• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ 7 страница

У цей період найбільш впливовими були п'ять центрів християн­ства. Навколо них формувалися найбільш шановані понині Православні Церкви:

1. Єрусалимська, 2.Антіохійська, 3.Олександрійська. 4. Константино­польська, а також

5. Римсько-Католицька Церква.

Ще у V а. почали утворюватися різні національні Церкви, число яких згодом перевищило півтора десятка. Серед них виділяються шість Давніх Східних Церков, які або не брали участі, або не визнали рішень Всесвітнього Халкідонського собору 451 р. про подвійну — боголюдську природу Христа (наприклад Вірменська Апостольська Церква).

У цей же час у східній частині Римської імперії — Візантії — остаточно склалася самостійна церковна організація, яка у 1054 р. розірвала і без того не дуже міцні зв'язки з Західною Християнською Церквою. Сталася ця подія шляхом накладення взаємної анафеми (відлучення від Церкви) з боку Папи Римського і Константинопольського патріарха, формально зня­тої тільки у 1965 р. Ця подія отримала назву Великого Розколу (Схизми).

Так виникли дві основні течії у християнстві — католицизм і православ'я. Католики і православні різняться між собою в області віровчення, культу, богослужіння і форми релігійної організації.

Римсько-Католицька Церква нараховує у своїх рядах понад полови­ну всіх християн. Вона являє собою централізовану організацію на чолі Папою Римським. Набула широкого поширення у країнах Західної Європи. Північної і Південної Америки, частково в Африці. На початку 1960-х років після II Ватиканського собору Римсько Католицька Церква оголосила про широкий рух за «оновлення» Церкви з метою її пристосування до суспільних змін.

У союз (унії) з РКЦ функціонують ще більше 10 Церков, що визна­ють авторитет Папи Римського, але зберігають національні відмінності у внутрішньо церковному житті. Найчисленніша за кількістю послідов­ників Українська Греко-Католицька Церква (понад 6 мли осіб).

Православ'я набуло поширення головним чином у країнах Східної Європи. Являє собою об'єднання 15 автокефальних (самостійних) Церков. Найбільшим авторитетом традиційно користується Константинопольський патріархат Особливою рисою Православної Церкви є її устрій. Православ’я не має єдиного центра, як католицизм, а являє собою сукупність автокефальних (незалежних) Церков. Воно складається із:

· 15 автокефальних Церков, за офіційним церковним переліком (диптихом), найбільша з яких Руська Православна Церква (50––100 млн. вірних).

· Автономних церков, що знаходяться в юрисдикції однієї з автокефальних Православних Церков і мають певну самостійність у своєму внутрішньому управлінні. Це Фінляндська Православна Церква (близько 75 тис.), Синайська Православна Церква з центром у монастирі св. Катерини на Синаї,), Японська Православна Церква (36 тис.) та деякі інші.

. Однак найбільш численна — Російська Православна Церква (до 80 мли). Православ'я об'єднує 10—15% всіх віруючих християн.

У XVI—XVII ст. у процесі Реформації — релігійного, соціокультурного і суспільно-політичного руху за виправлення Римсько - Католицької Церкви у дусі первинних євангельських ідеалів виникло третє відгалуження християнства протестантизм.

Протестантизм засновується на принципі «виправдання тільки вірою», відкидає посередницьку роль Церкви у справі порятунку людської душі і будується на принципі

автономії окремих релігійних громад.

У протестантизмі нараховується до 25 тис. різних організацій. Се­ред них виділяють такі сучасні впливові напрями: баптизм, адвентизм, методизм, п'ятидесятництво. Загальне число послідовників протес­тантизму — до 400—500 мли чол. (20—25% християн). Протестантські організації сьогодні є найдинамічнішою гілкою християнства. Однак протягом XX ст. питома вага християн у населенні Землі залишалася незмінною (до третини).

В Україні представлені три відгалуження християнства, але поло­вина всіх релігійних громад у країні належить до православ'я. Ор­ганізаційно православні громади поділені між трьома Православними Церквами (УПЦ-МП, УПЦ КП, УАПЦ).

39. Православне віровчення і культ

Основним джерелом православного віровчення є Біблія. Біблія складається із кількох десятків книг Старого і Нового Завіту. Старий Завіт був запозичений християнством із іудаїзму. Новий Завіт був на­писаний у І—IV ст. на основі євангельської проповіді Ісуса.

