• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МОДУЛЬ 12: СУЧАСНІ ФОРМАТИ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОГО ТА УЧБОВОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ.

Особливості роботи в жанрах науково-популярного та учбового фільму чи програми, з'ясування складу творчого колективу та розподіл обов'язків.

Проблема вибору матеріалу та виразних засобів режисером в процесі роботи над науково-популярним фільмом (програмою).

Розподіл обов'язків серед учасників творчого колективу в процесі роботи над створенням науково-популярного та учбового фільму (програми). Роль наукових консультантів у створенні таких екранних продуктів.

Науково-популярний фільм (програма) - вид екранного продукту, що розповідає в доступній широкому колу глядачів формі основи різних наук, популяризує досягнення у всіх галузях знання, розповідає про життя й діяльність вчених, про хід наукових пошуків, про роль наукових відкриттів.

Учбовий фільм (програма) - вид екранного продукту, що має утилітарне призначення, призначений суто для цілей навчання, передбачає регулярні цикли дидактичного матеріалу на допомогу тим, хто навчається, може бути інтегрований в навчальний курс по відповідній дисципліні.

Тема 1:Пізнавальна функція телебачення. Історія становлення та особливості розвитку науково-популярного та учбового ТБ.

Будь-яка телевізійна програма чи фільм якимось чином впливає на освіченість людини і формує його погляди на оточуючий світ. Культурно-просвітницьку функцію ТБ виконує, наприклад, трансляція будь-яких культурних заходів: вистав, концертів, телефільмів. Говорячи про заохочення аудиторії до мистецтва засобами телебачення, звичайно, не можна не помітити певну неповноцінність такого знайомства з «прекрасним», однак, слід визнати: для величезної кількості людей – це майже єдина можливість познайомитися з тими чи іншими творами мистецтва, а тим більше, зазирнути за лаштунки їхнього створення. Звичайно, ці програми побудовані за законами драматургії і гармонії, в них показані твори мистецтва з коментарями письменників, музикантів, художників та мистецтвознавців. Це зроблено в формі, що є доступною для розуміння й сприйняття глядача, в залежності від того, мав чи не мав він досвіду та знань у цій галузі.

Непросте завдання - висвітлення суто наукових тем. Сучасна наука безупинно розвивається: з одного боку, відбувається процес її диференціації, з іншого боку - інтеграції, формуються нові наукові концепції, змінюється мова наук, в ній з'являються нові поняття й терміни. Для того щоб розкрити сутність наукового знання й компетентно проаналізувати розвиток технічного прогресу, існує ряд навчальних і науково-популярних фільмів (програм), які є прямим підтвердженням існування просвітницької функції телебачення.

Звертаючись до смислу слова "просвітництво", ми розуміємо, що мається на увазі процес, з одного боку, організації та передачі, а з іншого - одержання й усвідомлення будь-якої нової інформації. Говорячи про просвітницьку функцію телебачення, маємо на увазі, що інформація, про яку йде мова, глядач чує вперше, тим більше, у такій доступній і розгорнутій формі.

Програми, що мають відношення до процесу освіти, мають цілком утилітарне призначення, передбачаючи регулярні цикли дидактичного матеріалу на допомогу студентам і школярам, або просто зацікавленим. Учбові програми транслюються, як правило, спеціальним, відведеним для цієї мети каналом, та майже не потрапляють до ефірної мережі комерційних каналів. Їх відрізняє системність, періодика виходів в ефір, зв'язок із учбовими програмами відповідних шкіл, коледжів, вузів.

Просвітницькі та освітні функції ТБ:

- Забезпечення доступного якісного просвітницького продукту для всіх верств населення, поза залежністю від сфери діяльності людини;

- Познайомити глядача з інформацією, недоступною широкій аудиторії (наукові досягнення, секретні історичні факти, розслідування, підтвердження або спростування давно існуючої наукової гіпотези);

- Розвиток інформаційно-просвітницького середовища в країні, спонукання до саморозвитку й самоосвіти, формування серед підростаючого покоління прагнення до постійного розвитку свого потенціалу, підвищення престижу одержання знань;

- Підвищення рівня освіченості, соціальної й професійної мобільності населення, його підприємницької і соціальної активності;

- Інтеграція у світовий контекст наукового знання;

- Формування всебічно розвинутої, гармонійної особистості високої культури; виховання патріотизму, толерантності;

- Сприяння посиленню ролі родини, школи й вузу у вихованні підростаючого покоління;

- Реалізація потреб населення в пізнанні чогось нового й особливого;

- Надання науково-методичної допомоги педагогічним колективам організацій в підвищенні якості навчання учнів і студентів (навчальні програми та фільми).

