• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Склад адміністративного правопорушення

Поняття складу адміністративного правпорушення. Вчення про склад правопорушення посідає одне з центральних місць в адміністративно-правовій науці та має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найістотніших ознак антигромадських діянь, їх розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення та вживати адекватних їм заходів впливу; по-третє, дає можливість зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Так що ж таке склад проступку? Як він співвідноситься із самим правопорушенням?

Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення — це абстрактний опис діяння (події, факту, явища), що являє собою фіксацію в законі найтипо-віших, що частіше трапляються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного чи можливого діяння.

Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніж його абстракція, тобто склад. Однак для висновку про те, є чи ні якесь діяння проступком, його слід сполучити, порівняти з цією абстракцією. «Накласти» абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані у складі (абстракції), то його треба визнати правопорушенням.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

КУпАП визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктивних і об'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.

Так, п. 1 ст. 247 «обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення» КУпАП визначає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Щодо цього виникає питання: скільки ознак у правопорушення, які ці ознаки за своїми юридичними властивостями, які з них є обов'язковими для визнання діяння адміністративним проступком, тобто утворюють його склад.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на такі, що а) мають юридичне значення (юридичне значущі) та б) не мають юридичного значення (юридичне незначущі).

Наприклад, за вчинення дрібного розкрадання (ст. 51 КУпАП) вартість викраденого має юридичне значення. Зріст правопорушника, його стать, комплекція, матеріальне становище тощо такого значення не мають, тобто ці ознаки є юридичне незначущими.

Юридичне знащучі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, що входять до складу проступку (описані в законі), або конструктивні ознаки; по-друге, ознаки, що не входять до складу проступку.

До другої групи належать обставини, що пом'якшують (ст. 34), обтяжують (ст. 35), виключають (ст. 17) відповідальність тощо.

Наявність у діянні конструктивних (які утворюють склад) ознак і робить те чи інше діяння адміністративним правопорушенням. Більше того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, якщо воно містить усі ознаки складу (відсутність хоч би однієї з них означає відсутність складу в цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці ознаки мають бути закріплені (описані) у законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного правопорушення.

Існує, як мінімум, дві думки щодо цієї проблеми.

Відповідно до першої ознаки складу проступку закріплюються у статтях Особливої частини КУпАП, але вона вважається помилковою, виходячи з таких підстав.

По-перше, вона грунтується на ототожненні статті Особливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема співвідношення норми права та статті нормативного акта давно привертає увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідження науковців, учених-спеціалістів з кримінального права. За їхніми висновками з тим, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може міститися в низці статей і навіть у кількох законодавчих актах, оскільки норма — це правило, а стаття законодавчого акта — лише форма викладу думки законодавця і форма вираження його державної волі, важко не погодитися.

По-друге, аналіз Особливої частини КУпАП вказує на те, що диспозиції будь-якої статті не містять повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них немає вказівок на вік правопорушника, його осудність, намір тощо. Ці ознаки, загальні для всіх адміністративних правопорушень, закріплюються нормами Загальної частини КУпАП.

Відповідно до другої думки адміністративно-правова норма, що закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КУпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов'язковими Для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністративна відповідальність, форми вини), але в статтях Особливої частини вони не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні (особливі) ознаки ЗДміністративних правопорушень. Таке «розчленування» адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин проведено

з метою, щоб десятки разів не повторювати загальні ознаки при визначенні діяння адміністративного правопорушення.

Наприклад, ст. 148 КУпАП застерігає: «Пошкодження таксофонів -тягне за собою накладення штрафу». Ця стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує телефон-автомат, то компетентний орган має право накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження або штрафу. Отже, відповідно з'ясування складу будь-якого адміністративного правопорушення в обов'язковому порядку містить аналіз статей Загальної й Особливої частин КУпАП.

Саме такий висновок щонайкраще відповідає сьогоднішнім потребам науки та практики.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов'язані та взаємозалежні, тобто їх сукупність є цілісним системним утворенням. Візьмемо для прикладу дрібне розкрадання (ст. 51 КУпАП). Самі по собі такі його ознаки, як державне чи колективне майно, намір, досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічого вартого осуду не містять. Але якщо вони поєднуються законодавцем у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його склад).

З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоч би однієї з ознак, що містяться у складі, то в ньому немає і цього складу. Тобто воно не може бути кваліфіковане за конкретною статтею, на основі норми права, що закріплює цей склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.

До постійних належать ознаки, які отримали загальне визнання у законодавстві, правовій теорії, соціальній практиці. Наприклад, «вік адміністративної відповідальності», «безквитковий проїзд», «транспортний засіб», «пішохід», «торгівля з рук» тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких може доволі часто змінюватись. За правилом, ці ознаки містяться у підзаконних актах. Наприклад, законом установлена відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони ліній і споруд зв'язку (ст. 147) і т. ін. Ці правила можуть установлюватися, змінюватися, скасовуватися відповідними органами, що тягне за собою зміну ознак відповідних складів.

При описі складів досить широко використовуються оцінні ознаки. Зміст таких ознак у нормативному порядку чітко не визначається і питання про їх наявність або відсутність вирішується практичними працівниками з урахуванням конкретних обставин. Тому значну роль у розкритті їхнього змісту відіграють теоретичні дослідження. Це такі ознаки, як «грубе порушення» (статті 85, 86, 108), «істотна шкода» (ст. 186), «аварійна обстановка» (ст. 128-1), «забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання» (ст. 184), «безгосподарне утримання» (ст. 150), «об'єкти, що сприяють масовому скупченню птахів, небезпечних для польотів повітряних суден» (ст. 111), «образливе чіпляння до громадян» (ст. 173), стан, «що ображає людську гідність і громадську мораль» (ст. 178), «злісна непокора» (ст. 185), «злісне ухилення» (статті 185-3, 185-4), «поважні причини» (ст. 210) і т. ін.

