Як суб'єкт виховної діяльності

Для здійснення успішної виховної роботи педагог повинен знати: основні психологічні закономірності процесу виховання; найважливіші психологічні механізми, які його зумовлюють; вікові та індивідуальні закономірності Розвитку і становлення особистості дитини. Щоб бути повноцінним суб'єктом виховної діяльності, педагог повинен усвідомлювати її мету, мотиви (усвідомлення соціальної значущості діяльності, реалізація потенціалу своєї особистості, педагогічних здібностей тощо), володіти відповідними вміннями, навичками, способами виховних впливів, уміти регулювати свою діяльність (самодіагностйка, самопрогноз, самооцінка, планування, самоконтроль, самокорекція тощо).

Адекватна позиція вихователя щодо вихованця неможлива без розуміння дитини, яке передбачає розуміння не лише її почуттів на певний момент, а й загальної ситуації її життя як особистості, піклування про неї. Розуміння виникає і реалізується у процесі діалогу. Виявляючи його, вихователь здійснює позитивну емоційну підтримку і психологічний захист дитини.

Ступінь розуміння дитини залежить від психологічної проникливості вихователя — безпосереднього (без обґрунтування з допомогою доказів) схоплення суті особистості вихованця.

Сприйняття дитиною виховних впливів залежить від її ставлення до вихователя як суб'єкта виховної дії. Вихователю необхідно знати, що його Я, особистісні якості є предметом уваги дітей, інтерпретуються ним, набувають певного значення. Як правило, образ вихователя не тотожний тому, яким він є насправді. Оскільки вихованець перебуває у постійному розвитку, зокрема, перебудовується його особистісна структура, якісно видозмінюється і його сприйняття педагога. Тому і педагог повинен це враховувати, докладати зусилля задля особистісного розвитку.

Особистісні, індивідуальні і функціонально-рольові особливості педагога є лише передумовою формування особистості вихованця. Реалізація педагогічних можливостей здійснюється у процесі суб'єкт-суб'єктних стосунків, а також взаємин значущості (референтності). В іншому разі не відбувається трансляція індивідуальності педагога, тобто його особистість не впливає на особистість школяра. Педагоги з функціонально-рольовою орієнтацією постійно оцінюють вихованців, регламентують їхню активність.

Суттєвою характеристикою діяльності вихователя є його стиль спілкування, який залежить від особистісних якостей, доброзичливості, здатності до співпереживання і співчуття.

Професіоналізм вихователя пов'язаний з його здібностями до емоційного сприймання і піклування про вихованців. Вираження педагогом емоцій, поглядів, суджень має бути зумовлене його переконанням у педагогічній доцільності поведінки, незалежно від того, що вихователь відчуває насправді.

Успіх професійної діяльності вихователя залежить від відповідності між його індивідуальними якостями, розумінням розвитку особистості дитини і використовуваною ним виховною технологією. Вихователь повинен ставитись до вихованця з повагою, вірити в його здібності й можливості, бути глибоко переконаним у тому, що дитина прагне особистісного вдосконалення. Особливо важливе в роботі педагога прийняття дитини — безумовне позитивне ставлення до неї, незалежно від її поведінки, визнання того, що дитина має право бути такою, якою вона є. Така позиція актуалізує сили саморозвитку дитини, сприяє ставленню неповторності її буття.

Прийняття дитини виявляється у доброзичливості, співчутті та щирості стосунків, терплячому ставленні до неї. Такий педагог за необхідності піддає осуду не дитину, а її негідні вчинки.

Безумовне прийняття допомагає дитині послабити, а в моменти глибокої довіри подолати тривогу, зосередитися на самореалізації. Втілити це на практиці вдається не всім педагогам, оскільки у професійній свідомості багатьох з них домінує уявлення про необхідність зовнішнього підкріплення (через заохочення, покарання) дій дитини. Для стосунків безумовного сприйняття дитини педагогу необхідно мати високий рівень розвитку особистості, свого Я.

