• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Педологічні аспекти взаємодії

а) поняття про педосферу

Ґрунтом називають приповерхневі шари земної кори на суходолі, видозмінені під впливом рослин та інших організмів. Вони відрізняються від гірських порід дисперсністю мінеральної маси, значним вмістом специфічних органічних речовин (гумусу), населені живими організмами, мають суттєву відміну — родючість, тобто здатність забезпечувати врожай зелених рослин. Ґрунти є результатом життєдіяльності рослин, тварин та мікроорганізмів, передумовою для існування їх. В Україні нараховується понад 38 основних типів ґрунтів і кілька тисяч дрібних таксономічних підрозділів — підтипів, різновидів, видів ґрунтів. Ґрунтові підтипи, різновиди та ін. різняться між собою за будовою профілю, мінералогічним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними та хімічними властивостями, а отже, і родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання. З метою раціонального використання здійснюється якісна оцінка земель (бонітування), що дає змогу виробити правильний підхід до обробітку та удобрення ґрунтів, набору найбільш придатних для кожного поля культур, організації сівозмін, захисту рослин.

Ґрунти мають повсюдне поширення на суходолі, починаючи від примітивних первинних ґрунтів, що формуються на вивітрілій породі, до родючих чорноземів. Весь ґрунтовий покрив континентів нашої планети створює єдину оболонку — педосферу, ту біокосну систему (за визначенням В.Вернадського), яка підтримує життя на землі, є основою організації біосфери. На відміну від інших оболонок геосфери, ґрунтовий покрив - педосфера є поліморфною, надзвичайно складною і енергомісткою системою, здатною до саморозвитку і саморегулювання.

Різноманітність природних умов і поєднання ґрунтотворних факторів формує дуже строкату картину ґрунтового покриву Землі. Багато століть вчені намагаються дати лад цьому розмаїттю, створити струнку систему класифікації ґрунтів. В Україні прийнято еколого-генетичну класифікацію російського вченого В.Докучаєва. Згідно знею, ґрунти класифікуються не тільки за їхніми властивостями, але й за особливостями залягання і географічного поширення. Розроблено струнку таксономію і номенклатуру, складено ґрунтові карти різних масштабів.

Докучаєвська школа номенклатури поклала в основу наукову термінологію, засновану часто на народних назвах Даються моносемічні назви, часто символічні. Наприклад; білозем, підзол, чорнозем, сірозем тощо. Ці терміни показують належність до основного, найвищого таксону — типу ґрунту. Тип ґрунту — опорна, основна одиниця систематики ґрунтів, яка об’єднує ґрунти одного типу ґрунтоутворення, подібних між собою за будовою генетичного профілю, процесами мінералізації органіки, біохімічними процесами, розміщенням у подібних природних умовах. Типи поділяються на підтипи, роди, види, відміни, розряди.

Існує також міжнародна номенклатура продовольчої і сільськогосподарської організації ООН/ЮНЕСКО. Вона прийнята для створення карти ґрунтів світу в масштабі 1:5000000. Назви ґрунтів взято з тих країн, де поширені певні типи ґрунтів. В цій номенклатурі є чорнозем, підзол, солонець, солончак. В ній є синтезовані назви, придумані для ґрунтів, поширених на кількох континентах Нові назви: флювісоль, грейсоль, андосоль, каштанозем тощо.

З усіх типів ґрунту найбільш родючі, найбільш вивчені чорноземи. В. В. Докучаєв писав, що чорнозем — це цар ґрунтів, він дорожчий за вугілля, дорожчий за золото. В міжнародному інституті метрології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщений моноліт чорнозему з Воронезької області як еталон найбільш родючого ґрунту в світі.

Найбільшим багатством ґрунту є його гумус, органіка Його роль у біосфері настільки велика, що ґрунтознавець В. А. Ковда весь вміст органіки в ґрунтах назвав гумосферою. Гумус — це акумульована рослинами енергія, запаси якої вивільняються при згорянні сільськогосподарської продукції, трав’яної чи деревної рослинності. Запас гумусу в 200-300 т/га (це середньогумусований ґрунт) еквівалентний 20-25(30) т антрациту. Враховуючи, що антрацит згоряє лише один раз, а ґрунт при правильному обробітку і догляді може віддавати свою енергію практично вічно, то важко переоцінити ту величезну роль, яку ґрунт повинен відігравати у вирішенні енергетичної проблеми. За орієнтовними підрахунками, енергетичний потенціал лише сільськогосподарських земель України оцінюється в 1,2 млрд. тонн антрациту.

