Вимоги самовдосконалення.

Вимоги до рівня знань.

Вимоги до особистісних якостей.

Вони мають сприяти тому, щоб під час роботи тренер був спрямований на досягнення мети тренінгу та допомогу учасникам у досягненні змін. Якщо тестування за допомогою спеціальних тренерських анкет показує низький рівень самотності, відсутність симптомів «емоційного вигорання» та конструктивний спосіб поведінки в конфліктних ситуаціях - такі особистісні якості максимально сприятливі для тренерської роботи. Якщо виявлено високий рівень самотності, то робота з групою можлива, але слід подумати над тим, як може тренінгова група компенсувати нестачу спілкування у найближчому оточенні. Якщо тренер боїться відчути самотність під час тренінгу, він може неправильно реагувати на дії учасників - намагатися сподобатися їм на шкоду досягненню мети заняття; запроваджувати нерівномірний стиль поведінки (занадто демократичний на початку тренінгу, та занадто авторитарний, коли група починає порушувати норми спілкування або входить у природну стадію агресії щодо тренера).

Якщо у тренера існують виразні симптоми «емоційного вигорання», можливо, кращим варіантом буде відпочинок від надмірного спілкування або участь у групах самопідтримки замість тренерської роботи.

За умови існування у тренера відчуття виснаженості або відчуженості від людей, учасники тренінгу скоріше за все емоційно реагуватимуть на цей стан, навіть не усвідомлюючи цього - привертатимуть увагу тренера порушеннями поведінки, не довірятимуть його словам тощо.

Якщо у психологічному стані тренера переважають агресивні реакції на негативні ситуації, агресія мимоволі проявлятиметься й під час тренінгу, що, зрозуміло, не сприятиме створенню належної атмосфери для ефективного навчання.

Рівень знань тренера щодо теми тренінгу має перевищувати той, що безпосередньо надається учасникам, у кілька разів. Це дає можливість вільно інтерпретувати компоненти предмету обговорення, змінювати складові теми, успішно відповідати на будь-які запитання, загалом вільно й впевнено почувати себе в групі. Це правило стосується як суто змістовної, інформаційної частини програми тренінгу, так і процесу навчання - широти арсеналу технік і методів, вправ, ігор тощо.

Опанувати потрібним рівнем знань допомагає самовдосконалення тренера - його готовність та здатність навчатися за будь-яких обставин: аналізуючи роботу групи, вивчаючи спеціальні джерела інформації, навіть користуючись художньою літературою та переглядаючи телевізійні вікторини, ток-шоу тощо.

Буває так на початку тренерської кар’єри, що й освіта дозволяє проводити тренінги, начебто й знань вистачає, й особистісні якості сприятливі, але все одно перед проведенням перших тренінгів виникає відчуття тривоги та розгубленості. В цьому випадку буває корисною практика роботи в парі, в ролі помічника більш досвідченого тренера. Отже процес набуття потрібного досвіду є довготривалим, творчим, може супроводжуватися успіхами й невдачами, але постійне самовдосконалення зрештою має привести до вироблення потрібної тренерської компетентності.

6. Види тренерської компетентності

Професійна кваліфікація тренера, інакше кажучи його тренерська компетентність одночасно інтегрує кілька різних видів компетентності.

Технічна компетентність включає уміння трансформувати мету, поставлену замовником, у систему конкретних навчальних завдань, відповідно підібраних методів, технік, вправ, ігор, прийомів, застосувати цей технічний навчальний арсенал на практиці.

Міжособистісна (комунікативна) компетентність - це розвинуті комунікативні навички, уміння уважно спостерігати групові процеси та влучно й швидко їх інтерпретувати в ході тренінгу, високий рівень усвідомлення себе та розуміння інших людей.

Контекстуальна компетентність передбачає знання соціального контексту й обставин, пов’язаних з професійними особливостями учасників тренінгу, розуміння соціальних та професійних цілей організації, яка замовляє тренінг, стереотипів, прагнень та уподобань, характерних для соціального середовища, у якому живуть і працюють учасники тренінгу. Володіння такою інформацією не менш важливе, ніж добре знання предмету тренінгу, що у сукупності дає можливість досягти відповідності результатів тренінгу очікуванням замовника.

Адаптивна компетентність - це здатність передбачити зміни, імовірні у тренерській роботі, швидко пристосовуватись до особливостей нового змісту навчання, нових учасників тренінгу, нестандартного перебігу тренінгових подій тощо.

Концептуальна компетентність передбачає добре володіння загальноприйнятими основами знань з природничих та гуманітарних дисциплін, на яких базується тренерська практика.

Інтегративна компетентність - це уміння оперативно приймати необхідні рішення з урахуванням різноманітних компонентів проблеми, що виникла, забезпечувати цілісне інтегрування цих компонентів у вигляді оптимального рішення, творчо ставлення до тренерської діяльності.

8. Взаємодія тренера з групою

Тренер ще до початку роботи має визначитися з метою роботи групи:

- потренувати специфічні навички;

- сприяти особистісному розвиткові учасників незалежно від групової взаємодії;

- сприяти особистісному розвиткові учасників за допомогою групової взаємодії;

- сприяти розвитку групи як цілого, незалежно від позиції окремих членів.

Від поставленої мети залежить позиція тренера та його поведінка на кожній стадії розвитку групи. У табл. 4 наведено варіанти дій тренера, що можуть вплинути на прояви групової динаміки залежно від того, хоче він збільшити чи зменшити прояви власної позиції.

Таблиця 4

Стадія	Збільшення проявів	Зменшення проявів
І	Брак чітких вказівок з боку тренера. Робота без плану та друкованих матеріалів. Невизначеність мети	Тренер чітко визначає мету й завдання роботи групи, установлює правила роботи, обговорюючи їх з учасниками. Є друковані матеріали, на яких відображено план і регламент майбутньої роботи
ІІ	Переривання спілкування між членами групи. Незгода з метою та нормами, установленими групою. Чергування демократичного стилю без явної причини	Тренер у ролі лідера та експерта. Багато структурованих вправ, чітко пов’язаних із метою групи. У період обговорення тренер перебуває за межами кола та не висловлює оцінок
ІІІ	Блокування агресії на тренера в попередній стадії. Організація групової дискусії на важливу для учасників тему. Зворотний зв’язок без регламенту. Кілька вправ, що посилюють конкуренцію між учасниками	Вправи, що посилюють згуртованість групи, дають можливість з’ясувати статус в ігровій формі. Робота в парах зі зміною партнерів після кожної вправи. Чітко авторитарна позиція тренера
IV	Організація групових дискусій та зворотного зв’язку між учасниками, виконання роботи в підгрупах, груповий аналіз відеозаписів	Ведення щоденників та інші форми самоаналізу. Учасники не спілкуються між собою, є лише інформація про власний досвід, отриманий під час виконання вправи
V	Написання та захист проектів. Програвання певних ситуацій із зовнішнього оточення, створення індивідуальних планів самовдосконалення	Висловлювання почуттів між учасниками групи, обмін телефонами та адресами. Є група взаємопідтримки. Домовленість із психологом про індивідуальне консультування

Отже, тренер, ураховуючи природні тенденції розвитку групи, може створювати атмосферу, сприятливу для реалізації певної мети.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вимоги до особистості тренера: освіта, особистісні якості, рівень знань	\|	Прим. №

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.