Ознаки можна розрізняти за ступенем узагальнення. У такому разі йдеться про ознаки: а) загальні; б) родові або видові; г) конкретні або одиничні.

Загальні властиві всім складам (протиправність, осудність, вина та ін.).

Родові (видові) характерні для групи складів. Наприклад, для складів, що описують правопорушення у галузі стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації, специфічним буде об'єкт зазіхань — суспільні відносини, що складаються в цій сфері.

Конкретні (одиничні) характеризують окремі конкретні склади. Наприклад, «нецензурна лайка» (ст. 173), «безквитковий проїзд пасажирів» (ст. 135), «проституція» (ст. 181-1), «тиша в громадських місцях» (ст. 182), «невелика кількість наркотичних засобів» (ст. 44), «організатор вуличного походу» (ст. 185-1), «неповага до суду» (ст. 185-3).

Характеризуючи ознаки, важко обминути одну цікаву обставину. Зазвичай законодавець прямо називає ознаки проступку або точно вказує на окремо прийняті та чинні норми, правила тощо, в яких вони містяться. Проте в одному випадку, чи то через очевидність факту, чи в результаті відхилень від правил правотворчості, ознака виводиться логічним шляхом. Це стосується ст. 180 «Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння» КУпАП. У ній не сказано, з якого віку може наставати відповідальність за таке правопорушення. Аналіз статті дає змогу зробити тільки один висновок: за такі дії відповідальність має наставати не з 16 років, як установлено загальними правилами (ст. 12 КУпАП), а з 18 років — віку повноліття.

Види складів адміністративних правопорушень. Склади адміністративних правопорушень поділяються залежно від:

1) ступеня суспільної небезпеки — на основні і кваліфіковані;

2) характеру шкоди — на матеріальні і формальні;

3) суб'єкта проступку — на особисті і службові (посадові);

4) структури — на однозначні й альтернативні;

5) особливості конструкції — на описові і бланкетні (відсильні). Коротко зупинимося на характеристиці кожного з перелічених видів складів адміністративних правопорушень.

1. Основні і кваліфіковані склади. Визнаючи те чи інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).

Внаслідок цієї обставини законодавець у ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків, належних до одного типу діянь. Такі склади різняться ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. Якщо необхідно законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками, за наявності яких діяння може кваліфікуватися за статтею, що передбачає суворіше покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.

Частіше в КУпАП трапляються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність (статті 130, 186-3, 164-4, 154, 181-1, 187 та ін.), наявність або можливість настання шкідливих наслідків (статті 123, 126, 127, 128-1 та ін.), стан сп'яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 128-1 та ін.), залишення місця події (ст. 127), учинення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 208-1, 209, 195-2), грубе порушення правил (статті 85 і 108).

2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких: а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77), дрібне розкрадання майна (ст. 51); 6) описується дія, що обов'язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч останні законом і не названі: самовільне користування надрами (ст. 47); перевищення лімітів використання природних ресурсів (ст. 91-2); безгосподарне використання електричної енергії для освітлення (ст. 98).

До формальних (термін умовний) належать склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, проживання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військовий комісаріат (статті 210, 211-1), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).

Слід підкреслити, що вчинення проступку, передбаченого статтею КУпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне за собою настання майнового збитку. Наявність збитку в таких випадках не є конструктивною ознакою складу, але враховується у разі визначення розміру стягнення. Наприклад, непідготовленість установок, що використовують газ,

до роботи на резервних видах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу органів державного газового нагляду (ст. 101), порушення технічних умов на виконання будівельно-монтажних робіт (ст. 96), порушення інструкцій з безпечного ведення робіт у промисловості (ст. 93).

Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів адміністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається дещо інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміють ті, в яких момент закінчення злочину пов'язуєтья з настанням суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала будь-чия смерть); під формальними — ті, за яких настання суспільне небезпечних наслідків не є ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо встановити, що вчинене діяння, заборонене законом. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї.

3. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку — просто громадянин чи посадова особа (статті 86, 93, 96, 201). Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння має бути вчинене через дію по службі. Посадові особи, як зазначено в ст. 14 КУпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків.

4. Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. Однозначні склади описують ознаки одного діяння у межах однієї статті нормативного акта. Наприклад, доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180), дрібне хуліганство (ст. 173), заняття проституцією (ст. 181-1), торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160).

Альтернативні склади описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КУпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за додержання цих правил.

Проступком буде і порушення тільки правил обліку чи тільки правил збереження, і тільки правил використання розмножувальної техніки, і порушення всіх зазначених правил разом. У цій статті ми зустрічаємо, крім того, альтернативу предметів проступку: у ній йдеться про норми, які регламентують дії відповідно поліграфічного устаткування, розмножувальних апаратів, шрифтів, матриць.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному є кілька варіантів ознак. Частіше ця особливість в описі ознак зумовлена прагненням законодавця уникнути загальних формулювань, розкрити зміст ознаки, конкретизувати її. А в ряді випадків конструювання альтернативних складів пов'язано з прагненням нормотворчих органів заощадити нормативний матеріал і замість кількох статей створити єдину, але більш широку за охопленням явищ.

5. Описові і бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і сутність діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розлиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), навмисне псування паспорта чи втрата його з необережності (ст. 198).

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення правил торгівлі спиртними напоями (ст. 156), порушення правил охорони і використання пам'ятників історії і культури (ст. 92).

Крім зазначених, в основу класифікації складів адміністративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб'єктивної сторони як форми вини, проступки можна поділити на навмисні та необережні, а за ознакою мотиву поведінки — на корисливі та некорисливі тощо.

Структура складу адміністративного правопорушення. Правопорушення як подія, що сталася реально, є ніщо інше, як специфічна поведінка людини чи групи людей.

