• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Принципи кредитування

Цільове призначення позики — базова передумова забезпечення інтересів сторін. Позичальник чітко визнає ціль, на яку будуть позичені кошти. Вона погоджується обома сторонами які вступають у кредитні відносини.

Строковість позики — чітко визначений термін користування позикою.

Поверненість позиченої вартості — повернення позичальником кредитору всього обсягу позиченої вартості.

Забезпеченість — заходи, що гарантують повернення позички у визначені строки. В ролі забезпечення може виступати майно, капітал, авторські права тощо.

Платність — позичальник платить кредитору за користування взятою в борг вартістю. Формою плати є відсоток за кредитом.

Різновиди кредиту

Міжнародний кредит — форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн.

Банківський кредит — надання банком у тимчасове користування частини власного або залученого капіталу — здійснюється у формі видачі позик, обліку векселів та ін.

Брокерський кредит — позички, які отримують брокери в банках або інших брокерів (брокерських фірмах) для різних цілей

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності.

Товарний кредит — товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток. Т.к. передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) в момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості. Товарний кредит надається під боргове зобов'язання (вексель) або шляхом відкриття рахунку за заборгованістю. Товарний кредит сприяє пришвидшенню реалізації товарів і збільшенню швидкості обороту капіталу.

Бланковий кредит — кредит, що не має соціального забезпечення конкретними цінностями, а видається під зобов'язання боржника погасити кредит у встановлений термін або при настанні певних умов (наприклад, після прибуття товару в порт призначення).

Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається банком у випадку перевищення суми операцій за банківськими платіжними картками установленого видаткового ліміту.

Акцептне фінансування — спосіб кредиту, коли фінансування комерційних операцій, передбачених договором, здійснюється через банки чи спеціалізовані фінансові фірми шляхом надання постачальнику (продавцеві), експортеру чи покупцеві (виконавцю робіт) або імпортеру раніше обумовленої суми кредиту для авансового фінансування закупок або продажу товарів. При акцептному фінансуванні позичальник надає банку (фінансовій фірмі) як гарантії в заклад товарну накладну чи відповідний товарний документ-рахунок, що підтверджує факт відправки вантажу, під який видано кредит.

Авальний кредит — кредит банку, що надається клієнтові для забезпечення його гарантійних зобов'язань. Призначення авального кредиту — покрити зобов'язання клієнта, якщо він фінансово неспроможний виконати їх самостійно.

Кредитний дефолтний своп — угода, згідно з якою «Покупець» робить разові або регулярні внески (сплачує премію за кредитний ризик) «Емітентові», який бере на себе зобов'язання погасити виданий «Покупцем» кредит третій стороні у разі неможливості погашення кредиту боржником (дефолт третьої сторони).

Іпотечний кредит — застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Кредит, отриманий під заставу нерухомого майна

Споживчий кредит — кошти, що надаються кредитором (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Державний кредит — грошові відносини, що виникають між державою та юридичними й фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат. Основними формами державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання.

Сезонний кредит — короткостроковий кредит, наданий для покриття експлуатаційних видатків.

Міжбанківський кредит — кредит одного банку іншому банку

Зовнішня позика — це кредит, отриманий від іноземних кредиторів (наданий закордонним позичальникам), здійснення якого обумовлено появою кредитних відносин між державами, установами, банками, міжнародними корпораціями.

Акцéптно-рáмбурсний кред́ит — кредитування зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються при посередництві перевідного векселя, виставленого експортером на іноземний банк, вказаний імпортером.

Комунальний кредит - сукупність економічних відносин між органами місцевого самоврядування, з одного боку та фізичними і юридичними особами з другого, при яких місцеве самоврядування виступає в якості частіше усього позичальника, рідше – кредитора.

Етапи процесу кредитування:

Ø розглядання кредитної заявки;

Ø попередня бесіда з позичальником;

Ø вивчення кредитоспроможності клієнта;

Ø оцінка ризику з позики;

Ø структурування позики;

Ø переговори про укладення кредитної угоди;

Ø затвердження кредитним комітетом;

Ø підписання кредитної угоди.

За рахунок кредитів розширюються фінансові можливості підприємства, проте виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів і сплати процентів за кредит. Тому підприємству слід дотримуватись оптимального співвідношення між власним капіталом і кредитами.

Тому такі форми фінансування як оренда і лізинг є спеціальними формами довгострокового фінансування.

Оренда — засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння та користування майном.

В оренду можуть бути передані:

Ø земля та інші природні ресурси;

Ø структурні підрозділи або підприємство в цілому;

Ø окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання;

Ø інші матеріальні цінності.

Розрахунок між суб'єктами оренди ведеться у формі орендної плати — регулярних платежів орендодавачу за здані в оренду майно, яке використовується протягом терміну оренди. Орендна плата включає в себе амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна і орендний процент.

Лізинг — це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

Лізинг — оренда майна у кредитора, який придбав його з метою здачі в оренду.