Науково-популярний фільм (програма) є видом телевізійного продукту, що розповідає в доступній широкому колу глядачів формі основи різних наук, популяризує досягнення у всіх галузях знання, розповідає про життя й діяльність вчених, про хід наукових пошуків, про роль наукових відкриттів і т.д. Уперше науково-популярні фільми з'явилися в 1897 р. у Франції й Німеччині. У Росії зародження науково-популярного кіно пов'язане з діяльністю групи московських учених і кінематографістів, що організували в 1911 р. науковий відділ на кінофабриці А. А. Ханжонкова, яка випустила за період 1911-1914 ряд короткометражних науково-просвітницьких стрічок. В 30-х роках науково-популярне кіно одержало самостійну виробничу базу - кіностудії наукових й учбово-технічних фільмів ("Центрнаучфільм" у Москві, "Леннаучфільм" у Ленінграді й ін.). Широко розповсюджений показ науково-популярних фільмів на телебаченні (цикли "Клуб кіноподорожей", "В світі тварин", "Очевидне-неймовірне" й ін.). У сучасному телевізійному ефірі існує ряд каналів, що спеціалізуються на науковій тематиці: Dіscovery Channel, Dіscovery Scіence, Dіscovery Cіvіlіzatіon, Anіmal Planet, Natіonal Geographіc Channel, Hіstory й ін.

Перетворення телебачення на головний засіб інформації народжувало надії й на освітні можливості малого екрана.

Програми освітнього ТБ ділилися на:

- навчальні для шкіл і вузів (призначені для перегляду безпосередньо під час уроку відповідно до навчального плану або вдома, як додаток до нього);

- культурно-просвітні, розраховані на різноманітну аудиторію, що бажає розширити свій світогляд (уроки іноземної мови).

Пізніше в усьому світі функція навчального телебачення багато в чому візьме на себе учбове відео (зокрема, задля потреб учбових курсів), а широкий прошарок культурно-просвітницьких, у тому числі ряд науково-популярних програм, перейде на спеціалізовані кабельно-спутникові канали.

Першою навчальною програмою на радянському телеекрані вважається лекційний курс "Автомобиль" студії "Техфільм", що передавався в Москві щотижня в січні-травні 1955 року. Перший досвід переконав уряд у необхідності прийняти постанову про організацію систематичного навчального телемовлення для шкіл, вузів, а також на допомогу лікарям, вчителям й іншим угрупованням фахівців. У розвиток даної постанови в березні 1965 року на Центральному телебаченні був відкритий спеціалізований канал, названий третьою (навчальною) програмою. Обсяг мовлення становив у середньому 7 годин на добу. Розквіт навчального й культурно-освітнього мовлення настав у наступний період історії розвитку телебачення в країні - 70 - 80-і роки, коли передачі третьої програми виходили в ефір 12 - 13 годин на добу. Ранковий блок третьої програми був адресуваний школам. Це були переважно "передачі на урок", більш-менш пов'язані з поточною шкільною програмою. Денні передачі (факультативні) виходили за рамки підручника й були адресовані не тільки дітям, але й дорослим.

У середині 80-х років обсяг телемовлення безпосередньо на урок становив без повторів 160 годин на рік, при чому половина цього часу відводилася на вагому частку гуманітарних дисциплін. Ще близько 400 годин займали навчальні програми, що створювались для естетичного, правового виховання, для професійної орієнтації школярів й учнів ПТУ, для факультативних занять й самостійної роботи, для підвищення кваліфікації вчителів.

За два із малим десятиліття існування навчального каналу пройшли передачі майже за всіма дисциплінами середньої школи. Перевага віддавалася темам, які мали принципово важливе значення в досліджуваному предметі й могли бути розкриті просто й наочно мовою екрана (недоступний у звичайній шкільній лабораторії експеримент, показ тих або інших процесів у динаміці, запис унікальних явищ природи й т.п.). Телевізійні уроки мали форму лекції, бесіди, інсценівки, нарису, екскурсії, репортажу. Для того щоб стимулювати самостійне мислення учнів, іноді наприкінці передачі ставилися контрольні питання й давалися практичні завдання.