За образним виразом В.Вернадського, ґрунт є основою організації біосфери. Географи називають ґрунт дзеркалом, "фокусом" ландшафту, всі компоненти біосфери стикаються у ґрунті, поєднуються у ньому, формуючи цю складну, полігенетичну біокосну систему. Без ґрунту неможливе життя рослин і тварин на суші, бо ґрунт є основою цього життя. Ґрунт завдяки біологічній вибірковій вбирній здатності нагромаджує в собі запаси поживних елементів, яких може вистачити навіть без додаткового надходження на 200-1000 років життя рослин. Такий величезний запас "міцності" є запорукою безперервного існування рослин і тварин у відповідних ландшафтах навіть при кліматичних аномаліях чи грізних катаклізмах.

б) вплив господарської діяльності людини на ґрунт

Земельні ресурси, ґрунтовий покрив належать до вирішальних чинників існування біосфери нашої планети. Земля відіграє найважливішу загальнобіосферну роль і є фундаментальною основою функціонування атмосфери, гідросфери та інших сфер, рослинного і тваринного світу, а також людського суспільства. В аграрному секторі вона — головний засіб виробництва, найважливіша складова частина ресурсної бази землеробства. Характер і якість земель, родючість сільськогосподарських угідь визначають ефективність аграрного виробництва, можливість розв’язання продовольчої проблеми, продуктивність праці в аграрній сфері.

Розгляд під таким кутом зору проблеми землекористування, охорони і збереження ґрунтового покриву повинен привести до перевороту в мисленні, розумінні сучасних земельно-ресурсних елементів розвитку людської цивілізації.

Найстародавніші землеробсько-тваринницькі культури Старого світу датуються, за найновішими даними учених, VIII-VII тисячоліттями до н. е. Тобто землеробство на планеті налічує лише 9-10 тис. років, що в 200-300 разів менше, ніж весь період еволюції людства. Власне перехід первісної людини до землеробської діяльності прискорив соціально-економічний розвиток і прогрес суспільства та інтенсифікував процеси природокористування.

До початку землеробської культури площа придатних для обробітку родючих земель на планеті становили, найвірогідніше, близько 4,5 млрд. га. Нині ж їх залишилось лише 2,5 млрд. га. Тобто за 10 тис. років використання людиною земельних ресурсів, площа придатних для ведення сільського господарства угідь, зменшилася майже на 2 млрд. га. Такою є ціна людської цивілізації у земельно-ресурсному вимірі. Це означає, що людство щорічно втрачало, в середньому, 200 тис. га орних земель.

Одним з головних чинників еколого-економічної кризи в аграрному землекористуванні — це ерозія ґрунтів. Варто людині на будь-якій земельній ділянці знищити природну рослинність, яка захищає ґрунт від прямого впливу динамічних сил атмосфери і гідросфери, — зараз же починається руйнування поверхні даної ділянки. Ерозійні процеси на ній розвиваються під дією механічного обробітку землі, а також ще двох сил — води і вітру.

Рільництво впливає на ґрунти перш за все обробітком їх різними сільськогосподарськими знаряддями, вилученням поживних елементів, що виносяться з поля у вигляді врожаю різних культур. Людина започатковуючи рільництво, за образним виразом американського ґрунтознавця X.Беннета, "здерла шкіру з землі". Було знищено природну рослинність, лісову підстилку, дернину або степову повсть і оголена земля стала доступна дії багатьох стихій (прямого сонячного проміння і тепла, вітру, дощу, снігу, текучої води) та різноманітних сільськогосподарських машин і механізмів. Розпочалося нове життя ґрунту, часто докорінно відмінне від природного, що в більшості випадків спричинює збіднення та деградацію його, зниження природно-ресурсного потенціалу. Отже, надзвичайно інтенсивною є ерозія ґрунтів саме на орних землях та на вибитих (виболочених) пасовищах.

