• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Адміністративне правопорушення

Лекція №5 Адміністративно-деліктне право

Поняття адміністративного правопорушення. Правопорушення, як випливає з терміна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону. Вчинити правопорушення — означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розмежувати кримінальні правопорушення (злочини), адміністративні правопорушення, порушення цивільного, трудового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в тому, що воно вчинюється конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушує конкретну норму конкретної галузі права, характеризується точно визначеними ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й адміністративне право.

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає ст. 9 КУпАП, яка розкриває його матеріальний зміст, юридичну природу, соціальну сутність, а також визначає важливі ознаки.

Відповідно до цієї статті адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття чинного КУпАП (прийнятий 7 грудня 1984 p., введений в дію 1 червня 1985 p.), законодавство України визначення адміністративного правопорушення не містило. У рамках колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення на законодавчому рівні вперше було сформульоване в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, що були прийняті 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністративного правопорушення розглядалося лише в науковій літературі.

Аналіз ст. 9 КУпАП дає можливість виділити ознаки адміністративного проступку (правопорушення).

По-перше, це виключно діяння, тобто дія (наприклад, дрібне хуліганство, ст. 173) чи бездіяльність (наприклад, ухилення від реєстрації вогнепальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають.

По-друге, до ознак адміністративного правопорушення належить його протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами відповідного діяння як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Сутність протиправності полягає в тому, що конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.

По-третє, важливою ознакою адміністраіивного правопорушення є винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, що мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина виявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна караність. Караність означає, що за вчинення конкретного порушення адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Це дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, які не спричинюють застосування адміністративних стягнень.

Так, правила користування засобами морського транспорту досить великі й містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу вчинювати чи не вчинювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих правил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у не-встановлених місцях на судні) спричинює накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КУпАП).

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного правопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Конкретні об'єкти, посягання, які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої частини КУпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'язані з питанням його суспільної небезпеки.

З цього приводу існують дві позиції. Перша — адміністративні проступки не є суспільне небезпечними діяннями; друга — адміністративні проступки — суспільне небезпечні діяння.

Прихильники оцінки адміністративного правопорушення як явища, Що не є суспільне небезпечним (О. Якуба, А. Клюшниченко та ін.) спираються на твердження, що злочини — це якісно особливий вид правопо-

рушень, а їх основна матеріальна властивість полягає у суспільній небезпеці. Причому, на їх думку, суспільна небезпека повно характеризує виключно злочини. Тому для інших правопорушень така ознака не обов'язкова.

Визначення злочину як суспільне небезпечного діяння міститься в ч. 1 ст. 11 КК України, а в ч. 2 цієї статті фіксується, що не є злочином дія чи бездіяльність, яка навіть формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначущість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі.

Отже, зазначають вони, у праві чітко закріплено, що малозначущий протиправний вчинок не є суспільне небезпечним і не може розглядатися як злочин. Виходячи з цього положення робиться два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від адміністративних правопорушень тим, що злочини — діяння суспільне небезпечні, а адміністративні правопорушення — діяння лише шкідливі.

Науковці, які розглядають адміністративні правопорушення як суспільне небезпечні діяння (Є. Додін, Л. Коваль та ін.) виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й адміністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення певною мірою є суспільне небезпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це ознака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним правопорушенням вона властива «меншою», «невеликою», «невисокою», «незначною» мірою і не досягає того рівня, з якого починається застосування заходів кримінальної відповідальності.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК України, де йдеться щодо суспільне небезпечних діянь, які є злочинними. Звідси випливає обгрунтований висновок, що поняття суспільне небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють цю думку дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому відомі випадки, коли перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, юридична практика знає випадки, коли одне й те саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому — як адміністративний проступок.

Так, у 1956 р. було встановлено адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хуліганські дії протягом року вчинювались однією й тією самою особою два, три і чотири рази, винний щоразу притягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 р. за третє дрібне хуліганство, вчинене протягом року, введено кримінальну відповідальність. 26 липня 1996 р. була встановлено кримінальну відповідальність за повторне дрібне хуліганство. У 1997 р. кримінальну відповідальність за дрібне хуліганство скасували.

