Поняття міжнародного правопорушення

Міжнародне правопорушення є складним правовим явищем. З юридичної точки зору в якості міжнародного правопорушеннярозглядається міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.

Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки:

— міжнародна суспільна небезпека;

— протиправність;

— причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що виникли;

— караність.

Міжнародна суспільна небезпека — це здатність міжнародного правопорушення заподіяти шкоду (завдати збитків) відносинам і об'єктам, що охороняються міжнародним правом.

Протиправність правопорушення обумовлена порушенням правил поведінки, закріплених у міжнародно-правових зобов'язаннях держав, що веде до порушення прав інших суб'єктів.

Причинно-наслідковий зв'язок є найважливішою ознакою правопорушення, тому що саме вона дозволяє з'ясувати, що причиною завданої шкоди є міжнародне правопорушення. Якщо це не вдається з'ясувати або виявляється інша причина, відповідальність даного суб'єкта не настає.

Караність є правовим наслідком, закономірним результатом правопорушення. Визнаючи певні діяння правопорушеннями, суб'єкти міжнародного права встановлюють можливість притягнення правопорушника до міжнародно-правової відповідальності.

У міжнародному правопорушенні подібно до внутрішньодержавного, виділяється склад міжнародного правопорушення, що являє собою сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, на підставі яких порушники залучаються до відповідальності. Проте слід враховувати, що елементи складу міжнародного правопорушення не завжди ідентичні таким елементам у внутрішньодержавному праві.

До складу міжнародного правопорушення належать:

— об'єкт міжнародного правопорушення — це ті блага матеріального або нематеріального характеру, на які зазіхає міжнародне правопорушення (міжнародний правопорядок, усталена система міжнародних відносин, права і свободи людини, інші зазіхання на міжнародний правопорядок, установлений міжнародними зобов'язаннями);

— об'єктивна сторона міжнародного правопорушення виявляється у вигляді діяння суб'єкта міжнародних відносин, який

порушує міжнародно-правові зобов'язання, що спричиняє міжнародно-правову відповідальність. Як і у внутрішньодержавному праві, діяння міжнародно-протиправного характеру може виражатися зовні у формі як дії (активна поведінка правопорушника), так і у формі бездіяльності (невиконання суб'єктом обов'язку вчинити яку-небудь дію); — суб'єктами міжнародного правопорушення, як уже зазначалося, можуть бути тільки держави. Деякі автори відносять до суб'єктів міжнародного правопорушення інших суб'єктів міжнародного права, зокрема, міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. На цій підставі вони розширюють коло міжнародних правопорушень, про що більш докладно буде сказано далі. Вважається, що при вчиненні міжнародного правопорушення зазначеними суб'єктами, за винятком міжнародних організацій, в остаточному підсумку відповідальність усе ж буде нести держава:

а) держава нестиме міжнародну відповідальність за дії свого
законодавчого органу у разі прийняття останнім закону або
іншого нормативного акта, який іде врозріз із міжнародними
зобов'язаннями даної держави (наприклад, при обнароду
ванні законодавчого акта про одностороннє обмеження прав
іноземців, що знаходяться на території цієї держави) або не
прийняття закону чи іншого нормативного акта, необхідного
для виконання її міжнародного зобов'язання (міжнародна
відповідальність у цьому випадку настане тільки в разі, якщо
це заподіяло моральну або матеріальну шкоду);

б) держава найбільш часто несе міжнародну відповідальність
за діяння своїх виконавчих органів (міністерств і відомств,
армійських і поліцейських підрозділів, прикордонних і спеці
альних служб, навіть за дії органів нижчої ланки виконавчої
влади);

в) міжнародна відповідальність держави може мати місце і
внаслідок порушення її міжнародних зобов'язань діяннями
органів судової влади. Звісно ж, питання відповідальності
держави за дію своїх судових органів є дуже складним, адже
загальновідомо, що невід'ємною рисою суверенної і демо
кратичної держави є повага незалежності і самостійності
судової влади. Але не слід забувати і те, що незважаючи на
свою незалежність від інших гілок єдиної державної влади
і підпорядкування тільки закону, суди є органами держави,
тому їхня поведінка розглядається в міжнародній практиці
як поведінка самої держави;