Будь-яка поведінка, зокрема й протиправна, це результат взаємодії людської свідомості (уявлення щодо навколишнього світу та внутрішнього ставлення до подій, що відбуваються) і людських діянь (вчинків), що спрямовані на зовнішні об'єкти (довкілля і суспільство). Отже, поведінка — це взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивного (свідомості) і об'єктивного (вчинку, діяння). Виходячи з цього у будь-якій поведінці, у тому числі й протиправній (правопорушенні), виділяють чотири чинники, які її утворюють: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону. У зв'язку з цим і склад проступку конструюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів.

Таким чином, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона становлять структуру складу адміністративного правопорушення. Зупинимося на характеристиці кожного з зазначених елементів.

Об'єкт — це те, на що спрямоване посягання. Об'єктом адміністративного проступку, як і будь-якого правопорушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіюють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об'єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну

сутність адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.

Законодавець забороняє курити у невстановлених місцях (статті 110, 115), управляти транспортом у нетверезому стані (ст. 130), організовувати азартні ігри (ст. 181), їздити в громадському транспорті без квитка (ст. 135), знищувати корисну для лісу фауну (сг. 76), мешкати без паспорта (ст. 197), ламати телефони-автомати (ст. 148) тощо, тому що такі дії заважають нормальному розвиткові схвалюваних державою суспільних зв'язків.

Не всі соціальне корисні відносини врегульовано за допомогою права, і не всі врегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об'єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Цей висновок безпосередньо випливає зі ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона конституційного ладу України, власності, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого праворядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Отже, об'єктом адміністративного проступку визнаються суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями. Якщо ми говоримо про об'єкт проступку як елемент (сторону) його складу, то маємо на увазі ознаки об'єкта, зазначені у відповідній нормі.

У багатьох випадках у статтях Особливої частини КУпАП прямо зазначені ознаки об'єкта, що охороняється: порушення права державної власності на надра (ст. 47), порушення права державної власності на води (ст. 48), порушення права державної власності на ліси (ст. 49), порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50).

Ознаки об'єкта, що охороняється, закріплюються також у назві глав Особливої частини: «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність» (глава 6), «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» (глава 14), «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» (глава 15).

Крім того, мають місце випадки, коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КУпАП встановлює відповідальність за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хоч Ця стаття вміщена в главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку», об'єктом такого проступку виступає власність. Це виявляється особливо наочно у разі використання з корисливою метою не транспортного засобу, а, скажімо, бурової установки, зварювального апарата, розчинозмішувача, електропідйомника.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об'єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чітко визначити об'єкт кожного діяння, його місце в загальній системі відносин, що охороняються адміністративними санкціями, його цінність. Вона допомагає структурувати весь масив суспільних відносин, що охороняються в адміністративному порядку, правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкти проступків.

У першому випадку, цілком абстрагуючись від будь-яких конкретних ознак суспільних відносин, використовують тільки ті, що єдині для об'єктів усіх адміністративних правопорушень. Рівень узагальнення знижується при виділенні родових, ще більше — при виділенні видових об'єктів і стає мінімальним, якщо йдеться щодо безпосередніх об'єктів.

Загальним об'єктом адміністративних проступків є суспільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями. Так, ст. 10 «Висновок колективного договору» КЗпП передбачає попереднє обговорення умов договору. Порушення цієї норми тягне за собою відповідальність за ст. 41-1 «Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди» КУпАП.

Родовий об'єкт — це однорідна група суспільних відносин, що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого (загального об'єкта) на частини (родові об'єкти) може проводитися за різними критеріями.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того, якою галуззю права вони регулюються. Отже, можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні та інші правовідносини як родові об'єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати структуру соціально-господарського комплексу. За цією ознакою можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням цього критерію розрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров'я населення, порядок управління.

При кодифікації адміністративного законодавства для класифікації всього масиву складів адміністративних правопорушень (Особлива частина розділу II КУпАП) законодавець застосував другий і третій критерії. Таким чином, класифікацію складів проведено залежно від:

• структури соціально-господарського комплексу;

• змісту відносин, що охороняються.

Залежно від структури соціально-господарського комплексу склади проступків об'єднано у главі 8 «Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії», главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку» тощо.

Залежно від змісту відносин, що охороняються, склади проступків об'єднано в главі 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність», главі 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» тощо.

Використання при кодифікації двох критеріїв призвело до того, що проступки, що посягають на єдиний родовий об'єкт, виявилися в різних главах. Зокрема, основна маса складів, пов'язаних з посяганням на власність, міститься не в главі 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність», а в інших главах. Наприклад, ст. 104 «Потрава посівів» — у главі 9; ст. 132 «Самовільне використання транспортних засобів підприємств з корисливою метою», статті 110, 115, 119, 139 «Пошкодження транспортних засобів і шляхових споруд», ст. 148 «Пошкодження таксофонів» — у главі 10; ст. 150 «Самовільне переобладнання та перепланування жилих приміщень» у главі 11 тощо.

Звичайно, такий підхід не бездоганний, але на цому етапі кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність його було визнано найбільш корисним.

Видовий об'єкт — це різновид родового об'єкта. Видовий об'єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відокремленою і досить самостійною частиною родового об'єкта. Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види — це власність приватна, колективна, державна (див. п. 4 ст. 2 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 p.). Видовий об'єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, прав споживачів тощо.

Безпосередній об'єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об'єктом проступку. Наприклад, при дрібному розкраданні держаного майна — це відносини щодо оперативного управління певним об'єктом державної власності; при перевищенні швидкості — громадська безпека на певній дорозі.

Не позбавлений доцільності поділ адміністративних правопорушень на одно-, дво- і навіть триоб'єктні. Перші завдають збитку одному об'єктові, а другі і треті — кільком. Так, злісна непокора працівникові міліції (ст. 185) посягає і на порядок державного управління, і на громадський порядок; незаконна порубка лісу — на раціональне природокористування і державну власність.

Адміністративне законодавство в ряді випадків визнає безпосереднім об'єктом предмет посягання.