На ріллі ерозія проявляється по-різному, залежно від виду вирощуваної сільськогосподарської культури. На посівах багаторічних трав її майже немає, під суцільним посівом зернових колосових і однорічних кормових культур вона має мінімальні масштаби, а на посівах просапаних рядкових культур досягає максимальних розмірів. Темпи і масштаби ерозійних процесів на сільськогосподарських землях залежать великою мірою також від рельєфу, типу ґрунтового покриву, застосовуваних способів, технологій та технічних засобів обробітку ґрунтів і посівів. Сильною вважається ерозія, коли змив ґрунтової маси перевищує

50 т з 1 га земельної площі на рік, середньою — 25-50 т, слабшою 12,5— 25 т, а дуже слабою менше 12,5 т/га в рік. При сильній ерозії з поверхні використовуваної земельної ділянки щорічно змивається 5-міліметровий шар ґрунту, або 12,5 см за 25 років. Півметровий гумусовий шар чорнозему природним шляхом, як вважають вчені — ґрунтознавці, утворюється приблизно за 3,5—4 тис. років. Ерозія може зруйнувати його за 100-200 років.

З 1,5 млрд. орних земель, що нині перебувають в обробітку в усьому світі, майже 50% зазнають негативного впливу водної та вітрової ерозії різного ступеня. Понад 60% загальної площі поливних земель потерпають від засолення, осолонцювання й підтоплення, що значною мірою знижує їх родючість. Чимала частка світової площі ріллі (до 20%) має досить низький вміст гумусу (менше 1%), а також безструктурний склад ґрунтового покриву який крім того, ще й бідний на мінеральні елементи, необхідні для одержання високих урожаїв.

Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, розбуджених та посилених людиною, завдає ґрунтам величезної, часом непоправної шкоди. Це перш за все погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, водна і вітрова ерозія, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, радіонуклідами.

Втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається внаслідок постійного зменшення вмісту органіки, механічного руйнування структурних агрегатів знаряддями обробітку, під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо. Близько 80 % орних земель зазнають погіршення агрономічне цінної структури, що погіршує водно-повітряний режим, посилює водну та повітряну ерозію і, зрештою, зменшує основну властивість ґрунту — родючість.

Однією з причин цього явища є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями з допомогою потужних і важких колісних тракторів. Досить часто поле протягом року обробляють по 10-12 разів і більше. Крім того, на поля тракторами з причепами, важкими автомобілями завозять добрива і посівний матеріал, вивозять зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди. Крім того, у нас автомобілі, уникаючи розмоклих доріг, часто їдуть просто по полю, посівах, утворюючи ряд паралельних, тимчасових доріг. Там, де кожне поле має справжнього господаря, такого просто не може бути. Висока частота обробітку пояснюється і тим, що наше сільське господарство не отримує комплексу знарядь для одночасного проведення кількох видів обробітку землі і догляду за посівами. Частий обробіток землі розпилює поверхню ґрунту. Один трактор "Беларусь", працюючи на сухих ділянках, утворює на кожному гектарі по 13-14 т пилу, що і без чорних бур спричинює щорічне знесення мільярдів тонн родючого шару ґрунту.

Ущільнення ґрунту колесами важких тракторів і комбайнів типу "Дон" (15-20 т) набуло загрозливих розмірів, воно веде до різкого пониження родючості ґрунту. При нормальній об’ємній масі структурного грунту 1,1-1,2 г/см³ на багатьох полях ця цифра підскочила до 1,6-1,7 г/см³, що значно вище за критичні величини. У таких ґрунтах майже вдвоє зменшується загальна пористість, різко знижується водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опірність ґрунту до ерозійних процесів. Колеса трактора "Киро-вец-700" ущільнюють у колії ґрунт на глибину до 20 см, а врожай на таких смугах на 50 % нижчий, ніж на ділянках між ними. Тільки за рахунок цього фактора загальний врожай на полі зменшується на 20 %. 100

Водна та вітрова ерозія ґрунтів є справжнім суспільним лихом. Цей природний процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, нераціональної організації території, застарілих методів обробітку ґрунту та цілого ряду інших причин. За узагальненими даними наукових установ, недобір урожаю на слабозмитих ґрунтах досягає 10-20 %, на середньозмитих — 30-50 %, на сильнозмитих — 60-80 %. Це не втрати, викликані стихійним лихом, а справжня трагедія, яка повністю лежить на совісті людини.

