• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прим. №

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни “ Медицина катастроф”

ТЕМА №1 "Організація захисту населення і територій за умов надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу"

Для студентів медичних факультетів Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

(програма 2006 року)

Київ-2006

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни “ Медицина катастроф”

ТЕМА №1 “Організація захисту населення і територій за умов надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу”

Для студентів медичних факультетів Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

(програма 2006 року)

Автор: кандидат медичних наук, доцент Ромашко А.С.

ЗМІСТ

Вступ. 5 хв.

1. Основні положення міжнародного права з питань захисту людини 15 хв.

2. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій

від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру 45 хв.

3. Основні заходи захисту населення і територій 20 хв.

Закінчення. 5 хв.

Всього 90 хв.

Вступ.

Людство постійно перебуває під впливом несприятливих факторів, не тільки соціального, але і техногенного та природного походження. Все це ще раз підтверджує, що одним із головних завдань держави є організація захисту населення від наслідків катастроф, стихійних лих як у мирний, так і у воєнний час. Для вирішення цього важливого завдання в Україні створена система цивільного захисту населення, діяльність якої визначена Законом України “Про Цивільну оборону України” (1999) і “Про правові засади цивільного захисту”(2004).

Значна кількість великих катастроф, що сталася останнім часом у світі і на території України, серед яких особливе місце займає Чорнобильська (1986 ), змінили традиційну орієнтацію системи цивільного захисту з вирішення завдань виключно воєнного часу на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного часу, а також перехід в від галузевого (відомчого) до функціонального (інтегрованого) принципу реагування.

В основу цивільного захисту населення покладені положення міжнародного гуманітарного права та стаття 3 Конституції України, в якій наголошується, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

1. Основні положення міжнародного права з питань захисту людини

Принципи захисту цивільного населення випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни.

Після другої світової війни, в ході якої мирне населення зазнало масових знущань, репресій і депортацій, в серпні 1949 року у Женеві, на Дипломатичній конференції, була прийнята IV Женевська конвенція про захист цивільного населення, яке знаходиться в зоні конфлікту або на окупованій території.

Попередніми Женевськими конвенціями (ЖК) забезпечуються наступні види захисту:

І Женевська конвенція - захист поранених і хворих в діючих арміях, а також медичного і духовного персоналу у військах.

II Женевська конвенція - захист поранених, хворих, медичного і духовного персоналу із складу збройних сил, які потерпіли аварію на морі.

III Женевська конвенція - захист військовополонених.

Але після прийняття в 1949 році IV-Женевської конвенції, кількість збройних конфліктів значно зросла, кількість цивільного населення, яке страждає внаслідок цього, значно збільшилась. Більш того, основна кількість конфліктів і жертв від них виникає не між державами, а в середині країн, як результат протиборства політичних, соціальних та інших груп населення.

Враховуючи вище означене Дипломатичною конференцією були розроблені, і в 1977 році прийняті два Додаткових протоколи до Женевської конвенції 1949 року з метою забезпечення захисту всього цивільного населення в зоні збройних конфліктів.

Відповідно до положень Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них всі військовослужбовці та особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатанти,а медичний, духовний персонал та цивільне населення відносяться до не комбатантів.

Основні положення Женевських конвенцій вимагають завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними і військовими об’єктами. При цьому усяка особа, яка не належить до збройних сил, є цивільною особою, а до цивільних об’єктів відносяться усі ті об’єкти, які не мають ефективного впливу для забезпечення військової переваги.

Забороняються напади на військові об'єкти, наслідки від яких неможливо передбачити і при яких разом з військовими, уражаються цивільні об’єкти і цивільні особи. Забороняється напад на цивільне населення або окремих осіб в якості репресивних дій.

Цивільне населення та окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, які виникають у зв'язку з військовими операціями.

Забороняється спричиняти серед цивільного населення противної сторони дії, які викликають голод, руйнувати об’єкти, які необхідні для життєзабезпечення населення.

Сторони, що конфліктують, не повинні використовувати цивільне населення або окремих цивільних осіб з метою спроби захистити військові об'єкти від нападу або прикрити ними військові операції (так звані “живі щити”).

Протоколи особливо визначають потребу захисту культурних цінностей і місць культових відправлень, природного середовища, місцевості і зон, які знаходяться під особливим захистом міжнародних організацій.

Таким чином, Женевська конвенція від 12.08.1949 р. і додаткові Протоколи (1977р.) до неї визначили головне право людини на життя, основні положення захисту цивільного населення, осіб і цивільних об'єктів. Вони зобов'язують сторони, що конфліктують, до гуманної поведінки по відношенню до цих осіб і об'єктів.

2. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій

від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Цивільний захист – це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. - це сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Відповідно до Закону України "Про правові засади цивільного захисту" (2004), із змінами прийнятими в 2005 році, визначається діяльність Уряду, органів центральної виконавчої влади з питань захисту населення, організацій, підприємств і закладів.

В розділі 1 “Загальні положення” вказана мета та завдання цивільного захисту, реалізація державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення територій, матеріальних та культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період.

Розділ 2 Закону присвячено основним заходам у сфері цивільного захисту.

В розділі 3 Закону приведена єдина система цивільного захисту та режими її функціонування.

Розділ 4 Закону розглядає питання управління єдиною системою цивільного захисту.

В розділі 5 Закону розглядаються питання координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.

Розділ 6 Закону присвячений питанням стандартизації, державній експертизі та ліцензування у сфері цивільного захисту.

В розділі 7 Закону приведений порядок комплектування органів і підрозділів цивільного захисту та проходження служби цивільного захисту.

Розділ 8 Закону присвячений соціальному і правовому захисту осіб рядового і начальницького складу та працівників органів і підрозділів цивільного захисту та їх пенсійному забезпеченню.

