Аберація астрономічна

Аберація та паралакс зір. Річна аберація і паралактичне зміщення зір ‒ докази обертання Землі навколо Сонця.

ФІЗИКА ТІЛ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ

САМОСТІЙНА РОБОТА №5

Астрофотографія.

Астрофотографія, астрограф, астрономічна фотографія - спосіб проведення астрономічних спостережень, заснований на фотографуванні небесних тіл з використанням астрографов.
Переслідує дві основні мети:
• Дослідницькі. Перевага фотоматеріалів перед людським оком полягає в накопиченні світлового впливу фотографічної емульсією за час тривалої витримки. Це дозволило астрономам отримувати зображення об'єктів надзвичайно низькій яскравості. Крім того, фотографічний метод дозволяє отримати зображення відразу багатьох об'єктів і відрізняється документальністю та об'єктивністю.
• Художні.
У вузькому сенсі астрофотографії називають фотографічну астрометрію.
Особливості
Устаткування для аматорської астрофотографії (зйомка через телескоп з використанням гідірованія).
Цифровий дзеркальний фотоапарат Olympus E-330 встановлений на телескоп через Т-адаптер (М42 × 0,75 → байонет 4/3) замість окуляра
В залежності від об'єкту зйомки і її мети (задуму) в астрофотографії може застосовуватися різне оптичне й знімальне обладнання (як телескоп з фотоапаратом, так і фотокамера з власним об'єктивом); оптичні системи різних типів і з різними фокусною відстанню (короткофокусні для ширококутних знімків або довгофокусні - наприклад, для фотографування планет); фотокамера може бути як нерухомої (для фотографування слідів зірок), так і оснащеної приводом тієї або іншої конструкції для компенсації добового обертання Землі; зйомка з використанням телескопа включає в себе цілий ряд технічних прийомів, способів і особливостей ( як власне зйомки, так і наступної обробки зображення).
На окулярного вузлі телескопа зазвичай поміщається плівковий або цифровий фотоапарат зі знімним об'єктивом. Для установки фотоапаратів на телескопи розроблений уніфікований Т-адаптер. У поєднанні з автоматичним управлінням з комп'ютера астрограф все частіше стають засобом дозвілля та отримання гарних знімків різних небесних об'єктів.
Для отримання якісних знімків віддалених об'єктів застосовуються довгі витримки і гідірованіе: ручний або механічний спосіб компенсації добового обертання Землі. З появою ПЗС-матриць в астрофотографії з'явилися нові поняття: калібрування знімків за допомогою струмів зміщення (Bias), темнових кадрів (Dark frame) і плоских полів (Flat field).
Історія
Перші фотографії Місяця і зірки були зроблені в Гарвардській обсерваторії в 1847 і в 1850 роках. А перша успішна фотографія повного сонячного затемнення була зроблена в Кенігсберзької обсерваторії під час повного сонячного затемнення 28 липня 1851. Першу фотографію об'єкта глибокого космосу зробив в 1880 році Дрейпер, Генрі - це був знімок Туманності Оріона (М42).
Художня астрос'емка
Далекі космічні об'єкти
Піонером в області астрофотографії об'єктів глибокого космосу був Ісаак Робертс, який встановив у своїй приватній обсерваторії телескоп діаметром 0,51 м для зйомки слабких туманних об'єктів. Їм були отримані знімки більшості найяскравіших об'єктів глибокого космосу

різниця між видимим напрямом на світило й істинним, який бачив би в той же момент спостерігач, який не рухається. Позаяк астрономічні спостереження виконуються на Землі, що обертається навколо своєї осі та рухається навколо Сонця й разом із Сонцем переміщується серед зір, то спостерігач рухасться зі швидкістю, сумірною зі швидкістю світла, і бачить світило не в тому напрямі, в якому він бачив би його в цей же момент, перебуваючи в спокої. Добова А. а. пов'язана з рухом спостерігача разом із Землею навколо її осі (лінійна швидкість обертання точок земної поверхні на екваторі становить 0,46 км-с"1). Вона досягає 0,32" і враховується під час опрацювання астрономічних спостережень. Річна А. а. пов'язана з рухом Землі навколо Сонця (середня швидкість руху Землі по екліптиці 29,75 км-с"1). Річна А. а. залежить від координат світила, його годинного кута та швидкості руху Землі й досягає 20,5". Вплив річної А. а. враховується під час визначення координат небесних світил.

Паралакс (грец. παράλλαξις — зміна) — явне зміщення або різниця орієнтації об'єкта, що розглядається з двох різних позицій. Що далі розташований об'єкт, тим менше змінюється його візуальна позиція. Що ближча відстань до об'єкта, або що більша відстань між точками спостереження (база), тим більший паралакс.

Метод паралаксу є єдиним безпосереднім методом вимірювання відстаней поза межами Сонячної системи. Астрономи для визначення відстаней використовують різні (найкраще — протилежні) точки земної поверхні або земної орбіти, вимірюючи кутове зміщення об'єкта на фоні далеких зір. Відповідно виокремлюють два методи геоцентричний паралакс та геліоцентричний паралакс. За об'єктами спостережень виділяють Місячний паралакс, паралакс Сонця і тіл Сонячної системи та Зоряний паралакс.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спектрографи. Спектральні методи дослідження небесних тіл.	\|	Геліоцентричний паралакс

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.