• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

X УіСЬЛ/TCUt

Треті статті Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права свідчать про те, що держави, які беруть участь у даних пактах, зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право ко­ристуватися всіма економічними, соціальними, політичними, гро­мадянськими і культурними правами, передбаченими в пактах.

«Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жін­кам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материн­ством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних від­пусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» (ч. З статті 24 Конституції України).

Специфіка захисту прав жінок на рівність обумовлюється рядом чинників. Річ у тому, що коло груп населення, які мають потребу в підтримці з боку суспільства, держави і навіть міжнародного спів­товариства, достатньо велике. Це, зокрема, молодь і пенсіонери, інваліди і безробітні, біженці, представники національних меншин та ін. І тут особливої уваги потребують жінки, оскільки саме вони нарівні з чоловіками набагато частіше бувають обмежені у викори­станні своїх конституційних прав.

Відповідно до міжнародної Конвенції «Про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок» 1979 року, учасником якої є Україна, дискримінація у відношенні до жінок означає будь-яке роз­різнення, виключення або обмеження за ознакою статі, що направ­лене на ослаблення або зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх родиного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини й основних свобод

у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій галузі.

Вкрай загострюється це питання в умовах переходу до ринкової економіки, коли становище жінок ускладнюється. Зараз уже добре відомі такі визначення, як «фемінізація безробіття», «фемінізація бідності». Можна зазначити і зменшення кількості шлюбів, різке падіння народжуваності, велику дитячу і материнську смертність і т.д. Тому в ч. З статті 24 Конституції України перерахована достат­ньо велика кількість вимог, умов і пільг, що, на думку законодавця, можуть допомогти вирішити вкрай складне становище, у якому опинилася жінка в нашому суспільстві.

Рівність прав і свобод людини і громадянина Конституція розу­міє як рівність можливостей, а не як фактичну рівність, що в житті реально недосяжно. Кожна людина через суб'єктивні та об'єктивні причини і обставини по-різному реалізує свої можливості, розкри­ває свій творчий потенціал, тому що має неоднакові здібності до ініціативної, самостійної діяльності, що забезпечує відповідний рівень життя.

Зрозуміло, держава повинна використовувати правові засоби для зменшення різкої різниці в прибутках громадян. У цих цілях застосовується диференційована система податків. Найважливіше значення в цьому плані має ефективна боротьба з кримінальними джерелами прибутків, що мають значне поширення в житті су­спільства на даному етапі. Проте ця боротьба ведеться дуже слабо і неефективно, що призводить до невиправданого збільшення розша­рування населення за прибутками і матеріальним забезпеченням.

Законодавство може закріплювати особливі права для тієї чи іншої категорії громадян. Держава надає переважне сприяння тим, хто з різних причин не в змозі нарівні з іншими використовувати свої права і свободи (діти, пенсіонери, інваліди, учасники війни й ін.). Надані цим верствам і категоріям громадян переваги природ­ні і жодною мірою не порушують принципу рівності прав і свобод людини і громадянина.

Гарантованість прав і свобод особи

Цей принцип одержує правове вираження в різноманітних формах — і як спільний початок, властивий реалізації всього об­сягу прав і свобод особи, і за допомогою закріплення конкретних гарантій. Як загальна підстава правового статусу зазначений прин­цип закріплений у ряді статей Конституції. Стаття 3 Конституції України встановлює як одну з основ конституційного ладу обов'язок держави гарантувати затвердження і забезпечення прав і свобод людини. У ч. 2 статті 22 Конституції України також установлено,

що «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути

скасовані».

Ці загальні принципи конкретизовані через конституційну вимогу неможливості звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Конституція категорично забороняє внесення в неї змін, що порушують права і свободи громадян (стаття 157 Конституції України). У випадку подання до Верховної Ради законопроекту про внесення в Конституцію змін, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, Конституційний Суд України зобов'язаний надати висновок стосовно конституційності такого законопроекту. За від­сутності позитивного висновку Конституційного Суду законопроект відхиляється. Крім цих загальних норм про гарантії, закріплення фактично кожного конкретного права і свободи людини і громадя­нина супроводжується визначенням умов і засобів гарантування

його реалізації.

Суб'єктом, на якого насамперед покладаються гарантії здій­снення прав і свобод, є держава. Ці гарантії здійснюються через усю систему державних органів. Частина 2 статті 102 Конституції України закріплює, що «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Кон­ституції України, прав і свобод людини і громадянина». Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод, закріплення їх гарантій за допомогою законодавчої діяльності.

Відповідно до ч. З статті 55 Конституції України «кожен має пра­во звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Кожний громадянин України або інша особа, яка знаходиться на законних підставах в Україні, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (див. статтю 101 Конституції України).

Відповідну діяльність щодо забезпечення гарантій прав і свобод здійснює Кабінет Міністрів України та інші державні органи. Проте передбачена Конституцією державна система, що покликана забез­печити гарантії прав людини, не завжди спрацьовує. Причиною тому є відсутність необхідних механізмів і умов для реалізації багатьох конституційно закріплених прав і свобод громадян; відсутність у ряді випадків необхідної законодавчої бази; бюрократизм держав­ного апарату, що досяг величезних розмірів; непрофесіоналізм багатьох його працівників та ін.

