МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
З р а з к и а н а л і з уРечення для аналізу 1. Прогресивні жінки світу активно борються за свої права, за рівноправність, за мир і щастя своїх дітей (З журн.) - [N1, pl – Vf3,p].
2. Робота над сценарієм про Щорса і над фільмом була найвизначнішою, найзмістовнішою подієюмого життя (О. Довженко) – [N1,S – Cop N5].
3. За правду, браття, єднаймося щиро! (Л.Укр.) – [Vf1,p]. 4. Підвестися під вогнем на весь зріст – це безстрашність (О. Довж.) – [Inf – N1,s].
5. Ми знов всі троє сиділи в той вечір перед каміном (М. Коц.) – [Pron. Pron. Quant. – Vf1,p].
6. Осінь танула, як воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою (М. Коц.) – [N1,s – Vf3,s, Praed. Gr.Comp.].
Згідно з кількісним критерієм елементарні словосполучення називають простими, неелементарні – складними (рідше ускладненими), оскільки переважна більшість простих словосполучень складається з двох повнозначних слів, складних – із трьох і більше. Отже, поняття елементарні/неелементарні словосполучення загалом є тотожними з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду Синтаксичний зв’язок - формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами. Синтаксичні зв’язки в словосполученні, простому і складному реченнях певною мірою збігаються, хоча в кожній з названих одиниць виявляються специфічні особливості синтаксичного зв’язку. Тому слід диференціювати синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення, простого і складного речення. Мінімальні синтаксичні одиниці можуть поєднуватися у межах словосполучення і речення. Варіантів таких поєднань може бути декілька: - поєднання опорного слова, яке в словосполученні може вживатися в будь-якій формі, і залежної форми слова, що завжди репрезентована однією граматичною формою, напр.: співати (співаю, співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають, співав би...) пісню; - поєднання опорної і залежної форм слова, що вживаються в будь-якій формі, напр.: весняний ранок, весняного ранку, весняним ранком тощо; - поєднання двох рівноправних компонентів у сурядному словосполученні: брат і сестра, веселитись і радіти; - поєднання взаємозалежних головних членів – підмета і присудка: Засне долина; Минає літо (Т. Шевченко). У неелементарних словосполученнях мінімальна синтаксична одиниця поєднується з елементарним словосполученням: високий дерев’яний будинок (високий + дерев’яний будинок), гарні польові квіти (гарні + польові квіти). Згідно з функціональним підходом в україністиці останнім часом виділяють такі типи синтаксичних зв’язків: - предикативний (у реченні); - підрядний (у словосполученні, простому і складному реченнях); - сурядний (у словосполученні, простому і складному реченнях). Предикативний зв’зок – зв’язок між підметом і присудком, що формує структурну основу простого двоскладного речення. Підрядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні. Сурядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні. У підрядних словосполученнях реалізуються всі форми (способи) підрядного зв’язку: узгодження, керування і приляганння. У цих словосполученнях виділяють головний і залежний компоненти. Головний повнозначний компонент передбачає сполучуваність із залежним компонентом і має такі особливості: - належність до певної частини мови (обов’язкова); - наявність відповідних граматичних категорій; - морфемний склад; - лексичну семантику. Узгодження – спосіб підрядного зв’язку, за яким форми залежного компонента зумовлюються граматичними формами головного слова. Головним словом у таких словосполученнях переважно є іменник, залежним – прикметник. Розрізняють повне і неповне узгодження. Повним є узгодження в роді, числі й відмінку. Словосполучення весняні води, осінні ночі, глибокі озара, десятьма книгами, шістьом братам є неповними узгодженнями, оскільки у множині відсутнє узгодження в роді. У словосполученнях місто Миколаїв, гори Карпати, мі′ста Києва узгодження також неповне, лише відмінкове. У словосполученнях місто Рівне, річка Стубла узгодження відсутнє, оскільки збіг форм числа й роду не зумовлюється опорним словом. Керування – спосіб підрядного зв’язку, за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми або прийменниково-відмінкової форми. Різні погляди на керування, особливо на розмежування зв’язків керування і прилягання, висловлюють русисти. На сучасне тлумачення підрядного зв’язку керування сильний вплив мають погляди О. Потебні, який зазначав: „Якщо доповнюване слово саме не вказує на відмінок доповнення, то про керування не може бути й мови”. Специфіка керування ґрунтується на лексико-граматичному значенні слова. При керуванні зв’язком справді керує комплекс лексико-граматичних властивостей слова. Залежно від морфологічного класу опорного слова виокремлюють керування дієслівне, іменникове, прикметникове, прислівникове, числівникове. Найбільшу групу словосполучень становлять такі, в яких опорним компонентом є