Види норм права

За функціональним призначенням (функціями в механізмі правового регулювання)норми права поділяються на норми відправні танорми-правила поведінки. Цей критерій дає відповідь на питання: які завдання перед собою ставив нормотворець, якими є завдання норми, яким має бути соціальний ефект її дії.

Відправні (вихідні, первинні, установчі) – найбільш абстрактні цілі, завданя, принципи, межі, напрямки, методи правового регулювання, закріплені правові категорії і поняття (норми-начала (закріплюють устої існуючого ладу, його політичні, економічні основи), норми-принципи, установчі норми, норми-дефініції). Це норми найбільш загального характеру, що визначають основи правового регулювання, закріплюють базові категорії, принципи та поняття. Безпосередніх правил поведінки вони не містять, на права та обов'язки суб'єктів не вказують. Вони опосередковано визначають напрями та зміст правової діяльності. Відправні норми поділяються на чотири групи.

Система більшості галузей права передбачає існування загальної та особливої частини. Нормизагальної частини встановлюють ті положення, які властиві певній галузі права в цілому (загальні засади, завдання, основні поняття, принципи), переважно ці норми є відправними.

Норми особливої частини деталізують положення окремих інститутів права, встановлюють правила поведінки, права та обов'язки суб'єктів. Це норми-правила поведінки.

Іноді в юридичній науці використовують поняття спеціалізованої (нетипової) норми права. При цьому спеціалізовані (нетипові) норми права включають і вихідні норми права. Спеціалізовані (нетипові) норми права, на відміну від норм-правил поведінки (регулятивних та охоронних), не можуть служити самостійною основою для виникнення правовідносин, вони носять додатковий характер. І в залежності від того, яку функцію вони виконують, спеціалізовані норми поділяються на п'ять основних різновидів:

1. Загальні (установчі норми) - це норми, спрямовані на фіксування в узагальненому вигляді визначених елементів регульованих відносин (приписи, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми, засоби правового регулювання). Наприклад: у ст. 526 ЦК України зафіксовані наступні моменти - «Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

2. Дефінітивні норми (норми-дефініції)- це норми направлені на закріплення в узагальненому вигляді ознак даної правової категорії, вони закріплюють науково сформульовані поняття, визначення понять (визначення правових категорій і понять). Наприклад: у ст. 11 КК України міститься легальне визначення поняття злочину.

3. Декларативні норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульовані правові принципи, задачі, цілі (закріплюють центральні, керівні ідеї). Наприклад: у ст. 21 Конституції України встановлено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

4. Оперативні норми, з їх допомогою з дій системи права вилучаються права, застарілі норми і вводяться нові. Наприклад: положення про введення в дію ЦК України: «Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року».

5. Колізійні норми покликані вирішувати зіткнення норм, вирішення конфліктних і передконфліктних ситуацій. Наприклад: п. 2 ст. 10 ЦК України «Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України».

Норми-правила поведінки – норми, що безпосередньо регулюють суспільні відносини, поведінку людей (мають уповноважуюче-зобов’язуючий характер), закріплюють варіанти можливої, належної та забороненої поведінки (права та обов'язки суб'єктів права). Норми-правила поведінки за функціями (призначенням) поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні норми встановлюють права та обов'язки суб'єктів права, спрямовані на врегулювання правомірної поведінки, формулюють позитивні приписи у праві (наприклад, норми цивільного права).

Охоронні норми передбачають негативну реакцію держави на неправомірну поведінку учасників правовідносин. Передбачають застосування до порушника норм негативних заходів у формі державного примусу (наприклад, норми кримінального права).

За предметом правового регулювання,тобто за галузевою належністю,норми поділяються на норми конституційного, кримінального, цивільного, фінансового, трудового, банківського права тощо.

Усі галузеві норми поділяються на норми матеріальноготапроцесуального права. Норми матеріального права відповідають на питання «що регулюється?», встановлюють межі правовідносин, закріплюючи права та обов'язки суб'єктів права, їх правовий статус (цивільне, кримінальне, трудове). Норми процесуального прававідповідають на питання «яким чином регулюється?», вони врегульовують організаційні відносини, мають процедурний, управлінський характер, регламентують порядок, форми та методи реалізації норм матеріального права, діяльність правозастосовців, порядок ведення ними юридичних справ і стосуються не всіх суб'єктів, а лише учасників юридичного процесу (позивача, відповідача, підозрюваного, обвинуваченого, суду, судді, адвоката, прокурора тощо).

