• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сутність та принципи регулювання інноваційної діяльності. Методи державного регулювання. Система державного регулювання та державна інноваційна політика.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основні принципи державної інноваційної політики:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери в розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів .для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності. Важливим також є принцип забезпечення єдності стратегічного й поточного державного регулювання, оперативності останнього. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Його мета – збереження економічного й соціального стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових, комплексних та інших програм. З метою додержання стратегічного курсу державою складається й контролюється перелік ресурсів, які мають стратегічно важливе значення.

Поточнедержавне регулювання має на меті забезпечити реа­лізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної й політичної ситуації, що зумовлює гнучкість системи державного впливу. Оперативне поточне державне регулювання спирається на податкову політику, емісійну, кредитну, бюджетну, соціальну та інші види економічної політики.

Засоби регулювання інноваційної діяльності:

- закони і законодавчі акти;

- обсяги і джерела інвестування інновацій;

- асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів;

- норми і нормативи;

- ціноутворення;

- ставки податків і пільги з оподаткування;

- відсотки за кредит і державні гарантії;

- державні замовлення і закупівлі;

- мито і митні податки;

- ліцензії і квоти;

- підтримка інфраструктури утворень.

Державою визначені такі стратегічні пріоритети та напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки.

1) модернізація електростанцій, нові відновлювані джерела енергії, сучасні енергозберігаючі технології;

2) машинобудування та приладобудування, як основа відновлення всіх галузей;

3) мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації, нанотехнології;

4) хімічні технології, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

5) високотехнологічний розвиток сільського господарства та обробної промисловості;

6) транспортні системи: будівництво та реконструкція;

7) охорона та оздоровлення людини та оточуючого середовища;

8) розвиток інноваційної культури суспільства.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

- визначення та підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

- формування та реалізація інноваційних програм на всіх рівнях;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки та стимулювання інноваційної діяльності;

- захист прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансових організацій для кредитування інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування та розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Лекція 10. Стимулювання інноваційної діяльності.

Сутність та принципи стимулювання. Форми та методи організації системи стимулювання інноваційної активності підприємства. Формування інноваційної культури на підприємстві.

Розвиток малого інноваційного бізнесу надасть змогу зберегти кваліфіковані науково-технічні кадри й прискорити доведення нау­ково-технічної розробки до промислового зразка і його впроваджен­ня. Проте малі інноваційні підприємства дуже нестійкі, у них надто короткий життєвий цикл, тому в усьому світі вони користуються державною підтримкою, включаючи цільове фінансування з бюдже­ту, стимулювання приватного капіталу до фінансування їхньої діяль­ності, податкові й амортизаційні пільги.

Одна з найважливіших функцій держави у розвинених країнах – створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприєм­ницького сектора. Задля реалізації цієї функції вживають таких заходів:

• включають витрати на дослідницькі роботи приватного сектора в собівартість продукції;

• списують значну частину наукового устаткування за нормами прискореної амортизації;

• застосовують систему адресних податкових пільг;

• залучають малий і середній бізнес до інноваційної діяльності у сфері нових технологій;

• надають пільгове кредитування для науково-технічних розробок;

• безоплатно передають чи надають на пільгових умовах держав­не майно або землю для створення інноваційних підприємств, а також наукової інфраструктури в регіонах.

Досвід розвинених країн показує, що необхідною умовою прог­ресу науки і техніки є розвиток і максимальне розкриття творчого потенціалу науковців. Активізація людського фактора і прискорення науково-технічного прогресу – це взаємозалежні проблеми збалан­сованості та динамічного розвитку факторів виробництва. Науково-технічний потенціал – це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки в країні, можливос­тей і ресурсів, якими оперує суспільство для вирішення науково-тех­нічних проблем. Основою складової науково-технічного потенціалу є наукові кадри.

Науковій праці, як жодній іншій, притаманні риси колектив­ної й індивідуальної праці одночасно. Це – праця творча, пов'я­зана з постійним пошуком, з необхідністю виконання неповторю­ваних дій, вона вимагає максимального прояву індивідуальних здібностей і якостей дослідника. Вільна і свідома робота, переко­наність у необхідності творчого пошуку, захопленість вирішен­ням свого завдання є основою підвищення результативності праці. Проте розбіжності в рівні кваліфікації, стажі роботи за спеціальні­стю та безпосередньо за даним науковим напрямом, психолого-фізіологічні особливості не можуть не впливати на продукти­вність праці науковців. На все це необхідно зважати в процесі мотивації.

Основою для мотивованої трудової діяльності є покликання до того чи іншого роду занять, тобто наявність відповідних здібностей.

Загалом можна виділити сім груп, із властивим кожній з них домінуючим внутрішнім спонуканням до праці:

• інтерес до роботи й бажання творчої самореалізації за відсутнос­ті інтересу до заробітку;

• орієнтація на цікаву роботу, сполучена з інтересом до високого заробітку;

• інтерес до високого заробітку, сполучений з усвідомленням ко­рисності власної праці для суспільства;

• орієнтація на високий заробіток, сполучений з інтересами про­сування по роботі;

• ставлення до роботи як до вимушеної, неприємної необхідності;

• мотивація змішаного типу.

