Богословсько-теологічний підхід у широкому розумінні розглядає релігію «зсередини» — як зустріч і постійне переживання людиною присутності Бога в житті людей і оточуючому світі.
Науково-філософський підхід вивчає релігію «ззовні» — як складову частину людської культури її зв’язках і взаємодії з іншими компонентами культури. Предмет його досліджень — релігія у всій єдності її структури, функціональності, закономірності.
Релігієзнавство складається із таких основних розділів: філософія релігії, соціологія релігії, психологія релігії, географія релігії, історія релігії, феноменологія релігії.
Кордони між релігієзнавчими дисциплінами з одного боку, між релігієзнавством та іншими галузями соціогуманітарного знання досить умовні. Один й той самий дослідник може виступати і як представник певної науки, і як фахівець з кількох релігієзнавчих дисциплін одночасно.
ЗАПИТАННЯ:
1. У чому полягає різниця між богословським (теологічним) та світським підходами до вивчення феномену релігії? У чому Ви бачите спільні риси між богословським (теологічним) та світським підходами.
2. З яких основних розділів складається релігієзнавство як комплексна, полідисциплінарна галузь гуманітарного знання?
3. Які нові розділи релігієзнавства з’явились наприкінці XX ст.?
4. Які методи дослідження релігії застосовує академічне релігієзнавство?