Під час підготовки навчальних передач іх ретельно аналізували ради психологів, методистів і вчителів - про запас знань учнів у тому або іншому класі, про вікові психологічні особливості й т.д. Їхні автори прагнули до того, щоб програми будувалися за законами твору мистецтва - мали свою драматургію, композицію, правильну домірність частин. Разом з тим, з огляду на те, що кожна навчальна передача - це частина з курсу дисципліни, системи знань, автори повинні були піклуватися про послідовність кожної попередньої та наступної інформації (на зразок циклової програми).

На місце ведучих й учасників навчальних й освітніх передач запрошувалися авторитетні вчені, відомі письменники й діячі мистецтва й, звичайно, кращі вітчизняні педагоги.

Із часом ефективність навчального і науково-популярного ТБ поставили під сумнів. Свою інертність вчителі виправдовували низькою ефективністю телеуроків. По-друге, вони пропонували зрівняти витрати часу й засобів на телеурок з реальною віддачею від них: гарних знань можна було домогтися й ціною менших витрат. Останній аргумент був особливо очевидний: широкомовний канал - не найдешевший засіб поширення спеціальних знань для вузької аудиторії. В 1981 році Центральне ТБ оголосило нерентабельними деякі навчальні передачі й припинило їх вихід в ефір. Крім того, в силу вступала конкурентна боротьба між каналами за рейтинги.

Розвиток науково-популярних і культурно-просвітніх передач. Якщо навчальні передачі створювалися на допомогу школі й вузам і використовувалися ними поруч з іншими технічними засобами навчання, то науково-популярні й культурно-просвітні програми були розраховані на відновлення й поглиблення знань масової аудиторії в області культури, мистецтва, науки й техніки. Реалізуючи свою культосвітню функцію, телебачення враховувало потреби й запити аудиторії, ступінь її інтересу до тієї або іншої тематики. В 1960 році Центральне ТБ вперше запросило глядачів у захоплюючу подорож країнами світу. "Клуб кіномандрівників", використовуючи документальні й хронікальні фільми, знайомив глядачів з такими місцями, у яких вони не тільки ніколи не бували, але про які часом навіть не чули. Одночасно з "Клубом" увійшов в ефір тележурнал "Здоров'я". Він складався з п'яти- шестихвилинних сюжетів, іноді як додаток до журналу виходили більш тривалі передачі, присвячені одній темі.

Програма "Очевидне - неймовірне" почалася в 1973 році як кінопанорама науково-популярних фільмів. У передачу запрошувалися провідні вчені й діячі культури, філософи, яких хвилює вплив науки на нашу культуру, на суспільну свідомість. Думки ілюструвалися відеоматеріалами, але головне, чим "Очевидне - неймовірне" брало увагу глядача, - це розкутість інтелектуального спілкування, неповторна атмосфера, що вимагала й від учасників дискусії, і від глядачів живої роботи думки й уяви.

Тим часом в умовах мовлення й послаблення контролю за змістом його програм вітчизняні телекомпанії в змаганні за високий рейтинг, забувши про свою соціальну відповідальність, почали видавати в ефір усілякого роду астрологічні прогнози, сеанси цілителів, бесіди з ясновидцями, розповіді про надприродні явища та іншим псевдонауковим темам, які претендували на сенсацію. Лише в останнє десятиліття телебачення знову звертається до тем науки та її популяризації.

У країнах Заходу науково-популярні фільми протягом довгого часу використовувалися головним чином як засіб реклами. Фільми, що створювалися на гроші наукових організацій, демонструвалися тільки в клубах, школах, наукових установах. Положення змінилося у зв'язку із науково-технічною революцією. Продюсери стали залучати до роботи в науково-популярних фільмах видних режисерів; науково-популярні й науково-публіцистичні кінострічки все частіше стали з'являтися на екранах кінотеатрів і телевізорів. Однак вони неоднорідні за ідейним змістом; одні з них виховують віру в гуманні шляхи розвитку науки, затверджують матеріалістичний світогляд, інші насаджують далекі від гуманізму погляди на світ.

