• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Література

Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. — М.,1983.

Власова Л.В. Правопреемство государств в отношении догово­ров. —Минск, 1982.

Контрольні питання

Якими нормами міжнародного права регулюються питання правонаступництва?

Хто виступає як суб'єкт правонаступництва?

Що є об'єктом правонаступництва?

Як можна роз'яснити дефініцію «правонаступництво держав»?

Як здійснюється кодифікація норм інституту правонаступництва держав?

Як здійснюється міжнародне правонаступництво у відношенні до:

а) міжнародних договорів;

б) державних боргів;

в) державної власності;

г) державних архівів?

Які підстави правонаступництва передбачені Віденською конвен­цією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року?

У чому полягають особливості правонаступництва України після розпаду Союзу РСР?

Розділ 8

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І САНКЦІЇ

У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

8.1. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності

Особливістю сучасного міжнародного права є те, що за неви­конання його розпоряджень суб'єктами міжнародного права для них настає відповідальність. Отже, можна стверджувати, що від­повідальність суб'єктів міжнародного права є необхідною умовою й елементом визнання їх саме як таких суб'єктів.

Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обо­в'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, за­подіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням приписів міжнародного права.

Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових приписів виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями не додержувалася сформованого міжнародного правопорядку або своїми діями заподіяла шкоди іншій державі.

Згідно з визначенням Комісії міжнародного права ООН міжнарод­но-правова відповідальність містить у собі всі види правовідно­син, які виникають у рамках міжнародного права в результаті міжнародно-правового діяння держави, незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між державою, що зробила протиправне діяння, і державою, яка безпосередньо по­страждала, або вони поширюються також на інших суб'єктів між­народного права й, незалежно від того, чи сконцентровані вони на зобов'язанні винної держави відновити в правах державу, що постраждала, і стягнути з неї заподіяні їй збитки (збиток) або охоп­люють також право самої держави, яка постраждала, або інших суб'єктів міжнародного права застосувати до винної держави будь-яку санкцію, припустиму міжнародним правом.

Виходячи з вищевикладеного, можна виділити основні риси міокнародно-правової відповідальності:

— вона реалізується в міжнародних правоохоронних відносинах між державою-порушницею, з одного боку, і постраждалою держа­вою (державами), з іншого боку;

— вона виникає в результаті здійснення міжнародного право­порушення;

— вона складається в застосуванні примусових мір до держави —

порушниці міжнародного права;

— вона пов'язана з настанням негативних наслідків для право­порушника;

— вона має на меті забезпечення міжнародної законності й між­народного правопорядку.

Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності міститься в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення.

Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні й самостійні юридичні особи не не­суть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою.

Варто мати на увазі, що на практиці поведінка суб'єктів між­народного права виражається в діях їхніх органів і посадових осіб, що виступають саме в цій якості. Але держава за їхні дії відповідає в повному обсязі й у принципі всім національним надбанням. Отже, у сфері міжнародно-правової відповідальності держава розуміється як єдине ціле, незалежно від того, який її орган, посадова або інша уповноважена особа зробили діяння, що кваліфікується як правопо­рушення. Причому дії посадових осіб тягнуть відповідальність для держави незалежно від того, чи діяли ці особи в межах своїх повно­важень або вийшли за ці межі. Але якщо особа діяла як приватна, держава за її дії відповідальності не несе, хоча ця особа обіймає певну державну посаду, носить певний титул або звання. Прикладом тут може служити поведінка особи, що має дипломатичний ранг, яка, перебуваючи на відпочинку в третій державі, допустила образливі висловлення щодо глави цієї держави. У цьому випадку, вона може відповідати лише як приватна особа, за поведінку якої її держава відповідальності не несе.

Норми міжнародного публічного права, які регулюють похо­дження, зміст і реалізацію міжнародно-правової відповідальності становлять окремий інститут. Цей інститут переважно є звичаєвим, тобто складається з міжнародних звичаїв. Наприкінці 50-х років XX століття Комісією ООН по міжнародному праву були розпочаті роботи з кодифікації звичаєвих норм міжнародно-правової відпо­відальності, але вони не завершені дотепер.

Міжнародно-правова відповідальність є єдиним інститутом, що не знає галузевого розподілу.

До основних принципів міжнародно-правової відповідальності належать такі:

— принцип відповідальності щодо всіх міжнародно-правових
діянь держави;

— принцип, що визначає суб'єктів таких діянь;

— принцип, що визначає умови наявності міжнародно-правових діянь;

— принцип незастосування внутрішнього (національного) права для визначення наявності таких діянь.