Цей особливий вид оренди рухомого і нерухомого майна виробничого призначення фінансується у відповідному договорі між орендодавцем (лессором) і орендарем (лізером). Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає надання орендарю права користування матеріальними цінностями лізингодавця на термін їх повної амортизації з обов'язковим збереженням права власності лізингодавця на орендоване майно та його обов'язкове повернення. Орендні платежі при оперативному лізингу не йдуть в залік майбутньої покупки об'єкта лізингу.

Фінансовий лізинг передбачає придбання лізингодавцем майна на замовлення лізера і передачу його лізеру в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортизації, з обов'язковою наступною передачею права власності на майно лізеру.

Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються лессором, а в разі фінансового лізингу — лізером і використовуються ними на повне відновлення наданих в оренду основних фондів.

У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. У такому разі можна продати борги спеціалізованим закладам - факторинговим фірмам. У результаті такої операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у формі авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до виплати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з боржника певні проценти.

Удаючись до послуг факторингу, бізнесмен має можливість перетворити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і тим самим поліпшити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків. . Вилученню дебіторської заборгованості сприяє факторинг.

Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів — акцій та облігацій.

Акція — це цінний папір, який засвідчує право його власника на частку майна і прибутку акціонерного товариства. Випуск і реалізація акцій дає можливість підприємству мобілізувати для цілей інвестування значні суми капіталу.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, простими та привілейованими.

Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації акцій, куди вносяться відомості про кожну іменну акцію, власника її, час придбання акції, кількість таких акцій у кожного акціонера.

Стосовно акцій на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Прості акції дають право участі в управлінні акціонерним товариством, але не гарантують певного рівня дивідендів.

Привілейовані акції забезпечують власникові одержання фінансових дивідендів, а також пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власники зазначених акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Облігація — кредитний цінний папір, який підтверджує внесення грошової суми і зобов'язання повернути номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений термін з виплатою фіксованого проценту. Виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу підприємства.

Цінні папери, що випускаються підприємством, постійно знаходяться в обігу, продаються і купуються за ринковим курсом.

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Фондовий ринок є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям фондова біржа - організацію, яка надає можливість для здійснення торгових операцій і зведення разом покупців і продавців цінних паперів.

На фондовому ринку України діють акції, державні і муніципальні облігації внутрішньої позики, облігації підприємницьких структур, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, державні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, інвестиційні сертифікати, облігації зовнішньої позики.

Початком становлення створення фондового ринку України стала поява відповідних законів України: "Про цінні папери і фондовий ринок", "Про приватизаційні папери", "Про банки і банківську діяльність" [2]. У цей же час з'являються перші українські акції і перші торговці цінними паперами.

Розрізняють такі РЦП (Фондові ринки):

Ø за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві;

Ø за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП);

Ø за формою організації вторинного ринку – біржовий і позабіржовий (вуличний);

Ø за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою;

Суб'єкти РЦП:

Ø емітенти (компанії, товариства, підприємства, держава) – випускають ЦП;

Ø інвестори (фізичні та юридичні особи) покупці ЦП;

Ø посередники (брокери, ділери, андеррайтери);

Ø органи регулювання (ДКЦПФР, біржі, асоціації брокерів та ділерів тощо);

Ø інфраструктурні учасники (депозитарії, зберігачі, реєстратори, трасти, продавці інформації про РЦП).

Розрізняють такі РЦП (Фондові ринки): за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві; за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП); за формою організації вторинного ринку – біржовий і позабіржовий (вуличний); за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою;

Основні функції Фондового ринку

Ø регулювання сфери грошового обігу та кредиту;

Ø забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;

Ø розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій (АТ), контроль за їхньою діяльністю;

Ø залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;

Ø забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.

Фінансові ресурси підприємства використовуються за такими напрямами:

Ø поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції;

Ø інвестування засобів в капіталовкладення, використання не матеріальних активів;

Ø інвестування фінансових ресурсів в цінні папери;

Ø платежі фінансовій і банківській системам, внески в позабюджетні фонди;

Ø створення грошових фондів і резервів (на розвиток, заохочення, соціальний розвиток);

Ø спонсорство, доброчинні внески та ін.

Нематеріальні ресурси підприємства — це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та невизначені майбутні розміри усіх заходів.

За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або через рідкісність ресурсів.

Поняття нематеріальних ресурсів фактично уточнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності, які можуть включати:

1.Об'єкти промислової власності. До них належать:

Ø винаходи, об'єктами яких можуть бути продукти або способи їх одержання;

Ø корисні моделі, об'єктами яких є конструктивне вирішення пристрою або його складових частин;

Ø промислові зразки — нове художньо-конструктивне вирішення виробів;

Ø товарні знаки та знаки обслуговування — оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників;

Ø фірмові найменування — це стале позначення підприємства або особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність.

Об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами — це:

твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій і об'ємно-просторовій формах.

Авторським правом захищаються також комп'ютерні програми, бази даних, мікросхеми.

Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, об'єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.