Оцінка й стимулювання праці дослідників і розробників мають сприяти:

• удосконаленню й підвищенню ефективності організаційної діяль­ності в керуванні створенням і освоєнням науково-технічної продукції, поліпшенню загальних результатів діяльності під­приємства;

• скороченню термінів та підвищенню ефективності розробки й впровадження проектів, які мають науково-практичне значення, відзначаються конкурентоздатністю, комерційною цінністю, можливістю реалізації на внутрішньому й зовнішньому ринку;

• здійсненню диференційованої оцінки результатів творчої праці, включаючи патентну й ліцензійну діяльність;

• організацію цілеспрямованої оцінки і стимулювання об'єктів досліджень і розробок у взаємозв'язку з творчою науково-техніч­ною й економічною діяльністю осіб, що займаються розробкою, створенням і впровадженням нових виробів у виробництво;

• спонуканню дослідників і розробників підвищувати профе­сійний рівень знань, розвивати уміння й удосконалювати дос­від самостійного пошуку нових дослідницьких, конструкторсь­ко-технологічних, економічних, екологічних і маркетингових рішень;

• більш об'єктивному й повному дотриманню принципу розподі­лу матеріальних і моральних стимулів до праці;

• скороченню розриву між потенційними й реальними, творчими можливостями дослідників і розробників проектів.

Лекція 11. Моніторинг інновацій.

Сутність моніторингу інновацій. Форми здійснення моніторингу. Визначення ефективності моніторингу інноваційних процесів.

Моніторинг інновацій – це безперервне, комплексне спостереження і контроль за створенням, впроваджен­ням, поширенням і використанням інновацій.

Поняття моніторингу інновацій застосовується у широкому й вузькому значеннях. Перше базується на розумінні інновації як резуль­тату проведення інноваційної діяльності на всіх її етапах і стадіях. У її основі лежить науково-технічна діяльність, пов'язана зі створен­ням, розвитком, поширенням і використанням науково-технічних знань у всіх галузях науки і техніки. У цій сфері проводяться науко­во-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), на їхній основі базуються нововведення. Останні можуть бути оформлені у вигляді: відкриттів; винаходів; патентів; товарних знаків; раціоналі­заторських пропозицій; документації на новий або на вдосконалений продукт і технологію, управлінський чи виробничий процес; ноу-хау; нових понять; наукових підходів або принципів; документа (стандар­ту, рекомендації, методики, інструкції тощо); результатів маркетин­гових досліджень тощо.

У Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності в Україні» визначено, що моніторинг інноваційної діяльності – це систематична обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання, регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Моніторинг інноваційної діяльності здійснюється на підставі даних державної статистичної звітності, аналітичної інформації цент­ральних та регіональних органів державного управління, матеріалів спеціальних обстежень з окремих питань стосовно даного об'єкта моніторингу.

Моніторинг інновацій у вузькому розумінніполягає у відстеженні перебігу й результатів виконання окремого інноваційного проекту.

Моніторинг інноваційного проекту — це процес спостережен­ня за ходом його виконання і використанням ресурсів, попередження можливих відхилень від запланованих результатів, а також: внесен­ня змін для коригування цих відхилень.

Система моніторингу інноваційних проектів містить три основ­них елементи: технічні й якісні характеристики проекту; терміни його виконання; використання кошторису витрат на нього.

Моніторинг проекту може бути визначений як постійний і структурований процес спостереження й контролю, спрямований на перевірку просування робіт, а також на виконання коригувальних дій.

Одним із найважливіших чинників, що визначають ефектив­ність і результативність проекту в цілому, є досягнення всіх техніч­них і якісних його характеристик, встановлених в технічному зав­данні на його виконання.Моніторинг інноваційного проекту в цьому напрямі полягає в комплексі управлінських, технічних та технологіч­них заходів щодо перевірки виконання поставлених технічних зав­дань, аналізу отриманих результатів і внесення коригувальних дій на усунення знайдених відхилень від запланованих техніко-економічних показників.

До завдань моніторингу входить систематичний контроль за тех­нічними характеристиками інноваційного проекту, порівняння фак­тичного стану з заданими значеннями. Головною умовою є наявність чіткої мети, вимог, параметрів інновацій, які визначено в кількісних показниках, і організація надходження відповідної інфор­мації про хід їх виконання до менеджера проекту. Порівняння дає змогу розробити плани заходів щодо виконання технічних характеристик проекту.

Лекція 12. Комплексна оцінка ефективності інноваційної діяльності фірми.

Поняття оцінки ефективності інноваційної діяльності. Види ефективності. Критерії та показники ефективності інноваційної діяльності. Методи оцінки. Вплив факторів ризику і інфляції на ефективність проекту.

При порівнянні інноваційних проектів та оцінці інноваційної діяльності використовується комплекс показників та застосовується підхід, що вимагає обліку всієї сукупності заходів, які необхідно здійснити при реалізації даного варіанта рішення.