Ще небезпечнішою є лінійна ерозія, якою охоплені височинні, горбисті та гірські території. Лінійний розмив руйнує не тільки ґрунт, а й увесь природний комплекс. Утворення ярів (іноді глибиною 30-40 м і протяжністю понад 10-15 км), які часто формують цілі яро-балочні системи, вилучає з ужитку величезні площі сільськогосподарських земель. Площа вилученої з ужитку ріллі перевищує площу самих ярів у 2-3 рази, У місцях розвитку ярів знижується рівень підґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва Найбільш зруйновані лінійною ерозією ділянки в науковій літературі дістали назву "бедленд" (погані землі). Рекультивувати такі землі на сучасному рівні науки і техніки практично неможливо і дуже дорого. Альтернативою є профілактика, попередження розвитку таких шкідливих процесів.

Вже сьогодні в результаті спровокованої людиною пестицидної еволюції близько 500 видів комах є стійкі проти застосовуваних інсектецидів. Така стійкість виникає в рослин, молюсків, гризунів, грибів.

Але це ще не все, оскільки всі без винятку пестициди належать до отрут широкої дії, то, потрапляючи в продукти харчування, вони завдають великої шкоди здоров’ю людей. Дослідження в нашій країні засвідчили: там, де інтенсивно застосовуються сільськогосподарські отрутохімікати, у місцевого населення ушкоджуються структури спадковості, розладнуються діяльність центральної нервової системи, важливих органів, у жінок частішають ускладнення вагітності, випадки народження неповноцінних або мертвих дітей, виникає алергія. Американські дослідники виявили, що 30% інсектицидів, 60% гербіцидів, 90% фунгіцидів, що застосовуються в США здатні викликати рак. А також встановлено, що пестициди стимулюють розвиток у навколишньому середовищі вірусів, зокрема тих, які збуджують небезпечні захворювання людей, руйнують імунну систему. Площа земель, забруднених залишками отрутохімікатів, сягає 13 млн. га.

Одним з негативних наслідків перезбагачення ґрунтів хімікатами є накопичення нітратів у рослинах, овочах, фруктах → шкідливий вплив на здоров’я людей. У шлунку нітрати відновлюються до солей азотистої кислоти, які набагато токсичніші за самі нітрати, особливо для людей похилого віку та дітей з серцево-судинними хворобами. Надлишки нітратів у організмі беруть участь в утворенні нітрозоамінів-канцерогенів. Крім того, вони, взаємодіючи з гемоглобіном крові, перетворюють двовалентне залізо на тривалентне, зменшуючи транспорт кисню та перешкоджаючи нормальному диханню тканин.

Різні рослини мають неоднакову здатність до накопичення нітратів. Найбільше їх акумулюють кріп, салат, петрушка, потім буряки, значно менше — капуста та морква, ще менше —картопля.

Концентруються нітрати в рослинах теж по-різному. В капусті їх найбільше в центральній, кореневій частині та верхніх листках, у огірках, — у шкірці, в картоплі — всередині, у моркві, буряках, кабачках — у нижній частині плоду.

Якщо очищену картоплю тримати деякий час у воді, кількість нітратів у ній значно зменшується.

У відвари переходить 50% і більше (у капусти — 70%) початкової кількості нітратів, особливо якщо овочі порізані. Корені й шкірку овочів завжди варто викидати. Наполовину зменшують вміст нітратів у овочах соління, маринування, квашення.

Ґрунти також забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які з них виливаються під час роботи на полях. У ґрунти потрапляють і техногенні забруднення від промислових підприємств — сульфати, окиси азоту, важкі метали та інші сполуки.

Винятково гострою проблемою є вилучення орних земель під забудову різних об’єктів: промислових підприємств, доріг, міст тощо, а також складування промислових та побутових відходів. За останні шістдесят років в Україні під різні види не сільськогосподарського використання вилучено родючих земель, площа яких перевищує територію Одеської області (333 тис. кв. км або 3,3 млн. га). Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водоймищами на Дніпрі. Відвали промислових відходів поглинули 200 тис. га родючих земель.

