Артикуляція й дикція

Ваше слово, звернене до аудиторії або в мові, або в співі, повинне бути чітким і ясним по вимові, виразних і досить голосних, щоб чули в останньому ряді залу для глядачів.

Необхідна гарна дикція, тобто чітка, ясна вимова слів. Щоб добитися гарних результатів, треба працювати над удосконаленням артикуляційного апарата, розробляти його технічні можливості.

Артикуляційний апарат - це частина голосового апарата, що формує звуки мови, а органі, що входять до його складу - артикуляційні органі. Робота цих органів, спрямована на створення звуків мови (голосних, згодних) називається артикуляцією.

До артикуляційного апарата ставляться: ротова порожнина (щоки, губи, зуби, мова, щелепи, небо), ковтка, гортань. Треба пам'ятати, що ротова порожнина - це дуже важливий резонатор (рухливий резонатор), від "архітектури" якого залежить якість звуку.

Перша умова роботи артикуляційного апарата - природність і активність. Домагатися активної природності можна через зняття різних затиснень і стимуляції чіткої роботи різних м'язів і органів. Звичайно, дуже просто сказати: "зняття затиснень", - але ж їх треба спочатку виявити й тільки після тривалої роботи перед дзеркалом і з постійною увагою, ці недоліки почнуть зникати. У цій роботі Вам допоможуть найпростіші вправи.

Активна природність або активна воля - це нормальна життєва манера (але не манірність!) вимови звуків, трохи перебільшена, активізована з розрахунком "на останній ряд залу для глядачів". Активізація не повинна створювати нових затиснень. Вона виникає через зручність, природність і волю. Навіть Карузо говорив: "Поганий той співак, який думає співати із затиснутою щелепою". Ця фраза говорить про те, як цінував великий майстер гармонію і єство в процесі творчості. Дзеркало - великий помічник у роботі над придбанням цієї гармонії і єства, тому що багато затиснень відбиваються не тільки у звуці, але й на особі співаючого й мовця.

У чому відмінність між співочим голосом і мовою? У співі користуються всім наявним діапазоном голосу, а в мові тільки частиною його. Незалежно від голосу (тенор, бас, баритон, сопрано, меццо) людина, що говорить, користується середнім відрізком свого голосу, тому що тут говорити голосу зручніше, він не утомлюється.

Співочий голос відрізняється від розмовного не тільки діапазоном і силою, але й тембром, тобто більш багатим фарбуванням голосу. Співоча дикція залежить від формування голосних, а у звичайній мові вимова голосних і згодних майже рівно за часом і мовна дикція залежить цілком від чіткої вимови згодних.

При співочому голосообразовании робота артикуляційного апарата активізується в багато разів. Згодні в співі й у мові формуються майже однаково, але в співі вимовляються чіткіше й легше. Проголошення співочих голосних відрізняється від мовних. У співі при максимально спокійній вільній глотці, ротова порожнина формує голосні, що збільшує значення чіткої роботи ротової порожнини і її роль у вокальній дикції. У мові ковтка різко міняє обсяг і форму при зміні голосних.

Великі вчителі вокалу завжди звертали увагу на те, що голосні - "носії" вокального звуку, вони займають майже всю тривалість интонируемого звуку. Згодні максимально коротшають, вимовляються гранично чітко і ясно. У цьому криється один із секретів кантилени. Голосні є як би оболонкою, у яку наділяється співочий звук, тому виховання співочого голосу починається з роботи над формуванням вокальних голосних. На цих звуках виробляються всі основні вокальні якості голосу. Від правильного формування вокальних голосних залежить художня цінність співочого голосу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Якість дикції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.