На відміну від жанрів навчального ТБ, науково-популярні програми витримали випробування часом як телевізійний формат, тому що вони орієнтовані на більш широку аудиторію.

Розвиток науково-популярного кіно визначається великою кількістю факторів, з яких найважливіші - загальний рівень розвитку кінематографії в цілому, характер загальнокультурних запитів глядачів, стан науки й існуючі умови просування науково-популярних фільмів до глядачів.

Як це не парадоксально, найбільш сприятливі умови просування науково-популярних фільмів до глядачів існували на початку століття, тобто на зорі кінематографії, коли вона була ще атракціонним видовищем. У той час програма сеансу складалася з п'яти-шести короткометражних картин різноманітного змісту, обов'язково включала хронікальні й науково-популярні стрічки й складалася розраховуючи на масову, що не має достатньої загальноосвітньої підготовки аудиторію. Рівень ігрових картин тоді був дуже низьким, і вони в ту пору ніяк не могли претендувати на задоволення естетичних запитів навіть самих нерозвинених глядачів.

Сьогодні мільйони людей одержали можливість зробити уявну подорож до країни знань. Картини все ретельніше знайомлять людство із природним життям диких звірів і птахів, розвиток технологій дозволяє зробити метод спостереженнія як умога тривалішим, непомітним і досконалим. Кіноспостерігачі природи організують зйомку життя диких тварин і птахів у тім природному виді, як воно є насправді. Що стосується картин на історичну тематику, то сьогодні вони нерідко створюються засобами ігрового кіно, з використанням методів документальної драми, коли в основу покладений невигаданий сюжет з інтригою.

Використання науково-популярного кіно як засобу освіти має на меті підняття загальноосвітнього рівня глядачів, але на жаль, воно часто виявляється підлеглим комерційним розрахункам спонсорів їх виробництва.

Науково-технічна інформація необхідна тепер кожному в такому обсязі, який уже не може забезпечити ні середня школа, ні вища, що дає утворення спеціальне, тобто так чи інакше однобічне. У цих обставинах популяризація новітніх досягнень науки й техніки, й використання такого засобу популярізації, як кіно, мають величезне значення і сьогодні, і будуть мати у майбутньому.

Тема 2: Види і форми науково-популярних фільмів та программ та їх призначення. Навчальний фільм (програма) як самостійний елемент телевізійного мовлення й частина лекційного курсу дисципліни.

На початку 20 століття, крім художніх і документальних фільмів з'явилися фільми спеціалізованих видів:

- науково-дослідні (з науковою документацією), вони більш нагадували задокументовані архіви, та були фіксацією складних дослідних експериментів та процесів, що мали значення для подальшого розвитку наукового знання;

- навчальні (інструктивні), що навчали процесу, який ускладнюється важливістю послідовності конкретних дій (керування автівкою, правила поведінки під час підвищенної турбулентності атмосфери і т.д.);

- науково-популярні, що створюються для широкого загалу, щоб не тільки розповісти про досягнення науково-технічного прогресу, а й привернути увагу до різних тем суспільного життя, мистецтва, політики, економіки.

Науково-дослідницькі й науково-популярні фільми створюються при найактивнішій участі наукових інститутів і фахівців, які стають консультантами або співавторами таких фільмів. При цьому, науково-дослідні фільми дивляться тільки вчені, фахівці, працівники вузької спеціалізації. Це одна з основних особливостей цього кіно.

Серед навчальних фільмів, по прийнятій класифікації, розрізняють:

1. Фільм-технологія:

- кольцовки - повторювані елементи фільму (робота верстата), такі фрагменти завжди німі або з інтершумом у супроводі голосу фахівця.

- технологічні фрагменти - короткі епізоди фільму, що демонструють не циклічні процеси, але стадії важливі в процесі (наприклад, хірургічна операція).

2. Фільм-лекція:

- вступні (до теми, розділу, до нової дисципліни)

- предметні (створені за конкретною темою, що є частиною з курсу)

- заключні (підбиття підсумків).

Всі навчальні фільми (програми) служать однієї меті - навчанню. Наукові знання в них викладаються розраховуючи на більш-менш підготовлених глядачів, що вивчають предмет у навчальному закладі за допомогою педагога.