Зокрема пункти 3 і 4 ст. 24, статті 28 і 29 регламентують конфіскацію і сплатне вилучення предмета, що був безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Чи не суперечить це положенню щодо того, що об'єктом правопорушення є суспільні відносини? Ні, Посягання на суспільні відносини здійснюється шляхом впливу на його елементи, а такими є суб'єкти відносин, їх зв'язки, діяльність, матеріальні речі (предмети).

Суспільні відносини порушуються внаслідок руйнування сформованих зв'язків (крадіжка), заподіяння шкоди речам (потрава посівів, псування таксофонів), посягання на учасників відносин. Предмет посягання - елемент суспільних відносин, його складова частина. Очевидно, що охорона суспільних відносин має на меті також і охорону елементів, з яких вони складаються.

2. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об'єктивна сторона складу проступку — це зовнішній прояв суспільне небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішній бік правопорушення.

У реальній дійсності виокремити в діяльності людини зовнішню і внутрішню сторони неможливо. Людська діяльність є визначеною психофізичною єдністю. У вчинках людини, у її діяльності чи бездіяльності завжди виявляється її психічний настрій, прагнення до досягнення поставленої мети. Крім того, сторонній спостерігач про внутрішні переживання, думки, почуття, цілі людини може судити тільки за зовнішніми проявами її поведінки. На запитання: «За якими ознаками можна судити про реальні думки і почуття реальної особистості?» відповідь однозначна: «Такі ознаки — це дії даної особи».

Одним з основоположних принципів адміністративного права є відповідальність тільки за об'єктивовану поведінку людини, тобто за її діяльність або бездіяльність.

Саме тому, забороняючи ті чи інші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовнішні прояви.

Обов'язковою з об'єктивної сторони адміністративного правопорушення є ознака, що характеризує саме діяння (розкрадання, торгівля, пияцтво, придбання, збереження, використання, ухиляння, управління, допуск тощо).

Ознака діяння — провідна, головна ознака об'єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше — система елементарних дій чи навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.

Складне діяння або складається з кількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або вчинюється групою осіб. Розрізняють такі різновиди складних діянь, які караються в адміністративному порядку:

• з двома різними діями;

• такі, що складаються з альтернативних дій;

• збірні;

• триваючі;

• такі, що продовжуються.

Правопорушення з двома діями — склад такого правопорушення утворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом, дії складу правопорушення в цьому випадку не створює. Характерним прикладом такого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157 КУпАП). її склад утворить єдність скуповування і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій. Відсутність у діянні скуповування або перепродажу виключає визнання його адміністративним правопорушенням.

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій, є таке, склад якого утворить учинення різних дій, перелічених у законі. При цьому для виконання складу не має значення учинена одна дія, дві дії або всі разом. Тут важливо зазначити, що особа не вчинює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії, наприклад, спочатку незаконно придбаває наркотичні речовини, потім певний час їх зберігає і пересилає (ст. 44 КУпАП). Якщо громадянин розпиває спиртні напої в громадському місці, а потім з'являється в громадському місці в п'яному стані, що ображає людську гідність і громадську мораль, то він теж чинить один, а не два проступки (ст. 178 КУпАП). Самостійні дії тієї самої особи щодо виготовлення, збуту заборонених знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої продукції утворюють один склад (ст. 85-1 КУпАП). Дії робітника торгівлі, що відмовив споживачеві в інформації стосовно товару, навчання, безпечного використання, перевірки якості, комплектності, ваги та ціни також утворюють один склад (ст. 156-1 КУпАП).

Збірний проступок — це проступок, склад якого «зібраний» з кількох різних порушень, що існують самостійно. У нормативному акаті такі склади сформульовані як бланкетні. При формальному підході у цьому випадку завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавець розглядає такі діяння як одне правопорушення. Підставою такого підхо-

ду до самостійних протиправних діянь є те, що вони тотожні і цілком збігаються за юридичними ознаками складу. До них належать порушення різних окремо встановлених правил, інструкцій, вимог.

Наприклад, порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93 КУпАП), вчинення тією самою особою окремих дій, що порушують різні норми, які містяться у правилах складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів, розглядаються законодавцем як одне правопорушення (ст. 82 КУпАП). Аналогічним чином розглядаються порушення правил тримання собак і котів (ст. 154 КУпАП), адміністративного нагляду (ст. 187 КУпАП), торгівлі спиртними напоями (ст. 156 КУпАП), охорони і використання пам'яток історії та культури (ст. 92 КУпАП), навчання карате (ст. 196 КУпАП) тощо.

Правопорушення, що тривають, почавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути як активна дія, так і бездіяльність. Потім винний або не виконує конкретно покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю, не належним чином, і його поведінка оцінюється як бездіяльність щодо цього обов'язку. Прикладами адміністративного проступку, що триває, можна назвати проживання без паспорта (ст. 197 КУпАП), невиконання правил військового обліку (ст. 210 КУпАП), самовільне підключення телефонного апарату до діючого телефону (ст. 148-1 КУпАП).

Правопорушення, що триває, може припинятися як фактично, так і юридичне. Фактичне припинення відбувається або шляхом виконання обов'язку, або в результаті зміни обстановки. Юридичне припинення означає, що винний притягнутий до відповідальності за своє діяння, а обов'язок ще не виконав. Наприклад, за проживання без паспорта винного оштрафовано. У день винесення постанови про застосування санкції правопорушення, що триває, вважається закінченим. З наступного дня починається нове аналогічне правопорушення.

Адміністративне правопорушення, що продовжується, складається з низки тотожних, тісно пов'язаних між собою проступків, їх сукупність утворює єдине правопорушення. Таке правопорушення складається з окремих, дискретних, тотожних діянь, що віддалені одне від одного в часі. Вони цілком збігаються за основними юридичними ознаками (формою провини, метою суб'єкта, обсягом, місцем і характером дій тощо), між ними існує тісний внутрішній зв'язок, їх можна порівняти з ланками одного ланцюга.