Православні вірять:

— в єдиного Бога, що створив світ і людину (Бог являє собою тотожність трьох рівноправних осіб: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого);

— у першородний гріх, що вчинили перші люди Адам та Єва;

— в Ісуса Христа — Бога-Сина, що втілився (тобто прийняв люд­ський вигляд народившись через непорочне зачаття від Діви Марії) і добровільно приніс себе у жертву за гріхи людства і прийде знову, щоб судити живих і мертвих і установити вічне Царство на землі, як і на небі;

— у безсмертя душі, в існування пекла і раю, де знаходяться душі померлих до Страшного суду. Згідно даних історичної школи, почерпнутих головним чином з Євангелій, Ісус (грецьк. вимова імені Ієгошуа, давньоєвр. «Поміч Ієгови», «Спаситель») народився між 7/6 — 4/3 р. до н.е. у Галілеї (або офіційно — у Вифлеємі, в кількох кілометрах від Ієрусалима, де пізніше був споруджений храм Різдва Христова). Серед своїх прихильників він став відомий як «Христос» (грецьк. варіант єврейського «Машиах» — «Помазанник»). За життя його часто називали також Назареянин або Назорей — або тому що він був родом з маленького (кілька тис. жителів) містечка Назарет, або тому, що він дав обітницю «назорейства» — букв. «чистоти», служіння Богові (Чис. 6:1‑8).

Основу культу становлять сім основних обрядів, таїнств:

1.хрещен­ня, 2.миропомазання, 3.причастя (євхаристія), 4.покаяння (сповідь),

5.шлюб, 6.оливосвячення (соборування), 7.священство.

Таїнство хрещення — символізує прийняття людини у лоно Церкви. У Православній Церкві дитину тричі занурюють у воду або обливають водою. Миропомазання – «печать святого Духа» отримання сили духовної від Бога.

Таїнство причастя (або свята евхаристія) за християнським віро­вченням, було встановлене самим Ісусом Христом на Таємній Вечері. Полягає у тому, що віруючі причащаються хлібом і вином на головній службі Православної Церкви.

Православна культова система включає у себе також молитви, по­клоніння святим і реліквіям, хресту, іконам, свята і пости

Православ'я розглядає молитву як «співбесіду з Богом», коли зміцнюється віра, християни вчаться терпінню, упевнюються у діє­вості Божих заповідей.

Культ святих — посмертне шанування осіб, наділених надприрод­ними властивостями. Святі — це люди, які вели благочестиве життя і після смерті були наділені даром творити дива. Частіше за все поклоніння святому супроводжується містичним шануванням його решток — мощів.

Поклоніння хресту необхідне, тому що це символ хрис­тиянської віри, який втілює мученицьку смерть і грядуще воскресіння. Хрестом увінчані православні храми, прикрашені головні убори свя­щеннослужителів, його носять на тілі прості віруючі.

Церковні свята розглядаються як найважливіший засіб навчання вірі і виховання серед віруючих християнського світогляду.

Великдень — найбільш шановане свято, встановлене на згадку про вос­кресіння розп'ятого на хресті Ісуса Христа. Відзначається у неділю, у проміжок між кінцем березня і початком травня.

У дні посту віруючі повинні утримуватися від вживання м'ясної і молочної їжі; уникати веселощів і розваг, очищати себе фізично і ду­ховно. Існують багатоденні і одноденні (середа і п'ятниця) пости.

Богослужіння — колективне моління у супроводі хорового співу. Храми прикрашені іконами — живописними зображеннями священних персонажів.

У православ'ї розвинутий інститут чернецтва. Найбільший центр православного чернецтва — гора Афон у Греції, найвідоміший монастир в Україні — Києво-Печерська Лавра.

Існує п’ять ступені духовенства: перша — диякон, друга — свяще­ник, третя — єпископ. четверта –митрополит, п’ята найвища – патріарх.

Кожна зі сходинок священства має свої особ­ливості в одязі, за кожною з них закріплені певні права й обов'язки Диякон допомагає у проведенні обрядів, священик може здійснювати шість таїнств із семи, а єпископ возводить у священний сан (тобто здійснює сьоме таїнство — священство).