Ще до навчальних фільмів відносять:

- учбово-інструктивні - такі фільми ґрунтуються на комплексі правил. Якщо предмет навчальних фільмів аналогічний предмету науки, а їхньою функцією є допомога в оволодінні теоретичними відомостями, то учбово-інструктивні допомагають закріпити прикладні знання й навички (правила дорожнього руху).

У науково-популярному фільмі зазвичай ставлять завдання розкрити тему в загальнодоступній кінематографічній формі. Крім широкої популяризації теми, тут підсилюються елементи цікавості, художньої виразності, для чого вводяться прийоми ті ж, які використаються в художньому кіно. Сюди вводяться перспективні посилення, різні музичні теми, ракурсні побудови, у той час як у навчальному фільмі всі ці компоненти можуть знизити аналітичну цінність зображення.

Ідея народності, масовості закладена в самій назві науково-популярного кіно. Науково-популярним фільмом може бути названий такий екранний продукт, де поставлене і вирішене основне для такого фільму завдання - популяризація наукових знань, де в простій й ясній формі, зрозумілій для широких мас глядачів, розповідається про нові відкриття науки й досягнення техніки. Із часом, фільми такого роду стають усе більше рекламними (або навпаки антирекламними).

Сучасна класифікація:

- Фільм-дослідження (вивчення існуючих і доведених процесів, розповідь про технічні новинки, популяризація творчості художника, композитора, його зпродуктів і т.д.)

- Фільм-гіпотеза (загальноприйняті знання піддаються сумніву, але пропонуються нові способи розгляду того або іншого процесу). Це завжди зміна точки зору, "каміння у город" громадськості - вимагає широкого арсеналу доказів, що часто йде за межі однієї галузі науки або знань)

Вивчаючи матеріал, досліджуючи предмет популяризації, автор відшукує тему не тільки суспільно значиму, цікаву для масової аудиторії глядачів, але досить локальну, придатну для переконливого втілення.

Залежно від особливості наукового змісту, що обумовлює використання різних кінематографічних засобів виразності та предмету дослідження, склалося 3 типи таких фільмів:

- науково-популярні (предмет дослідження факти розвитку науки);

- науково-публіцистичні (подорожі країнами, соціальні питання, актуальні теми і проблеми);

- науково-художні (предмет популяризації – мистецтво та митці).

Учбовий фільм (програма) - система екранного навчання, що може бути інтегрована в навчальний курс на двох базових рівнях:

- Один урок - програми розраховані на розкриття однієї теми й концепції, надаючи вступну лекцію, огляд або конспект.

- Розділ - випуски програм, що являють собою закінчений навчальний курс у навчальному плані (цикл програм).

У сучасному ефірі навчальна програма може бути пасивною або інтерактивною. Пасивні зазвичай поширюються на відео касетах або на основі кабельного або супутникового телебачення. Інтерактивна навчальна програма забезпечує можливість для взаємодії з інструктором, або з іншими студентами, учасниками програми завдяки засобам інтернет-включень, телефонних дзвінків, чата або смс-питань і відповідей.

Переваги учбових програм:

- Рух і зображення можуть комбінуватися в єдиному форматі, це дозволяє демонструвати складні або абстрактні поняття.

- Учбовий фільм - це ефективний спосіб познайомити учнів з навколишньою реальністю (Місяцем, іншими країнами або ж заглянути через лінзу мікроскопа).

Час і простір скорочуються, і події можуть розгортатися в реальному масштабі.

Недоліки учбових програм:

- Якісне мовлення навчального телебачення дуже коштовне.

- Потребує численної техніки, найчастіше складного встаткування й оснащення.

- Більшість навчальних курсів використовують медіа для навчання, спрямовані на середнього студента, тому можуть виявитися неефективними для студентів зі специфічними спеціальностями.

- Після того, як розробка навчальних телевізійних програм завершена, їх дуже важко переробляти й модернізувати відповідно до навчальних планів, що змінюються.

- При розробці навчальної програми основним завданням є забезпечення меж зорового сприйняття, переваг візуальної демонстрації абстрактних понять над розповіддю, які покращують навчальну ефективність. Це може полегшити візуальне відтворення:

- Змістів і списків

- Ключових пунктів

- Складних матеріалів у певній послідовності

- Інформації, яку необхідно резюмувати

Для наукового фільму та програми характерне використання:

- Картинок (ілюстрацій) – щоб демонструвати, як виглядають предмети.