Адміністративними проступками, що продовжуються, вважаються, приміром, такі як багатократні пошкодження таксофонів (ст. 148 КУпАП), багаторазове фотографування з борта повітряного судна (ст. 112 КУпАП), багатократне проведення без належного дозволу водолазних робіт у портових водах (ст. 114 КУпАП) тощо. Наприклад, посадова особа автотранспортногно підприємства випускає у рейс кілька автомобілів, у яких вміст забруднюючих речовин у викидах перевищує встановлені нормативи. У такому випадку дії посадової особи утворюють один проступок (ст. 80 КУпАП), а не низку тотожних правопорушень.

Неодноразовий перепродаж громадянином скуплених товарів також утворює один проступок — дрібну спекуляцію (ст. 157 КУпАП).

Для правопорушень, що продовжуються, характерно те, що кожне з діянь, що їх утворюють, саме по собі містить всі ознаки складу, і усі разом вони виконують той же склад. Уже перше діяння винного можна кваліфікувати за певною статтею закону. Наступні неправомірні вчинки істотно не змінюють ні юридичне значущих властивостей, ні юридичної оцінки вчиненого. Вони лише збільшують тривалість правопорушення у часі, розмір заподіяної шкоди тощо.

Правопорушення, що продовжується, (як і те, що триває) може припинятися фактично й юридичне.

Діяння з ознаками адміністративного правопорушення може бути закінченим і незакінченим (перерваним з тих чи інших причин, що не до-сягли бажаної мети). На відміну від кримінального законодавства, КУпАП не містить у загальній частині статті (аналогічної статтям 14 і 15 КК), що передбачає відповідальність за незакінчене правопорушення, тобто за підготовку до нього або замах на нього. Таким чином, законодавець встановлює загальне правило, за яким навмисне створення умов для вчинення протиправних дій не є адміністративним правопорушенням і незакінчене правопорушення не карається.

Разом з тим Особлива частина КУпАП містить кілька статей, якими встановлюється відповідальність за підготовчі дії, тобто відповідальність за незакінчене діяння (незакінчене діяння визнається адміністративним правопорушенням).

Так, ст. 188 КУпАП встановлює відповідальність за приховану від огляду передачу або спробу передачі заборонених предметів особам, які перебувають у виправно-трудових установах. Стаття 185-2 має відповідну назву — «Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій».

Кожне явище реального світу існує в часі та просторі. Розташування правопорушення у часі і просторі є його важливими ознаками. У відповідних випадках вони фігурують як конструктивні ознаки. Коли виникає необхідність ввести час до складу як конструктивну ознаку, законодавець враховує форму діяння. Якщо йдеться про діяння у формі дії, то ознака часу — момент вчинення проступку.

Наприклад, заборонений час (статті 85, 182 КУпАП), час судового засідання (ст. 185-3 КУпАП), час проходження (ст. 208 КУпАП), стоянки (ст. 207 КУпАП), експлуатації (ст. 97 КУпАП) тощо. У такий спосіб законодавець вказує на часові відрізки, в які вчинення зазначених дій є протиправними.

Якщо йдеться про діяння у формі бездіяльності, то ознака часу -термін, якийсь заздалегідь обумовлений період, після закінчення якого бездіяльність стає проступком. Так, посадова особа чинить адміністративне правопорушення, якщо до встановленого терміну не забезпечує заселення жилого приміщення (ст. 149 КУпАП); якщо до встановленого терміну відповідальні за те особи не здійснюють перерахування необхідних внесків до відповідних фондів, вони підлягають адміністративній відповідальності (ст. 165-1 КУпАП); якщо до встановленого терміну громадянин не перереєструє мисливську рушницю, то стає правопорушником (ст. 192 КУпАП).

Розташування правопорушення у просторі визначається через ознаку місця. Частіше місце як конструктивна ознака фігурує у складі: а) територій, де діють особливі правила поводження: громадське місце (ст. 173 КУпАП), заборонене місце (ст. 85), невідведене місце (ст. 174), прикордонна зона (ст. 202); б) споруд: автомобільна дорога (ст. 141), проїзна частина шляху (ст. 122), залізничні колії (ст. 109), залізничний переїзд (ст. 128-1), морський порт, річковий порт, аеропорт, автовокзал, пристань (ст. 106), аеродром (ст. 111) тощо; в) установ: військовий комісаріат (ст. 211-6), органи загсу (ст. 212-1), суд (ст. 185-5); г) транспортних засобів: річкові і маломірні судна (ст. 117), трамвай, тролейбус, автобус, маршрутне таксі (ст. 119), повітряне судно (ст. 112), вантажний поїзд, гужовий транспорт, підніжки і дах вагонів (ст. 109), приміський поїзд, поїзди далекого і місцевого прямування, метрополітен (ст. 110 КУпАП).

У відповідних випадках законодавець вводить до складу як конструктивну ознаку спосіб учинення проступку. Спосіб — це форма, в якій виражаються дії. Він містить: порядок, метод, послідовність дій, прийоми, застосовані правопорушником.

Так, дрібне розкрадання є адміністративним проступком лише в тому разі, якщо воно здійснене шляхом крадіжки, присвоєння, розтрати, зловживання службовим становищем, шахрайства (ст. 51), але не шляхом грабіжництва або розбою (у цьому випадку настає кримінальна відповідальність).

У цілому ряді випадків для вчинення конкретних дій або конкретної діяльності необхідно дістати дозвіл (згоду) органів виконавчої влади. Такий дозвіл (згода) є конструктивною ознакою об'єктивної сторони для деяких складів.