Негативний бік мають і такі важливі для сільського господарства роботи як зрошення й осушення земель. Зрошувані землі дають близько 30% продукції рослинництва, але створення водойм і зрошення великих територій призводять до підняття рівня ґрунтових вод і зміни їхнього хімічного складу. Виникає засолення ґрунтів, заболочування, підвищується сейсмічність території. 50% зрошуваних земель у нашій країні підтоплено, бо втрачається чи перевитрачається на кожному гектарі 700 куб. м на рік. Перевитрата води закладена в самій нормі поливу перевищена на 30%. Взагалі довжина зрошувальних

Необхідно користуватися рекомендаціями відповідних служб (агрохімічних центрів) щодо якості, типу й кількості мінеральних добрив, які застосовуються в певних районах для певних культур, організації транспортування, зберігання та застосування різних добрив, контролю за станом навколишнього середовища.

Дуже важливо також організувати моніторинг земель — систематичне спостереження за станом земельного фонду. Слід мати дані щодо розподілу земель за власниками й користувальниками, продуктивності земельних ресурсів, ступеня деградації ґрунтів, стану їх забруднення, а також фонового забруднення (загальний стан забруднення атмосфери, природних вод усього регіону).

Особливо важливо постійно контролювати вміст у ґрунтах та ґрунтових водах пестицидів (метафос, карбофос, цирам, севін, гептахлор, карбатіон, поліхлорпропілен тощо) і ДДТ, який через свою стійкість ще міститься в ґрунтах багатьох районів.

Навколо всіх міст і промислових центрів слід постійно контролювати вміст у ґрунтах і водах важких металів, виявляти шляхи їх міграції.

в) сучасний стан земельних ресурсів в Україні та їх охорона

Нині Україна особливо гостро відчуває негативні наслідки екологічно необґрунтованого та нераціонального, екстенсивного і неефективного економічного розвитку в попередні десятиліття, особливо це стосується земельних ресурсів.

Найбільше природне багатство України — чорноземи. Вони складають майже 50% світових запасів чорноземів. Розорані землі в Україні становлять близько 85% від площі степів і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн. га.

Дуже низька врожайність наших полів, у тому числі і чорноземних ланів. В європейських країнах врожайність зернових коливається від 45 до 90 ц/га. В Україні вона здебільшого становить 28-32 ц/га бункерного зерна, з якого 20 % йде на висушування і у відходи.

Вже зіпсовано 60% чорноземів, щорічно втрачається 100 тис. га родючих ґрунтів.

Різними формами ерозії в Україні охоплено близько 20 млн. га ріллі з 34,2 млн. га всього орного клину (59 %).

Глобальною проблемою є постійне зменшення в ґрунтах вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Основна причина — споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гумус не тільки витрачається на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, але й виноситься з ґрунту а результаті ерозії, з коренеплодами і бульбоплодами, на колесах транспортних засобів.

За свідченням В.Ковди, наші чорноземи втратили за останні 100 років 25-40 % гумусу і половину своєї родючості. За минулі 100 років запаси гумусу в орному шарі чорноземів типових зменшились на 29 %, чорноземів звичайних — на 36 %, чорноземів південних — на 31 %. Дослідження українських вчених показують, що при сучасній структурі посівних площ на чорноземах, що не удобрювалися втрати гумусу в лісостепу становлять 0,7-0,8 т/га, п степу — 0,5-0,6 т/га Щорічно за рахунок мінералізації ґрунти України втрачають 14 млн. т гумусу, а за рахунок ерозії — 19 млн. т.

Перехід сільськогосподарського виробництва на індустріальні га інтенсивні технології ставить за мету збільшення продуктів харчування шляхом широкої його хімізації, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Однак внесення високих доз мінеральних добрив супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами - хлоридами, сульфатами. В ґрунтах і в підґрунтових водах нагромаджуються рештки пестицидів, які, потрапляючи у вирощувану продукцію, знижують її якість. У західноєвропейських країнах на 1 га ріллі вносять 6-6 кг пестицидів, а у Львівській області — 11 кг.