Завдання зі створення умов реалізації прав і свобод виконують не тільки державні структури. До системи такого роду суб'єктів входять і органи місцевого самоврядування. Свою роль відіграють

суспільні об'єднання, насамперед профспілки, творчі спілки, жіно­чі, молодіжні, ветеранські організації. Конституція України розши­рила рамки участі і самої людини в захисті своїх прав і свобод. Стаття 62 Конституції України гарантує принцип презумпції невинності. Підозрюваний, обвинувачуваний або підсудний не зобов'язаний доводити свою невинність, усі сумніви в справі тлумачаться на його користь. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Підозрюваний, обвинувачуваний або підсудний вважаються невинними, поки їхня провина не буде доведена в судовому порядку і встановлена судовим вироком, що набрав чинності. Ніхто не може бути засуджений інакше, ніж за вироком суду. У випадку скасування судового рішення як неправо­судного, держава відшкодовує матеріальний або моральний збиток тим, кому він заподіяний.

Право громадян на юридичний захист від незаконних дій по­садових осіб і державних органів

«3. Кожна держава, що бере участь у дійсному Пакті, зобов'я­зується:

а) забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої, визнані в
дійсному Пакті, порушені, ефективний засіб правового за­
хисту, навіть якщо це порушення було зроблено особами, що
діяли як офіційні;

б) забезпечити, щоб право на правовий захист будь-якої особи,
яка потребує такого захисту, установлювалося компетент­
ними судовою, адміністративною або законодавчою владою
або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим
правовою системою держави, і розвивати можливості судового
захисту;

в) забезпечити застосування компетентною владою засобів
правового захисту, коли вони надаються» (п. З статті 2 Між­
народного пакту про громадянські і політичні права).

«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого само­врядування, посадових і службових осіб» (ч. 1, 2 статті 55 Консти­туції України).

«Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до від­повідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних пося­гань» (ч. 4, 5 статті 55 Конституції України).

Серед засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і гро­мадянина дуже важлива роль належить суду. Конституцією перед­бачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Залежно від характеру порушень захист може здійснюватися в порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміні­стративного судочинства.

Вперше в Конституції України передбачене і гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб. Цим самим створений реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язків щодо визнан­ня, забезпечення, реалізації й охорони прав і свобод людини.

З моменту вступу України в Раду Європи громадянам України стало доступне після повного використання національних засобів за­хисту своїх суб'єктивних прав і свобод використання міжнародного механізму, що вже довгий час застосовується в країнах — членах Ради Європи. Це можливість звертання в Європейський суд з прав

людини.

Проте право кожного на захист своїх прав і свобод не обмежується тільки європейськими регіональними спостережними, правозахис-ними інститутами. Існують різні форми захисту і на глобальному міжнародному рівні. Крім судового захисту на національному та міжнародному рівнях, особа має можливість захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань також іншими, не забороненими законами засобами, зокрема звертанням до громад­ськості з використанням засобів масової інформації.

У положеннях Конституції України виявляється тенденція під­вищення ролі самої людини в забезпеченні максимально повного використання своїх прав, збільшення її самостійності в їх реалізації і захисті. Це є наслідком затвердження нових основ взаємовідносин людини і держави, відмови від оцінювання держави як патрона, що скеровує діяльність пасивної особистості. Нові орієнтири в цій сфері спрямовані на розвиток творчого потенціалу кожної людини, подолання соціального утриманства, що є важливою умовою істо­ричного прогресу.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина, звичайно, не обме­жуються їх конституційним закріпленням. Реальне втілення прав і свобод потребує багатьох умов, у тому числі таких, що перебувають за рамками права.

Прийнято розрізняти соціально-економічні, політичні, юридичні гарантії прав і свобод.

Соціально-економічні гарантіїпередбачають відповідне середо­вище і матеріальну основу, що забезпечують вільне використання

прав і свобод. Серед цих умов — соціальна стабільність, економіка, що ефективно розвивається, наявність відповідних виробничих по­тужностей, широкої соціальної інфраструктури — системи різних установ, що дають можливість обслуговувати усі види соціальних потреб суспільства.

Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини; стійкість політичних структур, їх здатність досягати громадянської згоди, нейтралізувати чинники дестабілізації в суспільстві; належний рівень політичної культури громадян.

Юридичні гарантії охоплюють усі правові засоби, що забезпе­чують здійснення й охорону прав і свобод людини і громадянина. До них належать насамперед конституційне закріплення як загального принципу гарантій прав і свобод людини і громадянина, так і кон­кретних гарантій кожного права і свободи. В усіх галузях чинного права ці гарантії набувають детального обґрунтування. В охороні правових розпоряджень важливу роль відіграють правоохоронні органи і насамперед суд.

Таким чином, механізм реалізації прав і свобод людини і грома­дянина покликаний охопити всі сфери діяльності із закріплення і забезпечення використання прав і свобод та всі її напрямки, що передбачають:

— юридичне закріплення гарантій прав і свобод;

— широку систему охорони і захисту державою прав і свобод, як у забезпеченні їх реального використання, так і в боротьбі з різного роду порушеннями;

— розвиток суспільно-політичної активності громадян;

— розвиток свідомого ставлення до використання прав і сво­бод;

— державний і суспільний контроль, спрямований на охорону прав і свобод;

— підвищення рівня знань кожним своїх прав, свобод і обов'яз­ків;

— розвиток громадських організацій, покликаних охороняти і захищати права і свободи людини і громадянина.

Переглядів: 338