ї та ін.; друга група – спекуляція на біржі, тобто зберігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості.

Заощадження, які робить населення, повинні дорівнювати інвестиціям, які здійснюють фірми. За даної умови попит на ринку дорівнюватиме пропозиції, ситуація буде стабільною. Порушення цією рівноваги зумовить виникнення негативних явищ в економіці, деформації ринкових структур.

Слід дотримуватися ще однієї умови ринкової рівноваги: сукупні витрати повинні дорівнювати вартості виробленого продукту. Невиконання цієї умови призводить до негативних наслідків – до дефіциту або перевиробництва продукції на ринку.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підприємництво: сутність, умови його здійснення, функції. Підприємство (фірма) – первинна ланка ринкової економіки. Економічні основи функціонування підприємства (фірми)	\|	Витрати виробництва і прибуток

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.