Структура норм міжнародного права має свої особливості. Якщо в загальній теорії права визнано, що правові норми мають тричленну структуру (гіпотезу, диспозицію, санкцію), то специфіка норм міжнародного права полягає в тому, що вони складаються звичайно з двох елементів — гіпотези і диспозиції.
Гіпотеза норми міжнародного права містить опис умов, за наявності яких застосовується правило поведінки. Наприклад, відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 року дитиною визнається кожна людська істота до досягнення 18-літнього віку, якщо за законом, застосовним до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше.
Диспозиція міжнародно-правової норми вказує на саме правило поведінки (права та обов'язки) суб'єкта міжнародних правовідносин. Так, наприклад, ст. 2 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року встановлює, що особи, які стверджують, що яке-небудь з їхніх прав, перерахованих у Пакті, порушено і вичерпані усі внутрішні засоби правового захисту (гіпотеза), можуть подати в Комітет з прав людини ООН письмову заяву про це (диспозиція).
У деяких випадках міжнародні норми можуть складатися лише з однієї диспозиції. Так, наприклад, ст. З Угоди СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993 року визначає, що статус біженця і вимушеного переселенця підтверджується видачею відповідного документа.
Відсутність санкціїв більшості міжнародно-правових нормпояснюється тим, що ступінь відповідальності і санкції в міжнародному праві відділені від самих правил поведінки, тому що держави й інші суб'єкти міжнародного права самостійно вибирають примусові заходи з арсеналу таких заходів, що допускаються міжнародним правом стосовно правопорушників. Як елемент міжнародної норми санкція зустрічається в нормах, застосовуваних до правовідносин приватного характеру (у міжнародному приватному праві). Наприклад, ст. 4 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 року встановлює відповідальність перевізника за вантаж.