Розділ 10 Закону присвячений фінансовому і матеріальному забезпеченню.

Розділ 11 Закону регламентує міжнародне співробітництво в сфері цивільного захисту.

Розділ 12 Закону освітлює питання контролю і нагляду за діяльністю у сфері цивільного захисту.

Розділ 13 Закону присвячений питанням відповідальності за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.

Розділ 14 Закону приводить прикінцеві та перехідні положення.

При цьому попередження соціально-політичних, міжнаціональних конфліктів, масових безпорядків і дій, щодо ліквідації їх наслідків, до компетенції органів управління сил цивільного захисту не входить.

Цивільний захист здійснюється з метою:

1. Реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення територій, матеріальних та культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період.

2. Подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Цивільний захист базується на наступних принципах:

1.Гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров’я та їх майна, а юридичним особам – права на безпечне функціонування.

2.Добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я.

3. Комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту.

4. Створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків.

5. Територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту

6. Мінімізації заподіяння шкоди довкіллю.

Основними завданнями цивільного захисту є:

1. Збір та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації.

2. Прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій.

3. Здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту.

4. Розробка і виконання законодавчих та інших нормативно - правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту.

5. Розробка і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту.

6. Створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям.

7. Розробка та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям.

8. Оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку яка складається та заходи, що вживаються для запобіганням надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків.

9. Організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим.

10. Проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення.

11. Забезпечення постійної готовності сил та засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків.

12. Надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.

13. Навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань.

14. Міжнародне співробітництво в галузі цивільного захисту.

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об’єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили та засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження та лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.

Загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет міністр України.

Начальником цивільного захисту України є Прем’єр- міністр України.

Безпосередні керівництво діяльністю єдиної систему цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань цивільного захисту. Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.

До сил цивільного захисту належать:

1. Оперативно - рятувальна служба цивільного захисту.

2. Спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи.

3. Аварійно-відновлювальні формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту.

4. Формування особливого періоду.

5. Авіаційні та піротехнічні підрозділи.

6. Технічні служби та їх підрозділи.

7. Підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

До регіональних і місцевих сил цивільного захисту належать:

1.Аварійно-рятувальні формування і підрозділи.

2.Спеціалізовані аварійно-рятувальні служби.

3.Сили та засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

4.Сили та засоби територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту.

5.Сили та засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту.

6.Добровільні рятувальні формування.

Координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту здійснюють:

Рада національної безпеки і оборони України у межах, предбачених законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України”

Кабінет Міністрів України

Для координації діяльності державних органів влади з питань цивільного захисту Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії.

Порядок забезпечення діяльності Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність цих комісій здійснюється відповідно до положення про такі комісії, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Основні завдання комісії:

- координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

- організація та керівництво проведенням робіт при ліквідації наслідків НС.

Робота комісії під час НС - це:

- керівництво ліквідацією НС;

- вивчення обстановки, причин виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи;

- організація робіт і взаємодія з органами виконавчої влади, громадськими організаціями з питань евакуації населення та надання допомоги потерпілим;

- залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;

- взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, територія яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;

- визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти і населення від НС.

Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу НС встановлюється відповідний режим функціонування єдиної системизахисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Уряду України, Ради міністрів АРК, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради.

У режимі повсякденної діяльності єдина система захисту функціонує за наявності нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій.

У цьому режимі органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

- забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;

- розробляють і виконують цільові та науково-технічні програми запобігання НС і зменшення можливих втрат;

- здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення безпеки і захисту населення під час НС;

- забезпечують підготовку органів управління до дій у НС, організовують навчання населення використання засобів захисту в таких ситуаціях;

- створюють і поновлюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

- здійснюють постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення НС.

Режим підвищеної готовностівстановлюється при погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, загрозі виникнення НС.

У режимі підвищеної готовності органи управління єдиної системи цивільного захисту:

- надають оперативну допомогу органам і структурам, причетним до забезпечення цивільного захисту, в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, готують пропозиції щодо її нормалізації;

- посилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування можливості виникнення надзвичайних ситуацій та їх масштабів

- розробляють заходи із захисту населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

- приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють їх у разі потреби в район загрози виникнення надзвичайної ситуації;

- здійснюють заходи із запобігання виникненню надзвичайної ситуації

Режим надзвичайної ситуації.Режим НС встановлюється при виникненні НС та під час ліквідації наслідків НС.

У режимі надзвичайної ситуації органи управління єдиної системи цивільного захист:

- визначають межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;

- організовують захист населення і територій в умовах надзвичайної ситуації;

- організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, залучають необхідні сили і засоби;

- здійснюють безперервний контроль за розвитком надзвичайної ситуації, становищем на аварійних об'єктах і прилеглих до них територіях;

- оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток надзвичайної ситуації, заходи, які виконуються, та оповіщають населення.

Режим надзвичайного стану єдиної системи захистувстановлюється відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

Режим воєнного стану

Режим функціонування єдиної системи цивільного захисту в умовах воєнного стану, порядок підпорядкування її військовому командуванню визначаються відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану"

3. Основні заходи захисту населення і територій.

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій проводиться спеціальний комплекс заходів. Він передбачає проведення наступних дій:

1. Оповіщення та інформуваня.

Оповіщення про загрозу і постійне інформування населення досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та локальних автоматизованих систем оповіщення населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційно і хімічно небезпечних підприємств, інших потенційно небезпечних об’єктів.

2. Спостереження і контроль.

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування та водою забезпечується:

створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереженння і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості;

організацією збору, опрацювання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами і патогенними мікроорганізмами;

надання населенню можливості придбати найпростіші засоби захисту і контролю для особистого користування.

Переглядів: 609