Висновок: показники проби Зімницького свідчать про значне зниження функції виділення нирок (олігурія), що поєднується з вираженим пригнобленням концентраційної функції (гіпоізостенурія).

II. Хімічне дослідження

1. Реакція: Визначається універсальним індикаторним папірцем, а також за допомогою синього або червоного лакмусових папірців. При кислій реакції синій папірець червоніє, при лужній – червоний синіє. В нормі при змішаній дієті реакція сечі слабкокисла. Зміна реакції сечі в кислу або лужну сторону можуть визначатися при фізіологічних і патологічних станах організму.

В звичайних умовах виділення сечі кислої реакції відбувається при вживанні великої кількості м'ясної їжі; при рясній овочевій дієті сеча набуває лужну реакцію. Зміна реакції сечі в кислу сторону спостерігається при цукровому діабеті, гострому нефриті, важкій нирковій недостатності; в лужну сторону – при запальних процесах в сечовивідних шляхах (цистити, пієліти), при блювоті, в період зменшення набряків. Зсув реакції сечі в кислу або лужну сторону є несприятливим чинником. При слабкокислій реакції випадають урати, сечова кислота, що може привести до утворення уратного або сечокислого каміння. При постійній лужній реакції сечі може утворитися фосфатне каміння.

2. Визначення білка. В нормі сеча практично не містить білка. Незначна кількість білка, яка проникла через непошкоджений нирковий фільтр, не уловлюється існуючими якісними пробами. Виділення білка з сечею – протеїнурія – може визначатися якісно і кількісно.

Методика визначення. Обов'язковою умовою дослідження сечі на зміст білка є її прозорість. Для усунення каламутності сечу фільтрують або застосовують інші засоби усунення каламутності (центрифугування, нагрівання, додавання кислоти або луги, залежно від характеру солей). Якщо сеча лужна, до неї додають декілька крапель 10% оцетової кислоти.

а). Якісне визначення Проба з сульфосалициловою кислотою. До 4-5 мл сечі додають 8-10 крапель 20% розчину сульфосалицилової кислоти. При позитивній реакції з'являється каламутність, ступінь вираженості якої прямо пропорційний кількісному вмісту білка в сечі.

Проба з азотною кислотою (проба Геллера). В пробірку наливають по стінці профільтровану сечу, тримаючи пробірку похило. За наявності білка на межі двох рідин з'являється біле кільце.

б). Кількісне визначення (метод Робертс-Стольникова). Принцип методу заснований на якісній реакції визначення білка за допомогою азотної кислоти. Якщо при пробі Геллера поява тонкого білого кільця наступає між 2 і 3 хвилинами, то це вказує на наявність в сечі 0,033% білка(33мг білка в 1 л сечі). Якщо кільце з'явилося раніше, ніж через 2 хвилини, то сечу розводять дистилюючою водою. підбираючи таке розведення, при якому після напластовування її на азотну кислоту кільце з'являється між 2 і 3 хвилинами. Концентрацію білка обчислюють. помноживши 0,033 на ступінь розведення сечі.

Білок може з'являтися в сечі за деяких фізіологічних і патологічних умов. Поява білка в сечі в нормі (функціональна протеїнурія) може бути пов'язаний із збільшенням розмірів пір ниркового фільтру, що може наступити при аномаліях постави, після інтенсивного фізичного навантаження. Транзиторна функціональна протеїнурія може з'явитися в ортостатичному положенні (ортостатична протеїнурія), а також після різкого і тривалого охолоджування тіла.

Патологічна протеїнурія може мати ниркове (ренальне) і позаниркове (екстраренальне) походження.

Ниркова протеїнурія виникає у результаті органічного ураження нирок (нефротичний синдром при гломерулонефриті, амілоїдозі, нефропатії вагітних, діабетичному нефроангіосклерозі, ураженні нирок при колагенозах).

Невелика протеїнурія може бути обумовлена різними ексраренальними причинами (підвищення температури тіла, серцево-судинна недостатність). Позаниркова протеїнурія може з'являтися також при захворюваннях сечостатевих шляхів і статевих органів. Позаниркова протеїнурія звичайно не перевищує 1 Г/л.

3. Визначення цукру. В нормальній сечі міститься незначна кількість цукру, яку не можна виявити звичайними якісними реакціями. Виділення цукру (глюкози) з сечею (глюкозурія) можна виявляти якісними і кількісними пробами.

а) якісна реакція (проба Гайнеса). Реакція заснована на властивостях глюкози відновлювати гідрат окислу міді. За наявності в сечі глюкози відбувається зміна забарвлення – перехід синього кольору в жовтий або червоний.

б) кількісний метод (поляриметричний). Поляриметричний метод заснований на властивості глюкози, що знаходиться в розчині, обертати площину поляризації світла вправо, причому кут обертання площини поляризації пропорційний концентрації глюкози в розчині (кут відхилення на 1 градус відповідає 1% розчину глюкози).

