• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

З р а з к и а н а л і з у

Речення для аналізу

1. Прогресивні жінки світу активно борються за свої права, за рівноправність, за мир і щастя своїх дітей (З журн.) - [N_{1, pl} – Vf_3,p].

2. Робота над сценарієм про Щорса і над фільмом була найвизначнішою, найзмістовнішою подієюмого життя (О. Довженко) – [N_1,S – Cop N₅].

3. За правду, браття, єднаймося щиро! (Л.Укр.) – [Vf_1,p].

4. Підвестися під вогнем на весь зріст – це безстрашність (О. Довж.) – [Inf – N_1,s].

5. Ми знов всі троє сиділи в той вечір перед каміном (М. Коц.) – [Pron. Pron. Quant. – Vf_1,p].

6. Осінь танула, як воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою (М. Коц.) – [N_1,s – Vf3,s, Praed. Gr.Comp.].

Згідно з кількісним критерієм елементарні словосполучення називають простими, неелементарні – складними (рідше ускладненими), оскільки переважна більшість простих словосполучень складається з двох повнозначних слів, складних – із трьох і більше.

Отже, поняття елементарні/неелементарні словосполучення загалом є тотожними з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду

Синтаксичний зв’язок - формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Синтаксичні зв’язки в словосполученні, простому і складному реченнях певною мірою збігаються, хоча в кожній з названих одиниць виявляються специфічні особливості синтаксичного зв’язку. Тому слід диференціювати синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення, простого і складного речення.

Мінімальні синтаксичні одиниці можуть поєднуватися у межах словосполучення і речення. Варіантів таких поєднань може бути декілька:

- поєднання опорного слова, яке в словосполученні може вживатися в будь-якій формі, і залежної форми слова, що завжди репрезентована однією граматичною формою, напр.: співати (співаю, співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають, співав би...) пісню;

- поєднання опорної і залежної форм слова, що вживаються в будь-якій формі, напр.: весняний ранок, весняного ранку, весняним ранком тощо;

- поєднання двох рівноправних компонентів у сурядному словосполученні: брат і сестра, веселитись і радіти;

- поєднання взаємозалежних головних членів – підмета і присудка: Засне долина; Минає літо (Т. Шевченко).

У неелементарних словосполученнях мінімальна синтаксична одиниця поєднується з елементарним словосполученням: високий дерев’яний будинок (високий + дерев’яний будинок), гарні польові квіти (гарні + польові квіти).

Згідно з функціональним підходом в україністиці останнім часом виділяють такі типи синтаксичних зв’язків:

- предикативний (у реченні);

- підрядний (у словосполученні, простому і складному реченнях);

- сурядний (у словосполученні, простому і складному реченнях).

Предикативний зв’зок – зв’язок між підметом і присудком, що формує структурну основу простого двоскладного речення.

Підрядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні.

Сурядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні.

У підрядних словосполученнях реалізуються всі форми (способи) підрядного зв’язку: узгодження, керування і приляганння. У цих словосполученнях виділяють головний і залежний компоненти. Головний повнозначний компонент передбачає сполучуваність із залежним компонентом і має такі особливості:

- належність до певної частини мови (обов’язкова);

- наявність відповідних граматичних категорій;

- морфемний склад;

- лексичну семантику.

Узгодження – спосіб підрядного зв’язку, за яким форми залежного компонента зумовлюються граматичними формами головного слова. Головним словом у таких словосполученнях переважно є іменник, залежним – прикметник. Розрізняють повне і неповне узгодження. Повним є узгодження в роді, числі й відмінку. Словосполучення весняні води, осінні ночі, глибокі озара, десятьма книгами, шістьом братам є неповними узгодженнями, оскільки у множині відсутнє узгодження в роді. У словосполученнях місто Миколаїв, гори Карпати, мі′ста Києва узгодження також неповне, лише відмінкове. У словосполученнях місто Рівне, річка Стубла узгодження відсутнє, оскільки збіг форм числа й роду не зумовлюється опорним словом.

Керування – спосіб підрядного зв’язку, за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми або прийменниково-відмінкової форми. Різні погляди на керування, особливо на розмежування зв’язків керування і прилягання, висловлюють русисти. На сучасне тлумачення підрядного зв’язку керування сильний вплив мають погляди О. Потебні, який зазначав: „Якщо доповнюване слово саме не вказує на відмінок доповнення, то про керування не може бути й мови”.

Специфіка керування ґрунтується на лексико-граматичному значенні слова. При керуванні зв’язком справді керує комплекс лексико-граматичних властивостей слова.

Залежно від морфологічного класу опорного слова виокремлюють керування дієслівне, іменникове, прикметникове, прислівникове, числівникове. Найбільшу групу словосполучень становлять такі, в яких опорним компонентом є дієслово. Залежними виступають відмінкові та прийменниково-відмінкові форми непрямих відмінків: купити книгу, просити допомоги, захоплюватися спортом, відірватися від землі, сумніватися в успіху і под.

