• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права

Суб'єкт міжнародного права — це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм між­народного права або розпоряджень міжнародно-правових актів.

Це також особа (у збірному значенні), поведінка якої регулю­ється міжнародним правом і яка вступає або може вступати в між­народні публічні (міжвладні) правовідносини. Таким чином, це особи — учасники міжнародних відносин, що можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

Для того щоб бути суб'єктами міжнародного права, ці особи повинні мати певні властивості, до яких належать:

— певна зовнішня відособленість;

— персоніфікація (можливість виступати в міжнародних від­носинах у вигляді єдиної особи);

— здатність виробляти, виражати і реалізовувати автономну волю;

— брати участь у прийнятті норм міжнародного права і діяти згідно з цими нормами.

Слід мати на увазі, що всі суб'єкти міжнародного права — це такі особи, які набули властивостей суб'єкта через те, що їхня по­ведінка підлягає дії норм міжнародного права і визначена такими нормами. Іншими словами, норми міжнародного права утворюють обов'язкову правову основу їхньої діяльності як суб'єктів міжна­родного права.

Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і дєліктоздатність.

Правоздатність — це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Таку здатність мають держави з моменту їх створення; нації і народності, що бо­рються за національну незалежність — із моменту їх визнання як таких; міжнародні міжурядові організації — із моменту набрання

чинності документами (статутами) про їх заснування; фізичні осо­би — при настанні ситуацій, чітко оговорених у відповідних між­народних договорах.

До поняття дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права своїх прав і обов'язків. Наприклад, відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року (до якого 16 листопада 1994 року приєдналася й Україна) сторони, що мають ядерну зброю, зобов'язуються не передавати ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль за такою зброєю або вибуховими пристроями ні прямо, ні побічно, а також ніякими способами і засобами не допомагати, не заохочу­вати і не примушувати будь-яку державу, що не має ядерної зброї, до виробництва або одержання будь-яким іншим способом ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв. Кожна з держав — учасниць цього Договору, що не має ядерної зброї, зобов'язується не приймати від будь-кого ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю або вибуховими при­строями ні прямо, ні опосередковано; не робити і не одержувати будь-яким способом ядерну зброю або інші вибухові пристрої, як і не домагатися і не приймати будь-яку допомогу у виробництві ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв.

Деліктоздатність суб'єктів міжнародного права означає їх здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопору­шення. Так, відповідно до ст. 31 Конвенції ООН з морського права 1982 року, до якої в червні 1999 року приєдналася Україна, дер­жава прапора відповідає за будь-яку шкоду або збитки, заподіяні прибережній державі в результаті недотримання яким-небудь вій­ськовим кораблем або іншим державним судном, експлуатованим у некомерційних цілях, законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, або положень Конвенції, або інших норм міжнародного права.

Міжнародна правосуб' єктність (право- і дієздатність) є основ­ною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права. Вона вияв­ляється, як правило, у наявності прав і обов' язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права.

Міжнародна правосуб'єктність містить у собі ряд елементів, що характеризують суб'єкта міжнародного права:

— право виступати на міжнародній арені від свого імені;

— право вступати у відносини з іншими суб'єктами міжнарод­ного права;

— право брати участь у створенні норм міжнародного права;

— «підпадання» поведінки суб'єкта під дію норм міжнародного права;

— визнання суб'єкта міжнародного права як такого іншими суб'єктами міжнародного права й ін.

Суб'єкти міжнародного права мають загальну, галузеву іспеці­альну правосуб'єктність. Загальна і галузева правосуб'єктність властива загальновизнаним суб'єктам міжнародного права.

Загальна правосуб'єктність— це здатність певних осіб ipso facto (у силу факту свого існування) виступати як суб'єкти між­народного права. Таку правосуб'єктність мають тільки суверенні держави і нації, що борються за національне визволення.

Галузева правосуб'єктність— це здатність суб'єктів міжнарод­ного права бути учасниками у певній сфері міждержавних відносин. Таку правосуб'єктність мають міжнародні міжурядові організації (ММУО). Наприклад, Організація Об'єднаних Націй із питань осві­ти, науки і культури (ЮНЕСКО) бере участь у міжнародно-правовому регулюванні проблем, що стосуються освіти, науки і культури, в ін­тересах забезпечення загальної поваги, справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті ООН, для всіх народів без розрізнення раси, статі і релігії.

Отже, правосуб'єктність ММУО обмежується тільки певним колом проблем, що закріплюються в їх статуті.

Спеціальна правосуб'єктність — це здатність осіб бути учас­никами тільки певного кола відносин у рамках окремої галузі між­народного права. Спеціальну правосуб'єктність мають, наприклад, фізичні особи і міжнародні неурядові організації (МНУО).

Переглядів: 1000