г) держава несе міжнародну відповідальність за протиправну поведінку її адміністративно-територіальних одиниць і організацій,уповноважених виконувати державно-владні функції(мається на увазі діяння її посадових осіб). Причому державане може ухилитися від відповідальності, посилаючись на тіобставини, що відповідно до внутрішнього законодавства ці діїне слід було чинити або слід було вчинити інакше. Недаремнов ст. 27 Віденської конвенції про право міжнароднихдоговорів 1969 року закріплене положення, відповідно доякого держава «не може посилатися на положення свого внутрішнього правав якості виправдання для невиконаннянею договору»; ґ) держава несе міжнародно-правову відповідальність, якщоїї фізична особа, що не має офіційного державного статусу,своїми діями зазіхає на права й інтереси іншої держави, які охороняються міжнародним правом — за незабезпеченнязахисту цих прав та інтересів (замах на честь і гідність, життя іздоров'я представників іноземної держави, на честь і гідністьіноземної держави, образа її прапора і герба, напад на їїдипломатичне представництво тощо). Тут слід зауважити, щовідповідальність держави настає не за самі дії фізичних осіб,а за невиконання нею своїх зобов'язань із забезпечення прав ізаконних інтересів іноземної держави на своїй території, щостало можливим у результаті бездіяльності державних органівта їхніх посадових осіб, покликаних захищати ці права йінтереси. Щодо відповідальності міжнародних організацій, зокрема міжнароднихміжурядових організацій, слід зазначити, що доктрина іпрактика міжнародного права виходять із того, що міжнародні організаціїяк суб'єкти міжнародного права є також суб'єктамиміжнародно-правової відповідальності. Проте через те, щоміжнародні організації є відносно «молодим» суб'єктом міжнародного права, проблема їх міжнародно-правової відповідальності перебуває на стадії розроблення.

Водночас у доктрині складається думка, що міжнародна відповідальність міжнародної організації ґрунтується на її пра-восуб'єктності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність маєспецифічний характер, її обсяг і межі неоднакові, тому що вонизалежать від обсягу правосуб'єктності і природи міжнароднихорганізацій.

Відповідальність міжнародної організації може виникнути у разіпорушення її органами і посадовими особами як статутних положеньорганізації (внутрішнього права організації), так і загальних норм

міжнародного права. Не знімається питання про відповідальність міжнародної організації і при порушенні нею (її органами) норм внутрішньодержавного права.

У наш час у ряді міжнародних договорів містяться певні положення про відповідальність міжнародних організацій. Так, наприклад, ст. 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних галузях (економічній, соціальній, культури і т.д.). Відповідно до ст. V і XII Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 року, міжнародна організація, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, відповідає за будь-яку заподіяну цим об'єктом шкоду. При цьому несуть відповідальність і держави, що беруть участь у такій організації — суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення полягає у ставленні правопорушника до вчиненого ним діяння і його наслідків і виявляється у формі провини. Проте в міжнародній доктрині стосовно провини єдиного погляду не існує. Слід зазначити, що й у міжнародній практиці і доктрині склалася думка, що будь-яка міжнародно-протиправна поведінка держави винна.

Водночас деякі вчені вважають, що суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення може виражатися як у формі наміру, так і у формі необережності. Але міжнародна доктрина, як правило, не використовує поділ наміру на прямий і непрямий, а необережності — на злочинну недбалість і злочинну самовпевненість. Тому в міжнародних конвенціях дуже часто використовують терміни «навмисне», «переднавмисне» і т.д. Більше того, деякі склади міжнародних злочинів сконструйовані таким чином, що суб'єктивна сторона як обов'язковий елемент складу правопорушення в них відсутня. Йдеться про так звану «відповідальність незалежно від провини», зокрема, про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, зброєю масового знищення, повітряними силами, космічними об'єктами, ядерними об'єктами і т.д.).

Дії або утримання від дій не можуть бути визнані міжнародним правопорушенням, якщо вони не мають всіх ознак правопорушення. Не вважаються міжнародними правопорушеннями:

а) недружній акт;

б) злочинні проступки фізичних осіб проти міжнародного права
(злочини міжнародного характеру);

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|	В) спірні ситуації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.