Зокрема, підприємницька діяльність без державної реєстрації тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 КУпАП; для публічного показу кіно- і відеофільмів необхідно одержати прокатне свідоцтво (ст. 164-6); керівництво об'єднанням громадян, що не легалізувалося (одержало офіційне визнання), у встановленому порядку тягне за собою відповідальність за ст. 186-5; для пуску газу на установки, що використо-

вують газ, необхідно одержати дозвіл органів державного газового нагляду (ст. 101); самовільне проведення гідротехнічних робіт тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 61); встановлення без належного дозволу споруд, що перешкоджають розпізнаванню навігаційних знаків і сигналів, тягне за собою відповідальність за ст. 116-2 КУпАП) тощо.

Для характеристики способу вчинення окремих правопорушень законодавець може використовувати такі оцінні поняття, як «злісне» (статті 185, 185-3, 185-4), «грубе» (статті 85, 86, 108), «безгосподарне» (ст. 150 КУпАП) тощо.

Серед ознак об'єктивної сторони називаються засоби, що використовуються при вчиненні проступків. Це, зокрема, самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів (ст. 132); використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку (ст. 148-3); застосування засобів вимірювання, що мають відхилення від гранично припустимих значень, для використання результатів вимірювань у сферах, що підлягають державному метрологічному наглядові (ст. 171); самовільне використання з корисливою метою електричної, теплової енергії або газу (ст. 103-1 КУпАП).

У визначених випадках законодавець використовує розмір шкоди як критерій, за допомогою якого розмежовуються прості і кваліфіковані склади (статті 77, 123, 126, 128-1, 139, 140 КУпАП), а також обумовлюється застосування адміністративної або кримінальної відповідальності. Так, розкрадання визнається адміністративним проступком, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 51); самоуправство (ст. 186 КУпАП) є адміністративним правопорушенням, якщо незаконні дії не завдали істотної шкоди (заподіяння значної шкоди тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 356 КК України).

Однією з поширених ознак об'єктивної сторони є ознака «іншої особи», тобто особи, яка у будь-якій формі бере участь у відносинах з правопорушником. Серед «інших осіб» розрізняють:

по-перше, представників органів держави, які мають виконавчо-розпорядчі повноваження. Так, КУпАП містить статті, якими встановлюється відповідальність за невиконання розпоряджень командира повітряного судна (ст. 112); злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185); злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 185-9); ухилення від виконання законних вимог прокурора (ст. 185-8);

по-друге, потерпілих громадян, щодо яких вчинено хуліганські дії (ст. 173); громадян — споживачів, яким відмовлено в реалізації їхніх прав на перевірку якості, комплектності, ваги, ціни придбаних товарів (ст. 156-1); робітників, щодо яких порушено законодавство про працю і про охорону праці (ст. 41). До цієї категорії слід віднести осіб, які постраждали в результаті ненадання транспортних засобів медичним працівникам і працівникам міліції (ст. 124-1);

по-третє, учасників правопорушення (неповнолітніх), доведених до стану алкогольного сп'яніння (ст. 180); осіб, які користуються послугами повій (ст. 181-1); особи, які незаконно навчаються карате (ст. 196); громадяни, які здали паспорт у заставу (ст. 202);

по-четверте, правопорушників, яким винний сприяв у прийнятті на роботу осіб, які мешкають без паспортів або з недійсними паспортами (ст. 200); допущення проживання без паспорта (ст. 199); прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку (ст. 211-3).

В адміністративному праві немає загальних норм щодо співучасті, у яких би вирішувалося питання про детермінацію відповідальності кількох осіб, які умисно і спільно вчинили адміністративне правопорушення. Лише ст. 35 КУпАП відносить до обставин, що обтяжують відповідальність, вчинення правопорушення групою осіб. Проте будь-які ознаки групового правопорушення (спільне, умисне, з розподілом ролей, участь у правопорушенні двох або більше осіб тощо) у нормативному порядку не закріплюються. Разом з тим, у кількох статтях Особливої частини КУпАП є норми, що регулюють відповідальність за групове правопорушення і містять низку конкретних ознак такого правопорушення. Саме вони дають можливість зробити висновок про те, що адміністративному праву відомі як проста співучасть, так і складна (з розподілом ролей).

Так, у ч. 1 ст. 181 встановлено адміністративну відповідальність за участь в азартних іграх на гроші; ст. 122-1 визначає, що участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у груповому (більш як два) пересуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому руху в містах та інших населених пунктах, тягне за собою адміністративну відповідальність.

Частина 3 ст. 181 встановлює відповідальність за організацію азартних ігор; ст. 185-1 передбачає накладення адміністративних стягнень на організаторів зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо порушено порядок їх організації чи проведення.

3. Суб'єкт адміністративного правопорушення. Чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповідних статей КУпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб'єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив. Сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, якими ця особа характеризується.

У КУпАП не вживається термін «фізична особа». Використовується тільки термін «особа». Це дає змогу припустити, що суб'єктом адміністративного правопорушення може бути і юридична особа.

Такий висновок небезпідставний, оскільки за межами КУпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність осіб за вчинення протиправних дій. І хоч такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають їх найважливіші ознаки. Це, зокрема, норми, що встановлюють відповідальність об'єднань громадян (статті 28—32 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 p., норми Закону України «Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину» від 5 грудня 1996 р. тощо). Саме ця обставина дозволяє дослідникам вказувати на існування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Проте чинний КУпАП однозначно визнає суб'єктом проступку виключно фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать його ознаки, закріплені нормативно. Так, ст. 12 встановлює вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку були відомості про особу правопорушника, а також вказується на обов'язок правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за тим, хто вчинив проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що зазначені норми розраховані на юридичних осіб. Більше того, ст. 27 КУпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно і суб'єктів прийнято поділяти на загальні та спеціальні).

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них належать вік і осудність. Вони закріплені статтями 12 і 20 Загальної частини КУпАП. У деяких випадках законодавець указує на загальну ознаку, щоб підкреслити відсутність якоїсь певної особливості, що впливає на оцінку проступку. Так, ст. 126 КУпАП вказує на таку загальну ознаку, як відсутність у особи прав на керування транспортними засобами. Наводиться вона тут тільки для того, щоб легко можна було відмежувати названий склад від складів проступків, що встановлюють відповідальність водіїв транспортних засобів.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку вчиненого діяння. Вони містяться в Особливій частині Кодексу і впливають на кваліфікацію правопорушення.