- Діаграм - для демонстрації концептуальних відносин, організацій і структури змісту матеріалу.

- Мап - для демонстрації просторових відносин.

- Графіків, таблиць і схем - для резюмування інформації.

Також використовується відео, що створене методом компоузінгу та вимагає спеціалізованих умов зйомки або анімаційного оформлення:

- Демонстрації можливостей інструментарію й устаткування.

- Керування експериментами, процеси яких повинні перебувати під спостереженням.

- Аналізу змін у часі при використанні анімації, уповільненого руху або послідовної фотографії.

- Показу просторового, тривимірного зображення об'єкта або структури.

- «Переміщення» учнів у місця або ситуації, у які вони не могли б потрапити в реальності.

- Подання первинного вихідного матеріалу для аналізу, наприклад, фільму історичних подій або реальних ситуацій.

Тема 3: Відмінності та схожість науково-популярного і учбового кіно з публіцистичним та художнім кіно. Метод викладення матеріалу в залежності від жанрового різноманіття науково-популярних фільмів. Проблеми створення образу в науково-популярному та навчальному фільмах.

Завдання науково-популярного кіно, яке втікає із самої його назви, полягає в тому, щоб у популярній, тобто доступній пересічному глядачу формі, нести наукові знання. Наявність загальнодоступній наукової інформації є загальною ознакою всіх науково-популярних фільмів. Однак це ознака обов'язкова, але не визначальна.

Популярну наукову інформацію містять багато документальних фільмів, при тому різні за тематикою, наприклад історико-документальний фільм Е. Шуб "Падіння династії Романових" і документально-етнографічний фільм Р. Флаерті "Нанук з Півночі". Популярну наукову інформацію містять також багато художніх фільмів. У деяких фільмах ознаки науково-популярного, художнього й документального кіно настільки перемішані, що визначити їхню видову приналежність стає досить скрутним. Основний зміст фільму "Пржевальськ" режисера С. Юткевича по сценарії А. Спешнева й В. Швейцера становить географічний матеріал. Але образ природи Центральної й Східної Азії трактований у ньому часто мальовничими засобами, тобто властиво художніми, і фільм тому несе в собі насамперед емоційну й естетичну інформацію, й лише потім географічну.

Головна мета, що постає перед науково-популярною кінематографією, полягає в показі й поясненні досліджених наукою закономірностей, що представляють широкий інтерес для маси глядачів. У цьому змісті творчість популяризаторів орієнтується на відображенній на екрані виробленої наукою інформації.

Навчальні фільми на ТВ повинні бути спрямовані не тільки на задоволення потреб у підвищенні рівня знань та умінь глядача, але й на виховання певних груп соціуму й формувати в глядацької аудиторії потреби до постійного саморозвитку.

Науково-популярне кіно, володіючи всіма способами відображення дійсності, якими користуються інші види кінематографії, володіють також й особливою "технологією" й особливими "верстатами", що дозволяють застосовувати кіно для пропаганди наукових знань.

Особливі засоби популяризації науки, якими вона володіє, це насамперед наукова документація й моделювання. Художня кінематографія прибігає до документації, щоб прикріпити до певної конкретно-історичної дійсності той "казус", що становить сюжет фільму. Публіцистичні жанри фіксують неповторну своєрідність даного явища або події, для того щоб інформувати про нього глядача (кінорепортаж) або втлумачити його соціальний зміст (образно-публіцистичні фільми). Науково-популярне кіно цим не обмежується. Воно документує на плівці явища або процеси, щоб підвести глядачів до певних наукових висновків. Для цього воно має у своєму розпорядженні власні, специфічні для нього засоби: зміною масштабів часу й простору (прискорена й уповільнена демонстрація кадрів, макро- і мікрозйомка), зйомка в рентгенівських й ультрафіолетових променях і т.п..

Новизна основної наукової проблематики визначає форму її викладу в науково-популярних фільмах. Науково-популярне кіно, подаючи в екранних образах ті або інші досягнення науки, найчастіше будує цей виклад у формі доказу. Одним з основних методів викладу, яким користується науково-популярне кіно, є також відновлення ходу дослідження, точніше, таке його моделювання, при якому опускається все випадкове, другорядне, що ускладнює розуміння глядачем наукового висновку.