Цілковитому прийняттю вихованця вихователем заважає зосередженість педагога на собі, переконаність, що інші мусять відчувати, переживати, міркувати, вірити і діяти так само, як і він. Такому вихователю важко погодитися, Що діти відчувають, переживають та міркують інакше, намагаються по-своєму реалізовувати життєву перспективу.

Вихователь, який безумовно приймає своїх вихованців, відчуває радість за них. Постійне заперечення педагогом індивідуальності дитини призводить до заперечення її, Що невротизує дитину, робить невпевненою у собі, породжує почуття безпорадності, неспроможності, постійної готовності бути винною, породжує її депресивний стан.

Досвідчений вихователь повинен не тільки приймати учня, але виражати доброзичливе ставлення до нього. Дитина Має відчувати, що її люблять незалежно від досягнень у навчанні чи особливостей поведінки. Несправедливість педагога щодо вихованця може проявлятись як вербально, так реальних діях (наприклад, забороні брати участь у якомусь заході). Таке ставлення педагога до дитини може зумовлюватися егоїстичними інтересами вихователя, невмінням правильно оцінити внутрішній стан вихованця (мотиви вчинку, актуальні переживання) через упередженість.

Розуміння, прийняття, визнання вихователем дитини, любов до неї розширює значущий простір життя вихованця, суб'єктивного самоусвідомлення, активізує прийняття моральних норм і духовних цінностей, спонукає до соціальної, моральної та духовної творчості.

Важлива також Я-включеність педагога у процес виховання. Вона означає сконцентрованість сутнісних сил педагога на дитині, зацікавлене ставлення до неї, доброзичливий контакт з нею. Поважаючи індивідуальність, вихователь стимулює розвиток її особистості і розвивається разом із нею. Проникнення у внутрішній світ один одного є найоптимальнішою формою міжособистісного зв'язку.

Найдосконаліша виховна техніка не забезпечить успіху, якщо вихователь є аморальною і бездуховною людиною, а його смислова сфера зорієнтована на егоїстичні цінності. Ставлення педагога до дитини має бути особистісним, а не стандартно-професійним.

Психологічний вплив виховних дій залежить і від авторитету педагога, який по різному сприймається дітьми у різному віці. Так, у молодшому шкільному віці авторитет педагога залежить від його рольової позиції. У підлітковому віці педагогу вже недостатньо тільки авторитету ролі, хоч діти визнають його право на прийняття відповідального рішення в значущій для класу навчальній ситуації. У позанавчальній діяльності така довіра авансується вчителю меншою мірою, ніж у молодшому шкільному віці. Визнання підлітками за педагогом права на прийняття відповідального рішення в умовах позанавчальної діяльності є свідченням справжнього авторитету вихователя. У старшому шкільному віці орієнтація вихованців на роль педагога знижується: одні вихователі виявляються авторитетними, інші — ні, що зумовлено авторитетністю (неавторитетністю) їх особистості.

Передусім авторитет вихователя залежить від його особистісних якостей, які фіксуються вихованцями. Інколи навіть досвідченому вихователю нелегко визнати перед вихованцями, що він не правий, спілкуватися з ними, як із рівними, відповідати вимогам, які він сам ставить до дітей. Визнанню власних недоліків заважають страх втрати авторитету, педагогічний снобізм тощо.

Авторитет вихователя пов'язаний зі ставленням до вихованців, здатністю бачити у них особистостей, а не лише об'єктів виховних дій, вмінням володіти собою, проявами негативних емоцій. Вихователь має задовольняти прагнення дитини бути у центрі уваги.

Учитель, який дбає про свій авторитет, повинен, за словами Ш. Амонашвілі, вірити в дитину навіть у найкритичніших ситуаціях (вихованець, у якого не вірять, стає безпорадним, втрачає життєву опору), вірити в себе (такий педагог знайде вихід із будь-якої ситуації), вірити у психолого-педагогічну науку (праця над собою, вироблення професійної здатності до аналізу різноманітних виховних явищ, прийняття оптимальних рішень).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Організація педагогом виховного оточення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.