Структура норми права – це логічно узгоджена внутрішня будова правової норми, що відображає її розподіл на складові елементи та зв'язок цих елементів між собою.

Для досягнення функцій правового регулювання норма права повинна містити у собі такі компоненти: умови, за настання яких норма починає діяти, зміст правової норми (правило поведінки), наслідки, які настають у разі невиконання вимог правової норми.

Структура норми-правила поведінки включає три структурних компоненти: гіпотезу, диспозицію та санкцію. Щоправда, іноді виділяють дещо по-іншому логічні елементи норми права, включаючи в її структуру оголошення, веління, забезпечуючий і каральний). Існує і уявлення про двоелементну структуру норми права, яка містить регулятивний (гіпотеза та диспозиція) і охоронний (гіпотеза та санкція).

Структура вихідної норми (норми, яка не містить правила поведінки) включає ознаки правового поняття, явища, принципу, суспільно-політичної ситуації.

Саме правило поведінки, що містить права та обов'язки учасників правовідносин, передбачене диспозицією, але це не є підставою до ототожнення понять «диспозиція» та «правова норма», диспозицію не можна протиставляти іншим елементам правової норми. Кожен із перерахованих елементів має у структурі правової норми особливе місце та призначення. І лише в результаті цілісного об'єднання трьох структурних компонентів норми права ми можемо говорити про можливу ефективність її застосування.

Таким чином, норма права у своєму загальному вигляді може бути виражена формулою: [якщо..., то..., інакше...].

Гіпотеза- частина правової норми, що вказує на конкретні життєві обставини (юридичні факти), при наявності чи відсутності яких реалізується норма права та виникають, змінюються або припиняються правовідносини.

За допомогою гіпотези передбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пов'язується з конкретними особами, з тим чи іншим життєвим випадком, подією або дією, місцем, часом тощо.

Гіпотези поділяються на види за різними критеріями.

Гіпотези залежно від структурибувають прості, складні та альтернативні. Проста гіпотеза передбачає одну умову, через яку реалізується правова норма. Складна - це та гіпотеза, яка пов'язує дію норми з настанням декількох (двох або більше) обставин. Альтернативна гіпотеза - різновид складної гіпотези, особливість якої полягає у тому, що для дії норми права необхідним є настання будь-якої умови, зазначеної у складній гіпотезі.

За наявністю або відсутністю юридичних фактівгіпотези поділяються на позитивні та негативні. Позитивні пов'язують реалізацію правового припису з настанням певних умов. Так, для укладення шлюбу необхідними умовами є досягнення шлюбного віку та інші умови. Негативні передбачають, що застосування норми права здійснюється у разі відсутності зазначених у гіпотезі умов (ненадання допомоги хворому особою, яка була зобов'язана надати таку допомогу).

За ступенем визначеностігіпотези бувають абсолютно визначеними та відносно визначеними. У визначених вичерпно називається умова, з настанням якої правило поведінки вступає в дію (договір позики на певну суму - письмова форма). (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).

Відносно визначені містять формулювання у загальній формі, наприклад: «з причин, що визнані судом незадовільними». (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).

(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку, якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.

може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.

За формою виразугіпотези поділяються на абстрактні (загальні) та казуїстичні (конкретні). Абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними, родовими ознаками. Ця гіпотеза пов'язує дію норми з настанням конкретних обставин певного виду, абстрагуючись від окремих випадків. Це дозволяє охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків Норми з абстрактною гіпотезою є стабільними внаслідок того, що родові ознаки, які містить у собі гіпотеза, є стійкими явищами.

Казуїстична (з лат. «казус» - випадок) гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, видові ознаки. Тому норма поширює свою дію на більш вузьке коло відносин, внаслідок чого є менш стабільною. Історично казуїстична гіпотеза виникла раніше, але у сьогоденні практично зникла з нормотворчості, її застосування призводить до збільшення кількості юридичних складів і одночасно не дає можливості досягти повноти юридичного визначення.

Диспозиція- частина правової норми, що містить правило поведінки, згідно з яким повинні діяти учасники правовідносин, закріплює права та обов'язки сторін, визначаючи межі поведінки.

Диспозиція є центральним структурним компонентом норми права регулятивного характеру, що дозволяє при настанні умов, передбачених гіпотезою, врегульовувати суспільні відносини. Саме диспозиція містить у собі модель правової поведінки.

