• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Технопарк, технополіс, фірми-інкубатори.

Засобами ефективного впровадження інновації є наступні центри: технопарки, технополіси, фірми-інкубатори, науково промислові комплекси (консорціуми), кластери.

Технопарк – це територіальне відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервіси та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови

Мета технопарків — комерціалізація науково-технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягненні у виробничу сферу – дозволяє в умовах кризової ситуації у вузівській науці в Україні забезпечити науковців творчою робо тою, достатньо високою заробітною платою.

Створення технопарків вирішує наступні питання:

- прискорюють процеси передачі результатів фундаментальний та прикладних наукових досліджень у виробництво;

- забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

- сприяють залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

З метою забезпечення ефективної роботи технопарків для них створюється преференціальний (пільговий) режим, а саме:

- нові фірми, що виникають у складі технопарків, звільняються від сплати реєстраційного внеску;

- звільняються від сплати податку на прибуток в перші 2-3 роки, а у наступні 2-3 роки сплачують його за ставками, зменше­ними на 50%;

- кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподатковуваного прибутку; .

- фірми, що є в складі технопарку, звільняються від сплати зе­мельного податку та податку на майно.

Технополіс – структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс.

Крім технопарків і технополісів, на ринку діють так звані бізнес-інкубатори, які займаються реалізацією будь-якого проек­ту, за якими є можливість отримати прибуток.

Фірма-інкубатор – це організаційна структура, мета якої – створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоу­творених малих інноваційних фірм, які реалізують нові наукові ідеї-інновації. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечуючи їх консуль­таціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організувати інформаційне та рекламне забезпечення. Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково-технічну, економічну, комерційну), веде пошук інвесторів та дає їм певні гарантії, надає можливість скористатися своїм дослідним виробництвом і цим допомагає інноваційним малим підприємст­вам легше виживати в межах інкубаторів, ніж поза ними.

За рубежем, де поширені інкубатори, вони бувають трьох типів: 1) безприбуткові – ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади; 2) прибуткові – ті, що не надають пільг при здачі в оренду свого майна; 3) філії вищих навчальних за­кладів, які надають ефективну підтримку підприємствам, що зби­раються опанувати високотехнологічну продукцію.

Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, організації та установи незалежно від форм власності, а саме:

- науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем інноваційної структури;

- навчальні заклади, які працюють за профілем інноваційної структури або спеціалізуються на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базових спеціальностей інноваційної структури;

- виробничі підприємства, які впроваджують результати науко­во-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та винаходів; і

- інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми;

- суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, послуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності;

- іноземні юридичні особи, міжнародні організації, а також іноземні громадяни (якщо інше не передбачено законодавством України). Інноваційні структури створюються з метою інтенсифікації.

Такий підхід до організації інноваційної діяльності в умовам підприємництва сприяв би значному розвитку економіки в Україні, виходу держави з економічно-соціального занепаду, підвищенню ефективності використання всіх виробничих і природних ресурсів, збереженню навколишнього середовища, зростанню рентабельності виробництва продукції.

Лекція 8 . Фінансування інноваційних процесів.

Цілі і завдання системи фінансування. Принципи організації та основні завдання. Джерела і форми фінансування інноваційних процесів. Особливості процесу фінансування інновацій. Бюджетне фінансування інноваційної діяльності.

Будь-який господарюючий суб'єкт, у тому числі й інноваційне підприємство, пов'язаний грошовими відносинами з іншими гос­подарюючими суб'єктами і банками щодо оплати науково-технічної продукції, робіт, постачань спецоблад­нання, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків із засно­вниками, трудовим колективом і державними органами управ­ління.

Функції системи фінансування:

- розподільча. Забезпечує кожного суб’єкта господарчої діяльности необхідними фінансовими ресурсами.

- контрольна. Сигналізує відносно пропорцій розподілу коштів, з метою визначення ефективності їх використання конкретним суб’єктом.

Принципами системи фінансування інновацій мають виступати:

1. Чітка цільова орієнтація системи – її відповідність завдан­ням швидкого й ефективного впровадження сучасних науково-технічних досягнень.

2. Логічність, обґрунтованість і юридична правомірність.

3. Багатоваріантність джерел фінансування.

4. Широта і комплексність системи фінансування, можливість охоп­лення максимально широкого кола технічних і технологічних но­винок і напрямків їхнього практичного використання.

5. Адаптивність і гнучкість, що передбачає постійне налагодження усієї системи фінансування, так і її окремих еле­ментів за умови зовнішнього середовища, що змінюються дина­мічно, з метою підтримки максимальної ефективності.

6. Підви­щення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів. Система фінансування має вирішувати наступні завдання:

1. Створення необхідних передумов для швидкого й ефектив­ного впровадження технічних новинок

2. Збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямках розвитку.

3. Створення необхідних матеріальних умов для збереження кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за рубіж.

Головними джерелами для фінансування іннова­ційної діяльності є:

• бюджетні асигнування;

• кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР, що утворюються підприємствами, регіональними орга­нами управління;

• власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибутку й у складі витрат виробництва);

• фінансові ресурси різноманітних типів комерційних струк­тур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових то­вариств).

• конверсійні кредити для науково-технічних і виробничих підприємств оборонного комплексу;

• іноземні інвестиції промислових і комерційних фірм і ком­паній;

• кошти національних і зарубіжних наукових фондів;

• приватні накопичення фізичних осіб.

В Україні для фінансової підтримки інноваційної діяль­ності існує Українська державна інноваційна компанія, яка надає кошти на безповоротній основі і має своїм головним завданням сприяння розвитку фундаментальних наукових досліджень і підвищення наукової кваліфікації вчених. Основними завданнями фондів є:

• сприяння проведенню державної політики формування рин­кових відносин у науково-технічній сфері шляхом підтримки створення і розвитку інфраструктури малого інноваційного під­приємництва;

• участь у реалізації загальнодержавних, регіональних і га­лузевих програм і проектів;

• сприяння створенню нових робочих місць для ефективно­го використання наявного в країні науково-технічного потен­ціалу;

• підтримка впровадження нових технологій і ноу-хау з вико­ристанням патентів і ліцензій;

• залучення суб'єктів малого підприємництва до реалізації державних науково-технічних програм і замовлень;

• підбір і реалізація інноваційних проектів, спрямованих на структурну перебудову економіки України;

• сприяння будівництву і реконструкції наукомістких вироб­ництв.

Найважливішими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів у даний час виступають:

• власні кошти підприємств;

• кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів;

• кредити комерційних банків;

• спеціалізовані і добродійні фонди;

• кошти інвестиційних компаній, інших підприємств і органі­зацій, зацікавлених у якнайшвидшому випуску нової продукції.

Як правило, статутом підприємства передбачається відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Кошти фонду розвитку можуть використовуватися на відновлення і роз­ширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення влас­них оборотних коштів, а також на інші цілі, що сприяють зміц­ненню матеріально-технічної бази підприємства. Якщо власних коштів підприємства недостатньо, а в потенціалі організації є со­лідний науково-технічний заділ, можна удатися до додаткової емісії цінних паперів (повторного випуску акцій). Природно, що цей шлях доступний лише підприємствам, що організовані у фор­мі закритих або відкритих акціонерних товариств.

Лекція 9. Державне регулювання інноваційної діяльності.

Переглядів: 5480