Православне духовенство поділяється на «чорне» і «біле». «Біле» — диякони і священики. «Чорне» — ченці і вищі священно­служителі (єпископи, архієпископи, митрополити). Білому духовенству дозволено брати шлюб.

Голова Православної Церкви — патріарх, що обирається Помісним Собором. Православна Церква складається з приходів, які об'єднуються у більші адміністративно-територіальні округи — єпархії на чолі з єпископом. Православ'я являє собою об'єднання 15 автокефальних (самостійних) Церков. Серед Православних Церков Константинопольська Православна Церква має особливий статус, а її предстоятель носить титул «Святіший Архієпископ Константинополя — Нового Риму і вселенський патріарх». Проте він має лише першість честі, тобто є «першим серед рівних», і користується особливою повагою інших православних церков. З 1991 р. Константинопольську Церкву очолює Варфоломей І.

40.Католицизм

Католицизм зараз являє собою найбільшу течію християнства. Прихильниками католицизму є понад 1 млрд людей. Населення, хре­щене за католицьким обрядом, становить більшість у 50 країнах світу. Географічно католицизм найбільш поширений в Америці і країнах Західної Європи.

Католицьку і Православну Церкви дотепер розділяють такі дог­матичні розбіжності:

1. Догмат про «філіокве» (латин. filioque — і від Сина) — про джерело походження Святого Духа. Західні християни вважають, що Святий Дух походить і від Бога-Отця, й від Бога-Сина, тоді як право­славні переконані, що він походить тільки від Бога-Отця.

2. Учення про чистилище як проміжне місце між раєм і пеклом, де знаходяться не обтяжені смертними гріхами душі грішників.

3. Учення про «над необхідні заслуги», тобто добрі справи, зроблені понад релігійний обов'язок. За їх рахунок Церква може допомогти порятувати душу навіть запеклому грішнику.

4. Теорія і практика індульгенцій — відпущення гріхів їх власникам, зазвичай, за гроші.

5. Піднесене шанування Богородиці — Матері Ісуса Христа Діви Марії (Мадонни).

6. Учення про верховенство Попи Римського над усіма християнами то його непомильність у справах віри.

Канонічні відмінності католиків від православних, що стосуються обрядово – культової сторони християнства:

1. Щодо католицького духівництва існує принцип целібату (латин. caelebs — неодружений) — обов'язкової безшлюбності.

2. Для католиків таїнство шлюбу вважається непорушним. Православ'я ж допускає можливість розлучення й повторного одру­ження.

3. У православ'ї причащаються хлібом та вином і миряни, і духів­ництво, у католицизмі ж миряни причащаються тільки хлібом.

5. Католики хрестяться п'ятьма пальцями, роблять хресне знамення зверху вниз і зліва направо. Православні ж хрестяться трьома на пальцями. Хресне знамення роблять вони зверху вниз і справа наліво.

6. Католицьке чернецтво має власні організації — ордени та конгрегації яких на сьогодні налічується більше 140. Православне чернецтво орденів не має.

Католицизм і православ'я відрізняються і процесом богослужіння.

У православному храмі під час богослужіння треба стояти. У католиць­кому храмі віруючі сидять і встають тільки при співі певних молитов. У православному богослужінні не використовується музика, тільки чи­тання і спів, у католицькій службі до цього додається ще і музичний супровід (орган, фісгармонія). У православному храмі святе місце — вівтар — відгороджений від власне храму іконостасом, у католицьких храмах іконостасів немає. У оформленні інтер'єра православного храму переважають ікони, у католицьких храмах — скульптурні композиції.

Якщо православ'я в організаційному плані являє собою сукупність автокефальних Церков, що об'єднані спільною догматикою, культом, але дещо розрізняються в обрядах і визнають тільки духовний авторитет константинопольського патріарха, то Католицька Церква являє собою єдину організацію на чолі з Папою Римським.

Для керування Церквою Папа має власну систему органів влади — Святий Престол. Вона включає у себе єпископський синод — дорадчий орган при Папі; Святу Колегію із вищих посадових осіб Церкви — кардиналів, Римську Курію.

Крім верховного керівництва Церквою. Папі Римському нале­жить вища законодавча, судова і виконавча влада у кордонах його резиденції — Ватикану.

З березня 2006 р. папський престол посідає Бенедикт - XVI.