дієслово. Залежними виступають відмінкові та прийменниково-відмінкові форми непрямих відмінків: купити книгу, просити допомоги, захоплюватися спортом, відірватися від землі, сумніватися в успіху і под. Периферійну позицію займає керування з головним компонентом прислівником: далеко від берега, швидше за всіх, більше року, весело хлопцеві. Кількісні числівники у формах називного і знахідного відмінків керують залежними іменниками, напр.: п’ять братів, двадцять сім студентів. Однак числівники два, три, чотири та складені числівники, останніми компонентами яких є ці числівники, є залежними компонентами й узгоджуються з іменниками: чотири студенти, двадцять два дуби, тридцять три листівки. За ступенем необхідності керованого слова для розкриття значення головного слова виділяють с и л ь н е, н а п і в с и л ь н е і с л а б к е керування. При сильному керуванні наявність залежного слова зумовлюється семантикою головного. Найрельєфніше виявляється сильне дієслівне керування, коли головним словом виступає: - перехідне дієслово: вчити уроки, зустрічати товариша; - префіксальне дієслово, префікс якого дублюється залежною прийменниково-відмінковою формою: доїхати до берега, написати на дошці; - семантично недостатнє дієслово, що вимагає залежного компонента: скаржитися на здоров’я, послати за сестрою. Крім того, головним компонентом при сильному керуванні можуть бути іменники, передусім віддієслівні, предикативні прикметники, кількісні числівники: читання газети, випуск книги, більшість народу, здатний на подвиг, вісім працівників. В одному словосполученні може одночасно реалізовуватися сильне, напівсильне і слабке керування, пор.: привезти меблі сестрі машиною – привезти меблі (сильне), привезти сестрі (напівсильне, з об’єктною семантикою), привезти машиною (слабке). Слабке керування часто реалізується залежним компонентом із семантикою інструмента (орудний відмінок). Це так зване подвійне керування, один компонент якого перебуває в сильному зв’язку з опорним словом, інший – у слабкому : писати листа олівцем, носити воду відром, копати колодязь трактором. Прилягання – спосіб підрядного зв’язку, за якого головне слово не имагає від залежногопевних граматичних форм. В українському мовознавстві спочатку його тлумачили як такий, за яким залежні члени виражались незмінними формами: прислівниками, дієприслівниками, інфінітивами, напр.: перебувати далеко, мрія навчатися, опинитися попереду, тихо слухаючи. Таке трактування заперечень не викликає, однак більшість сучасних мовознавців схиляється до того, що прилягають і відмінкові форми. Автори російської академічної граматики зауважують, що „відмінкове прилягання – це приєднання до повнозначного слова (будь-якої частини мови) відмінкової (без прийменника чи з прийменником) форми імені з означальним значенням: приїхати п’ятого травня, прийти напередодні вечора, ложка з дерева, міст на Волзі, будиночок з двома віконцями, сірий у клітинку...”. Справді, відмінкові форми, не зумовлюючись головним словом, прилягають до нього. При відмінковому приляганні переважають обставинно-означальні та власне обставинні відношення, напр.: По садах вітри гасають (С. Васильченко); Як гарно колихалось перед роком наше жито, Маріє! (О. Кобилянська). У межах підрядних словосполучень виділяють три типи семантико-синтаксичних відношень: - атрибутивні (дерев’яний будинок, моя книжка, виконане завдання), де головне слово називає предмет, а залежне ознаку даного предмета; - субстанціональні (У простому елементарному реченні реалізуються як об’єктні та суб’єктні). При об’єктних відношеннях головне слово є віддієслівним іменником, співвідносним з перехідним дієсловом, що вимагає знахідного відмінка: виховання дітей (виховувати дітей), оборона батьківщини (обороняти батьківщину). Об’єктні відношення виявляються і в конструкціях із залежною формою родового відмінка при перехідних дієсловах, при поєднанні дієслова з інфінітивом (просити працювати, запропонувати сісти). Суб’єктні відношення зумовлені лексико-граматичною природою головного слова; залежна форма позначає суб’єкт дії, діяча: ураган знищив – знищено ураганом, дощ розвіяв – розвіяно дощем; - адвербіальні (обставинні) відношення характеризують дію чи ознаку. Це часові, просторові, цільові, причинові та інші відношення, напр.: прийти увечері, приїхати вранці, жити в місті, подарувати на згадку, не спати від хвилювання і т. ін. Щодо сурядних словосполучень, то в них однофункціональні компоненти поєднуються сурядним зв’язком за допомогою єднальних (день і ніч, ні перший, ні другий), зіставно-протиставних (малий, але кмітливий), розділових (сніг чи дощ, рано або пізно) сполучників, або безсполучниково (сміятися, радіти; радість, успіх). Основними типами семантико-синтаксичних відношень в них є: - єднальні (батьки і діти); - зіставно-протиставні (не математика, а інформатика); - розділові (то холодно, то гаряче); - градаційні (не лише діти, але й онуки).
|
||||||||
|