Суміжні права — це права, які примикають до авторського права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

Ø права виконавців;

Ø права виробників фонограм;

Ø права організацій мовлення.

Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності — це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної власності, а саме:

Ø раціоналізаторські пропозиції — це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, для якого воно подано;

Ø "ноу-хау" — це знання чи досвід технічного, організаційного, виробничого і економічного характеру, що можуть бути практично використані і принести власникові певні переваги об'єктами "ноу-хау" є посібники, порадники, рецепти, формули тощо, а також незапатентовані ви находи;

Ø комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, і розголошення яких може завдавати шкоди його інтересам.

Нематеріальні активи — це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою одержання доходу.

До складу нематеріальних активів включаються:

Ø права, що з'являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, свідоцтвами на знаки на товари і послуги, фірмове найменування;

Ø права, що виникають внаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права та суміжних прав;

Ø права на використання на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності;

Ø права на користування земельними ділянками і природними ресурсами;

Ø монопольні права на використання рідкісних ресурсів;

Ø права, що з'являються внаслідок укладання з іншими суб'єктами ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробка.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патент — виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Передача права власності на використання нематеріальних ресурсів іншим суб'єктом здійснюється у формі ліцензійної угоди — договору, згідно з яким власник нематеріального ресурсу передає іншій особі ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки тощо.

Ліцензія — це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду. На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:

Ø роялті — періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди;

Ø пашуальна виплата — фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди.

Господарська діяльність є ефективною, якщо підприємство:

Ø раціонально використовує активи,

Ø своєчасно погашає зобов'язання,

Ø рентабельне.

Використовуючи статті фінансової звітності - Балансу ф. № 1) і Звіту про фінансові результати (ф. № 2), проведемо аналіз ефективності господарської діяльності підприємства. Метою аналізу є проста і наочна оцінка динаміки розвитку підприємства, його фінансового стану.

Аналіз фінансового стану — комплекс дій щодо вивчення й аналізу результатів фінансово-господарської діяльності організацій, підприємств, фірм з метою визначення ступеня ефективності використання основних фондів і оборотних коштів для реалізації програм (статутних завдань) організацій, установ, виявлення можливих недоліків, порушень, невикористаних резервів підвищення результативності діяльності.

Аналізу фінансового стану підлягають основні статті балансу та інші матеріали обліку та фінансової звітності. Вивчається раціональність формування й використання власних, запозичених та залучених коштів, відповідність сум власних оборотних коштів потребам у них, обсяг формування та виконання плану одержання прибутку. Виявляються причини недостатнього залучення джерел надходження прибутків, наявність невикористаних оборотних коштів та можливості їх мобілізації, наявність і рух запасів товарно-матеріальних цінностей, джерела їх утворення, ефективність використання кредиту і його матеріальне забезпечення. Оцінюється стан розрахунків підприємства з бюджетом, банками, постачальниками, покупцями. Визначається економічний результат обігу оборотних коштів, спів вимірюються витрати з прибутками, визначаються шляхи додаткового залучення оборотних коштів з метою одержання додаткових прибутків.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

Ø дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

Ø дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

Ø об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

Ø оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

Ø аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

Ø визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок. У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найінформативніших параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства. При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік.

Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу (див. мал.).

Аналіз діяльності підприємства

Розрізняють два види аналізу фінансового стану: зовнішній і внутрішній. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

Ø орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

Ø множинність об'єктів-користувачів;

Ø різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

Ø максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

Ø аналіз абсолютних показників прибутку;

Ø аналіз показників рентабельності;

Ø аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

Ø аналіз ефективності використання залученого капіталу;

Ø економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

Ø аналіз майна (капіталу) підприємства;

Ø аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

Ø оцінка ділової активності підприємства;

Ø аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

Ø аналіз кредитоспроможності підприємства;

Ø оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

Ø аналіз власних фінансових ресурсів;

Ø аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

Ø аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані. Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками.

факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу. Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу. Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях.

До неформалізованих належать такі методи:

Ø експертних оцінок і сценаріїв,

Ø психологічні,

Ø морфологічні,

Ø порівняльні,

Ø побудови системи показників,

Ø побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика. До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

Ø ланцюгових підстановок,

Ø арифметичних різниць,

Ø балансовий,

Ø виокремлення ізольованого впливу факторів,

Ø відсоткових чисел,

Ø диференційний,

Ø логарифмічний,

Ø інтегральний,

Ø простих і складних відсотків,

Ø дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів). Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні. Дескриптивні моделі є основними. До них належать:

Ø побудова системи звітних балансів;

Ø подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах;

Ø вертикальний та горизонтальний аналіз звітності;

Ø система аналітичних коефіцієнтів;

Ø аналітичні записки до звітності.

Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності. Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства та загрози його банкрутства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. Абуджийські керівні принципи
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
5. Антикорупційні принципи
6. Антикорупційні принципи
7. Антикорупційні принципи
8. Антикорупційні принципи
9. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
10. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
11. Б/. Принципи виборчого права.
12. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції

Переглядів: 656