За характером приписівдиспозиції бувають уповноважуючими (надають право, визначають варіант дозволеної поведінки) зобов’язуючими (визначають обов'язок суб'єкта, варіант належної поведінки), забороняючими (містять у собі заборону скоєння певних протиправних дій або бездіяльності).

За ступенем визначеностівиділяють абсолютно визначені (закріплюють однозначне правило поведінки, можливість вибору іншого варіанта поведінки не надається) та відносно визначені (вказують на певні ознаки поведінки, у межах яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки) диспозиції.

За формою виразурозрізняють абстрактні та казуїстична диспозиції, при цьому під абстрактною мають на увазі ту, яка розкриває тип поведінки, а казуїстична перераховує конкретні дозволи та заборони. Так, російське «Уложення про покарання» містило казуальні гіпотези та мало 2034 статті.

За способом викладенняправил поведінки диспозиції поділяються на прості, описові, відсильні та бланкетні.

Проста диспозиція називає варіант поведінки, не деталізуючи його.

Описова диспозиція описує всі основні ознаки правил поведінки.

Відсильна диспозиція не містить повного описання правила поведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті певного нормативно-правового акта.

Бланкетна диспозиція для ознайомлення з правилами поведінки відсилає до інших нормативно-правових актів (інструкцій, правил) тієї або ж іншої галузі.

Санкція- частина правової норми, що вказує на наслідки реалізації чи нереалізації диспозиції правової норми(як правило, несприятливі наслідки, які настають внаслідок порушення диспозиції правової норми).

Санкція може містити: заходи відповідальності (штрафні, каральні, відновлювальні, компенсаційні); заходи попереджувального впливу (запобіжний); заходи захисту; інші несприятливі наслідки, які виникають внаслідок поведінки самого суб’єкта (втрата допомоги).

Саме санкції демонструють зв'язок норми права з державним примусом.

Санкції є найгнучкішою частиною правової норми і саме санкції найбільш чутливо «реагують» на зміну суспільних відносин, змінюючи вид та межі відповідальності за порушення правової норми, соціальна значущість якої змінилася.

Санкції класифікуються, насамперед, за галузевим призначенням: кримінально-правові - являють собою ступінь державного примусу, що застосовується до осіб, визнаних судом винуватими у вчиненні злочинів (позбавлення волі, штраф, позбавлення права займатися певними видами діяльності тощо); адміністративно-правові - застосовуються адміністративними органами та судами до осіб, винуватих у скоєнні адміністративних проступків (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт); дисциплінарно-правові санкції передбачені нормами трудового права та військового законодавства, застосовуються адміністрацією організації (командирами у Збройних силах) за порушення трудової (військової) дисципліни (зауваження, догана, звільнення, попередження); цивільно-правові - застосовуються до порушників норм цивільного законодавства з метою відшкодування завданих наслідків та поновлення порушених прав (відшкодування порушником заподіяної шкоди, вилучення майна з незаконного володіння, відшкодування збитків, примусове виконання невиконаного обов'язку).

За характером наслідків санкції бувають правовідновлюючі - пов'язані з відновленням порушених прав та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, не мають на меті покарати особу-правопорушника (відшкодування збитків, сплата аліментів, сплата пені тощо), застосовуються у цивільному, господарському праві; штрафні (каральні) - активний примусовий засіб, спрямований на покарання правопорушника (позбавлення волі, штраф, виправні роботи), застосовуються у кримінальному, адміністративному праві; превентивні (догана, попередження, привід, арешт майна, примусове лікування) - спрямовані на подальше недопущення протиправної поведінки після скоєння особою правопорушення, а також на забезпечення можливості подальшого відшкодування завданих збитків. Застосовуються у кримінальному, адміністративному, трудовому праві.

За ступенем визначеності санкції поділяються на: абсолютно визначені - вказують вид державного впливу, який застосовується у разі порушення норми (штраф за проїзд, у цивільному праві – повне відшкодування збитків); відносно визначені - встановлюють нижчу та вищу межу державного впливу на правопорушника (від-до); альтернативні - правозастосовець обирає з двох або більше варіантів державного впливу один, який застосовується до правопорушника (у санкції декілька видів несприятливих наслідків, перерахованих з використанням сполучника «або»); кумулятивні - ті, які передбачають одночасне настання декількох наслідків несприятливого характеру (у санкції декілька видів несприятливих наслідків, перерахованих з використанням сполучника «та»).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура норми права	\|	Види норм права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.