Правосуб'єктність міжнародних організацій

Не всі міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права. До таких відносять тільки міжнародні міжурядові організації (ММУО), що створюються первинними суб'єктами міжнародного права.

ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії визначається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю завдань, що покликані вирішувати ММУО.

Міжнародні неурядові (громадські) організації (МНУО), загальна кількість яких перевищила 4 тисячі (до них належать, наприклад, Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня федерація споріднених і об'єднаних міст, Міжнародний союз місцевих влад, Amnesty International та ін.), засновуються, як правило, юридичними і фізичними особами (групами осіб) і є організаціями міжнародної громадськості, суспільними об'єднаннями «з іноземним елементом». Статути таких організацій не є міжнародними договорами. Але вони мають спеціальну правосуб'єктність через те, що їм надається консультативний міжнародно-правовий статус при міжнародних міжурядових організаціях. Так, наприклад, Міжпарламентський союз має статус першої категорії в Економічній і Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР).

Початок такому порядку було покладено в резолюції 1296 «Заходи щодо консультацій із неурядовим організаціями», прийнятій в 1968 році на 44-й сесії ЕКОСОР. Прийняттю резолюції сприяло

положення, закріплене в ст. 71 Статуту ООН, відповідно до якого «ЕКОСОР уповноважений проводити належні заходи для консультації з неурядовими організаціями, зацікавленими в питаннях, що входять до його компетенції. Такі заходи можуть бути встановлені зміжнародними організаціями, а у випадку потреби — із національними організаціями після консультації з зацікавленими членами організації».

Проте, незважаючи на такі можливості, МНУО не вправі створювати норми міжнародного права і, отже, не можуть мати всіх елементів міжнародної правосуб'єктності, яка ніколи не буде виявлятися в повному обсязі і ніколи не буде рівною з правосуб'єктністю не тільки держав, але й інших загальновизнаних суб'єктів міжнародного права.

Розрізняють міжнародні організації універсального характеру (наприклад, ООН), регіональні (наприклад, Рада Європи, Європейський Союз) і субрегіональні (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

За напрямками діяльності можна виділити політичні, економічні, соціальні, військові, гуманітарні, наукові, спортивні, туристичні й інші міжнародні організація.

Міжнародні міжурядові організації належать до категорії вторинних суб'єктів міжнародного права. Вони створюються лише державами, що є не тільки їхніми фундаторами, але згодом стають членами цих організацій.

Особливостями ММУО є те, що вони завжди створюються на основі міжурядової угоди, у той час як МНУО створюються з ініціативи міжнародної громадськості. Крім того, ММУО, на відміну від держав, не мають суверенітету і своєї території. Міжнародна правосуб'єктність ММУО обмежується їхнім статутом, тобто тими правами й обов'язками, що надаються їм державами-фундаторами і фіксуються в установчих документах. Таким чином, правосуб'єктність ММУО має функціональний характер, тобто обмежена їхніми статутними цілями і завданнями. Спеціальна правоздатність ММУО полягає також і в тому, що вони не можуть бути однією зі сторін в суперечці, яка розглядається Міжнародним Судом ООН (такою стороною може бути тільки держава).

Відносно установчих документів ММУО діє Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Статут ММУО визначає цілі її створення, передбачає наявність певної організаційної структури (системи органів), установлює компетенцію статутних органів і посадових осіб організації, організаційно-правові форми її діяльності. Наявність постійних органів ММУО забезпечує автономність

її волі, що виявляється у виступі ММУО на міжнародній арені від власного імені, а не від імені держав, що її створили й беруть участь у її діяльності. Це дає можливість підтверджувати, що ММУО має свою власну волю, відмінну від волі держав-учасниць.

Міжнародну організацію, крім названих ознак, відрізняє постійний або регулярний характер її діяльності; використання як основного методу діяльності багатосторонніх переговорів і обговорення проблем; прийняття рішень щодо спеціальної процедури шляхом голосування або консенсусом, а також вид цих рішень, що дуже часто мають рекомендаційний характер.

Україна бере активну участь у діяльності міжнародних організацій, будучи учасником понад 130 ММУО.

Основними правами ММУО є такі:

— право брати участь у створенні міжнародно-правових норм;

— право органів організації користуватися певними владними повноваженнями, у тому числі право на прийняття рішень, обов'язкових для виконання;

— право користуватися привілеями й імунітетами, наданими як організації, так і її співробітникам;

— право розглядати спори між учасниками, а в деяких випадках і з державами, що не беруть участі в даній організації.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Держави — основні суб'єкти міжнародного права	\|	Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.