Останнім часом для визначення кількості цукру в сечі застосовуються більш точні ферментативні методи з використанням глюкотеста.

Клінічне значення. Глюкозурія у фізіологічних умовах може з'являтися при вживанні з їжею великої кількості вуглеводів. Коли концентрація глюкози в крові перевищуватиме нирковий поріг для глюкози (понад 9,44 ммоль/л в системі СІ). Така глюкозурія носить назву аліментарної. Тимчасова глюкозурія може наступити при переляці, сильному хвилюванні, після введення адреналіну.

Патологічна глюкозурія, як правило, супроводжується підвищеною концентрацією глюкози в крові (гіперглікемія) і зустрічається при цукровому діабеті, при тривалому прийомі глюкокортикоїдів, адреналіну, порушення секреції деяких гормонів (тироксина, АКТГ).

Постійна глюкозурія може з'явитися і без гіперглікемії, наприклад при так званому нирковому діабеті, коли знижується здатність канальцевого епітелію реабсорбірувати глюкозу. Разом з тим, у хворих із зморщеними нирками, коли порушується фільтрація глюкози через склеротично змінені судини клубочків, глюкозурія може не з'являтися, не дивлячись на гиперклікемію.

4.Определение ацетонових тел. Ацетонові (кетонові) тіла це ацетон, ацетоуксусна і β-оксимасляна кислоти, що є проміжними продуктами жирового обміну. В нормі з сечею виділяється мінімальна кількість ацетонових тіл, які не виявляються звичайними якісними пробами.

Виділення з сечею ацетонових тіл свідчить про накопичення їх у великій кількості в крові, що може наступити при кахексії, неприборкній блювоті, тривалому голодуванні. Проте, найбільше значення ацетонурія має при цукровому діабеті, тому що вказує на глибокі зміни обмінних процесів в організмі (жирового, вуглеводного обміну).

5. Визначення жовчних пігментів. З жовчних пігментів в сечі визначають білірубін і уробілін.

Білірубін в сечі здорових людей звичайними якісними реакціями не виявляється. Поява білірубіну в сечі (білірубінурія) явище патологічне. В сечу виходить тільки прямий білірубін, оскільки непрямий не може пройти через непошкоджений нирковий фільтр. Білірубінурія з'являється в результаті утруднення надходження жовчних пігментів в дванадцятипалу кишку, наприклад, при паренхиматозній і обтураційній жовтяницях. При гемолітичній жовтяниці білірубінурії не буває, оскільки непрямий білірубін не проходить через нирковий фільтр.

Уробілінові (уробіліногенові) тіла є похідними білірубіну. Уробіліноген утворюється з білірубіну в кишечнику під дією кишкових бактерій. Частково уробіліноген всмоктується стінкою кишечника і через ворітну вену потрапляє в печінку, де повністю розщеплюється. Уробіліноген, що не всмоктався, перетворюється в стеркобіліноген, основна частина якого у вигляді стеркобіліна виводиться з каловими масами. Невелика частина стеркобіліну через систему гемороїдальних вен поступає в загальний кровотік і виділяється нирками.

Сеча здорової людину завжди містить невелику кількість уробіліногену (уробіліну), який не виявляється звичайними якісними пробами (0-4 мг/сут).

Підвищене виділення із сечею уробілінових тіл – уробілінурія зустрічається при різних патологічних станах організму:

1) паренхіматозні пошкодждення печінкової паренхіми (вірусний гепатит, гострі і хронічні гепатити іншої етиології), при яких стеркобілінові тіла, що поступили в портальну систему, через функціональну неповноцінність печінки не захоплюються і виводяться із сечею у вигляді уробилиногена;

2) гемолітичні анемії, при яких в кишечнику відбувається посилене утворення уробіліногенових і стеркобілінових тіл. що поступили через систему гемороїдальних вен в загальний потік крові, а потім виводяться із сечею.

III. Мікроскопічне дослідження

Мікроскопічне дослідження сечі проводять за допомогою двох основних методів – орієнтовного і кількісного аналізу сечового осаду. Звичайно досліджують ранкову сечу. 10 мл сечі, узятою піпеткою з дна посуду, поміщають в пробірку і центрифугирують протягом 10 –15 хвилин при 1000 об/мин. Зливають рідину над осадом, а осад розмішують і поміщають краплю на наочне скло, покривають покривним склом і розглядають під мікроскопом – спочатку під малим, а потім під великим збільшенням. Результат виражають числом найдених в полі зору формених елементів крові.

Клінічне значення. Елементи сечового осаду діляться на неорганізовані (солі, слиз) і організовані (клітинні елементи і циліндри).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проба Зімницького у хворого при гострому гломерулонефриті	\|	Організовані елементи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.