Нині, як і в 1956—1960 pp., дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративну відповідальність.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 р. суспільне небезпечним діянням стало третє дрібне хуліганство, в 1966 р. — уже друге, а до 1977 р. це правопорушення втратило суспільне небезпечний характер? Чи відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціальної значущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу властивості дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка змінилася істотно.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, вираженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого правопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьби з ним. Тут важко не погодитися з Л. Ковалем, який у зв'язку з цим зазначає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у своїй сукупності та поширеності вони, без сумніву, набувають суспільне небезпечного характеру[1].

До цього можна додати, що, встановлюючи адміністративну відповідальність за ті чи інші діяння, законодавець обов'язково бере до уваги їх поширення і необхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які відповідають інтересам держави. Якби це було не так, то не було б необхідності боротися з такими діяннями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми суспільної небезпеки адміністративних правопорушень, можна констатувати спільність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопорушень. Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шко-Ди і суспільної небезпеки. Тому виникає потреба з'ясувати співвідношення таких понять, як «шкідливість» і «суспільна небезпека».

Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністративних проступків) полягає саме в тому, що вони завдають шкоди правопорядку, громадським і особистим інтересам. Шкідливі наслідки мають як кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих для держави, суспільства, громадян правопорушень не існує. Не може бути правопорушень суспільне «корисних» або суспільне «безпечних». Усі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняються лише ступенем заподіяної шкоди й саме тому різні за ступенем суспільної небезпеки.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину та дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопорушень має не лише теоретичне (навчальне, пізнавальне), а й велике практичне значення.

Правильне розв'язання цього питання у кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за вчинення адміністративного правопорушення буде притягнуто до кримінальної відповідальності чи навпаки, за вчинення злочину — до адміністративної, іміджу правової системи буде заподіяно шкоди.

Основними ознаками, за якими здійснюється розмежування адміністративних правопорушень і злочинів є такі.

Перша ознака. Включення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний кодекс.

Підставою для включення складу в той чи інший кодекс є ступінь суспільної небезпеки. Принципові положення для вирішення питання про ступінь суспільної небезпеки містяться в ст. 9 КУпАП, а також у статтях 1 і 11 КК.

Частина 2 ст. 9 КУпАП визначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення настає тільки в тому разі, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Частина 2 ст. 1 КК встановлює, що виключно Кримінальний кодекс України прямо і чітко визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинними.

Таким чином, діяння може розглядатися як адміністративне правопорушення тільки в тому разі, якщо КК не визнає його злочином.

Частина 2 ст. 11 КК вказує на найбільш загальний критерій відмежування проступків від злочинів. Це — малозначність діянь. Зі змісту цієї статті випливає, що малозначним є діяння, що формально передбачене КК, однак не заподіяло істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі.

Слід зазначити, що малозначність (мала суспільна небезпека) діяння являє собою властивість не однієї, а всіх сторін складу правопорушення. Питання, чи є діяння малозначним, вирішується з урахуванням усіх його суб'єктивних і об'єктивних ознак (завданого збитку, місця, способу, характеру проступку, мотиву, мети, особливих якостей суб'єкта та ін.).

Таким чином, найважливішим критерієм розмежування адміністративних правопорушень і злочинів є ступінь суспільної небезпеки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відносить одні діяння до проступків, інші — до злочинів і включає їхні склади у відповідні кодекси.

Друга ознака. Склад будь-якого злочину може бути встановлений тільки законом. Склади адміністративних проступків — як законами, так і підзаконними актами.

Так, сільські, селищні, міські, обласні ради (органи місцевого самоврядування) правомочні приймати рішення (ст. 107 «Порушення правил карантину тварин»), а також затверджувати правила, за порушення яких передбачено адміністративна відповідальність (ст. 152 «Порушення правил благоустрою», ст. 159 «Порушення правил торгівлі на ринках», ст. 182 «Порушення тиші в громадських місцях»).

Третя ознака. Джерело кримінальної відповідальності єдине. Це Кримінальний кодекс України (ст. 3). Джерел адміністративної відповідальності безліч. Це Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 2) та інші закони.