Перед глядачем на екрані проходить серія експериментів або спостережень, що загалом повторюють пройдений ученими хід дослідження, коли глядач виявляється підготовленим до прийняття наукового висновку. Іноді ці експерименти або спостереження, що розкривають хід наукового пошуку, повторюються в самій науковій лабораторії, де вони були зроблені, іноді - у павільйоні кіностудії. Але так чи інакше основний матеріал науково-популярного фільму документальний і викликає завжди абсолютну довіру глядача. А тому сам науково-популярний фільм сприймається як доказ наукової істини.

Ця обставина заслуговує найсерйознішої уваги. У глядачів виникає психологічна аберація, аналогічна тієї, котра виникає при перегляді документального фільму. Документальність помилково приймається за синонім істинності, а сума продемонстрованих у заданій послідовності фактів - за підставу для наукового висновку. Тим часом на справі вона може бути такою підставою, але може й не бути.

Помилкова наукова ідея, що виникла на основі неточних наукових спостережень, може бути сприйнята глядачем науково-популярного фільму як щира, тому що система доказів, до якої прибігає популяризатор, завжди заснована на спрощенні, відборі фактів – зрозуміло, таких, які промовляють на користь цієї ідеї. В такому випадку науково-популярний фільм (так само як і добуток науково-популярної літератури) може стати пропагандистом не наукових досягнень, а наукових оман.

Приклади такого роду дійсно мали місце. До них відноситься, наприклад, відомий, що навіть нашумів в 20-х роках німецький фільм "Омолодження". Ідеї професора Штейнаха, відображені на екрані в серії аж ніяк не сфальсифікованих, а тільки невірно поставлених і зіставлених експериментів, знайшли у фільмі мниму доказовість. Тим часом їхня наукова неспроможність з'ясувалася дуже незабаром. І знов-таки, не прибігаючи ні до яких фальсифікацій, кінопопуляризатори досить переконливо доводили недовідне, помилкове.

Відповідальність за популяризацію помилкових наукових теорій, що не виправдали себе, падає, зрозуміло, у першу чергу на творців цих теорій й їхніх адептів і лише в другу - на популяризаторів, якщо вони спокушаються неперевіреною науковою сенсацією. Це не принижує самостійного творчого значення популяризації науки кінематографією. Популяризація - це особливий, вторинний, але самостійний рід творчості, завжди близький науковій творчості, а в ряді випадків - творчості художній.

Роль і сценариста, і режисера виявляється аналогічною ролі диригента у оркестрі. Може бути, вона ще більш значна, тому що диригентові не доводиться враховувати рівень музичного розвитку слухачів. Для науково-популярного кіно (як і для документального) проблема доступності фільму має ще більше значення, ніж для художнього, чиї добутки можуть бути звернені не до всієї маси глядачів, а тільки до її частини. Науково-популярний фільм, так само як і документальний, повинен бути доступний для всіх глядачів. І якщо глядачі його не розуміють або не приймають, то це означає, що своє головне науково-пропагандистське завдання він не виконує.

Одна з небезпек для науково-популярного кіно складається в невмінні або небажанні його авторів говорити із глядачами на зрозумілій для них кінематографічній мові. Ця небезпека цілком реальна: вона призводить до появи фільмів, орієнтованих не стільки на глядачів, скільки на своїх товаришів за професією.

Існує й інша небезпека, небезпека пристосовництва до глядача, потакання його звичкам. Ця небезпека була особливо велика в 20-х роках, коли майстри науково-популярного кіно прагнули будь-якими засобами просунути свої фільми на комерційний екран. Ця небезпека не переборна й приводить часом до появи окремих фільмів-гібридів, у яких ігровий сюжет підминає просвітницький матеріал.

Засобами створення художнього образу в науково-популярних та учбових фільмах є зіставлення будь-яких подій або досягнень із людським життям. Шлях художньо-образного тлумачення матеріалу в науково-популярному фільмі складається у втіленні пошуку вченого або художника, пошуку, через який розкривається його внесок у науку або мистецтво. Прикладів такого роду можна привести дуже багато.

В інших фільмах образ людини виникає безпосередньо через документальне дослідження його наукової або художньої творчості. На попередньому етапі це завдання вперше було вирішено у фільмі «Рукописи Пушкіна». Прийом цей - незалежно від того, чи ґрунтується він на художньому домислі або науковій документації,- він є і залишається прийомом по самій своїй художньо-образній природі.

