• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Витрати виробництва і прибуток

Витрати – це плата за придбання факторів виробництва на ринку.

Витрати виробництва характеризуються різними підходами стосовно їх дослідження.

З погляду соціально-економічних відносин, витрати виробництва поділяються на витрати підприємства (сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства) і суспільні витрати (сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, яка відображує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства).

З точки зору господарської діяльності, розрізняють постійні витрати(витрати, величина, яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва – витрати на будівництво, спорудження, устаткування, оплата % залучених фірмою займів, податки на нерухомість, оплата охорони, зарплати управлінському персоналу, амортизаційні відрахування, страхування підприємств, підготовка кадрів) і змінні (витрати, величина яких залежить від обсягу виробленої продукції – витрати на сировину, напівфабрикатів, витрати на електроенергію, паливо, витрати на рекламу, витрати на зарплату працівників, зайнятих у виробництві)

За методом оцінки витрат вони підроз­діляються на бухгалтерські(фактичні витрати вироб­ництва на виготовлення певної кількості продукції за цінами їх придбання – мате­ріалів, комплектуючих виробів; амортизаційні відрахування; виплати в вигляді заробітної плати; відрахування на соціальне страхування і т.д.) та економічні (витрати будь-якого ресурсу для виробництва товару, рівні вартості цього ресурсу при найкращому із усіх можливих варі­антів його використання. За економічним змістом вирізняють: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизацію основних засобів, відрахування на соціальні заходи, інші витрати).

У свою чергу бухгалтерські витрати поділяються на прямі (витрати, пов’язані з виробництвом продукції – витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурсів, витрати зарплати робітникам) і непрямі(витрати, необхідні для загального функціонування підприємства і його організаційних основ – накладні витрати, амортизація, зарплата управлінському персоналу, оплата % за позичені засоби).

З метою визначення максимального обсягу продукції фірми розраховують граничні витрати (додаткові витрати, необмінні для виробництва додаткової одиниці продукції).

Існують також трансакційні витрати – витрати на пошук інформації про ринки та умови руху товарів та послуг, на розробку системи стандартів тощо.

Витрати виробництва виражені у грошовій формі на реалізацію і виробництво продукції, мають назву собівартість продукції.

До собівартості входять такі витрати: витрати на сировини та матеріали, корми, допоміжні матеріали, паливо і електроенергію, відрахування на соціальні заходи, витрати на оплату праці, амортизація основних засобів і нематеріальних активів,ремонт основних засобів, інші витрати.

За економічним характером розрізняють: Виробничу собівартість формують витрати, пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). Повна собівартістьмістить витрати підприємства на випуск і реалізацію продукції. Для її обчислення до виробничої собівартості додають позавиробничі видатки.

Розрізняють також: Індивідуальна собівартістьхарактеризує витрати на виробництво і збут продукції в умовах окремого підприємства. Середньогалузева собівартістьпоказує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому по галузі. Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу – по району, області.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють: Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду. Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходностіабозбитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції. Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

За місцем здійснення розрізняють бригадну, цехову, фабрично-заводську, галузеву собівартості

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють місячну, квартальну, річну собівартість.

За складом продукції собівартість буває: товарної продукції, валової продукції, незавершеного виробництва.

Зниження собівартості продукції має винятково важливе значення для розвитку виробництва, піднесення добробуту населення. Зниження собівар­тості продукції залежить від економії живої та уречевленої праці.

Головними шляхами зниження собівартості продукції є: механізація і автоматизація виробництва; застосування прогресивних технологій; прогресивні зрушення у структурі виробництва; спеціалізація і кооперування виробництва; удосконалення структури управління; здешевлення утримання апарату управління; раціональне розміщення виробництва; використання нових економічних видів сировини, матеріалів, енергії; зниження цін на засоби виробництва, економічне стимулювання економії живої та уречевленої праці; підвищення культурно-технічного рівня працівників.

Існують різні погляди (концепції) пояснення сутності прибутку. Вони різняться поглядами на суть категорії, джерела формування прибутку. Сучасні західні економісти розвивають теорії прибутку економістів XIX – початку XX ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

теорія “продуктивності капіталу”, згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

теорія “утримання”, яка проголошує прибуток психологічним фактором;

теорія, яка визначає прибуток як “трудовий доход” підприємців за підприємницьку діяльність;

теорія, в якій прибуток розглядається в як дохід, породжений монополіями.

Однак внесено дещо нове в ці теорії:

По-перше, вони пов'язують прибуток із нововведеннями: технічним прогресом та наукою. Відомий американський економіст XX ст. П. Самуельсон дає визначення прибутку як доходу від чинників виробництваітакож як винагороди за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень.

По-друге, вважається, що прибуток значною мірою зумовлений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх доходах. Підприємці, які вкладають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресурсів, або ті, які відкривають нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому прикладанні капіталу, а тому повинні отримувати прибуток як компенсацію за ризик і невпевненість у майбутніх прибутках.

По-третє, багато сучасних економістів трактують прибуток як трудовий доход, тобто різновид заробітної плати. Так, англійський економіст Р. Харрод пише, що прибуток люди заробляють службою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужністю. Таку саму точку зору поділяє й американський економіст Е. Сайке, який стверджує, що доход підприємця повністю відповідає його праці, тій послузі, яку він надає суспіль­ству, керуючи підприємством.

По-четверте, прибуток пов'язаний з “монопольним доходом”. Вважають, що прибуток можуть отримувати лише монополісти, тобто вони володіють певними перевагами (нововведеннями) порівняно з іншими. Якщо нововведення стає надбанням усіх виробників, прибуток зникає.

