ІІ. Революційно-демократичні мистецькі напрями.

Наприкінці ХІХ ст. у мистецтві й літературі поступово занепадає романтизм. Внаслідок посилення соціальної проблематики в житті тогочасного суспільства, провідну позицію починає займати реалізм.

Реалізм (франц. realisme — матеріальний, предметний) — напрям у літературі і мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Провідним принципом реалізму є вірність реальній дійсності, погляд на історію як на прагнення відтворювати життя таким, яким воно є. Все ще зберігаючи певні елементи романтизму, зокрема зосередженість на житті селян, український реалізм розпочав дослідження соціальних і психологічних проблем. Реалізм у мистецтві і літературі пов'язаний з розкриттям історичної долі народних мас, з критикою соціальної несправедливості.

На зламі ХІХ і ХХ ст. утворилась нова модель світобудови, згідно з якою у мистецтві та літературі головний акцент переміщується з людини як індивідуального, неповторного мікрокосму на людство в цілому. Відповідно така реальність вимагала нових засобів її художнього аналізу. Це складне завдання вирішилось силами так званого «авангардного мистецтва», зокрема специфічним культурним феноменом ХХ ст. став модернізм.

Модернізм (від англ. modern – новий) – загальна назва великої кількості несхожих між собою, суперечливих напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображали кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого.

Основні риси культури модернізму: 1. Асоціальність (мистецтво не має зв'язку із суспільством); 2. Деформація (створення нової реальності, основаної на абсурді); 3. Суб'єктивізм (предмет є приводом для самовиразу); 4. Елітарність (орієнтація на невелику групу людей з особливим художнім сприйняттям); 5. Ірраціоналізм (визнання переваги за почуттями, інстинктами).

Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (П. Верлен, А.Рембо). Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки, тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер. Культура модернізму спирається на психологізм, зосередженість на внутрішньому світі людини й суб'єктивних враженнях героя.

Досі модернізм – термін не усталений: інколи тлумачиться як синонім авангардизму; як явище, що в час зародження інтегрувало в собі декадентство й авангардизм; як художній рух, що відмежовується від декадентства і має авангардизм своїм найрадикальнішим виявом тощо. Схиляємось до думки про поєднання декадансу та авангардизму.

Декаданс (від франц. decadence — занепад) – початковий етап модернізму, пов'язаний із відчуттям зневіри, відчаю, прагнення втекти від реальної дійсності. У період декадансу від критичного реалізму відбруньковується імпресіонізм та експресіонізм, а від романтизму - неоромантизм та символізм.

Авангардизм (від франц. avant — попереду, garde — передовий загін) з'явився в роки Першої світової війни і продовжує розвиватися сьогодні. Це мистецтво є формою протесту, руйнування банальної офіційної культури. Авангардизм складається з таких літературних течій, як абстракціонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм тощо.

Напрями та течії світового модернізму, що мали місце в Україні:

1. Імпресіонізм -заснований на принципі фіксації вражень та співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Назва походить від картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» (1873).

2. Символізм – перетворення художнього образу на багатозначний символ. Теоретиком символізму вважається Ш. Бодлер, який висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища зв'язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв'язки, розплутати їх, показати таємничу залежність усього на світі.

3. Неоромантизм – генетично пов'язаний з класичним романтизмом. Неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя, а оспівували подвиг, романтику пригод. Характерний неоромантичний герой — сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини».

4. Експресіонізм – сформувався в Німеччині на початку ХХ століття, коли з'явились спілки художників, занепокоєних долею культури. Експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хаотичним, тому вони відображали конфлікт людини з трагічною й антигуманною дійсністю. Надмір агресивні форми у експресіонізмі викликав несприйняття консервативної публіки.

5. Кубізм – виник у Парижі на початку ХХ ст. і пов'язаний з творчістю раннього Пабло Пікассо. Він вважав, що кубізм – це мистецтво, котре відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Кубісти виходили з того, що сутність предметів та явищ, включаючи людину, можна передано у вигляді різноманітних поєднань простих геометричних фігур.

6. Футуризм (від італ. futurismo та лат. futurum - майбутнє) – розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії та Росії. Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 р. опублікував «Маніфест футуризму». Головне завдання напряму полягало у нищенні панівних мистецьких форм, що у малярстві виявилось у фантастичних формах й кольорах, а в літературі — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду.

7. Абстракціонізм(від лат. abstractio – далекий від дійсності) -мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою. Абстракціонізм поділявся на два різновиди: для першого було типовим прагнення до гармонізації безформних кольорових композицій, для другого – створення геометричних абстракцій.

8. Дадаїзм(фр. від dada перен.: незв'язний дитячий лепет) — літературна течія, яка виникла в Швейцарії. Дадаїзм був свого роду протестом, формою якого дадаїсти обрали культ абсурду й руйнування мистецтва. Літературні вечори «хімічної», «гімнастичної», «статичної» поезії мали вигляд голосного читання так званих фонетичних поем - безглуздих звукових сполучень. Замість картин дадаїсти створювали штучні колажі з безладно наліплених на картон шматків газет, скла, дротів тощо.

9. Сюрреалізм -виник після Першої світової війни, на початку ХХ ст. головним чином у Франції. Засновниками течії були молоді поети Андре Бретон, Луї Арагон, Поль Елюар. Естетичні засади напряму викладено в «Маніфестах сюрреалізму» Андре Бретона. На думку сюрреалістів, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення. Художники-сюрреалісти ввели «правило відповідності», «поєднання несумісного», «обман зору».

Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості кожного окремого митця. Модернізм став спробою подолання провінційності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Український модернізм зазнав значного впливу романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, що знайшло особливе відображення у літературі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І. Розвиток освіти в Україні кінець ХІХ – початок ХХ ст.	\|	ІІІ. Літературний процес в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. Розстріляне відродження (20 хв.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.