Значення суб’єкта повідомлення передає перша особа, адресата повідомлення – друга особа, об’єктаповідомлення – третя особа.

Значення особи виражається двома способами: морфологічним і синтаксичним (аналітичним). Морфологічним способом особовість передають форми теперішнього і майбутнього часу, а також форми наказового способу. Виразниками особових значень виступають особові закінчення дієслівного присудка, а також займенникові іменники, а в третій особі – ще й незайменникові іменники, пор.: я каж-у (скаж-у), ти каж-еш (скаж-еш), він, вона, воно… каж-е (скаж-е), ти каж-и (скаж-и), ви каж-іть (скаж-іть), ми каж-імо (скаж-імо).

В умовах контексту особові значення можуть набувати вторинних значень. Це стосується першої та другої особи, коли вони виражають узагальнене значення (Посієш вчасно,збереш рясно; Розуму і за морем не купиш, коли його вдома немає), а також третьої особи множини, коли вона передає неозначено-особове значення (Тут приймають замовлення на квитки) або узагальнене (Скромних скрізь поважають, а хвальків зневажають). Форма першої особи множини може вживатися зі значенням другої особи множини (Як ми себе почуваємо? = Як ви себе почуваєте? Як ви вчините в цій ситуації? = Як ви вчините в цій ситуації?).

Із категорією особи тісно пов’язана категорія ч и с л а. Форми першої, другої та третьої особи однини протиставляються першій другій та третій особі множини, проте однозначно співвідносяться тільки форми третьої особи однини і множини, бо вони вказують на одного і кілька об’єктів повідомлення. Перша особа множини може означати мовця, адресата та об'єкта повідомлення. Отже, ми –це (я + ти) або (я + він) чи (я + ти + він) тощо. Друга особа множини охоплює, крім одного і більше адресатів повідомлення, один або кілька об'єктів повідомлення. Відповідно ви – це ти + він, вона, воно. Ви може стосуватися також або сукупного адресата повідомлення, або адресата повідомлення та об'єкта повідомлення.

Категорія числа дієслова так само має невласне-дієслівний характер. Вона зумовлена суто іменниковою категорією числа в процесі формування підметово-присудкової основи речення, пор.:Студент читає книжкуі Студенти читають книжки. На відміну від іменника категорія числа дієслова має абсолютно словозмінний характер.

Поєднуючись із множинними іменниками, дієслова набувають лише формально-граматичної множинності, яка не спирається на реальну множинність, пор.: Вибори відбулися; Канікули тривають; Ворота відчиняються автоматично.

Категорія р о д ує найпериферійнішою в системі дієслівних категорій і невласне-дієслівних категорій зокрема. Функціональний статус категорії роду в іменника (а вона є базовою для категорії роду дієслова) і дієслова не збігається: в іменника вона є класифікаційною, у дієслова – словозмінною. Категорія роду властива дієсловам у формі минулого часу й умовного способу. Родове розрізнення цих форм закріплене в морфологічній структурі дієслова відповідними родовими суфіксами та закінченнями: чоловічий рід виражають нульовий суфікс і нульове закінчення або суфікс -в і нульове закінчення (віз-Ø-Ø, віз-Ø-Ø би, вози-в-Ø, вози-в-Ø би), жіночий та середній рід – суфікс -л- і відповідно закінчення –а та –о (вез-л-а, вез-л-а б, вози-л-а, вози-л-а б, вез-л-о, вез-л-о б, вози-л-о, вози-л-о б).

Поза контекстом категорія роду має тільки формально-граматичний зміст, вказуючи, що дієслово минулого часу та умовного способу поєднується з іменниками на позначення неістот (годинник дзвонив, дзвонив би, вода збігла, збігла б), або семантико-граматичним змістом, коли такі дієслова поєднуються з іменниками на позначення істот (відмінник переміг, переміг би і відмінниця перемогла, перемогла б).

7. Дієслова неповної особової парадигми. Одноособові дієслова.

Переважна більшість дієслів сучасної української літературної мови виражає особові протиставлення. Їх називають дієсловами з повною особовою парадигмою. До них належать ті, які поєднуються з іменниками, що позначають осіб. Решта дієслів не може мати особових протиставлень і становить групу одиниць з неповною особовою парадигмою. Це властиво передусім тим дієсловам, що сполучаються з іменниками – назвами істот та предметів. Виконавцем виражених ними дій, носієм процесів і станів не може бути ні мовець, ні адресат повідомлення. Стосуючись лише об’єкта повідомлення, дії таких дієслів мають тільки форму третьої особи множини. До них належать [I]:

1. Дієслова, які передають звуковий вияв тварин, птахів та комах: бекати, роц, воркотати, воркотіти, гавкати, іржати, мукати , ячати і под. роцес чимало з цих дієслів, поєднуючись з іменниками, які позначають назви осіб, зазнають персоніфікації, тому формують повну особову парадигму, пор.: я воркочу (ніжно розмовляю або бурчу), ти воркотиш, він (вона, воно) воркотить, ми вокотимо, ви воркотите, вони воркотять.