Особливо страшним є те, що ще сьогодні за наполяганням сільськогосподарських органів у нас застосовують такий особливо токсичний і стійкий отрутний препарат як ДДТ, який ще у 1972 р. був заборонений ВООЗ і продовольчою і сільськогосподарською організацією 00Н. Як відзначалось на науковій конференції АН УРСР в квітні 1989 р., у молоці українських матерів міститься ДДТ в 3-4 рази більше, ніж у американських, що є причиною високої смертності малят у віці до 30 днів.

Забруднення ґрунтів відбувається також відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які з них витікають під час праці на полях. Поступають у ґрунти також техногенні забруднення від промислових підприємств — сульфати, оксиди азоту, важкі метали та ряд інших шкідливих сполук, зокрема радіонукліди. Зокрема 3,7 млн. га землі знаходиться в зоні відчуження довкола ЧАЕС в її околицях.

Виключно гострою і злободенною проблемою є відчуження сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик і заводів, електростанцій і відкритих гірничих розробок, доріг та міст. У зв’язку з тим, що у нашій країні тривалий час не проводились бонітування та економічна оцінка земель, не здійснений ще й досі повною мірою земельний кадастр, під різні види будівництва вибираються рівні території, на яких, як правило, розвинені найбільш родючі ґрунти. Так, Бурштинська ДРЕС на Івано-Франківщині побудована на лесовій терасі Дністра з найбільш родючими в області ґрунтами. За останні 60 років в Україні площа родючих земель, вилучених під різні види несільськогосподарського використання, перевищує територію Одеської області. Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водосховищами на Дніпрі. Непомірно зростають площі наших міст та селищ, хоч щільність їх забудови сягає ледве 55 % прийнятих норм.

Такий катастрофічний стан наших земель вимагає вжиття невідкладних науковообгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування. Проблема охорони і раціонального використання земель в наш час стала одним з найважливіших завдань людства Це визначається перш за все тим, що 98 % продуктів харчування людини отримується в результаті обробітку землі. Людина займається агрикультурою майже 10 тисячоліть. За цей час в багатьох регіонах планети розцвітали і гинули цивілізації, квітучі краї перетворювались на пустелі. Хижацька експлуатація земель та низька культура землеробства призводили до руйнування ґрунтів. За підрахунками французьких вчених, за історичний період людство втратило близько 2 млрд. га колись родючих земель.

Наша країна належить до найбільш забезпечених родючими ґрунтами. Правда, лише 50 % ріллі знаходиться в зонах гарантованого землеробства, тобто в районах, достатньо забезпечених опадами, з малою ймовірністю посух і суховіїв. У більшості землеробських районів України потрібні заходи по збереженню вологи у ґрунті та штучне зрошення. Надмірні втрати родючих земель від водної ерозії, затоплення штучними морями, вилучення під різні види будівництва набули у нас форми національного лиха Вільних земель, придатних для освоєння під ріллю, практично немає, отже, треба зберегти це багатство, яким ми володіємо. Заходи по підвищенню продуктивності земель та їх охорони різноманітні та різнопланові, але вони повинні здійснюватись в комплексі, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших.

Внаслідок багаторічного панування в Україні тоталітарного режиму земля втратила господаря, стала "загальнонародною" за формою і нічиєю за змістом. За 70 років фактично був втрачений традиційний селянин-хлібороб, що знав усі тонкощі свого ремесла, був академіком землеробської науки. Домінування єдиної колгоспно-радгоспної форми господарювання, де колишній селянин став найманим робітником, що отримував заробіток від кількості вкладеної праці (обсягу денного виробітку), а не від кінцевого результату, виробила в нього нігілістичне ставлення до землі та до всіх інших матеріальних усуспільнених цінностей, спричинилась до втрати професійної майстерності.

Читайте також:

1. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
2. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
3. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.
4. Антропічні аспекти
5. Антропічні аспекти
6. Антропічні аспекти. Забруднення та самоочищення геосистем
7. АРХІВОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
8. Аспекти вибору системи складування
9. Аспекти незалежності аудиторської професії
10. Аспекти незалежності аудиторської професії.
11. Аспекти організаційного порядку
12. Аспекти роботи над зв'язним мовленням

Переглядів: 701