Уперше Римсько-Католицькі єпископи відвідали Київ вже у X ст. З кінця XVI ст. Україні діє Українська Греко-Католицька Церква. Загалом католицькі та уніатські громади складають приблизно шосту частину всіх релігійних організацій в Україні.

41. Особливості віровчення і культової практики протестантизму

Протестантизм виник внаслідок розколу всередині Римсько-Католицької Церкви. Цей розкол відбувся під впливом Реформації — широкого релігійного, соціокультурного і суспільно-політичного руху з1517р. Вона проходила під гаслами виправлення католицького віровчення, культу й організації у дусі первісних євангельських ідеалів.

Засновником і найбільшим діячем Реформації був німецький тео­лог Мартін Лютер (1483—1546). Віровчення протестантизму було у найбільш повному вигляді сформульоване в «Аугсбурзькому визнанні віри», прийнятому в 1559 р. після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями.

Основи віровчення протестантизму Мартін Лютер звів до формули «тільки віра, тільки Письмо, тільки милосердя Боже».

1. Перший догмат у цій формулі — догмат про виправдання одною вірою. З погляду М. Лютера, ні добрі справи, ні виняткові за­слуги перед матір'ю-Церквою, ні знатність походження чи багатство не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти тільки щира релігійна віра у спокутну жертву Христа, що добровільно прийняв страшну і болісну смерть, щоб змити з роду людського первородний гріх Адама.

2. Догмат про милосердя Боже прямо випливав з першого, адже людина, яка повірила у те, що Господь, нічим не зобов'язаний світу, жертвує заради нього своїм єдиним Сином, бачить у Ньому вже не грізного суддю, що хоче здійснити якомога швидше Страшний суд (так розуміла тоді образ Бога Католицька Церква), але турботливого і ми­лосердного Отця, готового зрозуміти і простити кожного, незважаючи на ступінь його праведності або гріховності.

3. Визнання абсолютного авторитету Святого Письма як єдиного джерела віри у Бога, чий основний зміст саме і полягає у проповіді віри у Милість Божу.

Відповідно до цих основних віронавчальних положень у протес­тантизмі сформувалися три основні особливості культу:

1. Принцип «загального священства», який реалізувався насамперед в усуненні привілейованого становища духів­ництва і церковної ієрархії як посередника між Богом і людьми.

Хоча служителі культу у протестантизмі зберігаються, вони по­збавлені права сповідати і відпускати гріхи; у своїй діяльності підзвітні громаді, що їх обирає; для них скасована безшлюбність.

2. Принцип «дешевої Церкви» — у протестантизмі скасовані всі зовнішні і внутрішні прикраси й ікони, пишність богослужіння й церемоніалу. З семи таїнств зберігаються два: хрещення й причастя, причому вони розглядаються швидше як символічні або церемоніальні дії. Відкинуто шанування мощів і реліквій, свята на честь святих.

3. Принцип «мирського аскетизму», відповідно до якого повсякденна мирська діяльність вважається різновидом релігійної практики людини і сприяє наступному спасінню душі. Тому від людини, як норма повсякденного життя вимагалось те, що раніш покладалося в основному на священиків, ченців і людей, які добровільно обрали шлях святого життя.

Основою церковної організації будь-яких протестантських віро­сповідань стали, як і у часи раннього християнства, автономні громади на чолі з проповідниками. Загальне керівництво тією або іншою Церк­вою здійснює Синод, або Конгрегація, в якій пропорційно представлені як священнослужителі (якими деінде можуть бути і жінки), так і най­більш визнані і діяльні члени протестантських громад. У протестантизмі ліквідовано чернецтво і закрито монастирі.

Фахівці убачають в особливостях культової практики протестантиз­му формування капіталістичних ринкових відносин.

Загальне число послідовників протестантизму оцінюється до 400—500 млн. чол. (20—25% християн). Протестантизм поширений у країнах Північної Європи і Америки.

В Україні перші протестантські громади з'явилися у XVI ст. через кілька десятиліть після початку Реформації. У країні представлені різні напрями протестантизму. Разом протестантські організації за кількістю перевищують четверту частину всіх релігійних громад України.