По-п'яте, поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні економісти Заходу висунули низку нових. Досить поширена серед них концепція революції в доходах. До найактивніших пропагандистів цієї концепції належить американський економіст Д. Гелбрей. В умовах, коли власники і підприємці відходять від керівництва господарством, управління фірмами надається найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб. На цій основі прибуток як економічна категорія зникає, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів різних суб'єктів господарювання, на основі чого виникає гармонія між найманими працівниками та роботодавцями. Частина прибутку у вигляді дивідендів на акції привласнюється людьми найманої праці.

Найбільш загально прибуток можна розглядати як різницю між доходом (виручкою) від реалізації товарів і витратами на її виробництво. Як мета і мотив організації підприємництва прибуток створює його матеріальну основу. За рахунок прибутку фірма еволюціонує виробничий процес, здійснює капітальні і фінансові вкладення, фінансує соціальні потреби.

Для розрахунку прибутку необхідно обчислити розмір виторг. Загальний виторг (валовий дохід) – сума грошей, які отримує компанія від продажу товарів або послуг. Валовий дохід = кількість продажу · ціна виробу. Якщо із валового доходу відняти зарплату з нарахуваннями отримаємо підприємницький прибуток.

Прибуток– це грошове вираження різниці і між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво.

В умовах ринкової економіки він є узагальнюючим показником результатів господарської діяльності підприємств, метою їх діяльності.

Прибуток виконує певні функції, основними з яких є: інформаційна – прибуток в умовах ринку визначає, що і в яких обсягах виробляти; розподільча – створення фондів грошових засобів, які забезпечують фінансування прийнятих до реалізації програм і стратегій, підтримання оптимальної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства; стимулююча – зниження витрат виробництва, впровадження інновацій і технічних вдосконалень.

Розрізняють такі види прибутку:

• економічний прибуток – це різниця між обліковим і нормальним прибутком;

• чистий (бухгалтерський) прибуток – це різниця між ціною реалізації продукції і витратами на її виробництво;

• балансовий прибуток – це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності (від основної діяльності, від допоміжної діяльності, від позареалізаційної діяльності). Прибуток від допоміжної діяльності – це частина прибутку, утворена внаслідок виконання для інших підприємств непромислових робіт і послуг, реалізації продукції підсобного сільськогосподарського господарства. Прибуток від позареалізаційної діяльності – це різниця між штрафами, пенею, неустойками, одержаними і сплаченими, доход від операційної з тарою, орендна плата від надання в оренду приміщень тощо.

• нормальний прибуток – це винагорода за підприємницьку діяльність, складова частина витрат виробництва;

• засновницький прибуток – це доход, який отримують засновники АТ при відкритій підписці акцій. Засновники підприємства продають акції за курсом, який визначається з урахуванням дивідендів і позичкового відсотка: Курс акції = (Дивіденди / Позичковий відсоток) · 100%

Прибуток утворює матеріальну основу фірми. За рахунок прибутку здійснюються інвестиції, удосконалюється виробничий процес, фінансуються соціальні потреби. Тому важливо визначити фактори від яких залежить прибуток.

Серед них найважливіші є такі: обсяг реалізованої продукції. Чим він більший, тим більша величина прибутку, за умови, що ціна забезпечує прибутковість; витрати виробництва (їх скорочення, за інших незмінних умов, спричинятиме зростанню прибутку); ціна реалізації, що залежить від попиту і пропозиції даних товарів на ринку.

В умовах ринкової економіки не існує єдиної схеми розподілу прибутку. Розподіл прибутку на приватному підприємстві відрізняється від такого в кооперативних і державних підприємствах. Однак є загальні засади щодо здійснення процедури всіма учасниками виробництва.

Насамперед з прибутку вираховують податки до державного бюджету. Частина прибутку вилучається як орендна плата. За рахунок прибутку підприємства сплачують відсотки банківським установам за позичені кошти.

Певна частина прибутку витрачається на створення благодійних фондів, при цьому підприємства користуються пільгами.

Чистий прибуток – це кошти, що залишаються у розпорядженні підприємства після сплати податків і відрахувань. Його витрачають на розширення виробництва, збільшення фондів виробничого призначення, здійснення заходів з охорони навколишнього середовища, підготовку кадрів, створення соціальних фондів.

Абсолютні розміри прибутку не дають інформації про ефективність виробництва для цього використовують показник – рентабельності:

1. рентабельності окремих видів продукції показує відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції у відсотках:

Рентабельність продукції₁= .

2. загальний показник рентабельності – відношення прибутку до суми основних виробничих фондів і нормованих оборотних засобів:

Цей показник характеризує ефективність поточних витрат фірми. Рентабельність відображає прибутковість, дохідність підприємства.

Поряд з підприємницьким доходом в умовах ринку мають місце інші форми прибутку:

Позичковий відсоток – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові) у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у відсотках до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень відсотка залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. Норма відсотка – це відношення річної суми відсотка до вартості позичкового капіталу.

Торговий прибуток – це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1. як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу (бухгалтерський прибуток);

2. як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу (економічний, або чистий прибуток і такі складові доходу підприємства як нормальний підприємницький прибуток, умовний відсоток на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця).

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. IV. Загальні рекомендації щодо безаварійної та безпечної експлуатації сільськогосподарської техніки вітчизняного та зарубіжного виробництва
3. V. Інші витрати
4. V. Підриємницький дохід і прибуток
5. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
6. Автоматизація виробництва
7. Автоматизація виробництва як вищий етап технологічного розвитку підприємств
8. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
9. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
10. Аграрна сфера виробництва та її особливості
11. Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, інші витрати та їх облік
12. Адміністративно-збутові витрати включають в себе адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати (код 070,080, 090, ф. № 2 с.-г.).

Переглядів: 574