Периферійну позицію займає керування з головним компонентом прислівником: далеко від берега, швидше за всіх, більше року, весело хлопцеві.

Кількісні числівники у формах називного і знахідного відмінків керують залежними іменниками, напр.: п’ять братів, двадцять сім студентів. Однак числівники два, три, чотири та складені числівники, останніми компонентами яких є ці числівники, є залежними компонентами й узгоджуються з іменниками: чотири студенти, двадцять два дуби, тридцять три листівки.

За ступенем необхідності керованого слова для розкриття значення головного слова виділяють с и л ь н е, н а п і в с и л ь н е і с л а б к е керування.

При сильному керуванні наявність залежного слова зумовлюється семантикою головного. Найрельєфніше виявляється сильне дієслівне керування, коли головним словом виступає:

- перехідне дієслово: вчити уроки, зустрічати товариша;

- префіксальне дієслово, префікс якого дублюється залежною прийменниково-відмінковою формою: доїхати до берега, написати на дошці;

- семантично недостатнє дієслово, що вимагає залежного компонента: скаржитися на здоров’я, послати за сестрою.

Крім того, головним компонентом при сильному керуванні можуть бути іменники, передусім віддієслівні, предикативні прикметники, кількісні числівники: читання газети, випуск книги, більшість народу, здатний на подвиг, вісім працівників.

В одному словосполученні може одночасно реалізовуватися сильне, напівсильне і слабке керування, пор.: привезти меблі сестрі машиною – привезти меблі (сильне), привезти сестрі (напівсильне, з об’єктною семантикою), привезти машиною (слабке). Слабке керування часто реалізується залежним компонентом із семантикою інструмента (орудний відмінок). Це так зване подвійне керування, один компонент якого перебуває в сильному зв’язку з опорним словом, інший – у слабкому : писати листа олівцем, носити воду відром, копати колодязь трактором.

Прилягання – спосіб підрядного зв’язку, за якого головне слово не имагає від залежногопевних граматичних форм.

В українському мовознавстві спочатку його тлумачили як такий, за яким залежні члени виражались незмінними формами: прислівниками, дієприслівниками, інфінітивами, напр.: перебувати далеко, мрія навчатися, опинитися попереду, тихо слухаючи. Таке трактування заперечень не викликає, однак більшість сучасних мовознавців схиляється до того, що прилягають і відмінкові форми. Автори російської академічної граматики зауважують, що „відмінкове прилягання – це приєднання до повнозначного слова (будь-якої частини мови) відмінкової (без прийменника чи з прийменником) форми імені з означальним значенням: приїхати п’ятого травня, прийти напередодні вечора, ложка з дерева, міст на Волзі, будиночок з двома віконцями, сірий у клітинку...”. Справді, відмінкові форми, не зумовлюючись головним словом, прилягають до нього.

При відмінковому приляганні переважають обставинно-означальні та власне обставинні відношення, напр.: По садах вітри гасають (С. Васильченко); Як гарно колихалось перед роком наше жито, Маріє! (О. Кобилянська).

У межах підрядних словосполучень виділяють три типи семантико-синтаксичних відношень:

- атрибутивні (дерев’яний будинок, моя книжка, виконане завдання), де головне слово називає предмет, а залежне ознаку даного предмета;

- субстанціональні (У простому елементарному реченні реалізуються як об’єктні та суб’єктні). При об’єктних відношеннях головне слово є віддієслівним іменником, співвідносним з перехідним дієсловом, що вимагає знахідного відмінка: виховання дітей (виховувати дітей), оборона батьківщини (обороняти батьківщину). Об’єктні відношення виявляються і в конструкціях із залежною формою родового відмінка при перехідних дієсловах, при поєднанні дієслова з інфінітивом (просити працювати, запропонувати сісти). Суб’єктні відношення зумовлені лексико-граматичною природою головного слова; залежна форма позначає суб’єкт дії, діяча: ураган знищив – знищено ураганом, дощ розвіяв – розвіяно дощем;

- адвербіальні (обставинні) відношення характеризують дію чи ознаку. Це часові, просторові, цільові, причинові та інші відношення, напр.: прийти увечері, приїхати вранці, жити в місті, подарувати на згадку, не спати від хвилювання і т. ін.

Щодо сурядних словосполучень, то в них однофункціональні компоненти поєднуються сурядним зв’язком за допомогою єднальних (день і ніч, ні перший, ні другий), зіставно-протиставних (малий, але кмітливий), розділових (сніг чи дощ, рано або пізно) сполучників, або безсполучниково (сміятися, радіти; радість, успіх).

Основними типами семантико-синтаксичних відношень в них є:

- єднальні (батьки і діти);

- зіставно-протиставні (не математика, а інформатика);

- розділові (то холодно, то гаряче);

- градаційні (не лише діти, але й онуки).

Переглядів: 847