Четверта ознака. За вчинення злочинів передбачені покарання, їх вичерпний перелік міститься у КК (ст. 51). За здійснення адміністративних правопорушень передбачені стягнення. Перелік стягнень, що містить ст. 24 КУпАП не є вичерпним. Закони можуть встановлювати інші, крім перелічених у даній статті, стягнення.

П'ята ознака. Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. За ст. 50 КК покарання — насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання.

Шоста ознака. Кримінальні справи розглядаються тільки судами, і тільки суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Правом розглядати адміністративні справи КУпАП наділяє більш як 40 суб'єктів. Серед цих суб'єктів є як органи держави, так і органи місцевого самоврядування — виконавчі комітети рад (ст. 213 КУпАП).

Сьома ознака. Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною відповідальністю (ст. 9 КУпАП).

Одне й те саме діяння не може бути водночас і злочином, і адміністративним правопорушенням. Тому ч. 2 ст. 9 КУпАП визначає, що адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, якщо діяння не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Такий підхід зумовлений наявністю численних випадків, коли відмежування злочину від адміністративного проступку утруднено.

Є правопорушення, що завжди кваліфікувалися і кваліфікуватимуться як адміністративні проступки. Наприклад, безквитковий проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. У таких ситуаціях пред правозастосувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку і злочину.

Разом з тим відомо чимало правопорушень, які залежно від низки обставин можуть розглядатися або як адміністративний проступок, або як злочин.

Для прикладу порівняємо ст. 248 «Незаконне полювання» КК України і ст. 85 «Порушення правил використання об'єктів тваринного світу» КУпАП.

Відповідно до ст. 248 КК України злочином буде порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання у заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

Відповідно до ст. 85 КУпАП проступком визнається грубе порушення правил полювання, тобто полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями чи способами.

Порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства щодо захисту рослин кваліфікується як злочин (ст. 247 КК України), якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки. Якщо таких наслідків немає, то діяння розцінюється як адміністративне правопорушення (ст. 105 КУпАП).

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 286 КК України) відрізняється від адміністративне караного (статті 123, 124, 125, 128 КУпАП) такою ознакою, як заподіяння потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Значно схожі між собою адміністративні та дисциплінарні правопорушення. І ті й другі є незлочинними. Розслідування та застосування санкцій за їх вчинення здійснюються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпеки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує цю обставину те, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення несуть дисциплінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними полягає у такому.

По-перше, дисциплінарний проступок — це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Адміністративний проступок — це порушення загальнообов'язкових правил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і

законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Слід зазначити, що у ряді випадків трудові обов'язки й обов'язки загальні (адміністративно-правові) можуть збігатися. Це стосується водіїв, працівників торгівлі й ін. У таких випадках, вчинені ними порушення є водночас дисциплінарними і адміністративними.

По-друге, адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке на даний час кодифіковано. У ньому дається визначення адміністративного правопорушення, описуються конкретні склади, встановлюється підвідомчість щодо розгляду справ, докладно регламентуються процесуальні питання тощо.

Дисциплінарні ж проступки прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового й інших галузей права. Визначення дисциплінарного проступку міститься тільки в науковій літературі (під ним розуміється протиправне, винне порушення трудової чи службової дисципліни). Опису конкретних складів дисциплінарних проступків, за вкрай рідкісними винятками, наприклад, прогул (ч. 4 ст. 40 КЗпП), немає.

По-третє, головною ознакою суб'єкта дисциплінарного проступку є обов'язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб'єктом дисциплінарного проступку.

Головними ознаками суб'єкта адміністративного проступку є вік, осудність, винність.

По-четверте, суб'єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними (керівником і порушником дисципліни) обов'язково існують стійкі організаційні зв'язки типу «начальник—підлеглий».

Суб'єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані у законодавстві. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв'язків.

Читайте також:

1. Адміністративне законодавство
2. Адміністративне законодавство
3. Адміністративне право
4. Адміністративне право і державне управління.
5. Адміністративне право як галузь права
6. Адміністративне право як наука.
7. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
8. Адміністративне правопорушення.
9. Адміністративне судочинство в Україні
10. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
11. Адміністративні правопорушення та адміністративні стягнення.

Переглядів: 2808