Підставами міжнародногправової відповідальності є передба­чені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності: юридичні; фактичні; процесуальні.

Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те чи інше діяння вважається міжнародним правопорушен­ням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні пору­шується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів дотримуватися її приписів, які містить міжнародне правило по­ведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права.

Юридичними підставами відповідальності є:

— міжнародний договір;

— міжнародний звичай;

— рішення міжнародних судів і арбітражів;

— резолюції міжнародних організацій (наприклад, ст.ст. 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав — членів ООН за недотримання рішень Ради Безпеки ООН);

— односторонні міжнародно-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тіль­ки для держави, яка взяла такі зобов'язання (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.).

Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або безді­яльність) суб'єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов'язання.

Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних ви­падках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших його вибір зали­шений на розсуд органу, що застосовує заходи відповідальності.

Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом міжнародного права. Вже зазначалося, що його норми і принципи мають в основному характер міжнародного звичаю, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах.

Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані. Вперше питання про це виникло у 1930році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна кон­ференція з питань відповідальності держав у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами ви­никли серйозні розбіжності. У 1953 році була прийнята відповідна резолюція Генеральної Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідаль­ність держав. Комісія ООН з прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права призначила з цього питання спеціального до­повідача, який, проте, не виконав своєї місії.

Тому Комісією був призначений інший спеціальний доповідач — італійський професор Р. Аго, який діяв більш успішно. Протягом 1969-1980 років він подав 8 доповідей, що пізніше були покладені Комісією в основу частини 1 Проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981року комісія працює над частинами 2 і 3 проекту статей «Зміст, форми і обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та врегулювання спорів».

Відповідно до прийнятих Комісією в 1984році в попередньому порядку статей:

— будь-яке протиправне міжнародне діяння держави тягне міжнародно-правову відповідальність держави;

— діяння держави може бути кваліфіковане як міжнародно-правове лише на підставі міжнародного права;

— порушення державою міжнародного зобов'язання виникає лише в тому випадку, коли поведінка або діяння цієї дер­жави не відповідають тому, що вимагає від неї зазначене зобов'язання, незалежно від того, має воно звичаєвий чи до­говірний характер.

Крім того, безсумнівною перевагою проекту статей про відпо­відальність держав є встановлення двох видів відповідальності держав:

а) за правомірні дії — передбачає обов'язок відшкодувати матері­альний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним між­народним договором (абсолютна відповідальність);

б) за неправомірні дії — передбачає обов'язок суб'єкта міжнарод­ного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб'єкту в результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання.

У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відпові­дальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права ООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, яка здійснювалася з 1947до 1954років і відновилася в 1982 році.

Слід зазначити, що навіть якщо проект статей Комісії не став поки міжнародною конвенцією, він може розглядатися як допоміж­ний засіб для визначення правової норми, а в ряді випадків — як звичаєва норма.

У статтях проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки люд­ства сформульовані норми звичаєвого права у сфері реалізації між­народної відповідальності, а в коментарях спеціальних доповідачів по даній темі наведені результати дослідження великої кількості прецедентів, рішень арбітражних судів, судів загальної юрисдик­ції, а також зроблений аналіз величезної кількості доктринальних джерел — спеціальних праць і думок юристів-міжнародників різ­них країн світу, що спеціалізуються у сфері міжнародно-правової відповідальності.

Подібний енциклопедичний масив інформації із цього найваж­ливішого питання міжнародно-правових відносин між державами робить його в наш час корисним для використання не тільки пред­ставниками доктрини міжнародного права, але й практикуючими юристами, що спеціалізуються в галузі міжнародного права.

Міжнародно-правова відповідальність є одним із загальновизна­них принципів міжнародного права, тобто практично є основою за­гального міжнародного права і міжнародного правопорядку. Згадки про міжнародну відповідальність містяться в ряді найважливіших міжнародних документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відно­син між державами від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру і спричиняє відповідальність за міжнародним правом. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 197Г> року також містить положення, які нагадують про міжнародну від­повідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав дістали кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, найчастіше двосторонніми або багатосторонніми, на регіональному рівні.

Читайте також:

1. II. Спеціальна література
2. V. Довідкова література
3. А. Література.
4. А. Основна література
5. Базова література
6. Базова література
7. Базова навчально-методична література
8. Використана література
9. Використана література
10. Використана література
11. Використана література
12. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Переглядів: 361