Загальні та спеціальні ознаки суб'єкта входять до складу адміністративного правопорушення.

Чому поряд із загальними законодавець використовує спеціальні ознаки? Справа в тому, що правове становище суб'єктів неоднакове. Вони різняться за видами трудової діяльності, займаними посадами, відношенням до військового обов'язку тощо. Посадовим обов'язком службовця може бути забезпечення додержання визначених загальнообов'язкових правил. Наприклад, виконання санітарних, протипожежних норм обов'язок усіх громадян, а для службовців — ще і трудовий обов'язок. Тому за порушення таких норм покарання має бути суворішим. Деякі обов'язки стосуються не всіх, їх мають виконувати лише визначені категорії осіб (військовозобов'язані, іноземці, батьки неповнолітніх дітей, особи, що перебувають під адміністративним наглядом) і, звичайно, тільки вони можуть відповідати за невиконання таких обов'язків. Суворіші заходи стягнення передбачаються стосовно тих, хто раніше притягався до адміністративної відповідальності, тобто за наявності рецидиву адміністративного проступку.

У всіх названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, що виникає зазвичай на основі індивідуальних актів компетентних органів управління. Ці особливості правових статусів і обумовили закріплення спеціальних ознак суб'єктів. Законодавець також прагне диференціювати відповідальність різних категорій громадян, а отже, створити умови для індивідуального, справедливого впливу на правопорушників, що й зумовило включення цих ознак до закону. Спеціальні ознаки не стосуються будь-яких розходжень національного, класового характеру, ставлення до релігії, статі, віку, освіти.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що визначають:

• особливості трудової діяльності та службового становища (посадова особа, капітан судна, робітник підприємства торгівлі, водій, підприємець);

• протиправну поведінку в минулому (особа, що перебуває під адміністративним наглядом; особа, що раніше притягувалася до адміністративної відповідальності);

• інші особливості суб'єкта (військовозобов'язаний, призовник, представник власника, хворий).

За загальним правилом, спеціальні ознаки мають тимчасовий характер (хоч особа може мати таку властивість досить тривалий час), вони мобільніші, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Спеціальні ознаки мають такі особливості: 1) властиві лише окремим групам громадян; 2) відображають специфіку їх правового статусу; 3) виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридичне значущих дій повноважних органів; 4) динамічніш!, ніж загальні ознаки; 5) містяться у статтях Особливої частини КУпАП; 6) закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій.

Спеціальні ознаки виконують одну з двох функцій:

по-перше, вони можуть бути конструктивними ознаками простих складів, а це означає, що до адміністративної відповідальності за відповідні правопорушення притягуються лише спеціальні суб'єкти;

по-друге, вони можуть бути кваліфікуючими ознаками кваліфікованих складів. У таких випадках за конкретні дії до адміністративної відповідальності може бути притягнутий будь-який громадянин, який досяг 16-річного віку, а вчинення подібних дій спеціальним суб'єктом оцінюється як виконання кваліфікованого складу.

Тут варто звернути увагу на статті КУпАП, що містять водночас дві санкції. У таких випадках одна з них розрахована на громадян, інша, як правило, — на посадових осіб. Так, у ст. 66 сказано, що знищення або пошкодження підросту в лісах тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб — від трьох до семи мінімумів. У таких статтях міститься одразу два склади: простий і кваліфікований. Ознака спеціального суб'єкта (наприклад, посадова особа) виступає в цій ситуації як така, що кваліфікує. Тут ми маємо справу з одним із прийомів юридичної техніки, що забезпечує чіткий за змістом і економний за формою виклад правових норм.

Поряд із загальними та спеціальними ознаками, у Загальній частині КУпАП та інших правових актах викладена значна кількість обставин, що характеризують суб'єкта правопорушення, але до складу не входять. Це становище особи на військовій службі (ст. 15), відсутність громадянства України (ст. 16), вагітність та сильне душевне хвилювання (ст. 34) тощо. Вони ніяк не впливають на кваліфікацію вчиненого, проте впливають на вид, розмір та інші характеристики стягнення.

Як приклад розглянемо становище особи на військовій службі. Якщо військовим вчинено такі проступки, як порушення правил дорожнього руху, правил полювання, неправомірне використання державного майна та інші, передбачені ч. 1 ст. 15 КУпАП, то відповідальність за них настає на загальних підставах. Проте до зазначеної особи не можуть бути застосовані такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і виправні роботи. Матеріал щодо військового може бути переданий командуванню для притягнення винного до дисциплінарної відповідальності.

Не належить до складу і такий факт, як вагітність. Але в ст. 32 КУпАП вказано, що адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, а в ст. 34 вагітність жінки названа серед пом'якшуючих провину обставин.

Ці ознаки нерідко зараховують до розряду спеціальних і за аналогією до спеціальних відносять тих суб'єктів, що їх мають. Вважається, що це дещо спрощений підхід. Спеціальна ознака, як уже зазначалося, включається до складу та є або конструктивною, або кваліфікуючою. Ознаки, про які йдеться, таких характеристик не мають. На підставі цього їх доцільно позначити як особливі ознаки, а суб'єктів з цими ознаками — особливими суб'єктами.

Таким чином, адміністративному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб'єкти адміністративного правопорушення.

Наявність особливих ознак може мати для суб'єкта такі юридичні наслідки:

вони можуть бути обставинами, що пом'якшують або обтяжують відповідальність;

особливі суб'єкти не піддаються деяким стягненням. Так, адміністративний арешт не може застосовуватися до військових, неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 12 років, інвалідів 1 і 2-ї груп;

ціла низка суб'єктів з особливими ознаками за адміністративні проступки можуть бути піддані не адміністративним, а дисциплінарним стягненням.