За принципом правового регулювання: конституційне, цивільне, кримінальне, адміністативне.

- матеріальне – закріплює права і обов’язки, парвовий статус, межі правового регулювання;

- процесуальне – організовує відносини, л\організаційно-процедурний порядок, форми і методи реалізації норми матеріального права, має похідний характер.

За методом правового регулюваннянорми права поділяються на чотири групи.

Імперативні (категоричні) - змістом цих норм є застосування владних наказів щодо виконання державних приписів. Вони є загальнообов'язковими, не допускають іншого трактування приписів. Такі норми є характерними для тих галузей права, які передбачають відносини нерівності - влади та підпорядкування – галузей публічного права (конституційне, кримінальне, адміністративне право).

Диспозитивні - змістом цих норм є надання суб'єктам певного простору для волевиявлення, тобто вони передбачають варіант поведінки, але дозволяють суб'єктам у межах правової норми на власний розсуд корегувати обсяг прав та обов'язків. Передбачене нормою правило починає діяти лише у разі відсутності згоди сторін. Ці норми належать до сфери приватного права (норми цивільного, шлюбно-сімейного, торговельного права).

Рекомендаційні - норми, що встановлюють варіанти бажаної, на думку держави, але не обов'язкової поведінки. Для забезпечення реалізації цих норм адресати вживають заходів у межах власної компетенції з урахуванням місцевих умов та можливостей. Суб'єктами-адресатами цих норм переважно є колективні організації з державною формою власності.

Заохочувальні - норми, що встановлюють заходи заохочення за здійснення бажаних та корисних для держави та суспільства діянь (сумлінне виконання своїх державних та громадських обов'язків).

За методом правового регулювання:

Імперативні – категоричні, строго зобов’язуючі, не допускають відхилень та іншого трактування припису.

Диспозитивні – приписують варіант поведінки, але при цьому надають субєктам можливість в межах законних засобів урегулювати відносини на свій розсуд (вільне волевиявлення);

Стимулюючі – певні заходи стимулювання за схвалюваний державою і суспільством корисний варіант поведінки (добросовісність виконання обовязків) або досягнення результатів ,що перевищують звичні вимоги.

Рекомендаційні – встановлюваний варіант найбільш бажаної з точки зору держави регулювання суспільних відносин.

За характером регулятивних приписів норми права (формою виразу припису) поділяються на три групи.

За суб'єктом нормотворчості або юридичною силою, яка залежить від органу, що видав норму, норми права поділяються на:

1. Законодавчі – отримали відображення в законах, основним серед яких є конституція. Мають вищу юридичну силу.

2. Підзаконні - відображені у підзаконних нормативно-правових актах, мають відповідати нормам законів, можуть деталізувати їх положення.

За ступенем визначеності виокремлюються абсолютно визначені та відносно визначені норми.

Абсолютно визначеними вважають норми, в яких конкретно та вичерпно визначені умови, за яких норма права вступає в дію (гіпотеза), чітко виписане правило поведінки суб'єктів правовідносин (диспозиція), чітко вказано на наслідки порушення вимог норми (санкція).

Відносно визначені норми дають лише загальні ознаки умов, за яких норма права вступає в дію, суб'єкти діють у межах диспозиції, обираючи власний варіант поведінки, санкція передбачає лише можливі межі відповідальності або передбачає альтернативні варіанти відповідальності.

За ступенем загальності і сферою дії:

а) загальні – норми, які охоплюють своєю дією практично всі інститути тієї чи іншої галузі;

б) спеціальні – приписи, що відносяться до одного інституту тієї чи іншої галузі права і регулюють певний вид суспільних відносин.

За юридичною дією існує три різновиди норм: за дією у часі, дією у просторі та дією за колом осіб.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура норми права – це логічно узгоджена внутрішня будова правової норми, що відображає її розподіл на складові елементи та зв'язок цих елементів між собою.	\|	Співвідношення норми права та статті нормативно-правового акта. Зовнішній прояв правових норм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.