42. Старі протестантські організації (лютеранство, кальвінізм, англіканство)

Від моменту свого виникнення протестантизм був розколотий на безліч самостійних напрямів. За деякими підрахунками їх число вже перевищило 20 тисяч і продовжує збільшуватися зі швидкістю 2—3 релігійні організації на тиждень. Разом з тим серед численних протестантських напрямків історично виділялися три — лютеранство, англіканство, кальвінізм, які і у наші дні збереглися як національні Церкви багатьох країн Європи.

Лютеранство — ця найдавніша і найчисельніша течія у протестан­тизмі — одержало свою назву від імені основоположника Реформа­ції — Мартіна Лютера. На сьогодні у його рядах перебуває до 70—80 млн. чоловік у 68 країнах. Найбільш поширене лютеранство у Німеччині і Скандинавських державах — Норвегії, Данії, Швеції і Фінляндії. На території колишнього СРСР Лютеранська Церква існує в Естонії і Латвії. Як напрямок у протестантизмі, лютеранство відрізняється двома ос­новними особливостями:

— збереженням єпископальної організації;

— принципом «Державної Церкви». Відповідно до нього кожен князь на своїй території очолював церковну організацію своєї землі. Після 1918 р. її став очолювати єпископ, що обирається на 8 років, і синод що знаходиться при ньому. З 1923 р. лютера­ни об'єднані у всесвітньому масштабі у «Всесвітню Лютеранську Конференцію». У 1947 р. у Лунде (Швеція) Конференція була перетворена на «Лютеранську Всесвітню Федерацію» і була прийнята Конституція, яка стала основою віровчення.

Кальвінізм, що одержав свою назву від імені другого за значенням діяча Реформації — Жана Кальвіна (1509—1564), нараховує 40—50 млн. прихильників, в основному у Європі (Голландія. Шотландія) і США. У Східній Європі реформатський вплив розповсюдився на Чехію, Угор­щину, у нашій країні реформатські громади є на Закарпатті.

Найхарактернішою особливістю віровчення кальвінізму є вчення про абсолютне приречення, надвічний задум Бога, у якому Він визна­чив, як Він бажає вчинити з кожною людиною. На думку Ж. Кальвіна, серце християнина, котрий напевно знає, що нічого не трап­ляється випадково, але відбувається лише через божественне провидіння, завжди буде звернуте до Бога як до першопричини усього. Осягнути таємницю абсолютного приречення людина нездатна через обмеженість власного розуму.

Відзнака культової практики кальвінізму це доведення до логічного завершення «мирського аскетизму».

Найбільш показовою організаційною особливістю кальвінізму вва­жається автономія окремих громад і повне відділення кальвіністських організацій від держави.

Через цю обставину сучасний кальвінізм реально розколотий на безліч різних організацій, що, як правило, мають у своїх назвах слово «реформатський».

Нині реформатські організації об'єднані у Всесвітній альянс реформатських церков. До складу Всесвітньої спілки входять понад 40 ор­ганізацій з Канади, США, Швейцарії, країн Латинської Америки тощо.

Англіканство — течія протестантизму, що виникла в Англії у се­редині XVI ст. З усіх течій протестантизму англіканство виділяється найбільшою близькістю до католицизму.

Англіканська Церква повністю зберігає церковну ієрархію і три сту­пені священства (диякон, священик, єпископ, причому до перших двох ступенів в останнє десятиліття стали допускати й жінок). Крім того, у Церкві існують і два архієпископи. Архієпископ Кентерберійський вважається примасом, тобто першим єпископом Церкви, її фактичним керівником, у той час як король (королева) — лише номінальний гла­ва Церкви. Разом з тим вирішальний вплив на справи Англіканської Церкви має Генеральний Синод Церкви Англії (1969). який збирається кілька разів на рік (в інших Англіканських Церквах — Генеральні Конвенції), де пропорційно представлені єпископи, нижче духівництво і делегати від мирян.

Усього у світі налічується до 70 млн. прихильників Англіканської Церкви, більшість з яких живуть в Англії. Шотландії, Ірландії, Уельсі. Із середини XIX ст. діє свого роду координаційна рада розкиданих по всьому світі Англіканських Церков — Ломбертські конференції, що скликаються кожні 10 років у Ламбертському палаці Лондона.

43. Нові протестантські організації (баптизм, п'ятидесятництво,

Переглядів: 808