Інший шлях - інтуїтивного тлумачення матеріалу. Цей шлях важкий, тому що художня інтуїція авторів повинна мати опору у вичерпно глибокому знанні, без чого власна, особлива, суб'єктивна розгадка матеріалу неможлива. Науково-популярні фільми, що розкривають свою тему поетично-суб'єктивними засобами, у жанровому відношенні можуть бути зіставлені із критичними есе й, як останні, не дуже багаті фактичною інформацією. Художня природа таких фільмів безсумнівна. І настільки ж безсумнівно їхнє просвітнє значення, що складається, однак, не стільки в тому, що вони збагачують глядачів знаннями, скільки в тому, що вони виховують їх естетичне почуття.

Шлях вільної художньої інтерпретації просвітницького матеріалу, що розмиває границі між художньою творчістю й популяризацією, представляється зараз багатьом майстрам науково-популярного кіно головним і кращим шляхом. І це породжує серйозну небезпеку втрати просвітницького змісту фільмів. Ця небезпека виявляється особливо відчутною, коли спроби поетичного трактування матеріалу поширюються на області точних наук. Тоді враження, нерідко поверхневе і випадкове, можуть підмінити у фільмі просвітницький матеріал. Наприклад, у фільмі "Хіміки" (1965) показана лабораторія якогось хімічного інституту. Маса лабораторного посуду з яскраво пофарбованими реактивами, люди, що розглядають пробірки, що сперечаються про щось, що залишається нам невідомим. А в дикторському тексті - общислова про хімію взагалі й праці хіміків зокрема. По суті, єдине, що довідаються глядачі з фільму,- це походження слова "лавсан" (названого так, тому що він синтезований у Лабораторії високомолекулярних з'єднань Академії наук). Той самий творчий метод відрізняє й фільм "Фізики" (1965) про молодих учених Об'єднаного інституту ядерних досліджень у Дубні. І в ньому люди сперечаються, тільки в дощок, поцяткованих загадковими формулами, і предмет їхньої суперечки, так само як і зміст формул, залишається рівною мірою незрозумілим і глядачам й авторам фільму. Потім ці люди роблять щось незрозуміле з незрозумілими приладами й апаратами, потім вони знову сперечаються й качаються на водних лижах. Єдине, що засвоюють глядачі з фільму,- це те, що фізикам не далекі загальнолюдські інтереси, оскільки вони захоплюються спортом. Подивившись ці фільми, глядач, якщо він не фізик і не хімік, може зробити єдиний висновок, що праця фізика й хіміка недоступна його розуму; якщо ж він, паче сподівання, фахівець, - що автори не мають ніякого уявлення про сутність того предмета, про який розповідають на екрані.

Імпрессионістичность трактування наукового матеріалу, так само як і прагнення до підпорядкування цього матеріалу абстрактно зрозумілій вимозі художності, стала розповсюдженою хворобою росту багатьох молодих режисерів науково-популярного кіно.

У фільмі "Олексій Гастев" (1970) режисер А. Цукерман поставив перед собою завдання познайомити глядачів з діяльністю одного із зачинателів руху за наукову організацію праці, чиї пошуки й понині представляють актуальний інтерес. Однак, вирішуючи це завдання, режисер удався до естетизации просвітницького матеріалу в його стилізованому трактуванні. Наукову інформацію глядачі одержують майже винятково з дикторського тексту. Зображення ж нарочито несинхронне цьому тексту. Кадри трудової "біомеханіки" неодноразово переходять у якісь кінематографічні абстракції, і на екрані з'являються примхливо. Механічні рухи з'являються як позбавлені всякого розумного початку.

Отже, суб'єктивні враження авторів фільмів про творчу працю вчених надають неповторне зафарбовування змісту цих фільмів - але вони не можуть замінити собою сам зміст. Прагнення до естетизації й стилізації, до підміни наукової інформації естетичної, до використання щонайновітніх і модних прийомів художнього й документального кіно, до підміни об'єктивного трактування матеріалу лише суб'єктивними, авторськими враженнями й асоціаціями - все це має свою підставу в нерівноправному положенні науково-популярного кіно в системі кинематографу. Звідси й виникає претензія на визнання творчості науково-популярної творчістю художніьою.

Переглядів: 1797