Завершуючи характеристику спеціальних і особливих ознак суб'єкта, необхідлно відзначити, що та сама ознака може використовуватися як спеціальна (така, що має статус конструктивної, або така, що кваліфікує) та як особлива. Так, вчинення правопорушення у стані сп'яніння ст. 35 КУпАП називає серед обставин, що обтяжують відповідальність. Водночас стан сп'яніння є конструктивною ознакою складу, передбаченого ст. 130 КУпАП.

4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.

Основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є вина. Встановлення вини — головне завдання аналізу суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

У ст. 9 КУпАП прямо зафіксовано, що адміністративний проступок — діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні вини означає відсутність у ньому суб'єктивної сторони і складу правопорушення взагалі.

Під виною правопорушника розуміють його негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян.

Такий стан свідомості осуджується державою і суспільством.

Вина — поняття родове, вона охоплює дві можливі форми стану психіки, що осуджується: умисел і необережність. Тільки умисне або необережне відношення до свого протиправного поводження може осуджуватися, тільки в цих двох формах може існувати вина.

Умисел. Згідно зі ст. 10 КУпАП, проступок визнається умисним, якщо особа, яка його вчинила:

а) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; бажала настання цих наслідків.

б) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, закон називає два елементи умислу:

по-перше, прямий (dolus directus), коли особа усвідомлює протиправ-ність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків;

по-друге, непрямий (dolus indirectus), коли особа усвідомлює проти-правність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

У цьому зв'язку необхідно підкреслити, що багато складів адміністративних проступків є формальними і в них не описується така ознака, як настання шкідливих наслідків чи заподіяння правопорушником збитку.

Це положення обумовлене різними обставинами:

в одних випадках збиток очевидний (незаконна порубка, ушкодження і знищення лісових культур — ст. 65; знищення зелених насаджень -ст. 153);

у других його складно визначити (обчислити) і законодавець не вважає за потрібне обтяжувати правозастосувачів установленням ще однієї ознаки складу (марнотратне використання електричної і теплової енергії - ст. 98);

у третіх існування шкідливих наслідків конкретного діяння взагалі проблематично, хоч шкода від маси аналогічних правопорушень очевидна (проживання за недійсним паспортом — ст. 197).

У формальних складах обсяг об'єктивної сторони вичерпується переліком ознак діяння й обставин його здійснення. Виходить, і від винного можна вимагати усвідомлення, розуміння лише тих обставин, що названі у складі, але не передбачення шкідливих наслідків і, тим більше, бажання їх настання.

При виконанні формальних складів умисел полягає в усвідомленні протиправності дій і бажанні їх вчинити (у навмисності протиправного поводження).

Лише у деяких статтях КУпАП (41-1, 46-1, 116, 121, 164-3, 198, 211) умисел прямо зазначається як ознака складу проступку. У багатьох же інших статтях умисел як необхідна ознака складу мається на увазі, хоч у тексті цього слова немає.

При вчиненні таких правопорушень, як підпал лісу (ст. 77), дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння (ст. 131) питання про форму вини вирішується шляхом тлумачення цих статей (теорія і практика тлумачить їх однозначно: у названих випадках вина може бути тільки умисною).

З урахуванням зазначеного, можна стверджувати, що кількість адміністративних проступків, що вчиняються тільки навмисно, досить велика. Крім того, значна кількість проступків може вчинятися навмисно або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил), а деякі — найчастіше навмисно (безквитковий проїзд).

Необережність. У ст. 11 КУпАП дано визначення необережності.

У ній говориться, що проступок визнається необережним, якщо особа, яка його вчинила:

а) передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення;

б) не передбачала настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, легкодумство, недбалість, неощадливість, необдуманість і т. ін.

Опис психічної діяльності за необережної форми вини, сформульований у КУпАП, запозичено з кримінального законодавства (ст. 25 КК).

У кримінальному праві розрізняють два види необережної вини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

За аналогією можна розрізняти два види необережної вини і в адміністративному праві — легковажну самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість полягає в тому, що винний не передбачав шкідливих наслідків, але був зобов'язаний і міг їх передбачити.

З тексту ст. 11 КУпАП видно, що поняття необережності пов'язується законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків.

Будучи придатним для матеріальних складів проступків, таке визначення необережності не цілком підходить для формальних складів.

Наприклад, громадянин, якому виповнилося 25 років, через недбалість не звернувся до РВВС з проханням про вклеювання в паспорт нової фотографії. Внаслідок цього він живе за недійсним паспортом, тобто вчинив проступок, передбачений ст. 197 КУпАП. Які суспільне шкідливі наслідки він міг і повинен був передбачити? Очевидно, ніяких.

Якщо при виконанні формальних складів умисел характеризується як навмисність дій, то необережність можна розуміти як відсутність належної обачності, недбалість.

Необережна форма вини як конструктивна ознака складу використовується в Особливій частині КУпАП рідко. Так, ст. 198 КУпАП передбачає відповідальність за втрату паспорта через недбалість, а ст. 211 — відповідальність за втрату через недбалість обліково-військових документів.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення. Як така вона є у текстах статей 42 , 103-1, 132, 157, 160-2, 164-3, 181-2, 185-7 та ін.

Ціль — це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

Як конструктивна ознака складу ціль називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння вчиняється умисно.

Наприклад, використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку (148-3); використання з корисливою метою транспортних засобів (132); використання комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації (164-3) та ін.

У ряді статей КУпАП ознаку мети прямо не названо, але вона все одно є у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 181-1), організація азартних ігор (ст. 181) та ін.

У цьому зв'язку слід зазначити, що там, де є умисел, обов'язково виникає питання про мету, хоч вона може бути і не включена до конструктивних ознак складу.

На закінчення необхідно відзначити, що психічний стан правопорушника значно більший, об'ємніший за свої

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
6. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
7. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
8. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
9. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
10. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
11. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
12. Адміністративне правопорушення

Переглядів: 5986