2. Дієслова, які відтворюють звуки довкілля, утворювані різними предметами, машинами, пристроями, приладами тощо, пор.: густи, дзвеніти, дзюрчати, рипіти, цокати і под. Дієслова цієї групи обмеженіше вживаються в переносних значеннях, а значить і в особових формах (я гуду, ти гудеш, він (вона, воно) гуде, ми гудемо, ви гудете, вони гудуть).

3. Дієслова, які позначають дії, пов'язані з народженням істот: телитися, жеребитися, пороситися, окотитися.

4. Дієслова, які виражають дії, пов'язані з життям і поведінкою істот: гребтися, дриґатися, жалити, дряпатися, кусатися. У переносному значенні деякі з цих дієслів можуть мати повну особову парадигму (Курка гребеться; Бджола жалить).

5. Дієслова, що позначають процеси, які відбуваються в неживій природі, хімічні реакції, а також фізіологічні процеси: горіти, жевріти, палати, брунькувати, гнити, окислюватися, намагнічуватися. Персоніфікуючись, можуть формувати повну особову парадигму (Горю на молекулярній фізиці, як атом у реакторі [В. Собко]). У метафоричному вжитку спостерігається і зворотний роцесс (Зорі сміються, листя тремтить, вітер стогне).

[II]

Неповнота парадигми може виявлятись у відсутності в дієслів особових форм однини, напр., неперехідні двопрефіксні дієслова з дистрибутивним значенням, утворені за допомогою префікса по-: повибігати повбігати, позабігати, пооббігати, попідбігати, поперебігати тощо. Але перехідні двопрефіксні дієслова мають повну особову парадигму: я повкидаю (яблука), ти повкидаєш і т. д.

[III]

Не мають особових форм однини і дієслова, що означають масові дії, які виконують люди: гуртуватися, товпитися, групуватися. Вони вживаються в трьох особових формах множини (ми гуртуємося, ви гуртуєтеся, вони гуртуються). Проте, поєднуючись з іменниками, які виражають збірність (народ, люд, молодь, юрба), семантично або за допомогою словотворчиз суфіксів вживаються в однині, але лише в третій особі, пор.: народ гуртується, біднота товпиться, дрібнота юрбиться.

[IY]

Четвертий різновид неповноти особової парадигми репрезентують дієслова, що вживаються тільки в третій особі множини (двопрефіксні з дистрибутивним значенням, що вказують на численні об’єкти повідомлення, котрі є назвами предметів): попересихають ріки, позасихають квіти, повідпадають бруньки.

Отже, до дієслів з неповною особовою парадигмою належать:

*дієслова, що вживаються тільки в третій особі однини та множини;

*дієслова, що виступають лише в особових формах множини;

*дієслова, що мають тільки третю особу однини;

*дієслова, що виражають лише значення третьої особи множини.

Порівняно невелика частина дієслів виражає стани і процеси, носієм яких є людина або все довкілля.Саме цією семантичною мотивацією вони відрізняються від дієслів з неповною особовою парадигмою, дії яких співвідносяться здебільшого з об’єктом повідомлення. Форма вживання таких дієслів збігається з формою третьої особи однини, тобто тією особовою формою, у якій виступають дієслова, носієм стану яких є об’єкт повідомлення, пор.: весніє, дощить, мрячить, таланить, бракує. Співвідносні з третьою особою однини дієслова називають одноособовими, або моноособовими (Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – 256 с. – С. 105).

Вони можуть мати форму третьої особи однини теперішнього і майбутнього часу (смеркає і смеркатиме, хочеться і хотітиметься, везе і везтиме).

Одноособові дієслова минулого часу та умовного способу вживаються лише з одним значенням граматичного роду – зі значенням середнього роду (Вечоріло; Вечоріло б; Смеркало; Смеркало б; Дощило; Надворі мело).

Одноособові дієслова належать до семантичних груп, які означають:

1) стан природи (сутеніє, гримить, блискає);

2) фізичний або психічний стан людини (морозить, трусить, лежиться, п’ється);

3) успіх (ведеться, везе, таланить, щастить);

4) оцінки міри або необхідності якого-небудь стану (бракує, бракне, вистачає); 5) бажання (хочеться, кортить, бажається).

Вони становлять історичну замкнуту, закриту для поповнення групу дієслів. Деякі одноособові дієслова мають омонімічні зв’язки з особовими дієсловами, пор.: Мене трусить, Його трясе і Хлопчик трусить (трясе) дерево.

Кілька дієслів на позначення природних процесів може поєднуватися з іменниками в називному відмінку, що виражають семантику, спільну з дієслівною. У цьому контексті вони вживаються як дієслова з неповною особовою парадигмою, що виступають лише в третій особі однини, пор.: грім гримить, блискавка блискає, весна весніє і под.

5 триместр

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Результативні дієслівні роди	\|	З р а з к и а н а л і з у

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.044 сек.