Значна тривалість життєвого циклу інновацій приводить до економічної нерівноцінності здійснюваних витрат і одержуваних результатів. Це протиріччя усувається за допомогою так званого методу приведеної вартості або інакше дисконтуванням витрат і результатів до одного моменту часу. Як такий момент часу можна прийняти, наприклад, рік початку реалізації інновацій.

Дисконтування засновано на тім, що будь-яка сума, що буде отримана в майбутньому, у цей час має меншу цінність.

За допомогою дисконтування у фінансових обчисленнях ураховується фактор часу.

Різниця між майбутньою вартістю й поточною вартістю є дисконтом.

Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних відсотків:

,

і - процентна ставка, виражена десятковим дробом (норматив дисконтування);

t_p – рік приведення витрат і результатів (розрахунковий рік);

t - рік, витрати й результати якого приводяться до розрахункового.

За умови приведення до року початку реалізації інновацій маємо t_p = 0 і отже

.

При позитивній величині норми відсотка на капітал i коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці.

Величина процентної ставки, по якій провадиться дисконтування, і сучасна величина перебувають у зворотній залежності, тобто чим вище відсоткова ставка, тим менше сучасна величина за інших рівних умов.

Чим нижче ставка відсотка й менше період часу (t), тим вище величина майбутніх доходів.

Таким чином, за допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту.

Загальне правило таке: інновації варто здійснювати, якщо очікуваний рівень доходу на капітал не нижче або дорівнює ринковій ставці відсотка по позичках.

Крім чистого наведеного доходу для відбору інноваційних проектів використовуються показники: строк окупності (СТРУМ); період окупності (П_ок); внутрішня норма прибутковості (В_д); рентабельність (R).

Строк окупності – показник, що відповідає на питання, за який строк можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Цей показник ураховує первісні капітальні вкладення.

У міжнародній практиці застосовується, в основному, період окупності. Під періодом окупності розуміють тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде дорівнює сумі інвестицій.

Внутрішня норма прибутковості (доходності) -це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи (вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект. Дається ще таке визначення - це той максимальний відсоток, який може бути сплачений для мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма доходності яких не нижча ніж 15-20 %.

Рентабельність (R) визначається як співвідношення ефекту й витрат на реалізацію проекту.

У практиці оцінки інноваційних проектів розрахують відношення наведених доходів до інвестиційних видатків.

Відбір інноваційних проектів проводиться з урахуванням інтересів інвесторів і безпосередніх виконавців.

Загальним для всіх показників ефективності інноваційного проекту є розрахунок коефіцієнта ефективності по наступних формулах:

(прямій показник),

(зворотний показник),

де І – індекс доходності;

ТО-термін окупності

Е - ефект (результат) від реалізації проекту або грошовий поток;

З - витрати, пов'язані з реалізацією проекту.

Критерієм відбору проектів може бути мінімум витрат на їхню реалізацію.

При відборі інноваційних проектів варто звернути увагу на способи зниження ризику.

При наявності декількох варіантів найбільш ефективний варіант вибирається по мінімуму так званих наведених витрат:

З_i = С_i + Е_нК_i → min,

де З_i – наведені витрати по кожному варіанті; С_i – витрати виробництва (собівартість) по тому же варіанту; Е_н - норматив ефективності капітальних вкладень; К_i – інвестиції по тому же варіанту.

Оскільки інвестиції характеризуються одноразовістю або обмеженим періодом вкладень, тривалим строком окупності, великою величиною, а витрати виробництва - це величина, як правило, річна, тому для того, щоб привести до єдиної річної розмірності за допомогою коефіцієнта економічної ефективності або рівня процентної ставки, беруть частину інвестицій (капітальних вкладень).

Після цього розраховують строк окупності додаткових інвестицій в інновації, що являє собою часовий період, за який додаткові інвестиційні витрати на більше дорогий варіант інновацій окупаються завдяки приросту економічних результатів, обумовленому реалізацією інновацій.

Розрахунковий строк окупності Т_р визначається по наступній формулі:

,

де ДО₁ і ДО₂ – інвестиції в інновації по порівнюваних варіантах;

З₁ і З₂ – річні витрати відповідно по першому й другому варіантах.

Для вибору варіанта розрахункове значення строку окупності Т_р рівняється з його нормативною величиною Т_н = 1 / Е.

Величина зворотна строку окупності являє собою коефіцієнт ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації або коефіцієнт порівняльної ефективності – Ер.

Даний показник розраховується по формулі:

Ер = .

Розрахункове значення коефіцієнта ефективності Ер дорівнює нормативній величині Е_н, що відповідає задовольняючого інвестора нормі доходу на капітал.

Інтегральний ефектвизначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами. Інтегральний ефект ще називають приведеною вартістю, яка характеризує загальний абсолютний результат інвестиційного проекту:

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
3. BANKING SYSTEM. Банковская система
4. D. СОЦИОИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ВЕЩЕЙ И ПОТРЕБЛЕНИЯ
5. Demo 11: Access Methods (методи доступу)
6. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
7. II Державна дума
8. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
9. II. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
10. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
11. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ
12. III. центральная нервная система

Переглядів: 1507